11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 611/1053/24
провадження № 61-6285св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Барвінківське комунальне підприємство «Благоустрій»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Барвінківського комунального підприємства «Благоустрій» (далі - БКП «Благоустрій») про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 жовтня 2024 року засобами електронного зв'язку ним подана заява директору БКП «Благоустрій» Сопко А. Г. з вимогою надати інформацію щодо якості питної води на межі інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та інженерно-технічних систем споживача, тобто у технологічному колодязі, що розташований поблизу буд. № 94 на вул. Холодноярській на вул. Північній у м. Барвінкове Ізюмського району Харківської області, здійснивши відбір проб питної води для дослідження на відповідність її показників безпеки та якості вимогам Державних санітарних норм відповідно до ДСТУ ISO 5667 «Якість води. Відбирання проб». Про результати розгляду та вжиті заходи повідомити у встановлений законом строк.
18 жовтня 2024 року засобами електронного зв'язку директором БКП «Благоустрій» Сопко А. Г. надано відповідь № 752. Разом з тим, як вказує позивач, в порушення вимог статті 20 Закону України № 393/96-ВР, директором БКП «Благоустрій» Сопко А. Г. після спливу 45 днів звернення від 04 жовтня 2024 року не розглянуто та не вирішено у термін не більше одного місяця від дня його надходження, а керівником відповідача або його заступником не встановлений необхідний термін для його розгляду, про що його не повідомлено.
У зв'язку з чим позивач просив визнати бездіяльність БКП «Благоустрій» за його зверненням від 04 жовтня 2024 року, яке не розглянуте і не вирішене у термін не більше одного місяця від дня його надходження, а керівником відповідача або його заступником не встановлений необхідний термін для його розгляду, про що не повідомлено особі, яка подала звернення, чим порушено його права та зобов'язати відповідача розглянути і вирішити звернення від 04 жовтня 2024 року та надати письмову відповідь.
Крім того, позивач посилаючись на статті 23, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також на те, що відповідачем не забезпечено якість питної води відповідно до вимог державних санітарних норм, не надана інформація щодо якості питної води та порушені вимоги пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», статті 4 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», статті 9 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» і статті 20 Закону України № 393/96-ВР, що призводить до розладів здоров'я внаслідок споживання води із перевищеним майже у три рази вмістом заліза, вказуючи, що він є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особою з інвалідністю внаслідок війни другої групи, враховуючи усталену практику Верховного Суду, просив стягнути з БКП «Благоустрій» грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 16 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідь на звернення позивача від 04 жовтня 2024 року надана по суті, в межах наявної на момент створення відповіді на звернення у відповідача інформації з порушеного ОСОБА_1 питання, в порядку та у строки, визначені чинним законодавством, а отже відповідачем не порушено статтю 15 Закону України «Про звернення громадян». Будь-якої відмови щодо здійснення відбору проб питної води для дослідження її показників безпеки та якості відповідь БКП «Благоустрій» за результатами звернення ОСОБА_1 від 04 жовтня 2024 року не містить.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 січня 2025 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до БКП «Благоустрій» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся із позовом до відповідача як до розпорядника публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Окрім того, як видно із матеріалів справи, позивачем фактично оспорюється ненадання відповідачем відповідей на запити про доступ до публічної інформації. Таким чином, ураховуючи положення пункту 7 частини першої статті 19 КАС України та статті 20 КАС України, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2025 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції, посилаючись у оскаржуваній постанові на частину третю статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на правові висновки щодо цього питання, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у від 30 квітня 2025 року у справі № 520/5701/24.
У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Що ж до адміністративного судочинства, то його завдання полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. БКП «Благоустрій» не суб'єктом владних повноважень, а тому справа підлягає розгляду в порядку, визначеному ЦПК України.
Станом на час розгляду справи відзиву від БКП «»Благоустрій» не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Барвінківського районного суду Харківської області матеріали справи № 611/1053/24; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
У червні 2025 року матеріали справи № 611/1053/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
У пункті 5 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту (частина друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
На юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами (частина третя статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
У частині третій статті 23 вказаного Закону зазначено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Аналогічні позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2023 року у справі № 524/7871/20 зазначено, що «до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на невиконання відповідачем обов'язків, передбачених пунктом 2 договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення від 26 липня 2023 року, укладеним між ним як споживачем та виконавцем - БКП «Благоустрій», вимог пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 9 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» і статті 20 Закону України «Про звернення громадян», вказував, що відповідачем не забезпечено якість питної води відповідно до вимог державних санітарних норм, не надана інформація щодо якості питної води на межі інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та інженерно-технічних систем споживача, тобто у технологічному колодязі, що розташований поблизу належного йому будинку, вважає, що таке порушення призводить до розладів його здоров'я внаслідок споживання води із перевищеним майже у три рази вмістом заліза.
Судами встановлено, що 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до БКП «Благоустрій» із заявою, в якій просив надати інформацію щодо якості питної води на межі інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та інженерно-технічних систем споживача, тобто у технологічному колодязі, що розташований поблизу будинку АДРЕСА_1 , здійснивши відбір проб питної води для дослідження на відповідність її показників безпеки та якості вимогам Державних санітарних норм відповідно до ДСТУ. Відповідачем18 жовтня 2024 року надано відповідь на вказану вище заяву.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не врахував підстави позовних вимог ОСОБА_1 та характер спірних правовідносин, не звернув уваги, що інформація щодо якості питної води, яку просив надати позивач, стосується спору щодо виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення від 26 липня 2023 року, укладеним між ним як споживачем та виконавцем БКП «Благоустрій», захисту прав позивача як споживача послуг, які надає відповідач, тобто який запитував інформацію, яка стосується приватноправових відносин та не стосується публічної інформації комунального підприємства щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради, або інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту, розпорядником якої є відповідач.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що позивач звернувся із позовом до відповідача як до розпорядника публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а спір, який виник між сторонами, належить до юрисдикції адміністративних судів. Тому суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки, допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року скасувати, справу № 611/1053/24 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк