20 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 638/19311/25
провадження № 22-ц/818/2086/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року в складі судді Теслікової І.І.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло реєстраційний № 1-06-265475П2 від 19.10.2006.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 06.08.2025 вбачається, що 10.07.2007 за №5274081 реєстратором: Шостою Харківською міською державною нотаріальною конторою (колишня Шоста Харківська ДНК), зареєстровано обтяження на підставі постанови «Про відкриття виконавчого провадження», 554/15, 02.02.2007 ДВС у Дзержинському районі, на об'єкт обтяження: квартира, Все майно, адреса: АДРЕСА_1 , власником якої є він.
Згідно відповіді № 07-61/6319 від 19.08.2025 року КП «Харківські теплові мережі» повідомили, що звертались до Дзержинського районного суду м. Харкова щодо стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання з нього в сумі 1326,42 грн. після чого, на підставі Рішення суду звернулись до ДВС Дзержинського району м. Харкова з заявою щодо примусового виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова. Було відкрите виконавче провадження № 554/15 від 02.02.2007. 21.06.2011 КП «Харківські теплові мережі» направило заяву щодо закриття виконавчого провадження № 554/15 від 02.02.2007 у зв'язку зі сплатою боргу. Після отримання адвокатського запиту, повторно було надано заяву щодо відомостей про повну сплату заборгованості згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова. Станом на 01.08.2025 року заборгованість за послуги з теплопостачання за адресою АДРЕСА_2 особистий рахунок 3024/1229 відсутня.
Зазначив, що 20.08.2025 направлено адвокатський запит до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про роз'яснення, щодо арешту на квартиру та чи направлялась постанова про закриття виконавчого провадження до відповідного органу, на підставі заяви КП «Харківські теплові мережи» від 21.06.2011 щодо закриття виконавчого провадження № 554/15 від 02.02.2007 у зв'язку зі сплатою боргу.
Відповіддю №134997 від 25.08.2025 виконавча служба повідомила, що згідно проведеної перевірки відомостей АСВП встановлено, що виконавчих проваджень за яким боржником є він на примусовому виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції не перебуває. Роз'яснено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки. Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, підлягають знищенню. Беручи до уваги зазначені норми паперових матеріалів виконавчого провадження № 554/15 від 02.02.2007 року не розшукано, у АСВП відомості щодо вказаного провадження відсутні
Вказав, що з наданої відповіді виконавчої служби вбачається, що перевіркою відомостей АСВП встановлено, що виконавчі дії, виконавчі провадження, де стороною є він, на виконанні у відділі не перебувають, відомості відсутні, а виконавче провадження № 554/15 від 02.02.2007, на підставі якої була винесена постанова від 04.07.2007 року, щодо накладання арешту на все майно, (тобто об'єктів нерухомого майна та рухомого майна) що належить йому завершено.
Просив зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про обтяження, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , (назва « АДРЕСА_3 » уточнена згідно з реєстром назв урбанонімів м. Харкова, затвердженим рішенням 9 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 25.12.2002 зі змінами та доповненнями, (реєстраційний номер обтяження №5274081 від 10.07.2007 зареєстроване реєстратором: Шостою Харківською міською державною нотаріальною конторою (колишня Шоста Харківська ДНК), на підставі постанови «Про відкриття виконавчого провадження», 554/15, 02.02.2007 ДВС у Дзержинському районі та постанови Дзержинського ВДВС ХМУЮ від 04.07.2007 серії АА № 052636 на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року провадження у справі закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наразі відсутня можливість дізнатися про те, якою особою були винесені вказані постанови, а Дзержинський ВДВС на цей час не існує. На даний час він не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки це провадження закрито та знищене, окрім цього 21.06.2011 КП «Харківські теплові мережі» направило заяву щодо закриття виконавчого провадження № 554/15 від 02.02.2007 у зв'язку зі сплатою боргу, в зв'язку із чим він звернувся до суду з позовом як власник майна, а не як сторона виконавчого провадження (боржник). Вважав, що наявність запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації його прав, як власника майна, тому такі права підлягають захисту, оскільки наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту за відсутності правових підстав для його накладення є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Посилався на те, що він був боржником у виконавчому провадженні, а не є стороною виконавчого провадження. Він не має можливості звернутися до суду в порядку передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки автоматизована система виконавчого провадження не містить даних про внесення в межах виконавчого провадження 554/15, 02.02.2007 постанови про арешт майна, так само як і відсутня постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 052636 винесену ДВС у Дзержинському районі м. Харкова, оскільки всі матеріали на цей час знищені.
09.02.2026 за допомогою системи «Електронний суд»Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необгрунтованою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту та зобов'язання вчинити певні дії.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначив, що державний виконавець закінчив виконавче провадження, проте арешт з майна не зняв.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Встановивши, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, в якому накладено оспорюваний арешт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки позивачем не спростовано належними доказами, що арешт накладено на майно заявника, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
При цьому колегія суддів зауважує, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій і рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 27 березня 2024 року у справі № 303/6292/20 (провадження № 61-8454св21), від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24), від 11 березня 2024 року у справі № 932/6245/22 (провадження № 61-11086св23), від 25 червня 2025 року у справі № 947/8411/22 (провадження №61-10871св24), від 25 квітня 2025 року у справі № 489/2337/24 (провадження № 61-17526св24).
Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина