ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2026Справа № 915/989/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе"
(вул. Озерна, 14, м. Миколаїв, 54058, код ЄДРПОУ 13842522)
До 1. Чорноморської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Захисників України, 126, село Чорноморка, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 57515, код ЄДРПОУ 04377184)
2. Миколаївської обласної державної адміністрації
(Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця
Адміральська, будинок 22; код ЄДРПОУ 00022579)
про зобов'язання звільнити від сплати орендної плати
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Штрассе" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 20/1 від 20.06.2025 (вх. № 9378/25 від 23.06.2025), в якій просить суд зобов'язати Чорноморську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області (57515, Україна, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Чорноморка, вулиця Захисників України, буд. 126, код ЄДРПОУ 04377184) звільнити ТОВ "Штрассе" (54058, м. Миколаїв, вул. Озерна, 14, код ЄДРПОУ 13842522) за період з 24.02.2022 року по 12.09.2024 року від сплати орендної плати за договором оренди землі 26 травня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог товариство зазначає, що позивач не мав змоги використовувати орендовану земельну ділянку, на яку фактично, у зв'язку з військовою агресією розповсюджується заборона відвідування відпочиваючими, в т.ч. і прилеглого узбережжя. На переконання позивача, наведене дає підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за договором оренди землі з 24.02.2022 по 12.09.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2025 задоволено заяву позивача про зміну предмета позову та залучено до участі у справі № 915/989/25 Миколаївську обласну державну адміністрацію (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 22; код ЄДРПОУ 00022579) в якості співвідповідача та вирішено передати справу №915/989/25 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
17.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №915/989/25.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 справу №915/989/25 передано на розгляд судді Лиськову М.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 справу №915/989/25 прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.12.2025.
11.12.2025 Миколаївською обласною державна адміністрацією було подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
16.12.2025 позивачем подано відповідь на відзив.
22.12.2025 Миколаївською обласною державна адміністрацією було подано до суду заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 21.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.02.2026.
У судове засідання, призначене на 11.02.2026 з'явився представник позивача. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте клопотав про розгляд справи без участі представника.
У судовому засіданні 11.02.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
26 травня 2016 року між ТОВ «Штрассе» та Миколаївською обласною державна адміністрацією було укладено договір оренди землі (надалі - Договір), відповідно до п.1 вимог якого Орендодавець на підставі розпорядження голови облдержадміністрації від 29.10.2015 року №347-р, надав, а ТОВ «Штрассе» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування об'єкта рекреаційного призначення (під розміщення та обслуговування туристичної бази «Голуба Лагуна») за адресою: вул. Лагерна коса, 26/4, Чорноморська сільська рада, Очаківський район, Миколаївська область.
Відповідно до п.2 умов Договору в оренду передавалася земельна ділянка загальною площею 0,4874 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0089).
26.08.2024 року на підставі рішення 48 сесії восьмого скликання Чорноморської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №30 від 06.08.2024 року вказаний Договір було переукладено з іншою особою, який 12.09.2024 року згідно з витягу з Державного реєстру речових прав було також зареєстровано у відповідному реєстрі.
Проте, 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години ЗО хвилини 24 лютого 2022 року на станом на ЗО діб.
Згідно з п.1 Указу Президента України №235/2025 від 15.04.2025 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» постановлено частково змінено ст.1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022 затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-ІХ, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-ІХ, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-ІХ, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-ІХ, Указом від 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № З891-IX, Указом від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ, та Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ) та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до розділу 1 «Території можливих бойових дій» Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, Затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за №380/43786 Чорноморська сільська територіальна громада відноситься до територій можливих бойових дій.
За твердженням Позивача, у зв'язку з розпочатою та тривалою військовою агресією російської федерації більшість відпочиваючих, що відвідували туристичну базу «Голуба Лагуна», що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, в межах території Чорноморської сільської ради по вул. Лагерна коса, 26/4, покинули місця свого проживання, ще не повернулися до своїх домівок і на даний час, у зв'язку з наявністю потенційної загрози бойових дій ще не повернуться довго, а відтак різко зменшилась фінансова спроможність Позивача сплачувати відповідні орендні платежі за земельну ділянку, що орендуються за вказаною адресою.
Звертаючись до суду Позивач вказує, що листом Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчено форс- мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України та підтверджено що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними для суб'єктів господарської діяльності.
Таким чином, обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із позовом, Позивач вказує, що він не мав змоги використовувати вказану земельну ділянку, на яку фактично, у зв'язку з військовою агресією розповсюджується заборона відвідування відпочиваючими, в т. ч. і прилеглого узбережжя, що фактично використовується у військових цілях і є наразі не місцем відпочинку, а потенційним рубежем оборони.
Отже, на переконання Позивача, наведені обставини дають підстави для звільнення Позивача від сплати орендної плати за договором оренди землі з 24.02.2022 р. по 12.09.2024 р.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Відповідно до ч.2-4 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором оренди державного майна.
За загальним визначенням, наведеним у ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), так само особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ст.759, 760 ЦК України).
Згідно зі ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Частинами 1, 4 ст.17 Закону України Про оренду державного і комунального майна передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі здійснено неправильну правову кваліфікацію правовідносин сторін, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про невірно обраний спосіб захисту, що призвело до ухвалення незаконного судового акту.
У частині першій статті 15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та статтею 16 ЦК визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до частини другої статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особа, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 ГПК).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Предметом позову не може бути встановлення обставин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі - Порядок № 483), положення якого визначають механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За змістом п.п.а) ч.3 п.127 Порядку № 483 не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі істотного пошкодження об'єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта, за умови, що відновлення об'єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об'єкта оренди.
Абзацом 9 п.127 Порядку № 483 визначено, що у такому разі зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах а - г підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.
У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов'язання Чорноморської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Миколаївської обласної державної адміністрації звільнити ТОВ "Штрассе" за період з 24.02.2022 року по 12.09.2024 року від сплати орендної плати за договором оренди землі від 26.05.2016 року.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).
Відповідно до ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
В наведеній статті відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування ч.6 ст.762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року у справі № 910/8040/20).
При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.
При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об'єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.
Так, у підпункті 3 пункту 127 Постанови від 03.06.2020 № 483 зазначено, що внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії можливе у випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі: а) істотного пошкодження об'єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта, за умови, що відновлення об'єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об'єкта оренди; б) припинення забезпечення об'єкта оренди комунальними послугами, якими об'єкт оренди був забезпечений або повинен бути забезпечений відповідно до умов договору та/або оголошення про передачу майна в оренду, якщо внаслідок такого припинення об'єкт оренди не може бути використаний орендарем; в) здійснення капітального ремонту, реставрації або реконструкції об'єкта оренди з ініціативи балансоутримувача або його органу управління, якщо під час виконання будівельних робіт використання об'єкта оренди може завдати шкоди життю або здоров'ю людей, що перебувають або можуть перебувати всередині об'єкта оренди; г) вилучення майна (його частини) відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
У такому разі зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах "а" - "г" підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.
Тобто діючим законодавством не встановлено, чіткого переліку документів, які повинен надати орендар для тимчасового звільнення його від сплати орендної плати.
Суд зазначає, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.
Водночас, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо (аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20).
На підтвердження обставини неможливості користування орендованою земельною ділянкою Товариство посилається на введення на території України воєнного стану з 24.02.2022, на загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про форс-мажорні обставини та інформацію у ЗМІ щодо обстрілів та неможливості перебувати на чорноморському узбережжі Миколаївщини.
Проте, за висновками суду, загальновідомими є обставини введення в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом № 2102-ІХ, і в подальшому воєнний стан продовжено та він є діючим на момент розгляду справи. Однак, ці обставини законодавчо не визначені як підстава для звільнення від сплати орендної плати за оренду майна, тоді як сам факт введення воєнного стану не свідчить про безумовну неможливість використання Товариством орендованого майна у розумінні частини шостої статті 762 ЦК України.
Суд критично оцінює посилання позивача на загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, оскільки за відсутності в матеріалах справи наданого Товариством суду сертифікату ТПП України про виникнення форс-мажорних обставин, який би стосувався саме укладеного між ним та Товариством Договору, а також інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставин неможливості використання Товариством орендованої земельної ділянки, таке посилання є безпідставним.
Відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції Закону № 3050) власники та користувачі земельних ділянок не нараховують та не сплачують плату за землю (земельний податок та/або орендна плата) на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією.
Також судом встановлено, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Чорноморська сільська територіальна громада з 01.01.2023 відноситься до територій можливих бойових дій.
Оскільки Чорноморська сільська територіальна громада з 01.01.2023 відноситься до територій можливих бойових дій, а не до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією, то на неї не розповсюджується вищезазначена пільга.
Згідно з пунктом 283.1 статті 283 Податкового кодексу України земельний податок не сплачується за земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами.
Відповідно до пункту 283.2 статті 283 Податкового кодексу України не сплачується податок за земельні ділянки, непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, у випадку прийняття сільськими, селищними, міськими радами, військовими адміністраціями та військовоцивільними адміністраціями рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку, визначеному Кодексом. Для таких земельних ділянок підставою для звільнення від оподаткування є Рішення, що приймається на підставі заяви платника податків.
Тобто, за наявності таких земельних ділянок до органу місцевого самоврядування, військової адміністрації або військово-цивільної адміністрації має бути подана заява платника про потенційне забруднення земельної ділянки вибухонебезпечними предметами.
Період, протягом якого плата за землю не нараховується - з першого числа місяця, на який припадає дата прийняття рішення, до останнього числа місяця, на який припадає дата, що настає раніше, або останній день строку, на який надано пільгу зі сплати місцевих податків та/або зборів відповідно до прийнятого рішення (у т. ч. з урахуванням змін, внесених до такого ішення), або дата скасування відповідного рішення, або дата початку обстеження земельної ділянки операторами протимінної діяльності чи визнання земельної ділянки придатною для використання.
Отже, відповідно до підпункту 283.1.9 пункту 283.1 статті 283, пункту 283-1.2 статті 283-1, пункту 288.8 статті 288 Податкового кодексу України земельна ділянка, що знаходиться у користуванні позивача, може бути визнаною такою, що забруднена вибухонебезпечними предметами, на підставі рішення Чорноморської сільської ради про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів та даних Державного земельного кадастру, що в подальшому матиме наслідком право позивача на ненарахування і несплату плати за землю.
Позивач не надав суду доказів того, що орендована ним ділянка забруднена чи потенційно забруднена вибухонебезпечними відходами чи що на ній розташовані фортифікаційні споруди, або що була пошкоджена орендована земельна ділянка чи нерухоме майно, що розташовано на ній.
Крім того, надані позивачем докази здебільшого не містять інформації про рік, коли сталася подія.
Таким чином, за висновками суду, ТОВ «Штрассе» може користуватися орендованою земельною ділянкою, але, як зазначено у позові, не може проводити господарську діяльність через заборону купання та відвідування відпочиваючими пляжів та узбережжя Чорного моря.
Проте, суд зауважує, що згідно з чинним законодавством наслідки провадження господарської діяльності не впливають на обов'язок орендаря вносити орендну плату за користування об'єктом оренди, за винятком, якщо ця земельна ділянка не знаходиться в зоні активних бойових дій чи на окупованій території та/або забруднена вибухонебезпечними відходами чи визнана потенційно забрудненою вибухонебезпечними відходами у встановленому законом порядку.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 ЦК України, оскільки Товариство не довело наявності об'єктивної неможливості користування орендованою земельною ділянкою, яка б виключала обов'язок з оплати орендної плати за період з 24.02.2022 р. по 12.09.2024 р.
Підсумовуючи викладені вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи недоведеність обставини, які б свідчили про те, що орендована земельна ділянка не використовувалася або не могла бути використана, і ТОВ «ШТРАССЕ» не відповідає за ці обставини.
З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.
Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2026
Суддя М.О. Лиськов