майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
про закриття провадження у справі
17 лютого 2026 р. м. Житомир Справа № 906/981/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді: Соловей Л.А.,
за участю секретаря судового засідання Васильєвої Т.О.,
розглянувши справу за позовом: Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни (м.Київ)
до: Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради (м.Житомир)
про зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Алексєєва А.М., №08/253 від 24.04.2025;
Фізична особа-підприємець Чайка Вікторія Василівна звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить зобов'язати Комунальне підприємство "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради виконати зобов'язання відповідно до договору поставки товару №1735 від 24.07.2025 шляхом прийняття від фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни товарів, а саме: "Автошина Petlas SUW550 275/70 R22.5 150/145J без камери" у кількості 58 штук; "Автошина 12.00R20 156/153K VI-708 20PR (Ovation)" з камерою у кількості 10 штук.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору №1735 поставки товару від 24.07.2025 відмовився виконувати свій обов'язок щодо прийняття товарів.
Заявою від 15.12.2025 позивач змінив предмет позову, та просив зобов'язати Комунальне підприємство "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради виконати дії відповідно до договору поставки товару №1735 від 24.07.2025 шляхом прийняття від фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни товару "Автошина 12.00R20 156/153K VI-708 20PR (Ovation) з камерою" у кількості 3 штуки на загальну суму 36 702,00грн. та стягнути з Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради на користь фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни 36 702,00 грн.
Ухвалою суду від 16.12.2025 постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням поданих змін, закрито підготовче провадження та призначено справу №906/981/25 до судового розгляду по суті на 27.01.2026.
У зв'язку з тим, що з 06 год.56 хв. до 13год.10хв. у Житомирській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі №906/981/25, призначене на 27.01.2026 не відбулось. Ухвалою суду від 27.01.2026 призначено розгляд справи по суті на 17.02.2026.
29.01.2026 представник позивача подав заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, стягнення з відповідача 54 500,00грн витрат на правничу допомогу та 4 844,80грн сплаченого судового збору на підставі ч.1 та ч.3 ст.130 ГПК України (а.с.227-230).
17.02.2026 представник відповідача подала заперечення на заяву позивача від 29.02.2026, у якому зазначає, що відповідач відмовлявся приймати товар позивача, оскільки шини були 2024 року виготовлення, а не 2025, як це було визначено гарантійними зобов'язаннями позивача. В позові позивач стверджував, що оскільки в договорі поставки товару №1735 від 24.07.2025 року не було зазначено рік виготовлення поставки товару, відповідач зобов'язаний прийняти товари відповідної номенклатури не зважаючи на рік їх виготовлення. Разом з тим, після відкриття провадження у справі позивач належним чином виконав умови договору та 14.08.2025 та здійснив поставку товару, який відповідав вимогам закупівлі № UA-2025-05-21- 001735-а, тобто був 2025 року виготовлення. З огляду на зазначене вважає, що позивачем було заявлено безпідставний позов, який має штучний характер, відтак представником позивача безпідставно заявлено про стягнення з відповідача судові витрати (т.2, а.с.1-4).
Розглянувши заяву позивача про відмову від позову, суд враховує наступне.
Як визначено в п.1 ч.2, ч.6 т.46 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
За змістом частин 1-3 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Суд встановив, що заява про відмову від позовних вимог підписана представником позивача - адвокатом Шапошніковим І.Б.
Таким чином, оскільки відмова від позову є формою реалізації прав позивача, відповідна заява підписана від імені позивача уповноваженою особою, не суперечить чинному законодавству, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приймає відмову позивача від позову.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
На підставі викладеного, оскільки позивач відмовився від позову та відмову прийнято судом, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №906/981/25.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч.4 ст.231 ГПК України).
Згідно з ч.3 ст.130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
При цьому, зазначена ч.3 ст.130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №199/9188/16-ц).
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, у заяві про відмову від позову від 29.01.2026 позивач просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме позивач просив стягнути з відповідача 54 500,00грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката і покласти сплату судового збору на відповідача, оскільки позивач не підтримує свої позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення цього позову.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї) що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 5 ст.129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховною Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі N 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.
Разом з тим, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі N 912/1025/20).
Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося іншою стороною відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
За результатами розгляду справи №902/347/18 22.11.2019 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, у якій зазначила, що при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах має враховуватись правова позиція щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, тому висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав неспівмірності із складністю справи та часом, витраченим на виконання відповідних послуг не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зазначена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 923/121/20.
Із наявних у справі матеріалів вбачається та встановлено судом, представником ФОП Чайки надано на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката такі докази:
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3284/10 від 19.04.2007;
- ордер на надання правничої допомоги серія АІ №1962526;
- договір про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2024;
- додаток №29/7 до договору про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2024;
- платіжні інструкції про перерахування адвокатському об'єднанню гонорару за договором про надання правничої допомоги.
З огляду на вищенаведене, позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі, і це підтверджується матеріалами справи.
У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: незначний ступінь складності справи; розгляд справи, який закінчився закриттям провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову; вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в регіоні.
Керуючись зазначеними критеріями оцінки судових витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи характер спору та розумну необхідність судових витрат для розгляду конкретної справи в суді першої інстанції, суд, дослідивши заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, вважає, що розмір заявлених позивачем до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 54 500,00грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), та не є співрозмірними із виконаним адвокатом обсягом робіт (наданими послугами).
При цьому суд відзначає, що такі послуги як "підготовка і подання до суду заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду", "підготовка і подання до суду заяви про зміну предмету позову", "підготовка і подання до суду заяви про збільшення позовних вимог", "аналіз заперечення на відповідь на відзив", "аналіз клопотань відповідача про долучення доказів до матеріалів справи", на переконання суду, не є необхідними витратами у даній справі.
Крім того, такі послуги як "подання до суду заяви про врахування судових витрат", є діями, спрямованими на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, і можуть бути складовою позовної заяви, тобто фактично є проявом реалізації принципів диспозитивності та відшкодування судових витрат, а тому витрати на її підготовку не підлягають відшкодуванню.
Також суд враховує, що двічі розгляд справи відкладався, зокрема, за клопотаннями представника позивача, який не був обізнаний у фактичній поставці позивачем товару відповідачу, що свідчить про неналежну комунікацію адвоката з позивачем.
Відтак, надавши оцінку усім доданим до заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст.126 ГПК України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (опрацювання матеріалів та складання тексту позовної заяви, відповіді на відзив), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є 5 000,00грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, котрі відповідно до вимог ст.129 ГПК України слід покласти на відповідача у зазначеному розмірі.
Проаналізувавши аргументи представника відповідача, що позивачем заявлено безпідставний позов, який має очевидно штучний характер за наслідками якого представником позивача безпідставно заявлено про стягнення судових витрат, які, згідно вимог ч.9 ст.129 ГПК України повинні бути стягнені саме з позивача, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відмова від позову за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 по справі №904/1840/21 зазначив, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.
Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
Тобто, сам по собі факт відмови позивача від позову не підтверджує, що спір виник у зв'язку необґрунтованих дій позивача, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не може свідчити про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для покладення на позивача судових витрат.
Верховний Суд у своїй постанові від 25.04.2024 по справі №904/1840/21 відзначив, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17). Виходив з того, що “необґрунтовані дії позивача» не є тотожними поняттю “необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов (ч.5 ст.130 ГПК України).
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
Поряд з тим, доказів на підтвердження аргументів і обґрунтувань у контексті наведених вище обставин, заява КП "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради не містить.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено та судом не встановлено, що спір у справі виник внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.07.2025 у справі №902/821/24, звертає увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №903/181/19, зокрема: "…лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа".
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма ч.9 ст.129 ГПК України яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, н е з а с т о с о в у є т ь с я. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі в и р і ш е н н я с п о р у п о с у т і.
Доводи відповідача, що відповідач не вчиняв дій щодо добровільного задоволення позовних вимог, саме в розумінні ч.3 ст.130 ГПК України, а тому позивач не вправі заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат на правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи, не враховуються судом, так як в даному випадку ухвалою суду закрито провадження у справі на підставі заяви позивача про відмову в позові, і ці дії вчинені позивачем внаслідок прийняття відповідачем від ФОП Чайки В.В. товару, обумовленого договором поставки товару №1735 від 24.07.2025, після відкриття провадження у даній справі. Тобто в даному випадку позивач відмовився від своїх позовних вимог до відповідача, внаслідок задоволення їх останнім. Отже, враховуючи ч.3 ст.130 ГПК України, саме позивач має право звернутися до суду із заявою про стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Щодо стягнення судового збору.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в загальному розмірі 4 844,80грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1804 від 31.07.2025 та №391 від 18.10.2025 від 13.11.2025 (т.1, а.с.6, 126).
Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у загальному розмірі 4844,80грн.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати приписи ч.1 ст.130 ГПК України, якою передбачено, що у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", зокрема, у разі відмови позивача від позову, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на те, що позивач відмовився від позову до початку розгляду справи по суті і така відмова прийнята судом, суд дійшов висновку повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 2 422,40грн.
Суд роз'яснює, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
З механізмом повернення судового збору можна ознайомитись за посиланням на сайті Господарського суду Житомирської області: https://zt.arbitr.gov.ua/sud5007/pres-centr/news/1737101/.
Решта сплаченого судового збору в сумі 2 422,40грн покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 130, 191, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Прийняти відмову позивача від позову.
2. Закрити провадження у справі у зв'язку із відмовою позивача від позову, на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК України.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради (вул.Вітрука, м.Житомир, 10025, код ЄДРПОУ 03328310)
на користь Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
- 5 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу;
- 2 422,40грн судового збору.
4. В решті вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
5. Повернути Фізичній особі-підприємцю Чайці Вікторії Василівні ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України 50% судового збору в розмірі 2 422,40грн, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №391 від 18.10.2025.
6. Засвідчений гербовою печаткою суду примірник даної ухвали є підставою для повернення Фізичній особі - підприємцю Чайці Вікторії Василівні судового збору у встановленому цією ухвалою розмірі.
Ухвала набрала законної сили 17.02.2025 та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Соловей Л.А.
Друк:
1 - у справу;
2,3 - сторонам через "Електронний суд".