Справа № 344/17010/25
Провадження № 33/4808/73/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Тринчук В. В.
Суддя-доповідач Васильєв
17 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук Б.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Крупея С.Є.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Крупея С.Є. на постанову Івано-Франківсього міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору,-
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Вказане адміністративне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, 22 вересня 2025 року о 21 годині 16 хвилин по вулиці Крихівецька, 2 у селі Крихівці, Івано-Франківської МТГ водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Tesla», державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Крупей С.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Вказує, що в протоколі та постанові суду відсутня інформація про технічний засіб за допомогою якого здійснювалася фіксація порушення, а тому даний відеозапис слід вважати неналежним доказом, що слідує із судової практики Верховного Суду.
Зазначає, направлення на огляд на стан сп'яніння містить відомості, які не відповідають подіям, які зафіксовані на відеозапису з нагрудної камери, зокрема щодо часу його складання та доставки ОСОБА_1 до медичного закладу. Суд першої інстанції не надав оцінки цим суперечностям та не з'ясував чи водій був належним чином направлений до закладу охорони здоров'я.
Стверджує, що особою, яка склала протокол не було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці події та в медичному закладі, а також не було роз'яснено процедуру проходження огляду та правові наслідки відмови. Однак пропозиція пройти огляд на місці зупинки була озвучена іншим працівником поліції, на що ОСОБА_1 погодився, зауважуючи, що він не був водієм транспортного засобу.
На думку захисника, відеозапис, долучений до матеріалів справи, є фрагментарним та неповним, деякі обставини, які є істотними для справи, незафіксовані, це створює сумнів щодо повноти та об'єктивності відеодоказів.
Звертає увагу апеляційного суду на порушення судом першої інстанції права сторони захисту на ефективну реалізацію апеляційного оскарження. Як вбачається з матеріалів справи, судове засідання у даній справі відбулося 27 листопада 2025 року, водночас постанова суду була фактично складена та винесена лише 02 грудня 2025 року, що підтверджується датою її ухвалення та отримання стороною захисту. За таких обставин суд першої інстанції, відкладаючи ухвалення та виготовлення повного тексту постанови після закінчення судового розгляду, істотно скоротив для сторони захисту строк, відведений законом на підготовку мотивованої апеляційної скарги.
На адресу Івано-Франківського апеляційного суду 27.01.2026 року надійшли доповнення до поданої раніше апеляційної скарги, в яких адвокат зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі досліджених у судовому засіданні доказів та фактично навів у постанові обставину, яка не встановлювалася судом і не підтверджувалася доказами, а саме вказав у постанові, що ОСОБА_2 «попросив брата пересісти за кермо».
Крім того, суд безпідставно прийняв пояснення працівників поліції, водночас наперед відхилив показання свідка (брата), пославшись на родинні зв'язки, без належного аналізу їх змісту та співставлення з іншими доказами. Вказує, що суд не навів мотивів, чому ці показання є недостовірними та які обставини вони спростовують.
Адвокат вважає, що зміст постанови свідчить, що суд виходив з позиції, що ОСОБА_1 мав довести відсутність ним керування ТЗ або відсутність стану сп'яніння.
З матеріалів справи неможливо встановити, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом і був водієм в розумінні чинного законодавства.
Також, зазначає, що направлення на огляд водія транспортного засобу було оформлене після складання протоколу про адміністративне правопорушення та не було надано ОСОБА_1 для ознайомлення, а тому слід дійти до висновку, що водій не направлявся на огляд у встановлений законом порядку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції особа. яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Крупей С.Є. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Крупей С.Є. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції здійснено порушення права сторони захисту на ефективну реалізацію апеляційного оскарження. Як вбачається з матеріалів справи постанову суду першої інстанції було прийнято 27.11.2025 року, після чого в даних матеріалах містяться розписки від 27.11.2025 (а.с. 66, 67) про те, що ОСОБА_1 та його захисник Крупей С.Є. отримали копії постанови Івано-Франківського міського суду по даній справі. Крім того, вищевказані доводи сторони захисту взагалі не стосуються законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення, а право на апеляційне оскарження судового рішення було забезпечено судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №462107 від 22.09.2025 року, вбачається, що 22.09.2025 року о 21 год. 16 хв. в с. Крихівці, вул. Крихівецька, 2 водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Тесла д.н.з. НОМЕР_1 , керував з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, у встановленому законодавством порядку на місці зупинки та у медичному закладі водій відмовився. Водія відсторонено від керування ТЗ шляхом зобов'язання,чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським 2 взводу 2 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області капралом поліції Дейсак Ю.С., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний нею та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): «я не згідний зі складеним протоколом поліції за ч.1 ст. 130 КУпАП, бо не були проведені всі правомірні заходи зі сторони працівників поліції, підозрі про стан алкогольного сп'яніння не було надано доказів.
Зі змісту наведених письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що останній не погоджувався із діями працівників поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння за відсутності належних даних, які свідчили про наявність в нього ознак сп'яніння.
Разом з тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 повністю визнавав, що на час складання відповідних адміністративних матеріалів перебував у стані сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у зв'язку з тим, що не був водієм транспортного засобу.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що протокол про адміністративне правопорушення не містить даних технічний засіб за допомогою якого здійснювалася фіксація порушення, оскільки у п.10 вказано, що технічний засіб відеозапису: №471532, що не свідчить про неконкретність висунутого обвинувачення і не впливає на висновки суду про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення та можливості здійснювати стороною захисту ефективний захист інтересів, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота; поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду водій відмовився, з результатами ОСОБА_1 повідомив, що не згоден. (а.с. 2)
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 22.09.2025 року о 21.41 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду водій відмовився.
Доводи сторони захисту про те, що направлення на огляд на стан сп'яніння містить відомості, які нібито не відповідають подіям, зафіксованим на відеозаписі з нагрудної камери, є необґрунтованими, а незначні розбіжності у зазначенні часу складання направлення не впливають на правильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп'яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов'язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Разом з тим, акту огляду на стан сп'яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп'яніння.
Так, акт огляду на стан сп'яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп'яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов'язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп'яніння водія транспортного засобу , який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 6) та ОСОБА_3 (а.с. 7), з яких вбачається, що на кільці Мазепи відбулося зіткнення між транспортними засобами Tesla д.н.з. НОМЕР_1 та Chevrolet д.н.з. НОМЕР_2 .
Крім того, матеріали справи містять: зобов'язання до протоколу про відсторонення від керування ОСОБА_1 та зобов'язання не керувати ТЗ протягом 24 годин (а.с. 4), розписка щодо передач для керування транспортним засобом іншому водію (а.с. 5), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5783426 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с. 8), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 9, 10), копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №462137 щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 11).
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 11).
Відеозаписом з нагрудних бодікамер працівників поліції зафіксовано як працівники поліції прибули на місце ДТП, підходять до водія транспортного засобу Тесла, який знаходиться в машині на місці водія транспортного засобу та повідомляють останньому, що ведеться фото- та відео фіксація події. Водієм транспортного засобу виявляється ОСОБА_1 , який повідомляє працівникам поліції обставини за яких відбулося ДТП. Далі водія попросили надати посвідчення водія та страховий поліс. Також просять водія транспортного засобу, який причетний до дорожньо-транспортної пригоди надати посвідчення водія та страховий поліс. Водій Тесли ОСОБА_1 спочатку відмовлявся надати посвідчення водія, оскільки стверджував, що він хоче складати євро протокол. Працівник поліції повідомив, що під час спілкування із ОСОБА_1 , у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці, у зв'язку з цим водію запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу Драгер. Поки один працівник поліції пішов по Драгер, інший роз'яснив ОСОБА_1 права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. ОСОБА_1 повідомив, що йому зрозумілі його права. Після цього водія повторно запитали, чи готовий він пройти огляд на стан сп'яніння, однак водій тривалий час уникав відповіді. В подальшому водій ОСОБА_1 сказав, що він не хоче проходити огляд поки не буде понятих. Працівники поліції повідомили, що оскільки ведеться безперервна відео фіксація, то понятих не треба. Після цього ОСОБА_1 знову запропонували пройти огляд на стан спьяніння. ОСОБА_1 повідомив, що він не відмовляється, однак вважає процедуру проходження огляду неправильною, оскільки нема свідків, нема складеного акту. Працівник поліції розцінив його дії як відмову, після чого запропонував проїхати на огляд в медичний заклад до лікаря-нарколога, однак ОСОБА_1 почав користуватися телефоном та тривалий час не давав відповіді працівнику поліції, ігноруючи намагання працівника поліції отримати конкретну відповідь. Згодом водію повторно запропонували пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки, а також в медичному закладі, однак водій уникав конкретної відповіді, говорив, що працівники поліції повинні спочатку скласти матеріали по ст. 124 КУпАП, які він має право перевірити. Працівник поліції роз'яснив, що за відмову від проходження огляду в Україні передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП. Після цього ще раз запропонував взяти мундштук від Драгера або проїхати в медичний заклад, однак водій ігнорував запитання працівника поліції та не давав конкретної відповіді, а в подальшому повідомив, що він готовий заплатити штраф за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, головне, що інша учасниця ДТП понесла вину за це ДТП. Після цього працівник поліції повідомив, що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду, а тому відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Далі працівник поліції складають адміністративні матеріали за ст. 124 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згодом водія ознайомили зі складеними матеріалами за ч.1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти в установленому законом порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння та повністю доводить винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Зі змісту доводів сторони захисту вбачається, що відповідні матеріали відеозапису не дозволяють повно та об'єктивно встановити обставини події, оскільки вказаними відеозаписами не зафіксовано, яка ОСОБА_1 неодноразово повідомляє про те, що він не керував транспортним засобом і не є водієм транспортного засобу, який повинен виконувати вимоги працівників поліції. При цьому, захисник стверджував, що працівниками поліції було істотно обмежене право на організацію ефективного захисту інтересів ОСОБА_1 , оскільки незважаючи на відповідний адвокатський запит, Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області відмовилось надати всі відеозаписи з портативних відеореєстраторів працівників УПП в Івано-Франківській області.
Разом з тим вищевказані доводи сторони захисту не відповідають дійсності, оскільки зі змісту відповіді заступника начальника патрульної поліції в Івано-Франківській області від 24.10.2025 року та від 31.10.2025 року вбачається, що копії відеозаписів з портативних з портативних відеореєстраторів працівників УПП в Івано-Франківській області були направлені захиснику. ( а.п.58,59)
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішання питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом і не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки сукупність наявних у справі належних та допустимих доказів повністю доводить правильність висновків суду першої інстанції, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу та повинен був у відповідності до вимог п.2.5 Правил дорожнього руху пройти відповідний огляд на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції.
Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що під керуванням транспортним засобом необхідно розуміти умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.(ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019).
Апеляційний суд вважає що твердження про те, що керування транспортним засобом здійснюється тільки у тому випадку, коли внаслідок таких дій здійснюється рух (переміщення) транспортного засобу не відповідає правовому змісту, який було вкладено законодавцем у вказану правову норму.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
При цьому, транспортні засоби за своїм цільовим призначенням можуть бути багатофункціональними та такими, що дозволяють не тільки здійснювати переміщення людей та вантажів але забезпечують виконання різних господарських робіт.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що особливості правового регулювання дорожнього руху передбачають певні дії водія транспортного засобу у конкретних дорожніх ситуаціях за яких водій зобов'язаний зупинити рух транспортного засобу з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, що не повинно розцінюватись як припинення ним керування транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом це фактично реальна можливість контролювати рух транспортного засобу.
В рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Так, за своїм правовим змістом керування транспортним засобом полягає у отриманні реальної можливості контролювати використання транспортного засобу за своїм цільовим призначенням.
Про наявність такої можливості може свідчити отримання доступу до керування транспортним засобом, зокрема безпосереднє перебування на місці, яке передбачено для здійснення керування транспортним засобом, здійснення сукупності дій, які стосуються оцінки технічного стану транспортного засобу та вибір подальших керівних дій щодо використання транспортного засобу та їх реалізація.
Таким чином, дії спрямовані на використання транспортного засобу з метою його цільового призначення (включення запалення транспортного засобу, заведення двигуна автомобіля та інше ) необхідно вважати такими, що безпосередньо пов'язані із керуванням транспортним засобом.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що поведінка ОСОБА_1 на місці події, перебування його за кермом транспортного засобу, яким він постійно користується, його детальні пояснення стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди та невдоволення діями водія іншого транспортного засобу, який був причетний до дорожньо-транспортної пригоди, відсутність заперечення щодо факту керування транспортним засобом та пояснення очевидців події доводять, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу.
Апеляційний суд приймає до уваги, що судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_2 , який підтвердив пояснення ОСОБА_1 про те, що останній не керував транспортним засобом, а водієм транспортного засобу був саме він.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги пояснення вищевказаного свідка, оскільки вважав, що останній будучи братом особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та надав пояснення, які спрямовані на уникнення відповідальності останнім.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги пояснення вищевказаного свідка, оскільки вони носять суперечливий та непослідовний характер і повністю спростовуються сукупністю інших доказів по справі, які повністю узгоджуються із даними відеозапису, який долучений до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення та сукупністю інших доказів по справі, яким суд надав відповідну оцінку.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги працівника поліції щодо виконання вимог п.2.5 ПДР України.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова водія транспортного засобу виконувати вимоги п. 2.5 ПДР України полягає у бездіяльності та невиконанні певних заходів, які забезпечують проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. Відмова від виконання вимог п.2.5 ПДР України можлива у вигляді прямої незгоди виконувати вимоги працівника поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку або у формі, що носить прихований, завуальований характер, коли водій транспортного засобу хоча відкрито і не відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння, проте своєю поведінкою унеможливлює проведення такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта з приводу того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При вирішанні цього питання законодавець виходив з того, що міжнародний досвід забезпечення безпеки на дорогах свідчить, що одним з найпростіших і водночас найдієвіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог Правил дорожнього руху є запровадження системи ефективного покарання.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Крупея С.Є. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківсього міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв