Справа № 636/455/26 Провадження№ 2-а/636/37/26
17 лютого 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря - Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, третя особа - інспектор 1 взводу 1 роти 2 батальйону управління патрульної поліції в Харківській області лейтенанта поліції Шкуть Аміни Сергіївни,
встановив:
Позивач звернувся з позовом до Департамента патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, третя особа - інспектор 1 взводу 1 роти 2 батальйону управління патрульної поліції в Харківській області лейтенанта поліції Шкуть Аміни Сергіївни.
Позов мотивував незаконністю притягнення його до відповідальності, недоведеністю складу інкримінованих адміністративних правопорушень, порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності на місці зупинки транспортного засобу, істотними порушеннями поліцейською ст.ст. 278, 279 та ст. 280 КУпАП, а також його права на захист, яке закріплено, як ст. 268 КУпАП, так і ст.ст. 59, 63 Конституції України.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути за його відсутності, позов підтримує у повному обсязі.
Відповідач з доводами позовну не погодився, надав суду відзив, яким заперечив проти незаконності дій інспектора, зазначивши що дії інспектора на місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача відповідали нормам чинного законодавства та останнього обгрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності. Просив справу розглянути за відсутності представника.
Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд приходить до наступного.
29.01.2025 року винесено постанову серії ЕНА №3957821 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Відповідно до вказаної постанови, 29.01.2025 року о 08:46 год на дорозі у селищі Кочеток Чугуївського району Харківської області, вул. Радужна (Леніна) б.44,, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом не виконав вимогу швідкосного руху в населеному пункті та рухався зі швидкістю 75 км/год, чим перевищив встановлену швидкість на 25 км/год. Швидкість руху вимірювалася приладом Truecam. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 12.4 ПДР України - порушення швидкісного режиму у населених пунктах.
Відповідно до оскаржуваної постанови, позивач визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
На підтвердження вчинення позивачем порушення п.12.6 ПДР відповідачем надано до матеріалів справи відеозапис, зроблені за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості TruCam ТС00748.
Разом із тим, позивач, подаючи позов факт скоєння правопорушення в обґрунтування позову вказує на недотримання інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, на порушення права закріпленого у ст.268 КУпАП, а саме на ненадання можливості скористатися правовою допомогою.
Таким чином предметом позову є порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як визначено п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію", поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 ст. 23 зазначеного Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга статті 121-3, частини перша, друга і третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, в оскаржуваній постанові зазначено поліцейським, що позивач 29.01.2025 року о 08:46 год на дорозі у селищі Кочеток Чугуївського району Харківської області, вул. Радужна (Леніна) б.44, керуючи транспортним засобом не виконав вимогу швідкосного руху в населеному пункті та рухався зі швидкістю 75 км/год, чим перевищив встановлену швидкість на 25 км/год. Швидкість руху вимірювалася приладом Truecam. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 12.4 ПДР України - порушення швидкісного режиму у населених пунктах.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353 (далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України “Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Статтею 14 Закону № 3353 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
За змістом пункту 12.9 “б» ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 “Обмеження максимальної швидкості», 3.31 Знак 3.31 “Зона обмеження максимальної швидкості» або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту “и» пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до ч.1 ст. 122 КпАП України адміністративна відповідальність настає у випадку перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною першою статті 90 КАС України визначено, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з системного аналізу статей 245, 252, 280, 283, 284 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративного правопорушень.
Таким чином, викладені в постанові по справі про адміністративне правопорушення обставини повинні чітко та однозначно свідчити про повноту та об'єктивність встановлених обставин справи та її розгляду, а також відображати конкретний склад адміністративного правопорушення, що повинно підтверджуватись відповідними доказами.
Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.
Згідно з пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п.12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Стаття 251 КУпАП вказує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон № 580-VIII), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Суд зауважує, що спірним під час судового розгляду справи було питання дотримання інспектором патрульної поліції процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності в частині забезпечення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на правовий захист.
Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 271 КУпАП, у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
Суд зазначає, що оглядом наданого відповідачем відеозапису з нагрудної камери встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач заявив інспектору патрульної поліції про бажання скористатись правовою допомогою, водночас, відповідачем не вжито дій щодо надання реальної можливості позивачу реалізувати право на отримання правової допомоги, розгляд справи відкладено не було та одразу винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, що унеможливило реалізацію даного права позивачем.
Приведені обставини вказують на порушення інспектором патрульної поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2020 року в справі № 524/9827/16-а та від 26 травня 2020 року в справі № 640/16220/16-а.
Неодноразово колегії суддів Другого апеляційного адміністративного суду зазначали, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання реальної можливості позивачу реалізувати право на отримання правової допомоги, розгляд справи відкладено не було та одразу винесено спірну постанову.
Таким чином, спираючись на практику Другого апеляційного адміністративного суду, суд дійшов висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3957821 від 29 січня 2025 року є неправомірною та підлягає скасуванню.
Доводи відповідача, що позивачу було роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП не відповідає дійсності, оскільки позивачу не роз'яснено в повній мірі його права, зокрема, право на отримання правової допомоги, право надавання пояснень, заявлення клопотань, що мало б передувати факту складання постанови, на відеозаписі не зафіксовано.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Окремо суд зауважує на тому, що спірна постанова від серії ЕНА № 3957821 від 29 січня 2025 року містить посилання на покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20.
Водночас, в постанові не зазначені докази стосовно зони дії дорожнього знаку 5.49 «Початок населеного пункту» в кілометровій відмітці автодороги. Зокрема, будь-якого підтвердження розташування на даній ділянці автодороги вказаного знаку поліцейський не надав.
Суд звертає увагу, про відсутність в матеріалах справи доказів про перевищення обмежень швидкості руху саме в межах населеного пункту, що є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного пунктом 12.4 ПДР.
Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а надані суду докази не містять фіксації водієм саме позивача, який є суб'єктом складу інкримінованих адміністративних правопорушень.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019.
Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У рішенні від 10.02.1995 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР України, відповідачем суду всупереч вимогам закону не надано.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред'явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративних правопорушень, які інкримінуються позивачу.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п. 45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011., заява №21037/05; п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі "Самейлюка Іллю Ігоровича проти України" від 15.10.2010, заява №38683/06; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015, заява №29644/10; п. 52 Рішення ЄСПЛ у справі "Єрохіна проти України" від 15.02.2013, заява №12167/04).
Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За визначенням ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 19 Конституції України, ст.7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, суд, -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, третя особа - інспектор 1 взводу 1 роти 2 батальйону управління патрульної поліції в Харківській області лейтенанта поліції Шкуть Аміни Сергіївни - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії серії ЕНА № 3957821, складеної 29.01.2025 в 09:04:21 інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Шкуть Аміною Сергіївною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в сумі 340 грн.
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.М. Гніздилов