ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.02.2026Справа № 910/15682/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» (11502, Житомирська обл., місто Коростень, ВУЛИЦЯ КАШТАНОВА, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 01374567)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» (03151, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 56, ідентифікаційний код юридичної особи 38419256) стягнення заборгованості у розмірі 984 344 грн. 30 коп.
Представники:
від Позивача: Файдюк С.М. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Жмуцький М.В. (представник на підставі ордеру);
Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 984 344 грн. 30 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки, укладеного у спрощений спосіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 року відкрито провадження у справі № 910/15682/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
06.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
06.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
06.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.
13.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 року постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.02.2026 року, витребувано від Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» оригінали видаткових накладних №881 від 25.02.2020, №915 від 26.02.2020, №934 від 27.02.2020, №971 від 28.02.2020, №985 від 29.02.2020, №1085 від 02.03.2020, №1109 від 03.03.2020, №1139 від 04.03.2020, №1175 від 05.03.2020, №1211 від 06.03.2020, №1353 від 12.03.2020, №1393 від 13.03.2020, №1402 від 14.03.2020, №1433 від 16.03.2020, №1469 від 17.03.2020, №1564 від 19.03.2020, №1690 від 24.03.2020, №1730 від 25.03.2020, №1794 від 27.03.2020, №1867 від 30.03.2020, №2019 від 04.04.2020, №2098 від 06.04.2020, №2130 від 08.04.2020, №2318 від 15.04.2020, №2370 від 17.04.2020; оригінали довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» на ім'я осіб, що підписували вказані накладні.
30.01.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли додаткові пояснення.
02.02.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 11.02.2026 року.
06.02.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАК" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.02.2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 року виправлено описку в ухвалах Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 року, від 14.01.2026 року по справі №910/15682/25.
В судовому засіданні 18 лютого 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 18 лютого 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №881 від 25.02.2020 на суму 17 652 грн. 96 коп., №915 від 26.02.2020 на суму 35 137 грн. 44 коп., №934 від 27.02.2020 на суму 35 277 грн. 84 коп., №971 від 28.02.2020 на суму 34 678 грн. 80 коп., №985 від 29.02.2020 на суму 35 853 грн. 48 коп., №1085 від 02.03.2020 на суму 35 029 грн. 80 коп., №1109 від 03.03.2020 на суму 36 260 грн. 64 коп., №1139 від 04.03.2020 на суму 25 399 грн. 20 коп., №1175 від 05.03.2020 на суму 17 400 грн. 96 коп., №1211 від 06.03.2020 на суму 16 484 грн. 40 коп., №1353 від 12.03.2020 на суму 16 561 грн. 92 коп., №1393 від 13.03.2020 на суму 16 634 грн. 88 коп., №1402 від 14.03.2020 на суму 51 678 грн. 48 коп., №1433 від 16.03.2020 на суму 26 639 грн. 52 коп., №1469 від 17.03.2020 на суму 33 657 грн. 36 коп., №1564 від 19.03.2020 на суму 14 874 грн. 72 коп., №1690 від 24.03.2020 на суму 10 054 грн. 80 коп., №1730 від 25.03.2020 на суму 5 244 грн. 00 коп., №1794 від 27.03.2020 на суму 2 655 грн. 84 коп., №1867 від 30.03.2020 на суму 6 083 грн. 04 коп., №2019 від 04.04.2020 на суму 6 146 грн. 88 коп., №2098 від 06.04.2020 на суму 5 932 грн. 56 коп., №2130 від 08.04.2020 на суму 5 800 грн. 32 коп., №2318 від 15.04.2020 на суму 6 105 грн. 84 коп., №2370 від 17.04.2020 на суму 6 297 грн. 36 коп., а загалом на суму в розмірі 503 543 грн. 04 коп. (а.с.7-19) та здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму в розмірі 8 543 грн. 04 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №5600 від 18.08.2025 р., №5509 від 25.07.2025 р., №5553 від 13.08.2025 р. (а.с.20-21)
Вимогою №460 від 31.10.2025 року Позивач просив Відповідача сплатити заборгованість у розмірі 495 000 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.35-37)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з додатковою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» перед Позивачем становить 495 000 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» 3% річних у розмірі 83 782 грн. 28 коп., інфляційні у розмірі 405 562 грн. 02 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав, що між сторонами було укладено письмовий Договір поставки № 26-01/18УБ від 26.01.2018 року. Відповідач має обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих доказів та відповідності оригіналам. Зокрема, у Відповідача виникають сумніви щодо належності підписів у графі «Отримав(ла)» на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (ТТН) уповноваженим особам ТОВ «БУДАВТОТРАК».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №881 від 25.02.2020 на суму 17 652 грн. 96 коп., №915 від 26.02.2020 на суму 35 137 грн. 44 коп., №934 від 27.02.2020 на суму 35 277 грн. 84 коп., №971 від 28.02.2020 на суму 34 678 грн. 80 коп., №985 від 29.02.2020 на суму 35 853 грн. 48 коп., №1085 від 02.03.2020 на суму 35 029 грн. 80 коп., №1109 від 03.03.2020 на суму 36 260 грн. 64 коп., №1139 від 04.03.2020 на суму 25 399 грн. 20 коп., №1175 від 05.03.2020 на суму 17 400 грн. 96 коп., №1211 від 06.03.2020 на суму 16 484 грн. 40 коп., №1353 від 12.03.2020 на суму 16 561 грн. 92 коп., №1393 від 13.03.2020 на суму 16 634 грн. 88 коп., №1402 від 14.03.2020 на суму 51 678 грн. 48 коп., №1433 від 16.03.2020 на суму 26 639 грн. 52 коп., №1469 від 17.03.2020 на суму 33 657 грн. 36 коп., №1564 від 19.03.2020 на суму 14 874 грн. 72 коп., №1690 від 24.03.2020 на суму 10 054 грн. 80 коп., №1730 від 25.03.2020 на суму 5 244 грн. 00 коп., №1794 від 27.03.2020 на суму 2 655 грн. 84 коп., №1867 від 30.03.2020 на суму 6 083 грн. 04 коп., №2019 від 04.04.2020 на суму 6 146 грн. 88 коп., №2098 від 06.04.2020 на суму 5 932 грн. 56 коп., №2130 від 08.04.2020 на суму 5 800 грн. 32 коп., №2318 від 15.04.2020 на суму 6 105 грн. 84 коп., №2370 від 17.04.2020 на суму 6 297 грн. 36 коп., а загалом на суму в розмірі 503 543 грн. 04 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.7-19) та здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму в розмірі 8 543 грн. 04 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №5600 від 18.08.2025 р., №5509 від 25.07.2025 р., №5553 від 13.08.2025 р. (а.с.20-21)
Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом підписання видаткових накладних, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 641 Цивільного кодексу України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 2 Закону він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч.2 статті 9 Закону первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт поставки/повернення товару за договором, тому належним і допустимим доказом повернення товару є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Суд зазначає, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача в частині здійснення поставки товару за спірними накладними саме на виконання вимог Договору поставки №26-01/18УБ від 26.01.2018 року, оскільки додатковою угодою №1 від 02.01.2019 року Сторони узгодили, що даний Договір дійсний з дня його укладення і діє до 31.12.2019 року. (а.с.56-57) Суд зазначає, що умовами Договору поставки №26-01/18УБ від 26.01.2018 року не передбачена можливість автоматичного продовження строку його дії після 31.12.2019 року, а тому строк дії вказаного правочину закінчився саме 31.12.2019 року. За цих же підстав, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача щодо наявності посилання на видаткових накладних, товарно - транспортних накладних на спірний договір, оскільки договір припинив свою дію 31.12.2019 р., а нормами чинного законодавства України передбачена відповідальність посадових осіб за невірне оформлення первинних документів.
Що стосується доводів Відповідача в частині того, що у нього виникають сумніви щодо належності підписів у графі «Отримав(ла)» на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (ТТН) уповноваженим особам ТОВ «БУДАВТОТРАК», Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 року витребувано від Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» оригінали видаткових накладних №881 від 25.02.2020, №915 від 26.02.2020, №934 від 27.02.2020, №971 від 28.02.2020, №985 від 29.02.2020, №1085 від 02.03.2020, №1109 від 03.03.2020, №1139 від 04.03.2020, №1175 від 05.03.2020, №1211 від 06.03.2020, №1353 від 12.03.2020, №1393 від 13.03.2020, №1402 від 14.03.2020, №1433 від 16.03.2020, №1469 від 17.03.2020, №1564 від 19.03.2020, №1690 від 24.03.2020, №1730 від 25.03.2020, №1794 від 27.03.2020, №1867 від 30.03.2020, №2019 від 04.04.2020, №2098 від 06.04.2020, №2130 від 08.04.2020, №2318 від 15.04.2020, №2370 від 17.04.2020; оригінали довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» на ім'я осіб, що підписували вказані накладні.
У підготовчому судовому засіданні 04.02.2026 року Судом оглянуто оригінали витребуваних судом докази.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 р. за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
За таких обставин, Відповідач, як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. ст. 76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі Відповідача.
Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).
Крім того, на підтвердження здійснення поставки Позивач склав податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію. (а.с.64-102)
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій Позивачем виписано Відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи.
При цьому, Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України (частина 1 статті 693 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частини 1 статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Системне тлумачення частини 1 статті 693 ЦК, частини 1 статті 655, частини 1 статті 664, частини 1 статті 697 ЦК України свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.
Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору. Це випливає зі змісту частини 1 статті 655, частини 1 статті 677, частини 1 статті 697 ЦК України.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині 1 статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у cправі №927/211/22.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені норми ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, обов'язок Відповідача по оплаті отриманого товару на загальну суму в розмірі 503 543 грн. 04 коп. настав з моменту прийняття товару.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» перед Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» за Договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, становить 495 000 грн. 00 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» в розмірі 495 000 грн. 00 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 495 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 18.04.2020 р. по 08.12.2025 р. у розмірі 83 782 грн. 28 коп. та інфляційні у розмірі 405 562 грн. 02 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 18.04.2020 р. по 08.12.2025 р. у розмірі 83 782 грн. 28 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).».
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 18.04.2020 р. по 08.12.2025 р. у розмірі 405 562 грн. 02 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 495 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 83 782 грн. 28 коп. та пеня у розмірі 405 562 грн. 02 коп.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» про стягнення заборгованості у розмірі 984 344 грн. 30 коп. підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДАВТОТРАК» (03151, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 56, ідентифікаційний код юридичної особи 38419256) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» (11502, Житомирська обл., місто Коростень, ВУЛИЦЯ КАШТАНОВА, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 01374567) заборгованість у розмірі 495 000 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 83 782 (вісімдесят три тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 28 коп., інфляційні у розмірі 405 562 (чотириста п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 02 коп. та судовий збір у розмірі 11 812 (одинадцять тисяч вісімсот дванадцять) грн. 13 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 лютого 2026 року.
Суддя О.В. Чинчин