Провадження №1-кп/303/7872/25
Справа №303/640/25
вирок
Іменем України
20 лютого 2026 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючої ОСОБА_1
секретар ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачеві кримінальне провадження №62025140160000831 стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , з середньо - спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією номера обслуги 3 обслуги 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , не одруженого, раніше не судимого, громадянина України,
обвинуваченого за частиною 5 статті 407 КК України,-
з участю сторін кримінального провадження :
прокурорів ОСОБА_4
ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_3
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог статті 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, 17 лютого 2025 року о 09:00 годині не з'явився вчасно, без поважних причин, до місця несення військової служби - пункту постійної дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), де останній проходив військову службу, та був незаконно відсутній на військовій службі по 12 серпня 2025 року, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.
Такі дії, ОСОБА_3 суд кваліфікує за частиною 5 статті 407 КК України - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, понад три доби, в умовах воєнного стану.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково. Ствердив що у лютому 2025 року зобов'язаний був повернутися на військову службу після лікування, проте вчасно не прибув. 16 лютого 2025 року його доставлено працівниками ВСП у військову частину. Командир взводу дозволив йому поїхати додому за військовою формою і 17 лютого 2025 року він мав прибути на ранкове шикування. Починаючи з лютого 2025 року стосовно нього внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань в іншому кримінальному провадженні, тому до нього прибули слідчі і повідомили, що він не має права залишати помешкання і має приймати участь у слідчих діях. Увесь цей час, до моменту затриманні у серпні 2025 року він знаходився вдома, вважав що не має права залишати місце свого постійного проживання. Запобіжний захід у виді тримання під вартою, стосовно нього, застосований у іншому кримінальному провадженні в серпні 2025 року. Наразі має намір продовжити військову службу, проте з відповідним клопотанням не звертався.
Допитаний у судовому засіданні свідок ствердив наступне.
Свідок ОСОБА_7 суду показав що 16 лютого 2025 року до нього у військову частину працівниками ВСП був доставлений ОСОБА_3 для проходження військової служби. Обвинувачений прибув у цивільному одязі, тому він надав йому дозвіл поїхати додому та прибути 17 лютого 2025 року на ранкове шикування у військовому одязі. Зранку обвинувачений на шикування не прибув, на телефонні дзвінки не відповідав, тому він відразу повідомив керівництво про неприбуття військового на військову службу. З 17 лютого 2025 року і по теперішній час ОСОБА_3 не повідомив про причини свого неприбуття.
Дослідженням протоколів слідчих дій та доказів, які надані суду сторонами кримінального провадження, а також оцінкою даних доказів на предмет належності та допустимості, судом встановлено наступне.
Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені на підставі повідомлення ТВО Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , що підтверджується відповідним повідомленням за №403 від 07 березня 2025 року та витягом від 28 лютого 2025 року за №62025140160000831.
За результатами службового розслідування, яке призначено на підставі наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 11 лютого 2025 року за №172, встановлено що обвинувачений зарахований до резерву запасної роти номером 3 обслуги 2 мінометного взводу 1 мінометної мотопіхотного батальйону, ВОС 143533, що підтверджується наказом №372 від 14 грудня 2024 року.
Відповідно до акту службового розслідування від 28 лютого 2025 року в ході проведеного службового розслідування виявлено та підтверджено факт самовільного залишення військової частини військовослужбовця військової служби за мобілізацією номер 3 обслуги 2 мінометного взводу 1 мінометної батареє батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 з 17 лютого 2025 року.
Зазначене вище підтверджується рапортам від 17 лютого 2025року та доповідями від 17 лютого 2025 року за №156нт.
Наказом ТВО Командира військової частини НОМЕР_1 від 17 лютого 2025 року за №51 підтверджується, що обвинуваченого визнано таким, що самовільно залишив військову частину та йому призупинено грошові виплати.
Даний факт підтверджується довідкою про грошове забезпечення від 20 лютого 2025 року за №158/60/83, відповідно до якої ОСОБА_3 станом на лютий 2025 року нарахування доходів не здійснювалось.
Відповідно до медичної характеристики від 17 лютого 2025 року за час проходження військової служби у військові частині НОМЕР_1 ОСОБА_3 за амбулаторною медичною допомогою звертався 09 січня 2025 року. після чого було надано відпустку для лікування після травми на 30 діб. На стаціонарному лікуванні не перебував.
28 лютого 2025 року завершено проведення службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_3 , що підтверджується наказом ТВО Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 №242 від 28 лютого 2025 року.
Затримано обвинуваченого 12 серпня 2025 року під час здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12025071170000051 від 18 січня 2025 року.
За місцем служби обвинувачений характеризується посередньо, відповідно до вимоги УІТ ГУНП в Закарпатській області до Ужгородського міськрайонного суду направлено обвинувальні акти щодо обвинуваченого та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Порушень процесуального закону щодо руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу судом не виявлено, клопотань щодо визнання доказів неналежними та недопустимими сторонами кримінального провадження не заявлено.
Оцінюючи докази кожний окремо та в їх сукупності та вирішуючи питання щодо доведеності вини, правильності кваліфікації дій обвинуваченого суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, визначено що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом.
Слід зазначити що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом № 2102-ІХ, у зв'язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Відповідно до частини 2 статті 22 КПК України сторони мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. В судовому засіданні обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи, при яких вчасно не прибув у військову частину в умовах воєнного стану. Категорично заперечив що вчинив такі дії умисно, мотивував свою позицію тим, що є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні.
Судом встановлено що обвинувачений зарахований до резерву запасної роти номером 3 обслуги 2 мінометного взводу 1 мінометної мотопіхотного батальйону, ВОС 143533, що підтверджується наказом №372 від 14 грудня 2024 року.
Наданими суду доказами, в тому числі результатами службового розслідування, яке призначено на підставі наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 11 лютого 2025 року за №172, виявлено та підтверджено факт самовільного залишення обвинуваченим військової частини НОМЕР_1 з 17 лютого 2025 року.
Показаннями свідка ОСОБА_7 , які узгоджуються з наданими суду письмовими доказами, підтверджується що військовослужбовець ОСОБА_3 17 лютого 2025 року на ранкове шикування не прибув, на телефонні дзвінки не відповідав, був відсутній до моменту його затриманні у серпні 2025 року.
Доводи сторони захисту, щодо залучення обвинуваченого до слідчих дій у іншому кримінальному провадженні та поважність його неприбуття на військову службу не підтверджені належними доказами.
При цьому, суд враховує що про порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану ОСОБА_3 достеменно було відомо і до часу нез'явлення вчасно без поважних причин на службу останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.
Таким чином, суд вважає що органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковані вірно, його вина доведена у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, а саме нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, понад три доби, в умовах воєнного стану.
Наданими суду доказами, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується, що останній раніше не судимий, за місцем проживання та служби характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, згідно медичної характеристики перебував на лікуванні в період з 09 січня 2025 року (30 днів).
Позиції учасників судового розгляду.
Прокурор, вважаючи доведеною вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, пропонував суду призначити йому покарання за частиною 5 статті 407 КК України у виді позбавлення волі.
Обвинувачений просив суд його суворо не карати та призначити мінімальне покарання, надати можливість у подальшому продовжити військову службу.
Захисник, у судовому засіданні, просив призначити мінімальну міру покарання, застосувати статті 75,76 КК України.
Мотиви призначення покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому суд керується статтями 65-67 КК України.
Також судом беруться до уваги, роз'яснення, які містяться у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, тощо).
Обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання ОСОБА_3 відповідно до статей 66,67 КК України, судом не встановлені.
У відповідності до п. 4,5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує данні про особу, характер та ступінь суспільної небезпеки ним вчиненого, а також те що вчинене ним кримінальне правопорушення в силу статті 12 КК України є тяжким злочином.
Суд враховує, що обвинувачений частково визнав свою вину, за місцем служби характеризується посередньо, раніше не судимий.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, а також враховуючи молодий вік обвинуваченого, суд вважає за можливе у даному випадку призначити йому мінімальне за видом та розміром покарання, передбачене санкцією частини 5 статті 407 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим. Таке покарання, на переконання суду, необхідне для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні покарання судом враховані позиції Верховного Суду, викладені в постановах у справі №750/2773/22 (провадження №51-3061км22) від 22 грудня 2022 року та у справі №726/78/23, (провадження №51-1772км23) від 11 липня 2023 року, з яких вбачається, що кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.
Щодо позиції сторони захисту про можливість застосування статті 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує, що самовільне залишення військової частини обвинуваченим відбулося 17 лютого 2025 року.
Частиною 1 статті 75 КК України визначено що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування статті 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням чи призначення покарання з урахуванням вимог статті 69 КК України.
З урахування всіх обставин справи та мотиву вчинення кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі, з врахуванням тяжкості вчиненого, даних про особу обвинуваченого, пом'якшуючих покарання обставин, позиції сторони обвинувачення та захисту, оскільки саме таке покарання, буде справедливим і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Вирішення цивільного позову та мотиви інших рішень.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст.373-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
ОСОБА_3 призначити за частиною 5 статті 407 КК України, покарання у виді 5(п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 не обирався.
Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Відповідно до частини 6 статті 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуюча ОСОБА_10