ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/662/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 року, суддя в І інстанції Мостепаненко Ю.І., повний текст якого складено 15.09.2025, в м. Одесі
у справі №916/662/25
за позовом: Акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
до відповідача: територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради
про звернення стягнення на предмет іпотеки
В лютому 2025 року Акціонерне товариство “УКРСИББАНК» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до територіальної громади в особі Одеської міської ради, в якій просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11101418000 від 21.12.2006 року у розмірі: 30 604,35 дол. США (з яких: 27 618,00 дол. США - заборгованість за основним боргом, 2 986,35 дол. США - заборгованість по процентам), 22 881,75 грн (з яких: 9 225,73 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 13 656,02 грн. - пеня за прострочення сплати процентів) та непогашеного судового збору у розмірі 10 336, 54 грн
- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 6786175, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2024 року визнана відумерлою спадщиною після смерті у серпні 2021 року ОСОБА_1 та передана у власність територіальної громади міста Одеси, - шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладення з ОСОБА_1 , як позичальником, Договору про надання споживчого кредиту № 11101418000 від 21.12.2006 р., отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 43 800,00 дол. США, підписання з позичальником Договору іпотеки №4606 від 21.12.2006 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом передання в іпотеку квартири, загальною площею 41,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, що призвело до звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, яка станом на 20.10.2015 складала 30 818,53 дол. США та 22 881,75 грн.
Вказує про подальше встановлення факту смерті ОСОБА_1 у серпні 2021 та включення переданої в іпотеку квартири до складу спадщини, яка рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 09.07.2024 у справі № 523/10352/23 була визнана відумерлою та передана у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Звертає увагу, що 18.09.2024 року нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 6786175 зареєстроване на праві власності за територіальною громадою міста Одеси, та, з посиланням на ст. 23 Закону України “Про іпотеку», відзначає, що відповідач набув статусу іпотекодавця, має всі його права і обов'язки за іпотечним договором, у зв'язку з чим АТ “УКРСИББАНК» і звернулось до суду з даним позовом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 у справі №916/662/25 у задоволенні позову відмовлено; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Суд дійшов висновку, що хоча основне кредитне зобов'язання не припинено, а територіальна громада м. Одеси, набувши у власність предмет іпотеки, стала іпотекодавцем з усіма відповідними правами та обов'язками, право на звернення стягнення на предмет іпотеки реалізоване позивачем із пропуском позовної давності.
Суд встановив, що банк 30.07.2015 направив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту, чим відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. За відсутності доказів отримання цієї вимоги позичальником, строк виконання вважається таким, що настав на 41-й день з моменту її відправлення - 09.09.2015, з якого й почався перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак вона спливла 09.09.2018.
Подальші позови банку про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервали перебіг позовної давності за іпотечною вимогою, оскільки переривання строку за основним зобов'язанням не впливає на строк за забезпечувальним. Набуття територіальною громадою прав і обов'язків померлого боржника також не поновлює і не перериває позовну давність.
Суд відхилив доводи позивача про зупинення перебігу позовної давності у зв'язку з дією мораторію на стягнення валютної іпотеки, оскільки такий мораторій лише обмежував примусове виконання, але не забороняв звернення до суду та не зупиняв перебіг позовної давності.
Оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки подано лише 24.02.2025, тобто після спливу трирічного строку, і відповідач заявив про застосування позовної давності, суд, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "УКРСИББАНК", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 у справі №916/662/25 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що направлення Банком досудової вимоги у 2015 році призвело до зміни строку виконання кредитного зобов'язання та, відповідно, до початку перебігу позовної давності щодо вимог до територіальної громади м. Одеси з 2015 року. Банк набув право звернення до суду в межах кредитних правовідносин саме щодо позичальника ОСОБА_1 , яка померла у серпні 2021 року, після чого спірне майно було визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади м. Одеси рішенням суду від 09.07.2024. Набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не є спадкуванням, у зв'язку з чим змінилися як суб'єкти, так і характер правовідносин. Лише з моменту ухвалення рішення про визнання відумерлої спадщини Банк дізнався про нового власника майна, який має виконати відповідний публічний обов'язок, а відтак звернувся до суду в межах загального строку позовної давності, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо її спливу.
Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2017 з ОСОБА_1 було стягнуто кредитну заборгованість та відкрито виконавче провадження. Наявність такого рішення надавала Банку можливість звернути стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження без ухвалення окремого рішення суду. Суд першої інстанції не надав оцінки обставинам примусового виконання цього рішення та тому, що заборгованість фактично не була стягнута.
За таких умов Банк мав легітимні очікування на виконання судового рішення і не мав об'єктивних підстав вважати, що виникне необхідність у поданні окремого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Додатково посилається на те, що можливість реалізації прав іпотекодержателя була обмежена дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що також свідчить про передчасність висновку суду щодо пропуску строку позовної давності.
У відзиві відповідач зазначає, що Банк не довів поважність причин пропуску строку позовної давності. Звернувшись із вимогою про дострокове повернення кредиту, він змінив строк виконання основного зобов'язання, тому посилання на дію кредитного договору «до повного погашення» є безпідставними. Направлення 30.07.2015 вимоги про дострокове повернення кредиту та подання позову у 2015 році зумовили виникнення у банку права на звернення стягнення на предмет іпотеки в межах трирічного строку позовної давності, який сплив ще за життя іпотекодавця. Закон не виключає застосування позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а умови іпотечного договору та зміна власника майна не подовжують і не поновлюють цей строк. Передача квартири територіальній громаді як відумерлої спадщини після смерті боржника не впливає на вже спливлу позовну давність і не позбавляє нового власника права посилатися на її сплив. Посилання Банку на дію мораторію на примусове відчуження житлових приміщень, що є, зокрема, предметом іпотеки за валютними кредитами, не може бути підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишення позовної заяви без розгляду, зупинення чи закриття провадження за такою позовною заявою (в межах строку позовної давності - 3 роки). Більше того, на думку Одеської міської ради, даний мораторій поширюється лише на виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на його примусову реалізацію з прилюдних торгів в ході виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень.
Ухвалою суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження у даній справі, призначено справу до розгляду на 20.01.2026 об 11:00 та в подальшому оголошено перерву до 17.02.2026 о 10:30.
17.02.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.12.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк» (яким в подальшому змінено назву на АТ “УКРСИББАНК») (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11101418000 (Договір про надання кредиту), відповідно до пункту 1.1. якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 43 800 (сорок три тисячі вісімсот) дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.
Строк кредитування: 252 місяці (п. 1.2 Договору).
Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з “ 21» грудня 2006 р по “ 21» грудня 2027 р (п. 1.2.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2.2 договору, позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору)), але в будь-якому випадку не пізніше 21 грудня 2027 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору. Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок в АКІБ "УкрСиббанк".
Згідно п. 1.3.1 договору, за використання кредитних коштів протягом 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,3% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 9.2. даного договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п. 9.2. даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.
Відповідно до п. 1.3.2 договору, сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 п. 9.2. договору.
В п. 1.4 договору передбачено, що кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на: придбання квартири, зазначеної пунктом 2.1.
Згідно п. 2.1 договору, у забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за даним договором Банком приймається: застава нерухомості, а саме 2-кімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , порука фізичної особи ОСОБА_2 .
Кредит, наданий Банком, також забезпечується всім належним Позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому законодавством України (п. 2.2 договору).
Згідно п. 5.5 договору, у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо належного та своєчасного забезпечення виконання зобов'язань визначених за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього Договору.
Відповідно до п. 5.7 договору, у випадку невиконання Позичальником своїх зобов'язань по своєчасному поверненню кредиту та/або сплати процентів та/або комісій банк має право стягнути з Позичальника суму боргу, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення, зазначений в п. 2.1. договору, та інше майно Позичальника.
Згідно п. 9.1 договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором, відшкодування заборгованості перед Банком за цим договором проводиться шляхом стягнення з поручителя/гаранта (у разі їх наявності), чи шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що є забезпеченням за даним договором та/або активи (кошти і майно) Позичальника на вибір Банку.
Відповідно до ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених у п.п.2.3., 4.9, 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4., 9.2., 9.14. цього Договору та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення Позичальником порушень умов за цим Договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку (п. 11.1 договору).
Зазначене у п. 11.1 Договору повідомлення (вимога) Банку надсилається листом (цінним з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу Позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору (п. 11.2 договору).
Додатком №1 до договору № 11101418000 від 21.12.2006 є графік погашення платежів із визначеним розміром обов'язкового щомісячного платежу Позичальника у період з 02.2007 р. по 12.2027 р.
13.10.2008 між Банком та Позичальником укладено Додаткову угоду №1 до договору №11101418000 від 21.12.2006 р., відповідно до якої сторони домовились, що нова адреса прописки та листування пані ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .
13.10.2008 між Банком та Позичальником укладено Додаткову угоду №3 до договору №11101418000 від 21.12.2006 р., відповідно до якої сторони п. 1.3.4. договору, а також додаток №1 до договору, виклали в новій редакції.
Додатком №1 до додаткової угоди №3 (до договору № 11101418000 від 21.12.2006) є графік погашення платежів із визначенням дати платежу та сумою залишку максимально допустимої заборгованості за кредитом.
13.09.2010 між Банком та Позичальником укладено Додаткову угоду № 2 до договору № 11101418000 від 21.12.2006 р. щодо зміни процентної ставки по кредиту за основною сумою боргу, за умовами якої сторони домовились, зокрема, про те, що з 13.10.2010 за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка у розмірі 11,3 % річних в доларах США, якщо після підписання цієї додаткової угоди не буде встановлена інша процентна ставка згідно умов договору.
Також, 21.12.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк» (яким в подальшому змінено назву на АТ “УКРСИББАНК») (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до пункту 1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, зазначену в п. 1.4 цього договору.
Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Іпотекодавця за договором № 11101418000 від 21.12.2006 (надалі - кредитний договір 1), кредитний договір № 11101418000 від 21.12.2006 (надалі - кредитний договір 2). Разом кредитний договір 1, кредитний договір 2, надалі названі “Кредитний договір», а саме: але не обмежуючись наступними зобов'язаннями (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.2.1 іпотечного договору, зобов'язання по поверненню в повному обсязі отриманих, в порядку та на умовах відповідно до кредитного договору 1 кредитних коштів у 43800 доларів США.
Згідно п. 1.2.2 іпотечного договору, зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за кредитним договором 1 встановлено згідно з Графіком погашення, що є додатком до кредитного договору, повернення кредиту рівними платежами щомісячно до 10 числа, починаючи з 12.02.2007 року по 10.11.2027 по 174 долари США, також з 21.12.2027 року - 300 доларів США, але в будь-якому випадку кредит підлягає поверненню не пізніше 21.12.2027, якщо інший строк повернення кредиту не встановлено у відповідності до зазначеного кредитного договору.
Відповідно до п. 1.2.3 іпотечного договору, зобов'язання по сплаті процентів за кредит у розмірі: 11,3% річних.
Відповідно до п. 1.2.4 іпотечного договору, зобов'язання по сплаті неустойки (штрафи, пені) у порядку та строки зазначені в кредитному договорі 1.
В п. 1.2.5 іпотечного договору, передбачено, що іпотекою також забезпечується в повному обсязі вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат понесених іпотекодержателем і пов'язаних з пред'явленням вимоги по зобов'язанням за кредитним договором 1 і зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Згідно п. 1.3 іпотечного договору, іпотекою також забезпечується зобов'язання, зазначені в п. 1.2 цього договору, у разі їх зміни - збільшення чи зменшення, - якщо така зміна обумовлена застосуванням умов кредитного договору або додаткових угод до нього щодо збільшення чи зменшення суми кредиту, плати за кредит (комісій та процентних ставок), неустойки (штрафи, пені).
Предмет іпотеки: вид нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 ; опис: двохкімнатна квартира; площа: загальна - 41,6 кв. м., житлова 28,4 кв. м (п. 1.4.1., 1.4.2. іпотечного договору).
Відповідно до п. 2.1.1 іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
Згідно п. 4.1 іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем у: - випадках, зазначених в п.п. 2.1.1. - 2.1.2. цього договору іпотеки, або: - у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором (пункт 4.1 Іпотечного договору).
В п. 4.2 іпотечного договору, передбачено, що звернення стягнення здійснюється, зокрема на підставі: рішення суду.
Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та обтяження за цим договором підлягають державній реєстрації. Договір діє до повного виконання зобов'язань, що забезпечені іпотекою за цим Договором (пункт 6.1 Іпотечного договору).
Цей Договір укладається з реєстрацією обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек, витрати по реєстрації в цьому реєстрі несе Іпотекодавець. Порядок реєстрації обтяжень нотаріусом роз'яснено (пункт 6.2 Іпотечного договору).
Ця іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення Іпотекодавцем боргу за кредитним договором на іншу особу (пункт 6.8 Іпотечного договору).
Договір іпотеки підписано сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нікітюк О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 4606.
У зв'язку з невиконанням позичальником - ОСОБА_1 кредитних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11101418000 від 21.12.2006 з додатковими угодами до нього, банк в жовтні 2015 та в подальшому в січні 2016 року (після повернення ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 позовної заяви для її подачі до належного суду) звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості до Приморського районного суду м. Одеси.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року по справі №522/1121/16-ц, яке набрало законної сили 11.04.2019 встановлено обставини: отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 43800, 00 дол. США, невиконання позичальником - ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11101418000 від 21.12.2006 р., наявність заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом на 20.10.2015 у розмірі 30818, 53 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на вказану дату дорівнює 666220,68 грн США та 22881, 75 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ “УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30818, 53 доларів США та 22881, 75 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 27618,00 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитними коштами - 3200,53 дол. США; пеня за прострочення сплати кредиту - 9225,73 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 13656,02 грн., а також судовий збір у розмірі 10336,54 грн.
При цьому, як зазначає позивач, за час виконання рішення суду з 2017 року по 2025 року було погашено лише 214,18 дол. США, що зараховані на погашення процентів. В іншій частині рішення залишається невиконаним. На підтвердження зазначеного, надано довідку щодо сум, які надійшли в погашення згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року по справі №522/1121/16-ц.
Рішенням Суворовського районного суду від 09.07.2024 року по справі №523/10352/23, яке набрало законної сили 27.08.2024, в порядку статті 1277 ЦК України визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та включає належні їй за життя на праві приватної власності: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 41,6 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., реєстраційний номер майна: 6786175, та передано її у комунальну власність територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради.
Зазначеним рішенням Суворовського районного суду від 09.07.2024 року по справі №523/10352/23 встановлено наступне:
- відповідно до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, вбачається що ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис про смерть від 04.08.2021 за № 1449.
08.11.2022 АТ “УкрСиббанк» звернулося до Суворовської державної нотаріальної контори у м. Одеса з вимогою до спадкоємців ОСОБА_1 про виконання зобов'язань по кредитному договору.
- Суворовська державна нотаріальна контора перенаправила вимогу приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю. за місцем відкриття спадщини.
- листом від 03.05.2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю. повідомила, що після померлої у серпні 2021 року - ОСОБА_1 спадкоємці відсутні, спадкова справа № 43/2021. Квартира АДРЕСА_2 , залишається зареєстрованою за померлою ОСОБА_1
- із витребуваної на ухвалу суду копії спадкової справи №43/2021, заведеної після смерті ОСОБА_1 , слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 (донька спадкодавиці) як спадкоємиця першої черги в порядку спадкування за законом подала заяву про відмову від прийняття спадщини. Разом з ОСОБА_1 на момент її смерті за адресою: АДРЕСА_1 ніхто зареєстрованим не значився. Заповітів/спадкових договорів за життя ОСОБА_1 складено не було, що слідує з Витягу зі спадкового реєстру. Наведене свідчить, що спадкоємиця першої черги відмовилась від прийняття спадщини. Інших заяв про прийняття спадщини матеріали спадкової справи не містять.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєсту прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 409591112 від 24.01.2025 р. щодо об'єкта нерухомого майна - квартири, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 (номер об'єкта в РПВН: 6786175, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3009630951100), зазначене нерухоме майно 18.09.2024 зареєстровано за Одеською міською радою на підставі рішення суду, серія та номер 523/10352/23, виданого Суворовським районним судом м. Одеси - 09.07.2024 р.
Крім того, 21.12.2006 р. державним реєстратором Єременко І.М. внесено записи про іпотеку - №56770650 на підставі іпотечного договору, серія та номер 4606, виданий 21.12.2006 приватним нотаріусом ОМНО Нікітюк О.М. (Іпотекодержатель - “УКРСИББАНК» (Код ЄДРПОУ 09807750), Боржник - ОСОБА_1 .
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 6786175, яка рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2024 року визнана відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 та передана у власність територіальної громади міста Одеси.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк» та позичальником - ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору від 21.12.2006 з додатковими угодами № 2 від 13.10.2008, № 3 від 13.10.2008, № 2 від 13.09.2010 до нього, виникли кредитні правовідносини.
У зв'язку з невиконанням позичальником - ОСОБА_1 кредитних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11101418000 від 21.12.2006 з додатковими угодами до нього, банк в жовтні 2015 та в подальшому в січні 2016 року (після повернення ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 позовної заяви для її подачі до належного суду) звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості до Приморського районного суду м. Одеси.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року по справі №522/1121/16-ц, яке набрало законної сили 11.04.2019, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ “УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30818, 53 доларів США та 22881, 75 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 27618,00 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитними коштами - 3200,53 дол. США; пеня за прострочення сплати кредиту - 9225,73 грн.; пеню за прострочення сплати процентів - 13656,02 грн., а також судовий збір у розмірі 10336,54 грн.
У вказаному рішенні встановлено наступні обставини, які згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванні:
- отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 43800,00 дол. США;
- невиконання позичальником - ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11101418000 від 21.12.2006 р. з додатковими угодами до нього та наявність заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом на 20.10.2015 у розмірі 30818, 53 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на вказану дату дорівнює 666220,68 грн США та 22881, 75 грн.;
- направлення банком 30.07.2015 рекомендованою кореспонденцією на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (поручителя) письмові вимоги (за вих. №30-11/27384 та за вих. № 30-11/27383), згідно яких банк вимагав від відповідачів дострокового повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним у повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати одержання ними цієї письмової вимоги банку;
- залишення без виконання відповідачами вищевказаних вимог банку.
Так, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 21.12.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк» (яким в подальшому змінено назву на АТ “УКРСИББАНК») (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до пункту 1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, зазначену в п. 1.4 цього договору.
Предмет іпотеки: вид нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 ; опис: двохкімнатна квартира; площа: загальна - 41,6 кв. м., житлова 28,4 кв. м (п. 1.4.1., 1.4.2. іпотечного договору).
Приписами статті 572 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Кредитного договору та Іпотечного договору) визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 1 статті 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 575 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Договору про надання кредиту та Іпотечного договору) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України “Про іпотеку» (тут і далі в редакції чинній на час укладання Іпотечного договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Приписами статті 3 Закону України “Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна.
Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від зміни права власності на це майно.
Як встановлено судом, рішенням Суворовського районного суду від 09.07.2024 року у справі №523/10352/23, яке набрало законної сили 27.08.2024, в порядку статті 1277 ЦК України визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та включає належні їй за життя на праві приватної власності: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 41,6 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., реєстраційний номер майна: 6786175, та передано її у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
18.09.2024 зазначене нерухоме майно зареєстровано за Одеською міською радою на підставі рішення суду, серія та номер 523/10352/23, виданого Суворовським районним судом м. Одеси - 09.07.2024, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєсту прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 409591112 від 24.01.2025 щодо об'єкта нерухомого майна - квартири, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 (номер об'єкта в РПВН: 6786175, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3009630951100).
Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також встановлено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 4 ст. 1277 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Отже, як було вірно зауважено судом першої інстанції, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 цього Кодексу.
При цьому ця стаття встановлює, що до спадкоємців переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; та обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя. Статтею 1231 ЦК України не визначено обов'язок спадкоємця виконувати договірні зобов'язання, боржником за якими був спадкодавець, а частина 4 статті 1277 ЦК України не відсилає до інших статей, які передбачають обов'язок спадкоємців задовольнити інші вимоги кредитора, зокрема до статті 1282 ЦК України.
Відтак, несплата споживчого кредиту не є майновою шкодою, а отже заборгованість за кредитним договором не підпадає під положення статті 1231 ЦК України.
Частиною 2 статті 523 ЦК України встановлено, що застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У той же час, приписами статті 3 Закону України “Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Частиною 1 статті 12 Закону України “Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Приписами статті 589 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Договору про надання кредиту та Іпотечного договору) встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
В свою чергу, положення статті 23 Закону України “Про іпотеку» встановлюють, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом іпотеки, то на підставі статті 23 Закону України “Про іпотеку» територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Як зазначалося вище, АТ “УКРСИББАНК» просить в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11101418000 від 21.12.2006 року у розмірі 30604,35 дол. США (з яких: 27 618,00 дол. США - заборгованість за основним боргом, 2 986,35 дол. США - заборгованість по процентам) 22 881,75 грн. (з яких: 9 225,73 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 13 656,02 грн. - пеня за прострочення сплати процентів) та непогашеного судового збору у розмірі 10 336, 54, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 6786175, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2024 року визнана відумерлою спадщиною після смерті у серпні 2021 року ОСОБА_1 та передана у власність територіальної громади міста Одеси, - шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Відповідно до частин 1 статті 7 Закону України “Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частиною 1 статті 33 Закону України “Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частиною 3 статті 33 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 41 Закону України “Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Згідно п. 4.1 іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.
Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду (п/п 4.2.1. п. 4.2. Іпотечного договору).
Таким чином, враховуючи, що основне зобов'язання за кредитним договором не припинено, а також те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом Іпотечного договору, відповідно набула статус Іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за Іпотечним договором, судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду про правомірність вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з цим, відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про необхідність застосування у даній справі строків позовної давності.
Суд першої інстанції встановив, що банк, направивши позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту 30.07.2015, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.
За відсутності доказів отримання цієї вимоги позичальником, строк виконання вважається таким, що настав на 41-й день з моменту її відправлення - 09.09.2015, з якого й почався перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відтак за висновками суду першої інстанції строк позовної давності сплив 09.09.2018.
Оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки подано лише 24.02.2025, тобто після спливу трирічного строку, і відповідач заявив про застосування позовної давності, суд, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, з чим погоджується судова колегія апеляційної інстанції.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що направлення Банком досудової вимоги у 2015 році призвело до зміни строку виконання кредитного зобов'язання та, відповідно, до початку перебігу позовної давності щодо вимог до територіальної громади м. Одеси з 2015 року. Банк набув право звернення до суду в межах кредитних правовідносин саме щодо позичальника ОСОБА_1 , яка померла у серпні 2021 року, після чого спірне майно було визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади м. Одеси рішенням суду від 09.07.2024. Набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не є спадкуванням, у зв'язку з чим змінилися як суб'єкти, так і характер правовідносин. Лише з моменту ухвалення рішення про визнання відумерлої спадщини Банк дізнався про нового власника майна, який має виконати відповідний публічний обов'язок, а відтак звернувся до суду в межах загального строку позовної давності, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо її спливу.
Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2017 з ОСОБА_1 було стягнуто кредитну заборгованість та відкрито виконавче провадження. Наявність такого рішення надавала Банку можливість звернути стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження без ухвалення окремого рішення суду. Суд першої інстанції не надав оцінки обставинам примусового виконання цього рішення та тому, що заборгованість фактично не була стягнута.
За таких умов Банк мав легітимні очікування на виконання судового рішення і не мав об'єктивних підстав вважати, що виникне необхідність у поданні окремого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Додатково посилається на те, що можливість реалізації прав іпотекодержателя була обмежена дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що також свідчить про передчасність висновку суду щодо пропуску строку позовної давності.
В контексті доводів апеляційної скарги щодо передчасності висновку суду щодо пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі №910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
Судова колегія зазначає, що на розгляді господарських судів перебувала справа №916/4921/23 за позовом Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування вимог у справі №916/4921/23 позивач послався на неналежне виконання ОСОБА_4 , як позичальником, кредитного договору №11362925000 від 20.06.2008, який було забезпечено договором іпотеки №1565 від 20.06.2008. Оскільки після смерті ОСОБА_4 квартира, що є предметом договору іпотеки, рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 11.07.2023 у справі №523/7352/23 була визнана відумерлою спадщиною та передана у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Господарський суд Одеської області рішенням від 24.04.2024 у справі №916/4921/23, яке Південно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 24.07.2024, позов АТ "УКРСИББАНК" до територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив. Звернув стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що визнана відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , в рахунок погашення на користь АТ "УКРСИББАНК" заборгованості за кредитним договором №11362925000 від 20.06.2008 у розмірі 68 057,09 дол.США, з яких: 46 617,19 дол.США - по кредиту, 18 852,82 дол.США - по процентах, 212,40 дол.США та 2 374,68 дол.США - по пені, шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнув з Одеської міської ради на користь АТ "УКРСИББАНК" 37 037,89 грн витрат по сплаті судового збору.
Суди попередніх інстанцій, зазначивши, що зобов'язання (договір про надання кредиту) не припинено, а також те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом іпотечного договору, відповідно набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, дійшли висновків про правомірність вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, судами було відмовлено у заяві відповідача про застосування позовної давності у цій справі, оскільки відповідні строки не є пропущеними.
Постановою Верховного Суду від 30.10.2024 у справі №916/4921/23 рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №916/4921/23 скасовано. Ухвалено у справі №916/4921/23 нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" відмовлено.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, наголосив на необхідності застосування у спірних правовідносин інституту позовної давності.
Так, Верховним Судом зроблено наступні висновки:
«Відповідно до статті 256, частини третьої статті 267 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть виникнути в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Згідно з частинами другою-п'ятою статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц тощо).
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону "Про іпотеку).
У статті 264 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебіг позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
Необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem).
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю в три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК, якщо договором встановлений такий обов'язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась.
Використовуючи своє право визначене частиною другою статті 1050 ЦК, шляхом пред'явлення позову про дострокове стягнення усього розміру заборгованості за договором, Банк фактично змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 2- 3258/2008.
Водночас, відповідно до статті 3 Закону "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Умовами пункту 4.1 договору іпотеки від 20.06.2008 визначено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.
Отже, реалізувавши право, визначене частиною другою статті 1050 ЦК, Банк також змінив початок перебігу позовної давності щодо вимог по забезпечувальному зобов'язанню, адже право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки починає свій перебіг, зокрема, з часу прострочення боржником зобов'язання за кредитним договором та реалізацією кредитором права на дострокове повернення кредиту.
З огляду на викладене вище, позовна давність за вимогами у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочала свій перебіг у 2014 році, з моменту реалізації Банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання позову у справі №523/7026/14-ц, та, відповідно, спливла у 2017 році. Банк звернувся до суду з цим позовом у 2023 році, тобто з пропуском позовної давності.
При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі №909/985/21, зокрема, зазначив, що початок перебігу позовної давності за позовом банку до територіальної громади, яка набула право власності на відумерлу спадщину, визначається за загальними правилами, що встановлені статтею 261 ЦК, і заміна сторони в іпотечному зобов'язанні не впливає на нього з огляду на приписи статті 626 ЦК.
Зазначене безпідставно не було враховано судами попередніх інстанцій, які вирішуючи спір, дійшли висновків, що позовна давність не пропущена, з огляду на умови кредитного договору, а також те, що таке зобов'язання не було припинено до моменту смерті позичальника. Такі висновки судів зроблені з неправильним застосуванням судами статей 261, 264, 266 частини другої статті 1050 ЦК та без врахування наведених вище правових позицій Верховного Суду відносно початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що вірно вказано скаржником.»
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини у справі №916/4921/23 є подібними зі спірними правовідносинами у цій справі №916/662/25, яка розглядається, тому Суд відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує наведені висновки.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року та постановою апеляційного суду Одеської області від 06.03.2018 року у справі №522/1121/16 - встановлено, що 30.07.2015 року банк рекомендованою кореспонденцією направив на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (поручителя) письмові вимоги (за вих. №30-11/27384 та за вих. № 30-11/27383), згідно з якими вимагав від відповідачів дострокового повернення кредиту та плати відсотків за користування ним у повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати одержання ними цієї письмової вимоги банку. Проте, відповідачі вищевказані вимоги банку залишили без задоволення.
Пред'явивши вимогу про дострокового повернення кредиту та плати відсотків за користування ним у повному обсязі, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.
Отже, реалізувавши право, визначене частиною другою статті 1050 ЦК, шляхом звернення до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків, банк також змінив початок перебігу позовної давності щодо вимог по забезпечувальному зобов'язанню, адже право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки починає свій перебіг, зокрема, з часу прострочення боржником зобов'язання за кредитним договором та реалізацією кредитором права на дострокове повернення кредиту.
Таким чином, приймаючи до уваги направлення 30.07.2015 року банком рекомендованою кореспонденцією на адресу ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту, у відповідності до п. 11.1 договору про надання споживчого кредиту, а також те, що у суду відсутні відомості щодо дати одержання позичальником зазначеної вимоги банку, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна давність за вимогами у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочала свій перебіг 09.09.2015 (41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту) та відповідно спливла 09.09.2018. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 25.10.2022 року у справі №686/25261/19.
Натомість, банк звернувся до суду із даним позовом 24.02.2025, тобто з пропуском позовної давності.
Щодо доводів скаржника, що АТ “Укрсиббанк» не було пропущено строк для звернення до суду із заявленим позовом, оскільки перебіг строку позовної давності починає свій відлік фактично із моменту переходу квартири до нового власника - територіальної громади як відумерлої спадщини, судова колегія зазначає, що Верховний Суд у п. 68 постанови від 11.09.2024 у справі №909/985/21 зазначив, що початок перебігу позовної давності за позовом банку до територіальної громади, яка набула право власності на відумерлу спадщину, визначається за загальними правилами, що встановлені статтею 261 ЦК, і заміна сторони в іпотечному зобов'язанні не впливає на нього, з огляду на приписи статті 626 ЦК. При цьому строк позовної давності за вимогами, які заявлені в цій справі сплив щонайменше 09.09.2018, а боржник ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, майже через три роки після спливу позовної давності.
Стосовно аргументів скаржника про подальше звернення 30.10.2015 та 27.06.2016 банком до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, що, на думку позивача, свідчить про переривання строку позовної давності, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц, яка вирішуючи виключну правову проблему, пов'язану із застосуванням позовної давності до основної та додаткової вимог, зазначила, що переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 39 постанови від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц). Тобто, подальше звернення банком до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту не перервало строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебіг позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.
Судова колегія також відхиляє посилання скаржника, що можливість реалізації прав іпотекодержателя була обмежена дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що також свідчить про передчасність висновку суду щодо пропуску строку позовної давності
Висновки щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у поєднанні з правилами зупинення позовної давності за статтею 263 ЦК України (пункт 2 частини першої), викладено у зокрема в постановах Верховного суду від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18 та від 01.06.2022 у справі №686/23170/19, від 15.11.2023 у справі 750/1642/20 від 12.03.2024 у справі 916/2372/20 згідно з якими:
1) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов'язання;
2) рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню;
3) отже, дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.
Таким чином, дія мораторію лише тимчасово забороняла примусове звернення стягнення на майно, однак жодним чином не впливала на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так само колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2017, яким з ОСОБА_1 було стягнуто кредитну заборгованість та відкрито виконавче провадження, нібито надавала Банку можливість звернути стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження без ухвалення окремого судового рішення.
Судова колегія зазначає, що вказані обставини жодним чином не впливали та не обмежували право Банку звернутися до суду із самостійним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджали ухваленню судом рішення за таким позовом і, відповідно, не можуть свідчити про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач мав можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки після того, як йому стало відомо про порушення кредитних зобов'язань ще за життя ОСОБА_1 , у межах трирічного строку позовної давності. Однак у строк, визначений законодавцем для звернення до суду з метою захисту порушеного права кредитора за іпотечним зобов'язанням, Банк не вчиняв жодних дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Натомість позивач звернувся до суду з відповідним позовом лише 24.02.2025, тобто після спливу встановленого законом строку, що підтверджує обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення чи зупинення перебігу позовної давності.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на рішення Господарського Суду Київської області від 10.11.2021 у справі №911/1383/21, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 19.07.2022 не приймається до уваги, оскільки зазначені судові акти не є рішеннями Верховного Суду та не містять обов'язкових для врахування правових висновків, а тому не можуть бути покладені в основу висновків суду у цій справі.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №161/8893/16-ц, то як вже зазначалося вище, суди під час спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а саме постанови від 11.09.2024 у справі №909/985/21 та від 30.10.2024 у справі №916/4921/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
На підставі вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 у справі №916/662/25.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 у справі №916/662/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2025 у справі №916/662/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.02.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький