18 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 902/711/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
позивача - Горовенко Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Жежелівський кар'єр"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.10.2025
(суддя Міліціанов Р. В.)
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025
(судді Пєтухов М. Г., Василишин А. Р., Саврій В. А.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Жежелівський кар'єр"
до Глуховецької селищної ради
про визнання укладеною додаткової угоди,
1. Історія справи
1.1. Приватне акціонерне товариство "Жежелівський кар'єр" (далі - позивач, скаржник, ПАТ "Жежелівський кар'єр") звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Глуховецької селищної ради (далі - відповідач, Рада) про визнання укладеною додаткової угоди № 3 про внесення змін до договору оренди землі від 18.12.2007 № 1 у запропонованій позивачем редакції.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Ради з пропозицією внести зміни до договору оренди, зокрема з урахуванням пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо перерахунку орендної плати, однак відповідач відмовив, оскільки такі законодавчі зміни стосуються виключно земельного податку.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 02.10.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, відмовив у задоволенні позову.
2.2. Рішення мотивував тим, що:
- позивач не надав достатніх доказів на підтвердження використання земельної ділянки та розміщених на ній об'єктів нерухомості як у процесі видобувної діяльності, так і у процесі розробки родовища корисних копалин;
- спеціальний дозвіл на користування надрами від 28.12.1996 № 735 та акти про надання гірничого відводу не містять даних щодо розташування земельної ділянки за договором у межах території Жежелівського родовища (ділянки Північна та Південна) та не підтверджують факту її безпосереднього використання для видобування корисних копалин або розробки відповідних родовищ;
- за змістом пункту 284.4 статті 284 ПК України у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі. В той же час, як при зверненні до відповідача із відповідною пропозицією, так і при зверненні до суду із цим позовом, позивач має на меті встановити орендну плату в розмірі 25 % від 3 % нормативної грошової оцінки, тобто тієї, що визначена договором (пункти 8, 10 договору), а не ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. До Верховного Суду від ПАТ "Жежелівський кар'єр" надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 02.10.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, ухвалити нове рішення, яким визнати укладеною додаткову угоду № 3 про внесення змін до договору оренди у запропонованій позивачем редакції.
3.2. Зазначає, що подає касаційну скаргу у відповідності до виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суди попередніх інстанцій застосували пункт 284.4 статті 284 ПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 904/4380/21, від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/3712/18, від 24.09.2019 у справі № 904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5639/18 та від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18, предметом розгляду у яких були правовідносини щодо внесення змін до договорів оренди землі на підставі пункту 284.4 статті 284 ПК України та встановлення критеріїв визначення на які земельні ділянки поширюється пільга, передбачена пунктом 284.4 статті 284 ПК України. Скаржник зазначає, що у даній справі внесення змін до договору пов'язане зі зміною земельного податку, передбаченого пунктом 11 договору, на що суди уваги не звернули.
3.3. Скаржник посилається на те, що спірна земельна ділянка використовується позивачем саме з метою видобування корисних копалин, проте суди попередніх інстанцій дійшли помилкового протилежного висновку, оскільки не врахували, що для роботи Жежелівського родовища гранітів крім земельних ділянок, призначених безпосередньо під розміщення кар'єру, необхідна також територія під розміщення площадок/будівель для зберігання та ремонту техніки та транспортних засобів.
4. Позиції інших учасників справи
4.1. Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу позивача.
5. Мотивувальна частина
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, суд, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.3. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.4. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.5. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
5.6. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
5.7. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
5.8. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
5.9. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.10. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.11. За доводами скаржника суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 904/4380/21, від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/3712/18, від 24.09.2019 у справі № 904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5639/18 та від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18, предметом розгляду в яких були правовідносини щодо внесення змін до договорів оренди землі на підставі пункту 284.4 статті 284 ПК України та встановлення критеріїв визначення, на які земельні ділянки поширюється пільга, передбачена пунктом 284.4 статті 284 ПК України.
5.12. У постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, спірні правовідносини у справах виникли з приводу внесення змін до існуючого договору оренди землі. У наведених постановах Верховного Суду сформульовано правову позицію щодо імперативності положень ПК України при визначенні розміру орендної плати.
5.13. Так, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень попередніх інстанцій, Верховний Суд у вказаних справах враховував, що пункт 284.1 статті 284 ПК України може бути застосований до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід'ємною складовою їх статусу. У випадку підтвердження обставин використання особою орендованих земельних ділянок для видобування корисних копалин надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 ПК України. Верховний Суд виснував та виходив з того, що за змістом пункту 284.4 статті 284 ПК України, у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.
5.14. Водночас Верховний Суд здійснював перегляд рішень судів попередніх інстанцій, зважаючи на встановлені судами обставини справи. Зокрема, у цих справах Верховний Суд погоджувався із встановленими судами обставинами щодо доведеності матеріалами справи наявності у гірничих підприємств, які є учасниками справ, відповідних спеціальних дозволів на користування надрами Державної служби Геології та Надр України та актів про надання позивачу гірничого відводу, у яких було чітко зазначено про видобування копалин відповідно до умов укладених договорів оренди. Тому вважав за можливе застосування пункту 284.4 статті 284 ПК України при умові, що орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.
5.15. Так, у справі № 904/4380/21 (постанова від 13.09.2023) Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку щодо визначення розміру орендних платежів на підставі ставки орендної плати, а не ставки податку для відповідної земельної ділянки.
5.16. У справі № 904/4748/20 (постанова від 09.02.2022) Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про можливість внесення змін у договір щодо визначення розміру орендних платежів на підставі ставки орендної плати, а не ставки податку для відповідної земельної ділянки тоді як апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для внесення змін до зазначеного договору щодо обчислення нового розміру орендної плати.
5.17. У справах № 904/3714/18 (постанова від 10.04.2019), № 904/3720/18 (постанова від 16.07.2019), № 904/3712/18 (постанова від 18.09.2019) та у справі № 904/3718/18 (постанова від 27.08.2019) Верховний Суд врахував, що використання спірної земельної ділянки позивачем саме з метою видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин підтверджується наданими доказами, а саме Спеціальними дозволами на користування надрами Державної служби Геології та Надр України та актами про надання позивачу гірничого відводу шахти з метою видобування залізних руд. Тому Верховний Суд вважав обґрунтованими доводи позивачів про внесення змін у пункти 7 договорів, якими визначено, що річна орендна плата, починаючи з 01.01.2014, вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється ПК України, з урахуванням рішення міської ради від 26.06.2013 № 2088 "Про ставки податку за земельні ділянки на території міста Кривого Рогу";
5.18. У справі № 904/3706/18 (постанова від 08.08.2019) Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які внесли зміни до розділу 7 договору оренди земельної ділянки доповнивши його текстом у такій редакції: "Починаючи з 01.01.2018 річна оренда плата за земельну ділянку вноситься "Орендарем" в розмірі 1 469 708 грн 02 коп (один мільйон чотириста шістдесят дев'ять тисяч сімсот вісім грн 02 коп) виключно у грошовій формі. Обчислення розміру орендної плати починаючи з 01.01.2018 здійснюється на підставі пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до пункту 274.1 статті 274, пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України та рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 №1862 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2018 році". При цьому Верховний Суд врахував, що основною діяльністю позивача є видобування залізної руди і з цією метою позивач орендує земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості, безпосередньо задіяні в процесі видобування корисних копалин у виді залізної руди, відомості про що підтверджуються спеціальним дозволом на користування надрами з видобування залізних руд та актом про надання гірничого відводу з метою розробки родовища залізної руди в межах поля шахти.
5.19. У справі № 904/5636/18 (постанова від 24.09.2019) Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які внесли зміни до пункту 7 договору оренди, яким визначено, що річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.06.2010 № 2/63/19 та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.09.2009 № 1692/1, виконаних управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (з коефіцієнтом Кф:1 "Землі гірничої промисловості і гірничих розробок"). При цьому Верховний Суд врахував, що основною діяльністю позивача є добування залізної руди і з цією метою позивач орендує земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості, безпосередньо задіяні в процесі видобування корисних копалин у виді залізної руди. Зазначені обставини підтверджуються спеціальним дозволом на користування надрами з видобування залізних руд та актом про надання гірничого відводу, наданими ПрАТ "ЦГЗК".
5.20. Аналогічні обставини склалися і у справах № 904/5638/18 (постанова від 11.09.2019), № 904/5630/18 (постанова від 15.10.2019), № 904/5639/18 (постанова від 22.10.2019), № 904/5628/18 (постанова від 29.10.2019).
5.21. Здійснюючи розгляд цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що:
- позивач є гірничодобувним підприємством, що здійснює добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.1996 № 735 та актів про надання гірничого відводу від 07.06.2018, а земельна ділянка за договором від 18.12.2007 № 1 надана позивачу для добувної промисловості, в тому числі під капітальною одноповерховою спорудою, під спорудами, під проїздами, проходами, площадками. Проте ні спеціальний дозвіл, ні акти про надання гірничого відводу не містять даних щодо розташування земельної ділянки за договором у межах території Жежелівського родовища (ділянки Північна та Південна) та не підтверджують факту її безпосереднього використання для видобування корисних копалин або розробки відповідних родовищ;
- за змістом пункту 284.4 статті 284 ПК України, у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.
- при зверненні до відповідача із відповідною пропозицією про внесення змін до договору, так і при зверненні до суду із цим позовом, позивач має на меті встановити орендну плату в розмірі 25 % від 3 % нормативно грошової оцінки, тобто тієї, що визначена договором, а не ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування. Такого висновку суди дійшли з огляду на те, що позивач звертався до відповідача з пропозицією про внесення змін до договору стосовно перерахунку розміру орендної плати з урахуванням пункту 284.4 статті 284 ПК України та надсилав проєкт відповідної додаткової угоди, якою пропонував внести зміни до пункті 8, 10 договору, які, у свою чергу мають такий зміст:
"п. 8 "Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 10 629,33 грн на рік";
"п. 10 "Орендна плата вноситься рівними частками в сумі 885,78 грн щомісячно поточного року на розрахунковий рахунок".
З такою редакцією додаткової угоди позивач звернувся і до суду.
5.22. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норми права яка, на думку скаржника, була неправильно застосована при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі (пункт 284.4 статті 284 ПК України), установив, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник.
5.23. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
5.24. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.
5.25. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.26. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
5.27. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
5.28. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Жежелівський кар'єр" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.10.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 902/711/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський