Справа № 463/10182/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/3116/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
29 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.
секретаря: Заяць Я.І.
з участю: ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Позов мотивував тим, що 27 травня 2000 року між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 09 вересня 2024 року.
За час перебування у шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , площею 75.6 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу № 346 від 05 лютого 2003 року.
Оскільки вищезазначена квартира придбана у шлюбі, виходячи з презумпції рівності часток майна дружини та чоловіка, вважав, що є підстави для визнання за ним права власності на 1/2 частку спірної квартири.
З наведених підстав просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , площею 75.6 кв.м.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Зустрічний позов мотивувала тим, що за час проживання у шлюбі вони з ОСОБА_3 придбали за спільні кошти автомобіль марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, об'єм двигуна 2299 см3, ринкова вартість якого становить 483500.00 грн.
У зв'язку з тим, що право власності на вищезазначений транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_3 , у користуванні якого перебуває автомобіль, з нього на її користь підлягає стягненню 241 750.00 грн., що становить половину вартості транспортного засобу, що є неподільним.
З наведених підстав просила в порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, залишити у приватній власності ОСОБА_3 транспортний засіб марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, об'єм двигуна 2299 см3, та стягнути з ОСОБА_3 на її користь 241 750.00 грн грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, об'єм двигуна 2299 см3.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року первісний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.
Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 право приватної власності на 16/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості 1/2 автомобіля марки «Renault Master», 2014 р.н. д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 241750 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1206,30 грн судового збору.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 покликається на те, що висновок суду про те, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя є помилковим, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2003 року, зареєстрований в реєстрі за № 346, не містить посилання на те, що такий укладено за згодою ОСОБА_3 .
Договір купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 346, не містить умов про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя або ж за згодою другого з подружжя, відтак спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_1 та є її особистою приватною власністю.
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 покликається на те, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75.6 кв.м., яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках.
Висновок суду, що об'єктом спільної сумісної власності є саме частка помешкання, що становить 32/100 квартири, яка придбана за спільні кошти, є помилковим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін щодо саме такого співвідношення приналежності часток на квартиру.
Наданий позивачкою висновок про вартість автомобіля марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не стосується цього автомобіля, оскільки експерт його не оглядав, а перешкод для здійснення огляду автомобіля ОСОБА_3 не чинив.
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заперечення щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , пояснення ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , та заперечення щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.ч 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України).
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Вирішуючи спори між подружжям стосовно поділу майна, судам необхідно встановлювати обсяг майна, яке було придбане подружжям за період шлюбу, час його придбання та джерела походження коштів на його придбання.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №447/3676/14-ц та від 30 листопада 2023 року у справі № 640/16611/18.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 27 травня 2000 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серія НОМЕР_2 , виданим повторно Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного територіального управління Міністерства юстиції 14 червня 2024 року.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2024 року у справі № 463/5817/24 шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 400115641 від 21 жовтня 2024 року підтверджується, що 27 лютого 2003 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 346 від 05 лютого 2003 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 вказує, що вищезазначена квартира придбана під час шлюбу, а відтак є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає поділу, виходячи з презумпції рівності часток подружжя.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Заперечуючи щодо визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності, ОСОБА_1 вказує, що така придбана за її особисті кошти, отримані від продажу нерухомого майна, відтак є її особистою власністю та не підлягає поділу.
Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 , виданим повторно Личаківським відділом реєстрації актів громадянського стану 19 вересня 1997 року, підтверджується, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано 13 січня 1995 року, після розірвання шлюбу прізвище громадянки ОСОБА_7 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 січня 1995 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 259, ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47.8 кв.м. за шістдесят мільйонів карбованців.
Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22 липня 2002 року № 1057 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 04 червня 2002 року про те, що технічно можливо експлуатувати квартиру АДРЕСА_2 після самовільно здійсненого розширення та закриття балкона згідно з поданими технічними документами та дозволено громадянці ОСОБА_1 експлуатувати квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа якої після планування становить 55.40 кв.м.
Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 23 серпня 2002 року № 1198 зобов'язано відділ приватизації державного житлового фонду оформити та видати ОСОБА_1 свідоцтво про право приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 55.4 кв.м.
05 лютого 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р., зареєстрований в реєстрі за № 342, за умовами якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_9 купила квартиру АДРЕСА_2 за 15300 грн.
На підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р., зареєстрованого в реєстрі за № 346, ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 24 000 грн.
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 92145 від 27 лютого 2003 року підтверджується, що на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 173548).
Відчуження на підставі договору купівлі-продажу від 05 лютого 2003 року належного на праві особистої приватної власності нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , свідчить про отримання ОСОБА_1 коштів від продажу цього майна в розмірі 15300 грн, що є її особистими коштами.
Отримавши від продажу вищезазначеної квартири кошти в сумі 15300 грн, ОСОБА_1 цього ж дня придбала спірну квартиру АДРЕСА_1 за 24000 грн.
Зазначені обставини свідчать про те, що для купівлі квартири АДРЕСА_1 використано особисті кошти ОСОБА_1 в сумі 15300 грн, що становить 68/100 частин вартості квартири.
Надаючи пояснення в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що решта коштів в сумі 7700 грн, що становить 32/100 вартості квартири, є спільною власністю подружжя.
Встановивши джерело походження коштів на придбання спірної квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що об'єктом спільної сумісної власності є 32/100 частки квартири, що підляже поділу між сторонами в рівних частинах по 16/100 частини кожному, а решта квартири придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , а відтак є її особистою власністю.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_3 06 грудня 2023 року зареєстровано автомобіль марки «Renault Master», 2014 року випуску, білого кольору, об'єм двигуна 2299 см3, що підтверджується листом Територіального сервісного центру МВС №4641 № 31/28/17/2221-аз-2244-2024 від 03 грудня 2024 року.
Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу, складеного ПП «Західний експертно-консалтинговий центр 10 січня 2025 року, ринкова вартість автомобіля марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, становить 483500 грн.
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Встановивши, що сторони під час шлюбу придбали автомобіль марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, об'єм двигуна 2299 см3, зареєстрований на ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації ринкової вартості 1/2 автомобіля марки «Renault Master», 2014 р.н. д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 241750 грн.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - Медведя В.О. щодо відсутності у договорі купівлі-продажу квартири умови, що така придбана за спільні кошти подружжя, а також згоди ОСОБА_3 на її придбання, не спростовують презумпцію спільності майна подружжя та не підтверджують права особистої власності ОСОБА_1 на всю квартиру.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є вся квартира АДРЕСА_1 , а не лише 32/100 її частин, є безпідставними, оскільки частка спільних коштів сторін на придбання цієї квартири становить 32/100 частин від вартості квартири, а решта коштів є особистими коштами ОСОБА_1 , отриманими від продажу належної їй нерухомості, придбаної до укладення шлюбу з ОСОБА_3 .
Покликання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо неналежності наданого ОСОБА_1 звіту про оцінку вартості автомобіля марки «Renault Master», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 , всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на його спростування, зокрема таких, які б свідчили про іншу вартість спірного автомобіля.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Шандра М.М.