18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 291/1188/24
провадження № 51 - 567 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги засудженої ОСОБА_4
на вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня
2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року,
установив:
За вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Дуванка Золочівського району Харківської області та жительку АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК) і призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Згідно з вироком, ОСОБА_4 12 вересня 2023 року близько 11:30 зайшла на територію домогосподарства АДРЕСА_1 та на ґрунті тривалих неприязних відносин умисно завдала потерпілій ОСОБА_5 металевою мискою один удар
у тім'яну ділянку голови, після чого завдала не менше семи ударів у ділянку лівого ключичного з'єднання, лівого плеча, ліктя лівої руки, грудної клітки та обох гомілок, чим заподіяла потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не є небезпечним для життя, і не потягли наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року цейвирок залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність
і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та застосувати до неї положення ст. 75 КК.
Вказує, що призначене їй покарання є суворим, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не врахували, що вона раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, є волонтером БФ « Святої Ольги», має підсобне господарство (худобу), неодружена і одинока, та повністю відшкодувала потерпілій завдану матеріальну шкоду. Зазначає, що суди обох інстанцій безпідставно не врахували щире каяття та повне визнання нею вини обставиною, яка пом'якшує покарання, що призвело до призначення їй покарання без дотримання вимог статей 50 і 65 КК.
Колегія суддів (далі - Суд), вивчивши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом та правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 122 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Фактично зміст доводів її скарги зводиться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про неможливість застосувати до неїположення ст.?75 КК, що, на її думку, призвело допризначення явно сувороготанесправедливогопокарання.
Проте ці доводи не є прийнятними.
За приписами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення
та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави
і суспільства.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади і правила призначення покарання та звільнення від його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, при призначенні покарання ОСОБА_4 місцевий суд урахував обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про її особу, зокрема те, що вона раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, неповнолітніх дітей на утриманні не має, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває,
не працює, проживає одна, а також відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, і зважаючи на це дійшов висновку про призначення їй покарання у виді обмеження волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 122 КК, яке не є надмірним та відповідає принципам і меті покарання.
Водночас, врахувавши формальне визнання нею вини, невідшкодування завданої шкоди та вчинення злочину щодо особи похилого віку, суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання,
у зв'язку з чим визнав недоцільним призначення їй покарання у виді виправних робіт та не встановив підстав для застосування положень статей 69, 75 КК.
З такими висновками місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції.
Зокрема, при перегляді вироку апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_4 місцевий суд дотримався вимог кримінального закону, належним чином урахував тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, а також дані про її особу, зокрема те, що вона раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, неповнолітніх дітей на утриманні не має, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює та проживає одна.
При цьому, всупереч доводів касаційної скарги, апеляційний суд врахував і ставлення засудженої до вчиненого, зокрема формальне визнання нею вини, невідшкодування завданих збитків потерпілій та те, що кримінальне правопорушення було вчинено щодо особи похилого віку, у зв'язку з чим визнав доводи апеляційної скарги безпідставними.
У частині доводів апеляційної скарги засудженої про можливість застосування до неї положень ст. 75 КК апеляційний суд в ухвалі зазначив, що всі дані про її особу, зокрема відсутність судимостей, позитивну характеристику за місцем проживання, участь у волонтерській діяльності, наявність підсобного господарства та посилання на визнання вини і каяття, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Долучений до апеляційної скарги чек про переказ потерпілій коштів у сумі
4600 грн не підтверджує дійсне відшкодування завданої шкоди потерпілій, що узгоджується з запереченнями останньої, яка повідомила суду про неотримання нею цих коштів та відсутність вибачень з боку засудженої, натомість
її поведінка свідчила про зневажливе ставлення до потерпілої. За таких обставин апеляційний суд дійшов переконливого висновку про відсутність у справі пом'якшуючих обставин та формальне визнання нею вини, у зв'язку з чим не встановив підстав для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на принципи співмірності та індивідуалізації покарання, апеляційний суд погодився з правильністю рішення місцевого суду в частині визначення покарання засудженій, яке відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про її особу і є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а тому не вбачав підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував наявність щирого каяття та добровільне відшкодування шкоди як обставини, що пом'якшують покарання, є неспроможними, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд таких обставин не встановив. Зокрема, визнання вини засудженою судом оцінено як формальне, належних доказів фактичного отримання потерпілою ОСОБА_5 вказаних грошових коштів у відшкодування завданої шкоди не надано, що також узгоджується з запереченнями потерпілої про їх неотримання та відсутність вибачень з боку засудженої, а поведінка останньої свідчила про зневажливе ставлення нею до вчиненого діяння щодо особи похилого віку, у зв'язку з чим підстав для визнання щирого каяття та добровільного відшкодування шкоди обставинами, які пом'якшують покарання, суд апеляційної інстанції не вбачав.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи, характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу засудженої та її ставлення до вчиненого, Суд вважає, що призначене її покарання відповідає вимогам кримінального закону та принципам індивідуалізації і справедливості, а тому підстав для застосування положень
ст. 75 КК не вбачає.
Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженої, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, та не ставлять під сумнів законність цих рішень.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги Суд не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду
від 17 грудня 2025 року через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3