Справа № 344/19991/24
Провадження № 2/344/368/26
03 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.,
за участі секретаря Бурянна Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Приватно Торгового підприємства «Лісна» про визнання прав на майно, яке буде створене в майбутньому,-
в позові вказано: «…22.09.2023 р. між ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено договір №94 купівлі продажу нерухомого майна (однокімнатної квартири) АДРЕСА_1 . Вартість квартири складає 726 750 грн. Термін внесення коштів 22.09.2023р. Планове закінчення будівництва не пізніше кінець 2025 р. На момент звернення з позовом Позивачем повністю виконано свої зобов'язання в частині внесення коштів обумовленим договором. Підставами звернення з позовом є те, що поведінка ПТП «Лісна» свідчить про системне небажання підприємства виконувати взяті на себе договірні зобов'язання у частині будівництва, тим самим створюючи обґрунтовані ризики для подальшого завершення будівництва будинку як такого і отримання інвесторами у власність проінвестованої ними нерухомості. Будівництво не здійснюється уже протягом тривалого часу через незадовільні фінансово-економічні показники товариства, економічно неефективну діяльність його керівництва. В 2022 р. померла засновник та власник забудовника ПТП «Лісна» після чого будівництво новобудови було зупинено. За проектною документацією строк будівництва та введення будинку в експлуатацію завершився. спадкоємець ОСОБА_2 , який очолив керівництво Відповідача (Забудовника) взагалі не проводить будівництва. Будівництво будинку здійснюється на земельних ділянках кадастровий номер 2610100000:01:004:0302, площею 0,225 га та 2610100000:01:004:0221, площею 0,0560 га право власності та право користування на які зареєстровані за ПТП «Лісна». На даний час інвесторам доведено, що коштів в забудовника не має і вони самостійно повинні здійснювати добудову проінвестованого житла. Зазначене свідчить про загрозу набуття в майбутньому прав на інвестоване майно. Беручи до уваги кінцеву неможливість ПТП «Лісна» завершити будівництво житлового багатоквартирного будинку внаслідок неефективного використання отриманих від інвесторів грошових коштів, реальність ризиків можливого відчуження підприємством об'єктів нерухомого майна (незавершеного будівництва) та виведення отриманих фінансів з-під контролю інвесторів будівництва, що в подальшому унеможливить виконання умов договорів в частині передачі майнових прав та завершення будівництва, вважаю, що єдиним способом захисту наших прав як інвесторів є визнання майнових прав. Дана позиція узгоджується з судовою практикою.…»..
Представник позивача просив справу розглядати без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримував, не заперечував щодо заочного рішення.
Відповідача про судові засідання судом повідомлено у встановленому законодавством порядку, шляхом направлення повісток на адресу. Відзиву чи клопотань зі сторони відповідача суду не надходило.
Крім того, повідомлення відповідача було здійснено на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада» на веб-сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Відповідно до п. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Судом встановлено наступні обставини.
22.09.2023р. між ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено договір №94 купівлі-продажу нерухомого майна (однокімнатної квартири) АДРЕСА_1 . Вартість квартири складає 726 750 грн. Термін внесення коштів 22.09.2023 р. Планове закінчення будівництва не пізніше кінця 2025 р.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №94 позивачем було сплачено 22 вересня 2023 року 726 750, 00 грн.
Частиною 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність».
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Верховний Суд України у постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013 року висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
Статтею ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8 цс 21 зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 93 - 95).
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак, до завершення будівництва об'єкта нерухомості - квартири за вказаним вище будівельними номерами, та введення будинку в експлуатацію, позивачам, як інвесторам, належать майнові права на ці об'єкти.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019 року, справа №761/28769/13-ц.
Враховуючи те, що Відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов'язань, з урахуванням сплати коштів за умовами договору, право позивача порушене, оскільки Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, позовні вимоги підлягають до задоволення.
В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.
В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.
За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Натомість, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача, не надано суду заперечень на позов чи письмових пояснень.
Отже саме на відповідну сторону покладено негативні наслідки, пов'язані із невчиненням нею процесуальних дій.
В ч. 1 ст. 133 ЦПК України вказано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено 7 267, 50 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
В ч. 5 ст. 268 ЦПК України вказано, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 майнове право на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , згідно укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна №94 від 22.09.2023 р. вартістю 726 750 грн.
Стягнути з Приватного торгового підприємства «Лісна», адреса місцезнаходження м.Івано-Франківськ, вул.Довга, 74, код ЄДРПОУ 13662116 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 сплачений судовий збір у розмірі 7267, 50 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Бородовський С.О.