про забезпечення позову
20 лютого 2026 року Справа № 915/183/26
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши заяву Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури № 53/5-1178вих-26 від 20.02.2026 (вх. № 2326/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову у справі
за позовом: Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури, пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500
електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі: Південноукраїнської міської ради, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 33850880
електронна пошта: yuzhvk@gmail.com
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
про: усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності.
Перший заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 53/5-1162вих.-26 від 20.02.2026 (вх. № 2319/26 від 20.02.2026), в якій просить суд:
1. Усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді (ЄДРПОУ 33850880, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район Миколаївська область, 55002) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на нежитлову будівлю Літ. А-1 - магазин площею 29,3 кв. м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по вулиці Миру, 9/9 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна № 2427731348108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Анварова Васіба Байрамовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову.
3. Про дату, час і місце розгляду справи проінформувати Вознесенську окружну прокуратуру та Миколаївську обласну прокуратуру, якою буде забезпечуватись участь у справі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Вознесенською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та за наслідками проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022152040000041 від 10.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, встановлені порушення інтересів держави під час набуття права власності на тимчасову споруду, що розміщена на земельній ділянці комунальній форми власності на території міста Південноукраїнська, Вознесенського району, Миколаївської області.
Так, за даними прокурора, як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським О.А. (індексний номер 59705819 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м2, розташовану по АДРЕСА_3 (фактично зазначений об'єкт розташований по АДРЕСА_3 ).
Проте, як вказує прокурор, в межах кримінального провадження № 42022152040000041, дізнавачем СД ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області із залученням експерта Миколаївського відділення ОНДІСЕ 03.06.2025 проведено огляд володіння особи, а саме: будівлі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2021 за адресою: АДРЕСА_3 (фактично зазначений об'єкт розташований по вулиці Миру, 9 у м. Южноукраїнськ). Встановлено, що вказаний об'єкт за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову некапітальну споруду з дахом та стінами.
Прокурор виснує, що ФОП Анваровим В.Б. фактично розташовано на земельній ділянці тимчасову споруду, без ознак капітального спорудження, щодо якої чинним законодавством України не передбачено взагалі можливості здійснення державної реєстрації права власності як на нерухоме майно. Крім того, навіть якби існував факт капітального будівництва Анваровим В.Б. об'єкта нерухомості - магазину, то останнім також порушено передбачений законодавством порядок забудови.
З посиланням на правову позицію, викладену в п. 69 Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 по справі № 914/1785/22, прокурор зазначає, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда та здійснена незаконна державна реєстрація права приватної власності, для захисту прав користування та розпорядження такою землею, є вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
З огляду на це, на переконання прокурора, найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику, тобто територіальній громаді в особі Південноукраїнської міської ради, у здійсненні права користування та розпорядження землею шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 15, 16, 181, 182, 376, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. ст. 90, 95, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. ст. 2, 5, 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», ст.ст. ст. 1, 26, 29,36, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 25 Закону України «Про основи містобудування».
Разом з позовною заявою, Першим заступником керівника Вознесенської окружної прокуратури подано до суду заяву № 53/5-1178вих-26 від 20.02.2026 (вх. № 2326/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно - на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м2, розташованої по АДРЕСА_3 право власності на яку, 04.08.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 43368670 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427731348108).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 04.08.2021 за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м2, розташовану по АДРЕСА_3 . Наразі Анваров В.Б. , як власник об'єкту нерухомості - магазину, може розпорядитись ним на власний розсуд, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека відчуження цього об'єкта, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави, а також ускладнить або унеможливить виконання рішення суду. Наявність у Анварова В.Б. правомочностей власника на об'єкт нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним нерухомим майном на користь інших осіб.
На переконання прокурора, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Південноукраїнської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.
З огляду на викладене, прокурор виснує про наявність достатніх підстав вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно, виконання рішення, постановленого за вказаним позовом, буде унеможливлено, оскільки власник та володілець вказаного спірного нерухомого майна має реальні можливості здійснити його розпорядження.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Враховуючи, що у даній справі прокурор звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 зі справи № 910/8225/20, від 13.01.2021 зі справи № 910/9855/20, від 07.10.2021 зі справи № 910/2287/21.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор посилається на наявність у Анварова В.Б. правомочностей власника на об'єкт нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним нерухомим майном на користь інших осіб.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що сам факт реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном, у подальшому може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Заявлені прокурором заходи забезпечення позову спрямовані на унеможливлення зміни власника майна, щодо якого існує спір, пов'язаний із порушенням інтересів держави.
Викладені прокурором обставини дають підстави для обґрунтованих сумнівів у тому, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист інтересів Держави у спірних правовідносинах.
У разі якщо під час розгляду справи або набрання законної сили рішенням суду Анваров В.Б. відчужить у будь-який спосіб спірний об'єкт на користь інших осіб, це зумовить необхідність звернення до суду з іншими позовами, що призведе до тривалого непоновлення інтересів держави.
При цьому, судом враховано, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.12.2023 у справі №917/805/23 щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.
Суд враховує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушеного чи оспорюваного права. Крім того, відповідні заходи не пов'язані з правом, а стосуються убезпечення від вчинення будь-яких дій поза правовим полем до вирішення спору про право і дозволять уникнути непорозумінь на період вирішення спору.
Заявлені прокурором заходи забезпечення у вигляді накладення арешту на спірне майно жодним чином не порушують інтереси відповідача та інших осіб, в той же час дозволять уникнути непорозумінь на період вирішення спору.
При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог. Запропонований прокурором вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібний висновок викладений постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.
Вжиття заходу забезпечення позову у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору. На переконання суду, запропоновані заходи не призведуть до порушення майнових прав відповідача та не впливають на його господарську діяльність.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення заяви Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури № 53/5-1178вих-26 від 20.02.2026 (вх. № 2326/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури № 53/5-1178вих-26 від 20.02.2026 (вх. № 2326/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову - задовольнити.
2. Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно - на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м2, розташовану по вулиці Миру, 9/9, в м. Південноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області право власності на яку, 04.08.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 43368670 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427731348108).
3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» дана ухвала про вжиття заходів забезпечення позову є виконавчим документом.
Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання 3 (три) місяці.
Стягувач за даною ухвалою: Південноукраїнська міська рада (Україна, 55002, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, місто Південноукраїнськ, вул.Європейська, будинок 48; код ЄДРПОУ 33850880).
Боржник за даною ухвалою: Фізична особа-підприємець Анваров Васіб Байрамович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до ч.1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили 20.02.2026.
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.О. Семенчук