20 лютого 2026 року м. Харків Справа № 905/875/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вх.№2633Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.11.2025 у справі №905/875/25 (повний текст рішення складено та підписано 21.11.2025 суддею Хабаровою М.В. у приміщенні Господарського суду Донецької області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СКС Транс" , м. Дніпро
до Акціонерного товариства “Українська залізниця», в особі регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця»,м. Київ
про стягнення 15610,69 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “СКС Транс» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 13143,30 грн та 3% річних у розмірі 2467,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у відповідача невиконаного грошового зобов'язання з відшкодування збитків в сумі 18320,46 грн, які було стягнуто з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2020 у справі № 905/2261/19 та права вимоги щодо якого перейшло до позивача за укладеним за результатами проведеного у процедурі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» аукціону договором про відступлення прав вимоги від 19.09.2023 та наявністю у зв'язку з цим правових підстав для нарахування на вказану заборгованість відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.11.2025 у справі №905/875/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СКС Транс» 3% річних у розмірі 2467,39, інфляційні втрати в розмірі 13143,30 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Висновок суду про задоволення позову обґрунтовано підтвердженням рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2020 у справі № 905/2261/19 наявності у відповідача заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» з відшкодування збитків на суму18320,46 грн, набуття позивачем права вимоги щодо сплати вказаної заборгованості на підставі договору про відступлення прав вимоги від 19.09.2023 та наявність через це підстав нарахування відповідно до положень ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України на вказане невиконане грошове зобов'язання спірних сум інфляційних та 3% річних.
Відповідач - Акціонерне товариство “Українська залізниця» подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить це рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3633,6 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог, в яких він посилався на відсутність в позовній заяві та у додатках до неї доказів повідомлення відповідача як боржника про заміну кредитора у спірному зобов'язальному правовідношенні та надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, обізнаність відповідача про таку заміну лише з копії позовної заяви у даній справі, відсутність судових рішень в рамках справи № 905/2261/19 про заміну стягувача у виконавчому документі з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника -Товариство з обмеженою відповідальністю “СКС Транс».
Також скаржник зазначив про застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, з огляду на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, у той час як стягнення з відповідача, як з перевізника, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (не забезпечення збереження ввіреного йому вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України. Крім того відповідач зазначає, що заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних не підлягають стягненню з відповідача, оскільки нараховані понад встановлені чинним законодавством граничні межі відповідальності перевізника (відповідача) та не є фактично понесеними збитками позивача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025 для розгляду справи № 905/875/25 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вх.№2633Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.11.2025 у справі №905/875/25 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
12.01.2026 позивач подав через систему “Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу (вх. № 503), в якому, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Крім того позивач просить стягнути з АТ “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» АТ “Українська залізниця» на користь ТОВ “СКС ТРАНС» судові витрати у розмірі 5000 грн, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Також зазначає, що документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат будуть подані відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі №905/2261/19 позов задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» вартість нестачі вугілля у розмірі 18320,46 грн та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 відкрито провадження у справі №905/1977/21 про банкрутство ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля».
11.09.2023 відбувся електронний аукціон з продажу права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджується даними бухгалтерського обліку, в тому числі і продаж заборгованості РФ “Донецька залізниця» ПАТ “Українська залізниця», що стягнута на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2020 у справі №905/2261/19.
Згідно з протоколом про проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС».
19.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС» (покупець) було підписано Акт про придбання майна на аукціоні, відповідно до п.1 якого продавцем передано, а покупцем прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні BRD001-UA-20230831-52029 по Лоту 2, який відбувся 11 вересня 2023 року, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку №2 до Протоколу №3 від 17.07.2023 Комітету кредиторів ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля»).
Згідно з п. 2 Акту на момент підписання цього Акту покупець сплатив продавцю ціну продажу майна, а саме 7951,25 грн.
Відповідно до п. 6 Акту сторони не мають одна до одної ніяких претензій, покупцю передані майно, а також всі документи.
Акт про придбання майна на аукціоні підписаний сторонами.
19.09.2023 між ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля» у особі ліквідатора Курбанова Назіма Вахід-Огли (продавець, первісний кредитор) та ТОВ “СКС ТРАНС» (покупець, новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (Договір), за умовами п. 1.1 якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором та чинним в Україні законодавством, первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку №2 до Протоколу №3 від 17.07.2023 Комітету кредиторів ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля») (далі - основне зобов'язання), в результату чого Новий кредитор стає кредитором за Основним зобов'язанням на всю суму заборгованості за основним зобов'язанням.
Відповідно до п. 1.2 за цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.
Згідно з п. 1.3 Договору новий кредитор має право замість первісного кредитора звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками вищезазначеного грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням.
Відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства первісний кредитор засвідчує, що новим кредитором здійснено повну оплату права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72 грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку, згідно п. 2.2 цього Договору (п. 2.1 Договору).
Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього Договору первісний кредитор передає, а новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги (п. 3.1. Договору).
У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що з моменту підписання сторонами цього договору до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням в повному обсязі, а первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю. Моментом переходу права вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням до нового кредитора є момент підписання цього Договору.
Первісний кредитор засвідчує, що до початку електронного аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 основне зобов'язання боржниками виконане не було (п. 3.4. Договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.1 Договору).
Договір про відступлення права вимоги підписаний сторонами та скріплений печаткою з боку ліквідатора.
Таким чином, звертаючись до суду з означеним позовом, позивач наполягає на тому, що ТОВ "СКС ТРАНС", як правонаступник ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", набуло право пред'явлення вимоги до РФ “Донецька залізниця» ПАТ “Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат у сумі 13143,30 грн та 3% річних у сумі 2 467,39 грн, нарахованих на заборгованість у сумі18 320,46 грн. за період з 10.08.2020 по 04.02.2025, що стягнута рішенням господарського суду Київської області від 24.03.2020 у справі №905/261/19.
В свою чергу, відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, відповідач наполягає на тому, що зобов'язання АТ “Укрзалізниця» за договорами перевезення вантажу, оформлені залізничними накладними № № 51305746, 51370286, 51370294, 51504108, 51712388 не є грошовими зобов'язаннями, у той час як законом встановлено обмежену відповідальність залізниці за втрату вантажу у вигляді відшкодування збитків у розмірі дійсної вартості вантажу, а тому будь-яка інша відповідальність за зазначене порушення не визначена ні договором, ні Статутом, ні законом.
Також відповідач вважає, що нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 10.08.2020 по 04.02.2025 не підлягають стягненню, оскільки були нараховані за період більший ніж три роки, які передували подачі позову. При цьому, за твердженням відповідача, з огляду на наявну судову практику, з метою дотримання розумного балансу інтересів сторін, дотримуючись принципів справедливості, добросовісності, розумності суд має достатньо обґрунтованих підстав для ухвалення рішення про відмову у стягненні 3% річних або про зменшення суми 3% річних до символічного розміру - 0,01 грн.
Додатково відповідач звертає увагу на те, що ні первісний, ні новий кредитор через власну бездіяльність тривалий час не намагалися вчинити будь-які дії з виконання рішення суду у справі №905/2216/19.
Заявлений до стягнення розмір судових витрат, на переконання відповідача, також підлягає зменшенню, оскільки він не відповідає критерію співмірності та не є пропорційним до предмета спору.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати, посилаючись на те, що до вимог про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю три роки, перебіг якої був продовжений на строк дії карантину та воєнного стану.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 Цивільного кодексу України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов'язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Воно відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання. Наведені правила є універсальними.
Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права та може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.
Так, згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Таким чином, на підставі Договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023 та Акту про придбання майна на аукціоні від 19.09.2023 відбулась заміна сторони в зобов'язанні, заборгованість за яким стягнута рішенням господарського суду Донецької області від 24.03.2019. у справі №905/2261/19, а саме ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" змінено його правонаступником - ТОВ "СКС Транс".
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на відсутність в позовній заяві та у додатках до неї доказів повідомлення відповідача як боржника про заміну кредитора у спірному зобов'язальному правовідношенні та надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, обізнаність відповідача про таку заміну лише з копії позовної заяви у даній справі.
Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом наведеної статті, єдиним наслідком неповідомлення боржника письмово про заміну кредитора є виникнення у нового кредитора ризику настання несприятливих для нього наслідків, які можуть полягати у виконанні боржником свого обов'язку первісному кредиторові, яке буде вважатись належним, що у свою чергу спричинить припинення зобов'язання відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України його належним виконанням, й, відповідно, позбавить нового кредитора реалізувати своє право вимоги до боржника, а отже в разі відсутності здійснення такого виконання боржник не звільняється від його проведення новому кредитору за позовною вимогою останнього.
У спірних правовідносинах боржником не було сплачено заборгованість з відшкодування збитків, на яку нараховано спірні суми інфляційних та річних ані первісному, ані новому кредитору.
Письмове повідомлення боржника про заміну кредитора також не передбачене в якості умови для укладення договору уступки права вимоги (цесії), а тому його відсутність не свідчить про те, що відповідна заміна кредитора не відбулась.
Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Натомість з матеріалів справи вбачається та підтверджується самим відповідачем, останній отримав позовну заяву, до якої додано докази переходу до позивача прав у грошовому зобов'язанні з відшкодування збитків, на яке нараховано спірні суми інфляційних та річних.
Стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов та у апеляційній скарзі, в частині того, що зобов'язання відповідача за договором перевезення вантажу за залізничними накладними не є грошовими, колегія суддів зазначає, що цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2, 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі не лише договорів й інших правочинів, а і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 509, 524,533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 22.09.20 у справі № 918/631/19, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, внаслідок виявленої під час залізничного перевезення нестачі вугілля, у відповідача виникло саме грошове зобов'язання з відшкодування вартості втраченого вантажу, що і підтверджено рішенням суду в справі №905/2261/19.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, за загальним правилом кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що за своєю економічною природою сутність боргу як певної грошової суми, яка на законних підставах має бути сплачена іншій особі, залишається незмінною на будь-яких етапах існування зобов'язання та не залежить (як і право вимоги кредитора) від того, чи зобов'язання виконується, чи мали місце обставини неналежного виконання зобов'язання.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб; за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.Аналогічна правова позиція викладено у постановах Верховного суду України від 18.10.2017 № 910/8318/16 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 № 320/51515/17), ід 04.06.2021 № 916/190/18 (п. 64).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на момент укладення договору про відступлення прав вимоги (так і на теперішній час) добровільно не відшкодував ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" суму збитків у зв'язку із втратою вантажу, яка була предметом стягнення в справі №905/2261/19, не виконав відповідне рішення суду про стягнення такої суми збитків. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Інші заперечення відповідача стосовно тривалої бездіяльності позивача (стягувача) щодо виконання рішення суду по справі №905/2261/19, а також щодо не подання новим стягувачем заяви про заміну сторони виконавчого провадження, на думку колегії суддів, є неспроможними та необґрунтованими.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Приписами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч. 1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що рішення суду має бути виконане саме боржником, незважаючи на те чи застосовувались заходи примусового виконання рішення суду, не перекладаючи відповідальність за невиконання такого рішення на стягувача.
Так, з обставин даної справи вбачається, що саме у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення господарського суду Київської області від 24.03.2020 у справі №905/2261/19 позивач звернувся до суду із даною позовною заявою, в якій нарахував за період з 10.08.2020 по 04.02.2025 інфляційні втрати в сумі 13143,30 грн. та 3% річних у сумі 2467 грн.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у кредитора згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Як зазначає позивач у позові та вбачається з наданого розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі позивачем здійснено за період з 10.08.2020 по 04.02.2025 на суму заборгованості в розмірі 18320,46 грн.
В свою чергу у відзиві на позов відповідач стверджував, що строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних має складати з 29.08.2022 (три роки до дати подання позову) по 04.02.2025 (останній день нарахування).
В подальшому, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог, про застосування якої також зазначає у апеляційній скарзі, та стверджував, що додаткові нарахування, а саме нарахування інфляційних втрат та 3% річних мають поділяти долю основного зобов'язання. З урахуванням того, що позовна давність для позовів до залізниць встановлена, зокрема, статтею 136 Статуту залізниць України, якою передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, відповідач дійшов висновку, що строк позовної давності за додатковою вимогою також не може перевищувати скорочений строк позовної давності. Тому строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних не може перевищувати 15 місяців, які передували подачі позовної заяви.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженням апелянта, виходячи з наступного.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
При цьому, стосовно доводів відповідача про те, що в даній справі має застосовуватись скорочений строк позовної давності в 6 місяців, то колегія суддів зазначає, що предметом даного спору не є вимога до залізниці як до перевізника, предметом спору є вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати збитків за втрату вантажу, які стягнуті рішенням суду, а тому скорочений строк позовної давності в даному випадку не застосовується.
При цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, на які посилається відповідач, є не релевантними до обставин цієї справи, оскільки у вказаній справі надавався правовий висновок щодо визначення юрисдикції суду під час розгляду вказаної справи, за результатами розгляду вказаної справи Велика Палата дійшла висновку, що спір щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних має розглядатись судом тієї юрисдикції, що і спір щодо стягнення основної суми заборгованості.
Отже, колегія суддів зазначає, що право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і 3% річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.
Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025.
Подібні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Як встановлено колегією суддів, заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат нараховані позивачем за період з 10.08.2020 по 04.02.2025. Враховуючи положення законодавства щодо продовження та зупинення строків позовної давності, оскільки період який заявлений позивачем відповідає вимогам законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про застосування позовної давності.
Перевіривши наданий розрахунок 3% річних у загальній сумі 2467,39 грн. за заявлений позивачем період прострочення та суму заборгованості, колегія суддів встановила, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно.
Перевіривши наданий розрахунок інфляційних втрат у сумі 13143,30 грн на суму заборгованості 18320,46 грн. з урахуванням індексів інфляції за період 10.08.2020 по 04.02.2025, колегія суддів встановила, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені правильно.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 0,01 грн, то суд першої інстанції цілком обґрунтовано звернувся до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де остання виснувала, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Таким чином, клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Також є безпідставними посилання відповідача на збагачення позивача з урахуванням того, що заявлена сума не є співмірною щодо ціни, за яку придбана вимога, оскільки якщо право вимоги відступається за плату, то сторони договору купівлі-продажу відповідно до ч. 3 ст. 656, 627 ЦК України можуть на власний розсуд визначити ціну продажу цього права. Чинне законодавство не містить заборони на встановлення ціни права грошової вимоги, що відступається за договору купівлі-продажу, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог. Крім того, визначення сторонами договору купівлі-продажу права вимоги ціни її продажу ніяким чином не впливає на розмір відступленого права та на суму зобов'язань боржника, ціна відступлення права вимоги ніяким чином не впливає на здійснення нарахувань на суму грошового зобов'язання боржника за статтею 625 ЦК України або можливість здійснення таких нарахувань в меншому розмірі.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування чи зміни вказаного судового акту відсутні.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається на скаржника.
Керуючись ст.129, пунктом 4 частини 1 ст.275, ст.. 276, ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця»залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 21.11.2025 у справі №905/875/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза