Справа № 638/23103/25
Провадження № 2/638/3911/26
16 лютого 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Рибальченко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Шут Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за ст. 625 ЦК України в сумі 15377,26 грн з розрахунку: 12330,75 грн (інфляційні втрати) та 3046,51 грн (3% річних).
В обґрунтуванні позовних вимог зазначає, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.08.2023 у справі № 638/6731/22 було вирішено, зокрема: позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання незаконними дії та стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування - задовольнити частково, стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті в порядку спадкування за законом, у виді недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 за період з березня 2016 року по листопад 2018 року в сумі 58006 (п'ятдесят вісім тисяч шість) грн. 04 коп. Вказане рішення суду не оскаржувалося та було виконано відповідачем лише 30.05.2025. Таким чином, позивач вважає, що внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, визначеного рішенням суду від 29.08.2023 у справі № 638/6731/22, у нього виникло право на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області інфляційних втрат у розмірі 12330,75 грн та трьох процентів річних у розмірі 3046,51 грн відповідно до ст. 625 ЦК України.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
18 грудня 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому вона зазначає, що Вказане рішення суду не оскаржувалося та було виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області 30.05.2025, що підтверджується позивачем за змістом позовної заяви. Виплата компенсації - інфляційних витрат та компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не за виконання рішення зобов'язального характеру. Крім того, стягнення з боржника інфляційних витрат, а також три проценти річних від простроченої суми - регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин. Просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В судове засіданні позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи проводити за його відсутністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання незаконними дії та стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування задоволено частково. Ухвалено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти набуті в порядку спадкування за законом, у виді недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 за період з березня 2016 року по листопад 2018 року в сумі 58006,04 грн та судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення набрало законної сили 29 вересня 2023 року.
Відповідно до скриншоту повідомлення з мобільного застосунку “Приват24» 30 травня 2025 року ОСОБА_1 була зараховано сума у розмірі 58006,04 грн відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року. Тобто державою в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було виконано вказане рішення суду.
Факт перерахування 30 травня 2025 року ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 58006,04 грн як виконання рішення суду від 29 серпня 2025 року представником відповідача не спростовувалось.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.»
Матеріали справи не містять доказів належного виконання зобов'язань відповідачем щодо сплати позивачу 160851,23 грн відповідно до Розрахунку на доплату пенсії за пенсійною справою № 10022482 за дорученням № Д 10022482/44.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, що вказано у постанові Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10.
За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За встановлених обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.
Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат та 3 відсотків річних за період з 29 серпня 2023 року по 30 травня 2025 року та визначена ним наступна сума: інфляційні втрати у розмірі 12330,75 грн та 3% річних у розмірі 3046,51 грн.
Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21)).
Підставою виникнення зобов'язання є несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду від 29 серпня 2023 року, яким визначена сума грошових коштів, які повинен сплатити відповідач позивачу.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що в даному спорі між сторонами мають місце зобов'язання, які виникли з деліктного зобов'язання на підставі судового рішення і відповідальність відповідача за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ЦК України настає з дня, наступного після набрання чинності судовим рішенням, а саме з 30 вересня 2023 року.
Таким чином, суд вважає доведеним вимоги позивача про відшкодування йому інфляційних втрат та 3 відсотків річних за невиконання відповідачем рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року, однак суд не погоджується з розрахунком позивача в частині строку нарахування грошових коштів на суму заборгованості.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошові кошти за період з 30 вересня 2023 року (наступний день після набрання рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року законної сили) по 30 травня 2025 року (день виконання відповідачем вказаного рішення суду від 29 серпня 2023 року) у розмірі 14884,30 грн, з яких: 11980,82 грн інфляційні втрати та 2903,48 грн 3% річних.
Таким чином позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Питання стягнення судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 11980,82 грн та три відсотки річних у розмірі 2903,48 грн, а всього 14884 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн 30 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 938 (дев'ятсот тридцять вісім) грн. 93 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб-порталі судової влади України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх).
Повний текст судового рішення складено 19 лютого 2026 року.
Суддя Л.М. Рибальченко