Справа № 607/18761/25Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я.
Провадження № 22-ц/817/187/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
17 лютого 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
cуддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
у відсутності сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/18761/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» від імені якого діє Клименко Тарас Васильович на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2025 року (ухвалене суддею Герчаківською О.Я.) в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулось до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 04 серпня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №348047-КС-002 про надання кредиту (далі - Договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Стверджували, що ТОВ «Бізнес Позика» 04 серпня 2021 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 348047-КС-002 про надання кредиту та в цей самий день останній прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо його укладення, на умовах визначених офертою, за допомогою одноразового ідентифікатора G-7935, який було надіслано на зазначений відповідачем у своїй анкеті в особистому кабінеті номер телефону НОМЕР_1 .
Вказували на те, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000 грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про видачу коштів.
Посилались на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, а лише частково сплатив кошти у сумі 8 790,91 грн., відповідно станом на 04 вересня 2025 року утворилась заборгованість за Договором № 348047-КС-002 про надання кредиту, в розмірі 30 865,76 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 18 695,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 12 170,76 грн.
На підставі наведеного просили стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 348047-КС-002 про надання кредиту від 04 серпня 2021 року у сумі 23 409, 09 грн. та судовий збір у розмірі 1 837, 19 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика» просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості змінити, збільшивши її розмір з 23 409, 09 грн. до 30 865, 76 грн., а в решті рішення залишити без змін.
Вважають, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та комісії за надання кредиту у загальній сумі 5 085,13 грн. є таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції із вказаного питання, зазначені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказують на те, що відсотки по кредитному договору №348047-КС-002 нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам Цивільного кодексу України, умовам Договору про надання кредиту та Правилам.
Вважають, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору №441144-КС-001 повністю відповідає умовам Договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам статей 1048 та 1056-1 ЦК України.
Також вважають, що з умов даного кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», встановлення комісії за надання кредиту, є правомірним, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання учасники справи не з'явились без поважних причин, хоча повідомлялися належним чином про день час та місце судового розгляду, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що із паспорта споживчого кредиту вбачається, що ТОВ «Бізнес Позика» 04 серпня 2021 року надало ОСОБА_1 інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що були запропоновані, виходячи із обраних позичальником умов кредитування.
Також 04 серпня 2021 року у ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 348047-КС-002 про надання кредиту.
04 серпня 2021 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 348047-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
04 серпня 2021 року між сторонами було укладено Договір про надання кредиту № 348047-КС-002, який підписано електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором G-7935.
Згідно п. 1 Договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000. грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. Тип кредиту - кредит; строк кредиту 16 тижнів; процентна ставка - в день 0,77501351, фіксована; комісія за надання кредиту 3 000,00 грн; загальний розмір наданого кредиту 20 000,00 грн; термін дії договору: до 24 листопада 2021 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 35 200,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка 3399,63%.
У анкеті клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи) вказані анкетні дані ОСОБА_1 , серія та номер паспорта, сума бажаного кредиту, а також номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів № НОМЕР_2 .
Із платіжного документа за номером 430615477 вбачається, що 04 серпня 2021 року ТОВ «Бізнес позика» перерахувало грошові кошти в сумі 20 000 грн. на картку № НОМЕР_2 , призначення: перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 348047-КС-002 від 04 серпня 2021 року.
Згідно наданого розрахунку заборгованості, позичальником частково здійснювалися платежі на погашення кредиту, на загальну суму 8 790,91 грн, проте станом на 31 липня 2025 року залишок заборгованості за Кредитом складає 30 865,76 грн, з яких: за кредитом - 18 695,00 грн, по відсотках - 12 170,76 грн.
За змістом руху коштів по картці за період 04 серпня 2021 року - 24 листопада 2021 року в АТ «ТАСКОМБАНК» щодо рахунку ОСОБА_1 , який складено 13 листопада 2025 року, на картку відповідача № № НОМЕР_2 04 серпня 2021 року було здійснено зарахування коштів у сумі 20 000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстав для стягнення тіла кредиту; позивачем не доведена повною мірою вимога про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та вважав, що слід застосувати положення contra proferentum; а положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними.
Також місцевий суд врахував суми сплачені ОСОБА_1 1 у розмірі 8 790,91 грн. та вважав, що кошти, які були зараховані на погашення заборгованості за комісією в сумі 3 000 грн, підлягають зарахуванню, згідно графіку платежів, на погашення заборгованості за тілом кредиту - у сумі 2 371,54 грн, а також на сплату заборгованості за відсотками - у розмірі 628,46 грн.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 16 323,46 грн. - тіло кредиту та 7 085,63 грн. відсотки.
Колегія суддів в повній мірі не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Рішення суду переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог, оскільки в частині задоволених позовних вимог не оскаржується.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність застосування тлумачення contra proferentum, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 30.06.2021 року у справі № 183/2390/18 Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.
Від розуміння сторонами умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, залежить з'ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з'ясування цих обставин.
Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає кредитодавець, чи такому, на який посилається суд першої інстанції, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору.
За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором.
У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з'ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.
У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв'язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.
Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки:
«Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення».
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22).
Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина саме за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України.
Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися вищезазначеним правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Так, суд першої інстанції вважав, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків, а саме у 35 200,00 грн. загальна вартість кредиту, що складається з: 20 000,00 грн. - тіло кредиту; 12 200,00 грн - відсотки; 3 000,00 грн - комісія, 16 тижнів - строк Договору, дата повернення кредиту 24 листопада 2021 року, а не завуальованими, неясними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.
Водночас колегія суддів зауважує, що умови договору, визначені у пункті 1 щодо загальної вартості наданого кредиту є орієнтовними, а не остаточними, оскільки у пункті 2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у кредитному договорі зазначено термін дії договору до 24.11.2021 року, та після зазначеної дати кредитором не здійснювалось жодних нарахувань відсотків за користування кредитом, а також зазначено єдину фіксовану проценту ставку в день - 0,77501351, відтак висновки суду першої інстанції про необхідність тлумачення contra proferentem є помилковими, з огляду на те, що ці умови не є двозначними.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув.
Щодо пункту 1 кредитного договору, яким передбачено комісію за видачу кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов кредитного договору №348047-КС-002 від 04 серпня 2021 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 3000 грн., встановлена в п.1 Договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Водночас умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що п.1 кредитного договору №348047-КС-002 від 04 серпня 2021 року щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію, пов'язану з наданням кредиту, суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемним з моменту укладення договору.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо розрахунку заборгованості.
Так, із розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що кредитодавцем було нараховано комісію у розмірі 3 000 грн.
Водночас при погашенні заборгованості відповідачем 4 400 грн. (17.08.2021 року) та 4 390, 91 грн. (02.09.2021 року), вказані кошти були зараховані на погашення наявної станом на зазначені дати заборгованості по відсотках, по тілу кредиту та згаданої комісії (2 075 грн. та 925 грн. відповідно).
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що кошти, які були зараховані на погашення заборгованості за комісією в сумі 3 000 грн., підлягають зарахуванню, згідно графіку платежів, на погашення заборгованості за тілом кредиту - у сумі 2 371,54 грн, а також на сплату заборгованості за відсотками - у розмірі 628,46 грн.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 16 323,46 грн. - тіло кредиту та 7 085,63 грн. відсотки.
З такими висновками суду першої інстанції колегія не погоджується, як і з розрахунком заборгованості позивача, відповідно наводить свій розрахунок заборгованості виходячи з наступного.
Згідно до п. 5.6 Правил надання споживчих кредитів ТОВ "Бізнес позика", у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитодавця у такій черговості: у першу чергу - прострочена сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом, у другу чергу - сума кредиту та проценти за користування кредитом, у третю чергу - неустойка (штраф) та інші платежі відповідно до договору.
Так, відповідачем здійснювалось погашення заборгованості - 4 400 грн. (17.08.2021 року) та 4 390, 91 грн. (02.09.2021 року), вказані кошти були зараховані на погашення наявної станом на зазначену дату заборгованості по відсотках, по тілу кредиту та згаданої комісії (2 075 грн. та 925 грн. відповідно).
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що за період з 04.08.2021 року по 17.08.2021 року (14 днів) (розмір тіла кредиту 20 000 грн.) при відсотковій денній ставці 0,77501351% (155 грн. в день) розмір заборгованості за відсотками становить 2 170 грн. З урахуванням погашення відповідачем заборгованості на суму 4 400 грн (17.08.2021 року) розмір тіла кредиту зменшився на 2 230 грн. (4 400 грн. - 2 170 грн.).
За період з 18.08.2021 року по 02.09.2021 року (16 днів) (розмір тіла кредиту вже становить 17 770 грн.) при відсотковій денній ставці 0,77501351% % (137,7 грн. в день) розмір заборгованості за відсотками становить 2 203,2 грн. З урахуванням погашення відповідачем заборгованості на суму 4 390, 91 грн. (02.09.2021 року) розмір тіла кредиту зменшився на 2 187,71 грн. (4 390,91- 2 203,2 грн.).
За період з 03.09.2021 року по 24.11.2021 року (83 днів) (розмір тіла кредиту становить 15 582,29 грн.) при відсотковій денній ставці 0,77501351% (120,75 грн. в день) розмір заборгованості за відсотками становить 10 022,25 грн.
З урахуванням зазначеного, оскільки відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, саме вищезазначена сума заборгованості підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Водночас, оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині нестягнутої заборгованості за відсотками, тому розмір заборгованості за відсотками за договором №348047-КС-002 про надання кредиту від 04 серпня 2021 року слід збільшити з 7 085,63 грн. до 10 022, 25 грн. (загальний розмір стягнутої заборгованості з 23 409, 09 грн. до 26 345, 21 грн.).
Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2025 року в частині стягнення заборгованості за відсотками за договором №348047-КС-002 про надання кредиту від 04 серпня 2021 року та в частині стягнутого судового збору змінити, збільшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» відсотків з 7 085,63 грн. до 10 022, 25 грн. (загальний розмір стягнутої заборгованості з 23 409, 09 грн. до 26 345, 21).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн.
Ціна позову 30 865,76 грн.
Таким чином, суму стягнутого судового збору в суді першої інстанції слід збільшити з 1 837, 19 грн. до 2 067, 61 грн. (26 345,21 х 2 422,40 / 30 865,76).
Також в апеляційній скарзі скаржник фактично оспорював суму нестягнутих відсотків за кредитним договором у розмірі 5 085,13 грн. (суд першої інстанції стягнув 7 085,63 грн., а позивач просив стягнути 12 170, 76 грн.).
За результатами апеляційного розгляду збільшено суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» відсотків з 7 085,63 грн. до 10 022, 25 грн., тобто на 2 936,62.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 098, 37 грн. (2 936,62 х 3 633,60 / 5 085,13) судового збору за подання апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2025 року в частині стягнення заборгованості за відсотками за договором №348047-КС-002 про надання кредиту від 04 серпня 2021 року та в частині стягнутого судового збору змінити, збільшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» відсотків з 7 085,63 грн. до 10 022, 25 грн. (загальний розмір стягнутої заборгованості з 23 409, 09 грн. до 26 345, 21) та суму стягнутого судового збору з 1 837, 19 грн. До 2 067, 61 грн.
В решті заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ:41084239, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ) 2 098, 37 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Хома М.В.
Костів О.З.