11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 1309/9120/12
провадження № 61-8990св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
суб'єкти оскарження: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції в особі начальника Бабини Юлії Василівни, державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельник Юрій Романович,
заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 (боржник),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст вимог і підстав скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Західного МРУ МЮ) в особі начальника Бабини Ю. В. та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі -державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Львові або державний виконавець) Мельника Ю. Р., заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , у якій просив:
- визнати дії/бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. (інших посадових осіб) у виконанні доленосного рішення суду у справі № 1309/9120/12 щодо забезпечення відновлення порушених прав стягувача про контакт з дитиною, в межах ВП № НОМЕР_1 неправомірними, з огляду на тривале і повне ігнорування постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12, а також постанови Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 1309/9120/12, такими, що можуть умисно приховати недоліки в своїй роботі та реальну потребу цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків;
- скасувати вимогу державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. від 15 жовтня 2024 року № 88528 щодо забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт батька з дитиною;
- зобов'язати державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. (іншу посадову особу) негайно усунути вказані порушення шляхом якнайшвидшого виконання рішення суду в межах ВП № НОМЕР_1 із забезпеченням прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження та із наданням пріоритету найкращим інтересам неповнолітньої дитини, яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків, потребує цільової підтримки;
- визнати бездіяльність Західного МРУ МЮ в особі начальника управління Бабини Ю. В. (іншої посадової особи) щодо контролю за виконанням покладених на підпорядкований підрозділ Управління завдань та вимог законодавства про виконавче провадження при виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 та в межах ВП № НОМЕР_1 щодо долучення до вжиття належних заходів з розробки комплексної стратегії примусового виконання та ігнорування постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 1309/9120/12;
- зобов'язати Західного МРУ МЮ в особі начальника управління Бабини Ю. В. (інших посадових осіб) негайно вчинити всі необхідні дії для належного контролю за виконанням покладених на підпорядкований підрозділ Управління завдань та вимог законодавства про виконавче провадження при виконанні доленосного та значущого рішення у справі № 1309/9120/12, і з метою виправлення недоліків у роботі державних виконавців (інших посадових осіб) щодо реальної потреби цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків;
- повністю дослідити інші фактори десятирічного примусового виконання доленосного та значущого рішення у справі № 1309/9120/12, з оцінкою дотримання найкращих інтересів дитини, яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків та потребує цільової підтримки.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіка згідно з витягом з протоколу № 17 засідання Комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 вересня 2012 року, а саме: щотижнево з 18:00 год п'ятниці до 21:00 год суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18:00 год до 21:00 год середи спільна прогулянка. Вказане судове рішення знаходилося на виконанні у різних виконавчих службах м. Львова.
У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) Європейський суд з прав людини зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження вжиті державними виконавцями заходи по суті зводилися лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником.
Також 08 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-4339св22) ухвалив зобов'язати Західне МРУ МЮ вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.
Скаржник зазначав, що суб'єкти оскарження ігнорують вищевказані судові рішення. Так, 16 та 18 жовтня 2024 року державний виконавець Мельник Ю. Р. жодних заходів примусового виконання рішення у справі № 1309/9120/12 в межах ВП № НОМЕР_1 не вчиняв, а в свою чергу Західного МРУ МЮ не розробило стратегію виконання рішення відповідно до постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Західного МРУ МЮ в особі начальника Бабини Ю. В. та державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р., заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , задоволено частково. Визнано бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 неправомірною. Зобов'язано державного виконавця Мельника Ю. Р. усунути порушення у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12. Визнано бездіяльність Західного МРУ МЮ в особі начальника управління Бабини Ю. В. у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 неправомірною. Зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) в особі начальника управління Бабини Ю. В. усунути порушення у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 та вжити заходи щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12. У задоволенні решті вимог скарги відмовлено.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що державні виконавці Шевченківського ВДВС у м. Львові не надали суду будь-яких доказів, що ними були вчинені всі, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року, зокрема, в частині виконання вимог частини четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку, що Шевченківський ВДВС у м. Львові допустив неправомірну бездіяльність щодо примусового виконання вказаного судового рішення.
Крім цього, після ухвалення Верховним Судом постанови від 08 березня 2023 року до проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду про контакт батька з дитиною активно так і не долучалось, доречних програм чи інших релевантних заходів не вжило, а також не вжило жодного заходу щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення від 20 лютого 2013 року, вимоги заявника в частині визнання бездіяльності Західного МРУ МЮ неправомірною та зобов'язання вказаного суб'єкта вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання судового рішення у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окремою ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року звернуто увагу Західного МРУ МЮ на необхідність обов'язкового виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року в справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-4339св22) в частині вжиття заходів щодо розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року апеляційні скарги Західного МРУ МЮ, державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. задоволено. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Окрему ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року скасовано.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на виконання постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12 начальником Шевченківського ВДВС у м. Львові розроблено Комплексну стратегію примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12, за якою визначено, що єдиним дієвим заходом, спрямованим на виконання виконавчого документа, є залучення спеціаліста психолога, який безумовно забезпечить підтримку дитини у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з батьком. Залучення психолога є необхідним для врахування поведінкових особливостей дитини під час спілкування з батьком. Важливим аспектом психологічного супроводу є також встановлення відкритого та довірливого спілкування. Комплексна програма 27 грудня 2024 року затверджена заступником начальника міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного МРУ МЮ.
Крім того, апеляційний суд встановив, що державний виконавець Мельник Ю. Р., проводячи примусове виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року, вживав усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії, які не знайшли свого ефективного результату для наведення контакту дитини з батьком.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині визнання неправомірною бездіяльності Західного МРУ МЮ в особі начальника управління Бабини Ю. В. у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також щодо невжиття ніяких заходів з розробки Комплексної стратегії примусового виконання зазначеного вище рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції керувався тим, що до повноважень начальника Західного МРУ МЮ не входить виконання судових рішень та контроль за виконанням судових рішень підрозділами державної виконавчої служби Західного МРУ МЮ.
Скасовуючи окрему ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року зобов'язував Західне МРУ МЮ вжити заходів щодо розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком. Окремою ухвалою з приводу удосконалення нормативно-правових актів з метою виконання рішення у зазначеній справі про контакт дитини з одним із батьків було доручено Кабінету Міністрів України; у інших провадженнях з приводу цього ж питання є рішення, які набрали законної сили та рішення, постановлені судами першої інстанції та оскаржені в апеляційній інстанції з приводу невиконання попередніх рішень, що набрали законної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду
від 16 червня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції проігноровано рішення ЄСПЛ від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» та рішення Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-4339св22), яким зобов'язано Західне МРУ МЮ вжити заходи щодо розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.
Звертає увагу на те, що ним направлено скаргу щодо конкретних епізодів примусового виконання рішення суду у справі, а саме в середу 16 жовтня 2024 року та у п'ятницю 18 жовтня 2024 року, однак апеляційний суд, порушуючи принцип диспозитивності, розглянув скаргу не в межах заявлених ним вимог.
Верховний Суд неодноразово доходив висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набрало законної сили.
У серпні 2025 року через підсистему «Електронний суд» Західне МРУ МЮ подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що згідно з Положенням про міжрегіональні управління, до повноважень начальника ЗМУ Мін'юсту не входив контроль за виконанням судових рішень підрозділами державної виконавчої служби Західного МРУ МЮ. Начальник управління Західного МРУ МЮ, не був стороною виконавчого провадження та не був наділений повноваженнями контролю за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби.
Крім того, ОСОБА_1 у 2024 та 2025 роках неодноразово звертався до суду із аналогічними за змістом скаргами, ці скарги були подані з тим самим предметом та з тих самих підстав, вимоги у скаргах були аналогічними, такі дії заявника свідчать про умисне зловживання процесуальними правами, наданими законодавством.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, поданий Західним МРУ МЮ, в якому просить звернути увагу на те, що відзив може містити недостовірну та очорнюючу інформацію про стягувача, що перекручує суть відносин і завдання Західного МРУ МЮ, тому просить вказаний відзив відхилити як невмотивований та необґрунтований, що суперечить дійсним обставинам справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у серпні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
У серпні 2025 року матеріали справи № 1309/9120/12 надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02 вересня 2025 року справу № 1309/9120/12 передано на розгляд судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року суддями, які входять до складу колегії, визначені: Синельников Є. В. , Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
01 жовтня 2025 року судді Синельников Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю. заявили самовідвід у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року заяви суддівСинельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. задоволено. Відведено суддів Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року. Передано цивільну справу № 1309/9120/12 для проведення повторного автоматизованого розподілу для зміни відведених суддів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2025 року справу № 1309/9120/12 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. , судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_7, Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Шипович В. В.
Відповідно до Розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 лютого 2026 року № 117/0/226-26 у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_7 у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Шипович В. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно з витягом з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 вересня 2012 року, а саме: щотижнево з 18:00 год п'ятниці до 21:00 год суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18:00 год до 21:00 год середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком.
Постановою ВП № 64347922 від 02 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС у м. Львові відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1309/9120/12.
Постановою виконуючого обов'язки заступника начальника Західного МРУ МЮ (м. Львів) від 10 лютого 2021 року № 3 та постановою від 16 лютого 2021 року державного виконавця Личаківського ВДВС у м. Львові ВП № 64347922 передано на виконання до Сихівського ВДВС у м. Львові.
З 03 листопада 2022 року вищевказаний виконавчий лист № 1309/9120/12 перебуває на виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Львові, що підтверджується постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. (виконавче провадження № НОМЕР_1).
Таким чином, на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Львові перебуває ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 1309/9120/12 про контакт батька з дитиною.
21 листопада 2022 року за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника ОСОБА_2 накладено штраф на користь держави в розмірі 1 700,00 грн, а постановою від 28 листопада 2022 року за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника ОСОБА_2 , накладено штраф в розмірі 340,00 грн на користь держави.
Крім того, 13 грудня 2022 року державним виконавцем скеровано подання (повідомлення) про внесення даних до ЄРДР стосовно боржника ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 КК України, та 30 травня 2023 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Також 30 травня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Однак остання скасована ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 серпня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтями 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (див., постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19).
Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Щодо вимог скарги про визнання неправомірною бездіяльності Західного МРУ МЮ в особі начальника управління Бабини Ю. В.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні завдання міжрегіонального управління визначені в пункті 3 Положення про міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, затверджене наказом Міністерства юстиції України 23 червня 2011 року № 1707/5 (в редакції наказу МЮ України від 20 вересня 2022 року № 3959/5) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497 (далі - Положення), одним з яких є реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Повноваження начальника міжрегіонального управління визначені в пункті 10 Положення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про державну службу», державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державні виконавці, в тому числі, Шевченківського ВДВС у м. Львові під час здійснення професійної діяльності є незалежними, контроль за діяльністю державних виконавців здійснюється органами примусового виконання рішень, відповідно до статей 5, 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежним, керується принципом верховенства права та діє виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначених у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Відповідно до статті 6 зазначеного вище Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Пунктами 1, 2 Розділу XII «Порядку проведення перевірки законності виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), передбачено, що перевіряти законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче
провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані; начальник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.
Посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.
Відповідно до пункту 1 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20квітня 2016 року № 1183/5 (далі - Типове положення), відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Відділ) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління юстиції) через відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління).
Окрім цього, відповідно до підпункту 3 пункту 9 Типового положення начальник Відділу здійснює контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями.
Враховуючи вищенаведене, державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Львові під час здійснення професійної діяльності є незалежним, контроль за діяльністю державних виконавців здійснюється органами примусового виконання рішень, відповідно до статей 5, 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Здійснювати контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями має право начальник Відділу відповідно до Типового положення.
До повноважень начальника Західного МРУ МЮ не входить виконання судових рішень та контроль за виконанням судових рішень підрозділами державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги в цій частині, апеляційний суд правильно виходив із того, що до повноважень начальника Західного МРУ МЮ не належить здійснення контролю за діяльністю державних виконавців, у тому числі, щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12.
Щодо вимог скарги про визнання бездіяльності Західного МРУ МЮщодо невжиття заходів з розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12
У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, склалася така ситуація, де Верховний Суд постановою зобов'язав Західне МРУ МЮ вжити заходів щодо розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.
Зазначене рішення мотивовано тим, що суди при розгляді скарги встановили, а учасники виконавчого провадження не заперечували, що для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, органи державної влади (в тому числі і Західне МРУ МЮ) не ініціювали механізми заохочення співпраці батьків, а також не вжили заходів щодо розробки комплексної стратегії виконання судового рішення, у тому числі з метою цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Оскільки для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду про контакт батька з дитиною Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції активно не долучалось, доречних програм чи інших релевантних заходів не вживало, вимоги заявника в частині зобов'язання Західного МРУ МЮ вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання судового рішення у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За встановленими у цій справі обставинами, на виконання постанови Верховного Суду 08 березня 2023 року, 27 грудня 2024 року начальником Шевченківського ВДВС у м. Львові ЗМУ Мін'юсту розроблено Комплексну стратегію примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12, за якою визначено, що єдиним дієвим заходом, спрямованим на виконання виконавчого документа, є залучення спеціаліста психолога, який безумовно забезпечить підтримку дитини у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з батьком. Залучення психолога є необхідним для врахування поведінкових особливостей дитини під час спілкування з батьком. Важливим аспектом психологічного супроводу є також встановлення відкритого та довірливого спілкування. Державному виконавцю при виконанні виконавчого провадження необхідно залучити спеціаліста - психолога та надати йому перелік питань, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема: оцінка психоемоційного стану дитини; причини та умови, що призвели до відмови дитини від спілкування з батьком; шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з батьком та встановлення між ними стійкого психологічного контакту, відкритого та довірливого спілкування (а. с. 132-136).
Таким чином, станом на момент ухвалення судом апеляційної інстанції 16 червня 2025 року рішення у цій справі була розроблена Комплексна стратегія примусового виконання рішення.
Отже, доводи стягувача про бездіяльність Західного МРУ МЮ щодо невжиття заходів з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення про встановлення контакту батька з дитиною є необґрунтованими. Органами примусового виконання розроблено комплексну стратегію виконання судового рішення у цій справі, яка відповідала особливостям спірних сімейних правовідносин та була спрямована на забезпечення найкращих інтересів дитини. Ця стратегія включає поетапність виконавчих дій, залучення відповідних спеціалістів, оцінку психоемоційного стану дитини, а також створення умов для поступового та безпечного відновлення контакту дитини з батьком.
Доказів того, що розроблена Комплексна стратегія примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 буде неефективною у разі її добросовісного виконання усіма заінтересованими особами, матеріали справи не містять. Крім того, ця Комплексна стратегія може бути змінена та доповнена з урахуванням обставин, які виникнуть, та думки заінтересованих осіб.
З огляду на викладене, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання бездіяльності Західного МРУ МЮ (в особі відповідних посадових осіб) щодо вжиття в оспорюваний період належних заходів з розробки Комплексної стратегії примусового виконання рішення суду від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12.
Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Щодо вимог скарги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною та зобов'язання державного виконавця усунути порушення
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в зазначеній частині, апеляційний суд керувався тим, що державний виконавець Мельник Ю. Р., проводячи примусове виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року, вживав усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, які не знайшли свого ефективного результату для наведення контакту дитини з батьком.
Зокрема, суд апеляційної інстанції врахував, що державним виконавцем в межах ВП № НОМЕР_1 неодноразово призначалась перевірка у час та місці, визначених судовим рішенням.
Також, постановами державного виконавця від 21 листопада та 28 листопада 2022 року за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника ОСОБА_2 накладено штрафи.
Крім того, 13 грудня 2022 року державним виконавцем скеровано подання (повідомлення) про внесення даних до ЄРДР стосовно боржника ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 КК України, та 30 травня 2023 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Також 30 травня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Однак остання скасована ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 серпня 2023 року.
Водночас апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 визначено такий спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, а саме: щотижнево з 18:00 год п'ятниці до 21:00 год суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18:00 год до 21:00 год середи спільна прогулянка.
Звертаючись зі скаргою у цій справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, ОСОБА_1 оскаржував бездіяльність органу примусового виконання Західного МРУ МЮ саме у середу 16 жовтня 2024 року та п'ятницю 18 жовтня 2024 року.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Проте право на справедливий суд було б позбавлене сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).
При цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, у матеріалах цієї справи відсутні належні докази того, що 16, 18 жовтня 2024 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельником Ю. Р. вживались заходи для примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі № 1309/9120/12 від 20 лютого 2013 року, доказів неможливості виконання судового рішення у вказаний період державним виконавцем не надано, тому вимоги скаржника щодо визнання бездіяльності державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. неправомірною та зобов'язання останнього усунути вказані порушення підлягають до задоволення.
Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини п'ятої статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно відмовив в задоволенні скарги.
З огляду на зазначене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з залишенням в силі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 та зобов'язання державного виконавця Мельника Ю. Р. усунути порушення у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 рокув частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Мельника Ю. Р. у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12 та зобов'язання державного виконавця Мельника Ю. Р. усунути порушення у виконанні рішення суду у справі № 1309/9120/12, а тому постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року необхідно скасувати в цій частині, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції. В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові Верховного Суду.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду або Великої Палати Верховного Суду
21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року в частині вимог про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов'язання усунути вказані порушення скасувати, залишити в цій частині в силі ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2024 року.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
В. В. Шипович