8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4617/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Корінь Володимира Зіновійовича, с.Муроване
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІП ГРУП", м.Харків
про стягнення 140202,00 грн
без виклику учасників справи
24.12.2025 року позивач - Фізична особа-підприємця Корінь Володимир Зіновійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІП ГРУП" про стягнення заборгованості за виконане перевезення за договором №19032024/2 від 19.03.2024 року у розмірі 140202,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4617/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 26.12.2025 по справі № 922/4617/25 (суддя Аріт К.В.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю "СІП ГРУП" в його Електронний кабінет, яка згідно з довідкою суду про доставку електронного листа була отримана останнім 26.12.25 о 18:51 (а.с.31).
Згідно з п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІП ГРУП» (далі - відповідач, замовник, експедитор) та Фізичною особою-підприємцем Корінем В.З. (далі - позивач, перевізник) був укладений Договір №19032024/2 перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - договір).
За цим договором перевізник зобов'язується надати експедитору послуги з перевезення експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу автомобільним, залізничним та/або іншими видами транспорту по території України на умовах та в порядку визначеному цим договором та заявках до нього (далі - послуга) та/або інші супутні послуги, що можуть бути пов'язані з таким перевезенням вантажів. А експедитор зобов'язується прийняти та оплатити належно надані послуги перевізника у розмірі, порядку та строки, передбачені цим договором (п.1.1. Договору).
Відповідно до п.1.2. Договору умови перевезень, маршрут, назва і характер вантажу, що перевозиться (далі - вантаж), його кількісні та габаритні показники, вид, дата і час подачі транспортного засобу (далі - ТЗ), яким буде здійснюватися перевезення, строк доставки вантажу, місце завантаження та розвантаження вантажу (пункт призначення), інформація про водія, умови оплати та інші умови погоджуються сторонами та фіксуються у разовому договорі заявці перевезення вантажу автомобільним транспортом до договору, яка є невід'ємною частиною договору (далі- заявка). Форма та зміст заявки визначається у додатку-1 до договору.
Як зазначає позивач, 07.10.2024 року на адресу ФОП Коріня В.3. електронною поштою надійшов Разовий договір-заявка №01 перевезення вантажу автомобільним транспортом. Разовий договір-заявка №07102024/1 підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.
Згідно з п. 1. Разового договору-заявки за цією заявкою перевізник за плату і за дорученням експедитора, на умовах визначених Заявкою зобов'язується надати послуги, а саме: доставити власним автомобільним транспортом з місця завантаження (відправлення) до адреси розвантаження (пункт призначення) переданий йому вантаж, перевезти вантаж у міжнародному сполученні та/або по території України та видати його вантажоодержувачу або іншій особі, визначеній в заявці, (надалі - послуга перевезення), а експедитор зобов'язується прийняти та вчасно оплати послугу перевезення. Згідно графи «Маршрут перевезення» табличної частини Разового договору-заявки, виконанню підлягає міжнародне перевезення за маршрутом: Польща-Україна.
На підтвердження укладення договору перевезення складені міжнародні товаротранспортні накладні типу CMR: №1322 - від 08.10.2024 року; А №428335, №АМТ б/н - від 10.10.2024 року.
Позивачем зазначено, що під час транспортування вантажу, у сторін виникла необхідність змінити умови перевезення, а саме місця митного оформлення, вказані в пункті «Адреса митного оформлення» Разового договору-заявки і доповнити їх додатковим (третім) місцем митного оформлення у місті Груєц (Польща), яке знаходилося в стороні від первинно погодженого маршруту. З метою зміни маршруту та компенсації простоїв транспорту представником ТОВ «СІП ГРУП», який вів спірне перевезення, у застосунку Viber, перевізнику було запропоновано доплату до погодженої раніше суми «за переїзди» 500 євро і 300 євро додаткового платежу. Після переговорів, які були проведені сторонами 18.10.2024, перевізником було запропоновано внести зміни до Разового договору-заявки, шляхом внесення додаткової адреси митного оформлення та збільшення вартості перевезення суму 1000,00 євро. Про попередню пропозицію збільшити вартість перевезення свідчить текстове повідомлення «Робіть на +1000€». У відповідь на вказану пропозицію, замовник перевезення відповів «Ок», що було розцінено, як згода змінити умови первинної угоди, шляхом збільшення вартості перевезення на суму еквівалентну 1000 Євро.
На електронну адресу позивача 18.10.2024 року від ТОВ «СІП ГРУП» надійшов Разовий договір-заявка, в якому було відображена додаткова (третя) адреса митного оформлення і збільшена вартість перевезення до суми 140202,00 грн. У вказаній угоді були залишеними без змін дата укладання і порядковий номер Разового договору-заявки.
Вказана пропозиція була прийнята перевізником до виконання.
Транспортування вантажу було виконане без зауважень та застережень з боку вантажоодержувача. Вказану обставину підтверджує відсутність будь-яких приміток у накладних CMR та наявність підписів уповноважених осіб і відтисків печаток вантажоодержувачів в графі 24 накладних CMR.
Відповідно до пункту «Вартість послуг» Разового договору-заявки, вартість виконаного перевезення склала 140202,00 грн.
За змістом пункту «Умови оплати» Разового договору-заявки оплата за надану послугу здійснюється протягом 20 банківських днів після отримання оригінальних документів.
Як зазначено в позовній заяві, на виконання даного пункту договору, 11.11.2024 року оригінали документів були направлені на адресу ТОВ «СІП ГРУП» поштовим перевізником ТОВ «НОВА ПОШТА» за експрес-накладною №59001257042142. Враховуючи те, що сервіси НОВОЇ ПОШТИ не передбачають огляду відправлення, опис вкладення не виготовлявся.
За даними вказаної Експрес-накладної «НОВОЇ ПОШТИ», відправлення було вручене адресату - 12.11.2024 року.
Отже, за твердженнями позивача, відповідач мав здійснити оплату до 10.12.2024 року (20 банківських днів після отримання оригінальних документів). Втім, оплата перевезення проведена не була. У зв'язку з чим, з наступного дня - 11.12.2024 року грошове зобов'язання ТОВ «СІП ГРУП» на суму 140202,00 грн вважає простроченим.
Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положення статті 525 ЦК України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ч.1 ст.903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Так, позивачем до матеріалів справи в якості доказів надання відповідачу послуг за договором перевезення вантажу надано складені міжнародні товаротранспортні накладні типу CMR: №1322 від 08.10.2024 року; А №428335, №АМТ б/н - від 10.10.2024 року.
Відповідно до Разового договору-заявки «Умови оплати» - 20 банківських днів з дати отримання оригінальних документів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 11.11.2024 року направив ТОВ «СІП ГРУП» лист поштовим перевізником ТОВ «НОВА ПОШТА» за експрес-накладною №59001257042142. Враховуючи те, що сервіси НОВОЇ ПОШТИ не передбачають огляду відправлення, опис вкладення не виготовлявся.
Водночас, суд звертає увагу, судова практика вищих судів показує, що, за даних обставин, відправник має довести лише обставину направлення/вручення документів на оплату, а от адресат (замовник перевезення чи експедитор), у випадку некомплектності пакету надісланих документів, має повідомити відправника кореспонденції відсутність якого саме документа (або що саме) перешкоджає йому оплатити спірне перевезення.
Так, у п.20 постанови Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі №№911/151/16 зазначено "Скаржник доводить, що позивач, в порушення вимог п.п. 2.2.14 п. 2.2. розділу 2 Договору перевезення, оригіналів всіх необхідних документів, які є обов'язковими для оплати Замовником наданих йому Перевізником послуг, не надав, документи на які посилається позивач в якості доказу направлення означених документів, не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не містять опис вкладення у відправлення». Такі доводи скаржника у вказаній справі Суд оцінив наступним формулюванням: «…пакет оригіналів документів, визначених умовами Договору перевезення, позивачем відповідачу направлявся (прим. зверніть увагу, що опису, при цьому, не було), належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано».
Подібні висновки викладені і в постанові Верховного Суду у справі №920/99/17, в якій окрім іншого, вказено, що «15.09.2016 підприємцем направлено Товариству документи на оплату послуг поштовим перевізником АТ "КАЗПОШТА", бандероллю KZ, які вручено відповідачу 7.10.2016. Про це свідчить квитанція АТ "Казпошта", а також інформація про отримання документів на сервісі відстеження АТ "КАЗПОШТА" за номером відправлення. Відповідачем не спростовано отримання від позивача оригіналів документів для оплати».
Відповідно до Експрес-накладної «НОВОЇ ПОШТИ», відправлення було вручене адресату 12 .11.2024 року.
ТОВ «СІП ГРУП» жодних претензій щодо неотримання пакету документів для здійснення розрахунків за отримані послуги на адресу ФОП Корінь В.З. не направляв.
Фактично позивачем було вчинено дії, передбачені умовами договору по оформленню проведеної ним роботи і доведення цієї інформації відповідачу, після чого у останнього виникає зустрічне зобов'язання - надання заперечень або проведення оплати.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчить судова практика, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Суд зазначає, що станом на дату винесення рішення, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажу.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 ЦК України).
Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та не розрахувався за надані послуги у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором на суму 140202,00 грн.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.
Щодо судових витрат.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно до чч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:
- копію договору про правову допомогу від 19.12.2025;
- копію ордеру на надання правничої допомоги серія ВО №1127118 від 23.12.2025;
- копію квитанції до прибуткового касового ордера №08-12 від 23.12.2025;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008;
- копію Акта приймання - передачі наданих послуг від 23.12.2025;
Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2025 року між ФОП Корінь В.З. та Адвокатським бюро "ЛОЗИ" було укладено договір про правову допомогу, відповідно до умов якого Адвокатським бюро "ЛОЗИ" виконані роботи та надані послуги у обсязі та порядку, встановленому за домовленістю сторін.
Відповідно до розділу 2 договору сторони погодили винагороду та порядок розрахунків.
За здійснення дій, що визначені у п.1.1. цього Договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 13200,00 грн (п.2.1. Договору).
Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п.2.1. сумі сплачується повіреному до моменту направлення до суду підготовленої позовної заяви (п.2.2. Договору).
При задоволенні позову повірений отримує від довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 3000,00 грн (п.2.3. Договору).
На виконання умов договору між ФОП Корінь В.З. та Адвокатським бюро "ЛОЗИ" було складено акт приймання-передачі наданих послуг від 23.12.2025.
На підставі вищевикладеного, відповідно до умов Договору від 19.12.2025, Бюро надало, а Клієнт прийняв надану Бюро наступну правову допомогу: огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням; проведення переговорів на предмет повернення боргу; здійснення аналізу судової практики; підготовка позовної заяви та пакету документів, необхідних для звернення до суду; вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.
Як встановлено судом, правнича допомога у справі №922/4617/25 надавалась адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №08-12 від 23.12.2025 ФОП Корінь В.З. сплачено Адвокатському бюро "ЛОЗИ" 13200,00 грн за послуги правничої допомоги за договором від 19.12.2025.
Досліджуючи надані представником відповідача докази на підтвердження витрат на правову (правничу) допомогу, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами професійної правової допомоги позивачу у даній справі.
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).
Частиною 5 ст.129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо, 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду).
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 13200,00 грн є непропорційним з предметом позову у даній справі, а отже, стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 13200,00 грн є необґрунтованим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат відповідача на правничу допомогу, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати всі витрати відповідача на правничу допомогу на позивача в заявленій сумі.
Дослідивши наданий позивачем до позовної заяви акт приймання-передачі наданої правової допомоги судом встановлено, що зазначені послуги є не співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також із ціною позову.
Суд зауважує, що підготовлений адвокатом позов не потребував значного часу, оскільки існує усталена практика з аналогічних спорів, крім того справа є незначної складності.
Суд враховує, що розгляд справи відбувався у спрощеному порядку без проведення судових засідань, спірні правовідносини не є складними, практика щодо розгляду цієї категорії спорів є сталою, а тому підготовка до розгляду цієї справи у суді першої інстанцій не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи адвоката.
Адвокат в межах даної справи будь-яких додаткових дій не вчиняв, участь у судових засіданнях не брав. Доказів надання адвокатом будь-яких інших послуг у зв'язку з розглядом справи до суду не надано.
При цьому суд зазначає, що справа №922/4617/25 визнана в силу закону малозначною, та розглядалась в спрощеному позовному провадженні.
Суд звертає увагу, що представником позивача складено один процесуальний документа - позовна заява, яка викладена на 3 арк.
При цьому суд зауважує, що представник позивача зазначає, що ним було витрачено 11 год. 20 хв. на підготовчу пакету документів та позовної заяви, що на переконання суду є завищеним часом.
Також в акті зазначено, що витрачено 4 год. - на вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.
Судом не встановлено вчинення представником позивача будь-яких інших дій у справі, крім подання позовної заяви до суду. Отже витрати в цій частині є необґрунтованими.
Зважаючи на обсяг наданих послуг представником позивача, який має статус адвоката, відповідну фахову підготовку та професійні знання, фактичні витрати часу на здійснення вказаних дій, заявлені представником позивача витрати на правову допомогу у розмірі 13200,00 грн є надмірними та такими, що не відповідають критеріям необхідності, співмірності, виправданості, розумності та складності.
Слід зауважити, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Сума присудженого відшкодування в жодному разі не має бути джерелом незаконного збагачення.
Крім того, у Акті приймання передачі наданих послуг від 23.12.2025 року вказано, що адвокатське об'єднання надало правову допомогу у вигляді здійснення аналізу судової практики.
Проте, відповідно постанови Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №534/14/20, Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 369/6975/21, від 22.05.2024 у справі № 369/6975/21, від 08.11.2023 у справі № 646/2138/19, від 06.11.2023 № 938/466/21 та інш.
Враховуючи те, що справа не є складною та не вимагала тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики для підготовки позовної заяви, а тому, на переконання суду, вартість послуг адвоката за вивчення матеріалів, узгодження правової позиції, складання процесуальних документів у вигляді позовної заяви складає 8000,00 грн.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним до ціни позову та складності справи, оскільки справа є типовою та не складною.
Зокрема, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних спорів в силу закону.
Наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання суду, час витрачений представником позивача на підготовку для подання до суду позовної заяви не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним.
За таких обставин, покладення на відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13200,00 грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та наданих адвокатом послуг, оскільки надання послуг на дану суму є завищеними.
З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, суд не присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача заявлену суму витрат на професійну правову допомогу в розмірі 13200,00 грн.
В той же час, частина заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн підтверджена матеріалами справи, отже, є реально понесеною, обґрунтованою та доведеною.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13200,00 не відповідає критеріям, що наведені у частині четвертій статті 126 ГПК України, суд вважає, що обґрунтований розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 8000,00 грн, що відповідає складності справи та витраченому часу.
На підставі викладеного, надавши оцінку всім доказам, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, враховуючи відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру судових витрат, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст.126 ГПК України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, враховуючи що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про те, що справедливими та співмірними є витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 8000,00 грн, які відповідно до вимог ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.
Частину заявлених до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5200,00 грн суд вважає необґрунтованою та відмовляє в її стягненні з відповідача.
Відносно вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху" у розмірі 3000,00 грн, суд дійшов наступних висновків.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як «гонорар успіху», проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом такого виду винагороди як «гонорар успіху» у договорі про надання правової допомоги, що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Відтак, враховуючи дані позиції ВП ВС, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане вкотре не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг, а відповідно не може переноситись на іншу сторону (не сторону такого договору).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Limited., заява № 19336/04, § 268).
Суд наголошує, що апелянт і у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Правовий аналіз наведеного вище надає підстави для висновку, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2023 у справі №904/3745/22, від 20.12.2023 року у справі №910/5483/22.
Суд виходить з того, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
«Гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як «гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд не вважає за необхідне покладати витрати відповідача в частині сплати "гонорару успіху" в розмірі 3000,00 грн на відповідача, оскільки задоволення вимоги щодо стягнення гонорару за позивний результат розгляду справи не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості, у зв'язку з чим його відшкодування матиме надмірний характер.
З огляду на наведене, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дослідивши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також надані ним документи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.
У стягненні 3000,00 грн "гонорару успіху" та 5200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє.
Керуючись статтями 13, 73-74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 251, 252 ГПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІП ГРУП" (адреса: 61089, м.Харків, просп. Героїв Харкова, 277; код ЄДРПОУ 41385877) на користь Фізичної особи-підприємця Корінь Володимира Зіновійовича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 140202,00 грн заборгованості за виконане перевезення, а також 2422,40грн судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" лютого 2026 р.
СуддяК.В. Аріт