Справа №462/6707/22 Головуючий у 1 інстанції:Свірідова В.В.
Провадження №22-ц/811/980/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
20 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Титова А.О. від 12 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 42 500,00 (сорок дві тисячі п'ятсот) доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три проценти річних від суми заборгованості у розмірі 3 825,00 (три тисячі вісімсот двадцять п'ять) доларів США.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Зазначає, що у поданих позивачем документах, позовній заяві чи додатках до неї немає доказів передачі або отримання відповідачем будь-яких коштів. Крім того, суд першої інстанції проігнорував заперечення відповідача про неотримання ним коштів від позивача чи інших осіб і не дослідив це питання. Вважає, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути. За таких обставин, незважаючи на те, що була здійснена судова почеркознавча експертиза та встановлення факту складання документа відповідачем, позивачем не було доведено факт укладення між сторонами договору позики, а тому у задоволенні позовних вимог слід було відмовити у повному обсязі. З огляду на те, що суд передчасно, без з'ясування усіх обставин прийняв рішення по справі, просить скасувати оскаржуване рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника на підтримання апеляційної скарги, позивача та його представника - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, додаткових письмових пояснень відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст.207, 524, 526, 530, 533-535, 610, 625, 626, 628, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263- 265,268, 354 ЦПК України, постанову Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц, постанову Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17, постанову Верховного Суду від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі №723/304/16-ц та задовольняючи позов, - виходив з того, що 15.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 власноручно склав розписку в письмовій формі, в якій вказав, що погодив з позивачем ОСОБА_3 , те, що ОСОБА_1 необхідно виплатити 42500,00 доларів США як компенсацію його затрат за користування його коштами в розмірі 20000,00 доларів США. 16.10.2019 року відповідач доповнив складену ним раніше розписку, вказавши, що зобов'язується до 01.12.2019 року виплатити позивачу 42500,00доларів США. Добровільно заборгованість за борговою розпискою відповідач не повернув позивачу, заборгованість за розпискою, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить суму боргу 42500,00доларів США, та штрафна санкція у вигляді 3% річних в розмірі 3825,00 доларів США. Відтак, суд зазначив, що грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода. Дослідивши справжню правову природу розписок від 15.07.2019 р. та 16.08.2019 р. суд дійшов висновку, що такі за характером спірних правовідносин виникають з договору позики за умовами якого, позивач є позикодавцем, а відповідач позичальником. Предметом позову у справі є стягнення з відповідача коштів та процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких узгоджено сторонами в твердій грошовій сумі. Досліджуючи надану позивачем розписку, суд встановив, що відповідач отримав в користування кошти в сумі 20000,00 доларів США та зобов'язався виплатити позивачу 42500,00 доларів США, як компенсацію його затрат саме за користування коштами в сумі 20000,00 доларів США, та зобов'язався повернути їх в строк до 01.12.2018 року. ОСОБА_3 є держателем оригіналу розписки, а тому вважається позикодавцем. А наявність оригіналу боргової розписки у позивача, як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Відповідно до висновку експерта №4462-Е від 27.11.2024 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що рукописний текст документу, який починається словами: «Я ОСОБА_1 погодив з ОСОБА_5 .…» та закінчується словами:»…в розмірі 20000 (доларів США) 15.07.2019 р. /підпис/» та рукописний текст, який починається словами: « ОСОБА_1 (абзац) Я ОСОБА_1 зобов'язуюсь до 1 грудня …» та закінчується словами: « Михайловичу 42500 (США) 16.08.2019 /підпис/ ОСОБА_1 » виконаний ОСОБА_1 . Досліджуючи справжню правову природу розписок від 15.07.2019 р. та 16.08.2019 р. суд дійшов висновку, що за характером спірних правовідносин такі виникають з договору позики за умовами якого, позивач є позикодавцем, а відповідач позичальником. Відповідачем доказів виконання умов договору позики не надано. Суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, зазначає що він є вірним. Судом встановлено, що сума 3% річних від простроченої суми, яка підлягає задоволенню становить 3825,00доларів США. При цьому суд зазначав, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано. Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню з урахуванням розрахунків позивача в розмірі 3825,00доларів США. Отже, з урахуванням встановлених конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір позики та узгоджено відповідну плату за користування чужими грошовими коштами, яка підтверджено розпискою та засвідчує факт отримання вказаної грошової суми. При цьому, розписка містить зобов'язання про повернення боргу позичальником. Враховуючи те, що відповідач не виконав зобов'язання з повернення грошових коштів за розпискою позовні вимоги суд задовольнив в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи; частина висновків суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; також частина обставин, які суд вважав встановленими, - не доведена, а тому рішення суду підлягає зміні.
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, в якому просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 42 500 доларів США;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3% річних від суми заборгованості у розмірі 3 825 доларів США.
В обґрунтування позову покликався на те, що 15.07.2019 року ОСОБА_1 (відповідач) власноручно склав розписку в письмовій формі, в якій вказав, що погодив з ОСОБА_3 розмір грошової компенсації в сумі 42500,00 доларів США. 16.10.2019 року відповідач доповнив складену ним раніше розписку, вказавши, що зобов'язується до 01.12.2019 року виплатити позивачу 42500,00 доларів США. Своїх зобов'язань за борговою розпискою відповідач не виконав, на прохання позивача повернути борг добровільно не реагує, вказану у розписці суму коштів до вказаного числа не повернув, у зв'язку з чим, він змушений звернутися до суду. Просив ухвалити рішення на підставі якого стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 42500,00 доларів США та 3% річних від суми заборгованості в розмірі 3825,00 доларів США.
Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - відповідачем 15.07.2019 року позивачу було написано та передано розписку, яку 16.08.2019 року було доповнено, текст якої дослівно викладений так:
«Я ОСОБА_1 погодив з ОСОБА_6 те, що йому необхідно виплатити 42,500 $ (доларів США) як компенсацію його затрат за користування його коштами в розмірі 20000 $ (дол. США)
15.07.2019 р. Підпис ОСОБА_1 .
Я ОСОБА_1 зобов'язуюсь до 1 грудня 2019 виплатити ОСОБА_3 42,500$ (США).
16.08.2019 Підпис ОСОБА_1 »
Оригінал такої знаходиться у матеріалах справи (т.1, а.с.11).
Крім цього, як вбачається знову ж і з пояснень сторін, вказану розписку не слід вважати окремим договором позики та під час вказаних дат коштів фактично позивачем відповідачу не передавались. Фактично розписка свідчить про виникнення у відповідача перед позивачем попередньо зобов'язань у зв'язку з іншими правовідносинами, що виникли між ними (про що свідчить і текст розписки «Я,… погодив …», а не «позичив» чи «взяв у борг») та такі зобов'язання переросли частково у боргове зобов'язання («… необхідно виплатити…, «…зобов'язуюсь до 1 грудня 2019 виплатити ОСОБА_3 42,500$ (США).») у зв'язку із чим була написана вказана розписка (новація боргу).
Крім цього, про наведене свідчить і безгрошовість договору, тобто кошти при написанні розписки у такій сумі не передавались, що підтверджує позивач та не заперечував і відповідач у справі.
Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За статтею ж 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Досліджуючи боргову розписку, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було належним чином проаналізовано її текст та зроблені відповідні висновки щодо суми належної до стягнення, відповідно до заявленої позовної вимоги та настання строку виконання зобов'язання. Дійсно така містить дату її складення 15.07.2019 року, яка 16.08.2019 року була доповнена, дату настання виконання зобов'язання - 01.12.2019 року, а також суму, яка підлягає поверненню (стягненню) - 42500 доларів США.
Посилання відповідача на те, що розписка була написана не ним і цей правочин не слід вважати таким, що відповідав його волі, колегія суддів до уваги не бере як такий, що впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки згідно висновку експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи №4462-Е від 27.11.2024 року, рукописний текст документу, позначений на сторінці номер «11» судової справи, який починається словами: «Я ОСОБА_1 погодив з ОСОБА_5 …» та закінчуються словами «…в розмірі 20000 (доларів США) 15.07.2019р. /підпис/» та рукописний текст, який починається словами: « ОСОБА_1 (абзац) Я ОСОБА_1 зобов'язуюсь до 1 грудня …» та закінчується словами: «… Михайловичу 42500 (США) 16.08.2019 /підпис/ ОСОБА_1 », виконаний ОСОБА_1 . (т.1, а.с.249-250).
Крім цього, як вбачається із пояснень сторін, що зокрема визнав і ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу, - обставина наявності між позивачем та відповідачем відносин матеріального характеру та боргових зобов'язань відповідача перед позивачем підтверджується текстом розписки від 15.07.2019 року та її доповненням від 16.08.2019 року.
Так, ОСОБА_3 зимою 2012 року позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20000,00 дол. США якими відповідач користувався до 15.07.2019 року. Прийнявши виконання зобов'язання, ОСОБА_3 на вимогу ОСОБА_1 повернув йому борговий документ. У зв'язку з поверненням тіла позики, позивач не заявляв позовних вимог про повернення боргу та просить суд стягнути з відповідача лише компенсацію за користування його грошовими коштами.
Наведена поведінка сторін спору відповідає вимогам ч.2 ст.545 ЦК України, якою передбачено, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
Разом з тим, повернення боргу відбулось без сплати процентів за користування грошовими коштами позивача у зв'язку з чим, цього ж дня сторони погодили розмір компенсації, яку має сплатити боржник. Під компенсацією за користування грошовими коштами розуміється сплата процентів за договором позики.
З огляду на строк користування позикою, у розписці від 15.07.2018 року сторони погодили сплату процентів за договором позики.
Тобто, предметом позову є сума неповернутих відповідачем процентів за користуванням грошовими коштами позивача.
Дійсно, в частині розписки від 15.07.2019 року не вказано про обов'язок саме відповідача повертати вказану суму боргу та строк її повернення, однак, з метою врегулювання вказаного недоліку, 16.08.2019 року відповідач її доповнив записом про те, що саме він зобов'язується виплатити позивачу проценти за користування грошовими коштами та строк повернення до 01.12.2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та доводами апеляційної скарги не спростовано, доказів виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за розпискою, матеріали справи не містять, а відтак позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 42500,00 доларів США, що фактично є новацією боргу, судом першої інстанції задоволено підставно.
Також, з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог щодо стягнення 3% річних від простроченої суми, яка становить 3 825 доларів США.
З розрахунку позивача вбачається, що в період з 01.12.2019 року по 31.12.2019 року три проценти від суми заборгованості склали 109,29 доларів США; в період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 1275 доларів США; в період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 1275 доларів США; в період з 01.01.2022 року по 30.11.2022 року - 1 166,71 доларів США, а разом 3826 доларів США.
Проте, згідно п.18 розділу «Прикінцеві та Перехідні Положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Даний пункт розділу «Прикінцеві та Перехідні Положення» був доданий разом із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022 року.
Зважаючи на вказане, слід здійснити перерахунок за період з 01.01.2022 року по 30.11.2022 року, а саме вважати останнім періодом за який нараховувались відсотки за прострочення заборгованості - період з 01.01.2022 року по 17.03.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2120-ІХ від 15.03.2022) - 76 днів, за які сума 3 % річних від суми заборгованості складає - 265,48 доларів США.
Отже, 3% річних від суми заборгованості, які повинен сплатити відповідач складає 2923, 77 доларів США, а не 3825 доларів США, як зазначив суд першої інстанції.
Враховуючи вказане, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Оскаржуване ж рішення суду слід змінити в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення 3% річних від суми заборгованості. А саме слід зменшити суму 3% річних від суми заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - з 3825 доларів США до 2923,77 доларів США. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Баєва Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2025 року в частині стягнення 3% річних від суми заборгованості - змінити, зменшивши суму 3% річних від суми заборгованості, що підлягає стягненню зОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - з 3825 доларів США до 2923,77 доларів США.
В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра