Справа № 630/1657/25
Провадження № 2/630/128/26
19 лютого 2026 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Сухорукова І.М.,
за участю секретаря Дубрової А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 30.09.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 107028 в електронній формі. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 24 669,50 грн.
Ухвалою суду від 13.01.2026 р. було відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 13.01.2026р. було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з АТ КБ «Приватбанк» про належність відповідачці платіжної карти та зарахування на неї кредитних коштів.
Ухвалою від 04.02.2026р. було задоволено клопотання відповідачки та витребувано у відповідача первинні банківські документи про перерахування коштів ОСОБА_1 , а також доказів щодо отримання та застосування електронного підпису ОСОБА_1 .
Позивач у позовній заяві просив розглядати справу без виклику сторін.
Відповідачка подала відзив на позов де просила розглянути справу без її виклику.
На обґрунтування відзиву вказала, що надана позивачем довідка від 01.09.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс», не є належним доказом здійснення переказу коштів від Позивача до Відповідача, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, а інших доказів, які підтверджують фінансову операцію з переказу коштів Відповідачу за Договором позики № 107028 від 30.09.2019 року немає. Наполягала на тому, що копія договору передбачає видачу коштів саме безготівковим способом. Зазначила, що доказ у справі: банківська виписка не містить головного чинника: призначення платежу Договір позики № 107028 від 30 вересня 2019 року або Позика за договором № 107028 від 30 вересня 2019 року не містить відомостей про надавача переказу та його коду ЄДРПОУ. Позов та матеріали справи не містять і доказів того: 1) що саме Відповідачем будь-яким способом було застосовано ідентифікатори електронного підпису, так і факту надсилання та отримання цих одноразових ідентифікаторів, а також відсутні докази реєстрації у інформаційно-телекомунікаційній системі Відповідача, вказано лише номер одноразового ідентифікатора, однак не вказано на який засіб зв'язку направлено одноразовий ідентифікатор; 2) який засіб зв'язку Відповідача зареєстрований в інформаційнокомунікаційній системі Позивача; 3) докази прив'язки банківської картки саме Відповідача; 4) ІР-адреси та технічні журнали авторизації (log-files); 5) Device-ID мобільного пристрою; 6) результати KYC/AML перевірки; 7) записи про відправлення/введення SMS-кодів; 8) підтвердження того, що саме відповідач подавав онлайн-заявку.
Представник позивача надав письмові пояснення з приводу відзиву та ухвали суду про витребування доказів, де вказав, що порядок укладення електронних договорів, у тому числі й ТОВ «ФК «Гелексі» був неодноразово предметом розгляду Верховного суду і Верховний суд наводив правові позиції про відповідність електронних договорів вимогам цивільного законодавства. З приводу поданих доказів представник позивача вказав, що разом з позовною заявою суду було надано всі наявні у позивача докази, що підтверджують : ознайомлення позичальника з умовами Договору, підписання позичальником Договору за допомогою одноразового ідентифікатора, перерахування коштів на картковий рахунок відповідача. Інші докази у позивача відсутні.
З врахуванням позиції представника позивача та відповідачки, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
30.09.2019 р., між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» та позичальником ОСОБА_1 , було укладено договір позики № 107028. Згідно до п.п. 1.1.1 договору, позика визначена у 5000 грн; строк її повернення за пунктом 1.1.5 до 29.10.2019. Пунктом 1.1.2.1 визначені відсотки 0,01 в день від поточного залишку позики. Пунктом 1.1.2.2 встановлено комісії (комісійна винагорода) в розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики. У пункті 4.5 договору серед іншого є визначення: «комісійна винагорода за користування позикою». Договір від імені позичальника підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатору «35qgqsx6».
Також, сторонами договору у електронному вигляді погоджено графік платежів (позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора «35qgqsx6»), де вказано розмір позики 5000,00 грн, проценти за користування позикою 14,5 грн, комісійна винагорода за користування позикою 1595,00 грн та термін платежу 29.10.2019.
29.10.2019 ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» та позичальник ОСОБА_1 , уклали додаткову угоду№1 до договору позики № 107028 від 30.09.2019, якою визначили інший строк повернення позики - 27.11.2019. Дану додаткову угоду з оновленим графіком платежу позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора «wf5518s0».
За розрахунком позивача, заборгованість позичальника ОСОБА_1 нараховувалася з 30.09.2019 по 25.03.2020 з тіла кредиту, з відсотків та з комісій.
ТОВ «ФК «Елаєнс» 01.09.2025 склало лист на адресу ТОВ «ФК «Гелексі», де вказало, що ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») на підставі договору №04/08-17 ПК від 04.08.2017 надавло послуги ТОВ «ФК «Гелексі» з переказу грошових коштів фізичним особам без відкриття рахунку. 30.09.2019 року від ТОВ «ФК «Гелексі» було успішно перераховано 5000 грн на картку НОМЕР_1 , та отримувачем є ОСОБА_1 .
Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк», отриманої судом у порядку витребування доказів, ОСОБА_1 належить карта № НОМЕР_2 , на яку 30.09.2019 було зараховано 5000,00 грн.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 30.09.2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 договору позики №107028 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «ФК «Гелексі» у повному обсязі виконало свої зобов'язання за вищевказаним договором, надавши кредит в сумі 5000,00 грн відповідачці ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» про отримання відповідачкою 5000,00 грн на її рахунок саме 30.09.2019.
ОСОБА_1 у свою чергу не надала доказів, які б свідчили, що 30.09.2019 на її рахунок надійшло 5000 грн від іншої особи.
Надаючи аналіз відзиву на позов, суд акцентує увагу на тому, що відповідачка не зазначила, чи взагалі заперечує вона укладення договору позики. Відзив побудований лише на доводах про відсутність доказів. При цьому, відповідачка і не вказує на будь-які протиправні дії зі сторони інших осіб щодо її банківської картки та грошових коштів.
Доводи відповідачки про те, що договір передбачає видачу коштів саме безготівковим способом не відповідають дійсності, оскільки пунктом 1.2 договору передбачено, що позика видається у безготівковій формі шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника.
За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідачем, згідно до наданих позивачем розрахунків, грошові кошти повернуто не було.
Що стосується стягнення з відповідачки комісії за пунктом 1.1.2.2 договору у розмірі 1.1% на день від суми позики, суд зазначає наступне.
За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії , платежі тощо за дії, які не є послугою.
У даному випадку, у якості винагороди за надання кредиту, сторони погодили проценти у пункті 1.1.2.1 договору, що відповідає положенням ч. 1 ст. 536 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Законом встановлено можливість погодження комісії кредитодавця, за послуги, пов'язані з наданням кредиту, а не за саме надання кредиту. Винагородою за надання кредиту законодавством України являються проценти.
У договорі позики №107028 не зазначено, за які, пов'язані із наданням кредиту послуги, встановлено комісія у п.1.1.2.2.
У пункті 4.5 договору серед іншого є визначення: «комісійна винагорода за користування позикою».
Проте, комісія не може бути за користування позикою або кредитом, оскільки за користування позикою ст. 1048 ЦК України передбачає винагороду у вигляді процентів.
Тому, заявлена позивачем до стягнення комісія не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, як послуга, належним чином не обґрунтована та не доведена, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії задоволенню не підлягають.
Таким чином, вірним розміром заборгованості відповідача є 5029,50 грн, що складається з 5000 грн за сумою основного боргу та 29,50 грн відсотків (за періоди кредитування з 30.09.2019 по 27.11.2019 за 59 днів).
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).
На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано ордер адвоката Рудзея Ю.В., Договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025; акт надання послуг правничої допомоги №107028 від 01.09.2025 щодо ОСОБА_1 з витратами часу 5 год та вартістю 5000 грн.
Відповідно до положень частини 3 ст. 141 ЦПК України: при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд враховує, що ціною позову в даному випадку є позика у розмірі 5000,00 грн. Отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків. У акті про надання правничої допомоги зазначено, що робота з цією позовною заявою потребувала 5 годин часу, що вочевидь не є пропорційним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
За таких обставин, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, обгрунтованою та пропорційною сумою витрат на правову допомогу, яка була надана у даній справі є 3000 грн.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.
Сума задоволених вимог 5029,50 грн складає 20,39% від 24669,50 грн заявлених вимог.
Судовий збір у даній справі дорівнює 2422,40 грн.
Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 20,39 % сплаченого судового збору, тобто 493,33 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -
вирішив :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса: 01054, місто Київ, вулиця В'ячеслава Липинського, будинок, 10/1), заборгованість за договором позики у розмірі 5029 (п'ятдесят тисяч двадцять дев'ять) гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса: 01054, місто Київ, вулиця В'ячеслава Липинського, будинок, 10/1), витрати по сплаті судового збору в розмірі 493 (чотириста дев'яносто три) грн 33 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», ЄДРПОУ 41229318, адреса: 01054, м.Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1,
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 .
Суддя І.М. Сухоруков