"20" лютого 2026 р. Справа № 366/2168/23
20.02.2026 року Вишгородський районний суд Київської області колегією суддів у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42022110000000083 відносно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України -
До Вишгородського районного суду Київської області з Київської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42022110000000083 відносно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строком на два місяці, з тих підстав, що наявні ризики передбачені пунктами 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не відпали та не змінилися.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував. Вказав, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу та його продовження, ні чим не підтверджуються. Докази та опитані свідки не підтвержують вину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Просив застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт. Крім того подав до суду письмове клопотання про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт та зменшення розміру застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, враховуючи дані про його особу.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою заперечував, оскільки ризики та вина останніх ні чим не обгрунтовані. Просив застосувати більш м'який запобіжний захід стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а саме цілодобовий домашній арешт або визначити їм мінімальний розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_8 у судовому засіданні щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, підтримав думку захисника ОСОБА_6 . Вказав, що клопотання ні чим не обгрунтовано, а ризики ні чим не підтверджуються. Крім того подав до суду письмове заперечення, в якому просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_9 у судовому засіданні щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, підтримав думку захисників. Клопотання захисника ОСОБА_6 підтримав.
Прокурор щодо зміни запобіжного заходу та зменшення розміру застави відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заперечував з підстав, викладених у своєму клопотанні.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників процесу, приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторони кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалах, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність повідомлення особі про підозру або обвинувачення у вчиненні даного кримінального правопорушення, а також наявність доказів, яким обґрунтовуються відповідні обставини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначено у п. 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як:
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 17 листа №511-550/0/4-13 від 04.04.2013, розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі Харченко проти України від 10.02.2011).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу передбачені ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Колегієй суддів встановлено, що ухвалами слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 18.04.2023 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.06.2023 включно. Ухвалами слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва та Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було неоднарозово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній раз до 28.02.2026 включно.
ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за яке за ч. 2 ст. 111 КК України передбачена у вигляді позбавлення волі на п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року №3-68/2018).
Через встановлене нормативне регулювання обрання запобіжного заходу особам, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, суд, зваживши відповідні ризики, обставини конкретної справи, не може застосувати до вказаних осіб інший, більш м'який, ніж тримання під вартою, запобіжний захід. Відповідно, запобіжним заходом щодо таких осіб, у разі наявності хоч одного ризику передбачено виключно тримання під вартою, що обґрунтовано на законодавчому рівні лише кваліфікацією злочину, у вчиненні якого вони обвинувачуються, тобто суд позбавлений можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування тримання під вартою, а це не узгоджується з міжнародною практикою.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Корнійчук проти України" від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади; обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання на додаток до наявності обґрунтованої підозри (§ 57).
У рішенні у справі «Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (§ 80). У рішенні у справі «Хайредінов проти України" від 14 жовтня 2010 року вказаний суд, зокрема, дійшов висновку, що національні суди порушили пункт 1 статті 5 Конвенції, оскільки при ухваленні рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою (§ 29, § 31).
Отже, встановивши у ч.6 ст. 176 КПК України, що під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно такий запобіжний захід, як тримання під вартою, законодавець позбавив суд можливості застосовувати до таких осіб більш м'який запобіжний захід, що в контексті обставин цієї справи не відповідає Контитуції України та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , колегія суддів враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд при вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
При розгляді даного клопотання колегія суддів враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 в справі«Тодоров проти України», відповідно до якої«для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».
Також у рішенні ЄСПЛ в справі «Клішин проти України» зазначено, що наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених, слідчий суддя враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Так, у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» зазначено: «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу», про це ж вказується у п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року по справі «Хайреддінов проти України».
При цьому на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (Справа Європейського суду з прав людини «Пунцельт проти Чехії»).
Окрім самого факту заперечення зміни запобіжного заходу на більш м'який прокурор в судовому засіданні не довів реальність ризиків, що виправдовують подальше обмеження свободи обвинувачених, не надав фактичних даних, котрі із певною вірогідністю давали б підстави стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать їх належної процесуальної поведінки.
Тож з огляду на досліджені в суді докази, беручи до уваги стадію кримінального провадження, а саме те, що всі надані прокурором письмові докази судом досліджено, допитано обвинувачених та майже всіх свідків обвинувачення, в тому числі і повторно, окрім чотирьох, явку яких в судове засідання прокурор не забезпечує, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , його сімейний стан, а саме те, що він одружений та являється багатодітним батьком, має на утриманні дружину, яка перебуває в декретній відпустці за доглядом за дитиною та трьох малолітніх дітей, тобто має сталі соціальні зв'язки, має постійне місце проживання та роботи, де характеризується з позитивної сторони, не судимий; особу обвинуваченого ОСОБА_9 , його сімейний стан, а саме те, що він одружений та має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, має сталі соціальні зв'язки, наявність постійного місця проживання та роботи, відсутність судимостей; враховуючи тривалість судового розгляду та знаходження обвинувачених під вартою весь цей час, колегія суддів приходить до висновку що застосування до обвинувачених безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КК України, без врахування конкретних обставин цієї справи, буде становити невиправдане та непропорційне втручання в право цих осіб на свободу та особисту недоторканість, яке в контексті цієї справи не є необхідним в демократичному суспільстві, а тому подальше утримання останніх під вартою призведе до порушення ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли інтереси правосуддя не потребують подальшого безальтернативного тримання під вартою обвинуваченого.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ризики, які були встановлені судом при застосуванні до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та подальших його продовжень, на даний час зменшилися, та враховуючи не доведення стороною обвинувачення доцільності на даній стадії кримінального провадження продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд вважає за можливе змінити останнім запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і повідомити про це слідчому або суду. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених не неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт забезпечить дотримання обвинуваченими процесуальних обов'язків, а отже у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити, частково задовольнити клопотання захисника та змінити останнім запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю з покладанням на них обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 170-174, 176, 177, 181, 207, 331, 316, 369-372, 391, 615 КПК України, колегія суддів, -
У задоволенні клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури Київської області про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відмовити.
Клопотання захисника адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу та зменшення розміру застави задовольнити частково.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю строком до 20.04.2026 року включно.
Заборонити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цілодобово залишати житло розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням часу надання невідкладної медичної допомоги в закладах охорони здоров'я та в інших невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя чи здоров'я в умовах воєнного стану.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю строком до 20.04.2026 року включно.
Заборонити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , цілодобово залишати житло розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за виключенням часу надання невідкладної медичної допомоги в закладах охорони здоров'я та в інших невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя чи здоров'я в умовах воєнного стану.
Покласти на обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою суду в цьому кримінальному проваджені;
- повідомляти суд про зміну місця проживання;
- утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до компетентного органу документи, які дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну
- носити електронний засіб контролю.
Визначити строк дії покладених на обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ухвалою суду обов'язків до 20.04.2026 року включно.
Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на орган внутрішніх справ за місцем перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під домашнім арештом.
Зобов'язати обвинувачених прибути за адресою свого мешкання. Контроль за виконанням ухвали покласти на процесуального керівника в даному кримінальному провадженні.
Роз'яснити обвинуваченим наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду, без поважних причин не повідомивши про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід. Відповідно до ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошений 20.02.2026 року о 15:45 год.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3