17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 754/12430/24
провадження № 61-1322ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої ді адвокат Філатова Тетяна Миколаївна, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Чортківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 ,
про встановлення фактів, визнання права власності на майно в порядку спадкування,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Київської міської ради, Чортківської міської ради, третя особа- ОСОБА_2 , в якому просила:
- встановити факт створення (придбання) майна, внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з травня місяця 1982 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дня смерті ОСОБА_3 ;
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4
та ОСОБА_1 у період з квітня 2018 року до 22 серпня 2023 року, тобто протягом п'яти років, що передували дню його смерті;
- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на наступне майно:
квартиру АДРЕСА_1 ;
квартиру АДРЕСА_2 ;
автомобіль марки «ВАЗ», модель 21013, 1980 року випуску, тип - легковий седан В, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов (коляска) НОМЕР_2 .
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня
2025 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
26 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Філатова Т. М., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 10 грудня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга на вищевказані судові рішення надійшла з пропуском строку
на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України.
У касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня
2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року,
яке мотивоване тим, що строк пропущено з поважних причин, оскільки у зв'язку
з технічними проблемами в роботі підсистеми «Електронний суд» в період часу
з 26 січня 2026 року було припинено приймання документів Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, що підтверджується карткою руху документів
у справі № 754/12430/24, в якій вказано, що сформована у підсистемі «Електронний суд» касаційна скарга 23 січня 2026 року «Помилка отримання АСДС» Тому 26 січня 2026 року, після відновлення роботи підсистеми «Електронний суд», касаційна скарга була отримана судом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений
в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки причини його пропуску
є поважними та підтверджені відповідними доказами.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Частиною восьмою статті 394 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої ді адвокат Філатова Т. М.,
як на підставу касаційного оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду
від 10 грудня 2025 року посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 636/1324/16-ц та постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі
№ 175/423/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14, від 04 січня 2023 року у справі № 198/99/15-ц, від 07 лютого 2024 року у справі
№ 545/844/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 352/2129/23, від 15 січня
2026 року у справі № 127/35277/24 відповідно до яких, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або)
за наявності інших спадкоємців спору між ними;
постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16, від 04 червня 2025 року у справі № 638/9040/23 відповідно до яких, визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99. до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут
і взаємні права й обов'язки;
постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, відповідно до якої: місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями
другою, третьою Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України,
або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача
за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею другою Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те,
що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини;
постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, відповідно до якої до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки,
які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають
у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю
зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини;
постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 у справі № 484/40/21, відповідно до якої у частині першій статті 8 Конституції України передбачено,
що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони
і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом
із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним,
але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр
де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
З огляду на зазначене касаційний суд доходить висновку про відкриття касаційного провадження та витребування матеріалів справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Керуючись статтями 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відкрити касаційне провадження у цій справі.
Витребувати із Деснянського районного суду міста Києва справу № 754/12430/24.
Роз'яснити учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції
з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу
в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська