Справа № 724/225/26
Провадження № 2/724/331/26
19 лютого 2026 року м.Хотин
Суддя Хотинського районного суду Чернівецької області Ковальчук Т.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелюк Ірина Миколаївна, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Згідно зі статтею 186 ЦІК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали позову та додані до нього матеріали, вважаю, що у відкритті провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб'єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Суб'єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів. Позов обґрунтовує тим, що у 2024 році між ним та відповідачем було усно укладено договір купівлі-продажу всіх матеріальних та нематеріальних активів, що знаходились у приміщенні по АДРЕСА_1 , за допомогою яких здійснювалась підприємницька діяльність та функціонувало кафе. За домовленістю сторін вартість вказаних активів була оцінена у 25000 доларів США. 03.05.2024 року позивач склав розписку про те, що отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20000 доларів США. ОСОБА_2 03.05.2024 склав розписку згідно якої зобов'язався передати позивачу решту 5000 доларів США в термін до 03.05.2025 за умов продовження строку дії договору оренди приміщення по АДРЕСА_1 на термін до 01.05.2026.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 кошти в розмірі 5000 доларів США, які відповідач не передав у встановлений договором строк та 3% річних обгрунтовуючи тим, що відповідачем було укладено договір оренди приміщення за вказаною адресою до квітня 2027 року та ФОП ОСОБА_2 здійснюється підприємницька діяльність у вказаному приміщенні.
Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення коштів за договором купівлі-продажу майна для здійснення підприємницької діяльності з відстроченням платежу.
Зокрема, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 частину коштів, яку останній зобов'язався передати у визначений договором строк, згідно розписки від 03 травня 2024 року, у зв'язку з продовженням зайняття підприємницькою діяльністю в орендованому приміщенні.
Згідно Виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований 12.04.2013 як фізична особа-підприємець, а ОСОБА_2 зареєстрований -04.04.2024 року як фізична особа підприємець.
Враховуючи, що сторонами у даній справі є суб'єкти господарювання, вимога про стягнення коштів має господарсько-правову природу, оскільки виникла у контексті здійснення підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин - фізичних осіб - підприємців, а також враховуючи характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд вважає, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки містить ознаки господарського спору та має вирішуватися у порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладені обставини у відкритті провадження слід відмовити, роз'яснивши позивачу його право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Керуючись ст.ст. 186, 258-261, 272 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Роз'яснити позивачу право звернення з даним позовом до господарського суду, відповідно до ГПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду через Хотинський районний суд Чернівецької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Т.М.Ковальчук