Дата документу 20.02.2026 Справа № 332/5553/25
Єдиний унікальний №332/5553/25 Головуючий у 1-й інстанції: Сапунцов В.Д.
Провадження № 22-ц/807/461/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
Провадження № 22-ц/807/461/26-2
20 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року, на додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» про захист прав споживачів, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позову вказує, що станом на 23 листопада 2022 року він був власником 192 цінних паперів-середньострокових державних облігацій внутрішньої державної позики UA4000216774 (далі-ОВДП ISIN UA4000216774), емітентом яких виступала Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами за період з 23.11.2022 по 23.11.2022, виданою депозитарною установою ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" від 27.02.2023.
Відповідач був депозитарною установою в якій зберігалися належні йому ОВДП ISIN НОМЕР_1 . 23.11.2022 відбулося погашення належних позивачу ОВДП ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук, і в той же день він мав би отримати від відповідача як депозитарної установи кошти в рахунок погашення номінальної вартості належних йому цінних паперів та купонного доходу за ними, в сумі 202656 грн, з яких 192000 грн сума погашення ОВДП та 10 656 купонний дохід. Однак, відповідач кошти позивачу не виплатив.
Позивач звернувся із заявою від 12.05.2023 до ТОВ "Фрідом Фінанс Україна", як депозитарної установи, в якій обліковувалася належні йому цінні папери та після погашення яких вказана депозитарна установа мала б переказати гроші на рахунок позивача. Листом ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" N 445 від 17.05.2023 повідомило, що ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" не надає фінансові послуги на ринку капіталів через зупинення усіх видів ліцензій на підставі відповідного рішення РНБО, депозитарна установа ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" не отримала від НБУ кошти в рахунок погашення ОВДП та виплати купонів за ними з метою їх подальшого переказу депонентам.
У подальшому позивач повторно звернувся до ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" із заявою від 05.06.2023, в якій просив повідомити точну суму, яку він повинен отримати в рахунок погашення 192 ОВДП ISIN НОМЕР_1 . Листом ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" N 476 від 07.06.2023 повідомлено, що загальна сума грошей, які підлягають виплаті складає 202656 грн.
Таким чином, з 23.11.2022 по 07.08.2025 відповідач не повернув належні кошти, як депозитарна установа, яка зобов'язана була їх повернути. Підставою неповернення грошей відповідач назвав зупинення дії ліцензії на здійснення депозитарної діяльності ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" та блокування їх активів на підставі Рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (далі Рішення РНБО від 19.10.2022), введеного в дію Указом Президента України N 726/2022 від 19.10.2022 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" прийнятого згідно Закону України "Про санкції".
Належні кошти позивачем було отримано 08 серпня 2025 року від іншої депозитарної установи АТ "Сенс Банк" згідно Порядку повернення активів, включно з грошовими коштами, які належать клієнтам/депонентам професійного учасника ринку капіталу, до якого застосовано санкцію у виді "блокування активів", затвердженого Рішенням НКЦПФР N 09/21/2643/К03 від 31.07.2025.
Отже з 23.11.2022 по 07.08.2025 включно відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання щодо повернення належних позивачу коштів після погашення ОВДП ISIN UA4000216774 в кількості 192 штук на суму 202656 грн.
Позивач переконаний, що відповідач зобов'язаний та мав можливість забезпечити захист та відновлення його порушених прав, відповідно покладених на нього завдань, компетенції, повноважень щодо своєчасного виконання боргових зобов'язань перед позивачем - виплати позивачу доходи за належні йому облігації внутрішньої державної позики.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу в сумі 202656 грн, то він є таким, що прострочив зобов'язання.
На підставі вищезазначеного, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 52498,39 грн та відсотки в сумі 16456,78 грн за час прострочення належних виплат за середньостроковими державними облігаціями ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук за період з 23.11.2022 по 07.08.2025 включно.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати 52 498,39 грн та три процентів річних від простроченої суми 16 456,78 грн за час прострочення належних виплат за середньостроковими державними облігаціями ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук за період з 23.11.2022 по 07.08.2025 включно.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
15 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Писаренко С.Ю. сформовану в підсистемі «Електронний суд» 13 грудня 2025 року подав заяву про ухвалення додаткового рішення, щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу понесену стороною позивача на стадії розгляду у суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн.
ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» подало до суду заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення, в якому заявило про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2025 року стягнуто з ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Не погодившись з рішенням суду від 08.12.2025 року, додатковим рішенням від 26.12.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; скасувати додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Писаренка С.Ю. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Апеляційна скарга містить посилання на те, що суд першої інстанції не врахував правовий режим санкцій, застосованих до Товариства, їх правові наслідки для господарської діяльності апелянта. Зазначає, що Указом Президента України від 19.10.2022 N 726/2022 введено в дію рішення РНБО України від 19 жовтня 2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до Товариства застосовано низку обмежувальних заходів, таких як: блокування активів тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності; повна заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів. На виконання вказаного Указу Президента України, КЦПФР рішенням від 09 листопада 2022 року N 1332 зупинено дію ліцензії депозитарної установи ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" на провадження депозитарної діяльності. У зв'язку з чим, Товариство об'єктивно позбавлене не лише права, але й фактичної юридичної та технічної можливості здійснювати будь-які операції з цінними паперами, включаючи виплату відсотків за ОВДП. Крім того, роль Товариства, як депозитарної установи, полягає у технічному перерахуванні отриманих від емітента коштів власникам облігацій внутрішньої державної позики. Депозитарна установа не відповідає за виплату купонного доходу власним коштом, а лише забезпечує передачу коштів, отриманих від емітента, оскільки купонний дохід за облігаціями внутрішньої державної позики виплачується Міністерством фінансів України. Купонний дохід фактично виплачений Міністерством фінансів України, але ці кошти на даний час залишаються на транзитному рахунку Національного банку України та можуть бути зараховані депозитарною установою на рахунки власників цінних паперів лише після скасування обмежувальних заходів та фактичного надходження купонних доходів на рахунки Товариства від Національного банку України. Таким чином, фактично невиплата доходів сталася не з вини Товариства, а через об'єктивні обставини, пов'язані з дією санкцій та неможливість Товариства одержати кошти із транзитного рахунку НБУ для подальшої передачі власникам облігацій внутрішньої державної позики. Позивач безпідставно та помилково звинувачує відповідача у порушенні своєчасного отримання позивачем належних йому грошових коштів. Грошові кошти за погашення цінних паперів, що належали позивачу, починаючи з дати їх погашення знаходились та утримувались НБУ на його транзитному рахунку, без подальшої їх реалізації. Тобто, в даній ситуації, належні позивачу грошові кошти утримувались саме НБУ на його транзитному рахунку, а не відповідачем. Відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, жодним чином не порушував договірних зобов'язань перед позивачем. Причиною неотримання позивачем коштів вчасно стали санкції та утримання НБУ грошових коштів належних позивачу, а не дії відповідача. Відповідач не контролював процес перерахування коштів від НБУ. Санкції застосовувались державними органами з підстав національної безпеки. Відсутність вини відповідача: застосування санкцій не залежало від волі та бажання відповідача, окрім того, відповідач не міг передбачити та запобігти застосуванню санкцій. Об'єктивна неможливість виконання зобов'язання виключає вину. Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково застосував підхід, характерний для споживчих спорів, до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством про ринки капіталу. Також апеляційна скарга містить посилання на те, що стягнута судом сума витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн є очевидно неспівмірною з ціною позову, яка становить 68 955,17 грн. Крім того, з оскаржуваного рішення суду не вбачається, що позивачем було надано детальний опис робіт адвоката, суд обмежився лише посиланням на договір про надання правничої допомоги не проаналізувавши фактичний обсяг наданих послуг та їх складність.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 68 955,17 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав своєчасно умови укладеного з ОСОБА_1 договору, не сплатив позивачу кошти в рахунок погашення номінальної вартості належних йому цінних паперів та купонного доходу за ними, в сумі 202656 грн, з яких 192000 грн сума погашення ОВДП та 10 656 купонний дохід, які 05.08.2025 були виплачені позивачу іншою депозитарною установою АТ «Сенс Банк», а тому відповідач повинен нести перед позивачем зобов'язання за ст. 625 ЦПК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є депонентом депозитарної установи ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" оскільки за період з 23.11.2022 по 23.11.2022 йому належало 192 цінних папера середньострокових державних облігацій внутрішньої державної позики UA4000216774, емітентом яких виступала Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами за період з 23.11.2022 по 23.11.2022, виданого депозитарною установою ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" від 27.02.2023 (а.с.10).
12.05.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся з заявою до ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" як депозитарної установи, в якій облікувалася належні йому цінні папери, після погашення яких, вказана депозитарна установа мала б переказати гроші на його рахунок, в якій просив повідомити, чи здійснює на теперішній час ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" свою функцію на ринку капіталів та чи має можливість здійснювати переказ належних йому коштів, які має отримати в якості номінальної вартості погашених цінних паперів ОВДП UA4000216774, розміщених Міністерством фінансів України в кількості 192 штук та купонного доходу за ними на його банківський рахунок (а.с.11).
Листом ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" вих. N 445 від 17.05.2023 позивача повідомлено, що ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» не надає фінансові послуги на ринку капіталів у зв'язку з зупиненням усіх видів ліцензій на підставі відповідного рішення РНОБО, депозитарна установа ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» не отримала від НБУ коштів на погашення ОВДП та виплати купонів за ними з метою їх подальшого переказу депонентам. Також повідомлено, що гроші за погашення ОВДП та купонних доходів знаходяться на транзитному рахунку НБУ (а.с.12).
05.06.2023 ОСОБА_1 ще раз звернувся до ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» з заявою, в якій просив повідомити точну суму, яку він повинен отримати в рахунок погашення 192 ОВДП ISIN НОМЕР_1 та де наразі зберігаються належні йому кошти за погашення вказаних паперів (а.с.13).
Листом ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" N 476 від 07.06.2023 позивача повідомлено, що належні йому кошти грошові кошти в сумі 202656 грн зберігаються в НБУ (а.с.14).
На підставі заяви від 05.06.2023 позивача ОСОБА_1 ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" надано відповідь за вих. N 476 від 07.06.2023, де зазначено, що на транзитному рахунку Національного банку України обліковуються належні позивачу кошти в сумі 202656 грн, з них 1920000 грн сума погашення ОВДП та 10656 грн купонний дохід.
Згідно виписки за рахунком за період 08.08.2025 по 08.08.2025 від 09.10.2025 наданою АТ "Сенс Банк", на рахунок ОСОБА_1 зараховані кошти у розмірі 202656 грн (а.с.15).
19 жовтня 2022 року рішенням РНБО "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введених у дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року N 726/2022, застосовано відповідні санкції у відношенні ТОВ "Фрідом Фінанс Україна".
Відповідно до вказаного рішення РНБО, було підтримано внесені СБУ пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до визначеного переліку юридичних осіб, зокрема до депозитарної установи ТОВ "Фрідом Фінанс Україна".
Пунктом 1313 додатку 2 рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" передбачено застосування до ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" низки обмежувальних заходів, зокрема: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; обмеження торговельних операцій (повне припинення); обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель, товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); заборона видачі дозволів, ліцензій НБУ на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, зокрема заборона здійснення фінансових операцій із придбання та/або набуття права власності іншим чином вказаними суб'єктами щодо облігацій внутрішньої державної позики України, облігацій зовнішньої державної позики України та заборона обліку переходу права власності на цінні папери за вказаними операціями в системі депозитарного обліку України).
Зазначені обмеження застосовані до ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" строком на п'ять років.
Рішенням НКЦПФР N 1332 зупинено ліцензію ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи на п'ять років на підставі Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО N 726/2022.
Чергова виплата доходу за належними ОСОБА_1 , ОВДП, починаючи з листопада 2022 року, не надійшла.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме ТОВ "Фрідом Фінанс Україна", відповідно до положень чинного законодавства, повинне здійснювати виплати власникам облігацій внутрішньої державної позики належних їм доходів.
Обов'язок виплати погашень/доходів власникам облігації внутрішньої державної позики покладений на депозитарні установи. Мінфін, як емітент облігацій внутрішньої державної позики, у межах своєї компетенції своєчасно здійснює відповідні погашення, обслуговування яких здійснює НБУ шляхом перерахування на рахунки депозитарних установ.
У результаті цього, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання депозитарною установою своїх зобов'язань за договором з депонентом, яким є позивач, повинна нести депозитарна установа - ТОВ "Фрідом Фінанс Україна".
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відносини, що виникають під час емісії, обігу, викупу цінних паперів та виконання зобов'язань за ними, укладання і виконання деривативних контрактів, заміни сторони деривативних контрактів та вчинення правочинів щодо фінансових інструментів на ринках капіталу, а також відносини, що виникають під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках регулюються Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" (далі - Закон).
Як передбачено частиною першою статті 11 Закону, облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов'язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
Згідно з частиною третьою статті 16 Закону облігації внутрішньої державної позики України - це цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішніх ринках капіталу і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їхньої номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.
МФУ є емітентом облігацій внутрішньої державної позики, тобто органом державної влади, який уповноважений державою на розміщення від свого імені цінних паперів та бере на себе зобов'язання за такими цінними паперами перед їх власниками.
Відповідно до своїх повноважень емітента, визначених у постанові Правління НБУ від 18 червня 2003 року N 248 "Про затвердження Положення про порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням облігацій внутрішньої державної позики", Мінфін: розробляє та оприлюднює орієнтовні графіки розміщення облігацій внутрішньої державної позики, визначає час та обсяги розміщення облігацій (затверджений графік, а також зміни до нього періодично розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства); визначає форми та шляхи розміщення облігацій внутрішньої державної позики, встановлює терміни обігу облігацій внутрішньої державної позики, дати їх погашення та сплати купонного доходу (для купонних облігацій); встановлює граничний рівень дохідності облігацій внутрішньої державної позики, відповідно до якого задовольняються заявки учасників розміщення облігацій; оприлюднює інформацію про результати розміщення облігацій внутрішньої державної позики; оформляє випуски облігацій внутрішньої державної позики глобальними сертифікатами; забезпечує своєчасне погашення облігацій внутрішньої державної позики та сплату доходу за ними.
Законом України "Про депозитарну систему України" встановлено правові засади функціонування депозитарної системи України, встановлює порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України" облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.
Крім того, депозитарна установа в установленому Комісією порядку відповідно до отриманих від Центрального депозитарію та/або НБУ депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів і корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах депонентів, номінальних утримувачів, а також на власному рахунку в цінних паперах, на якому обліковуються цінні папери, права на цінні папери та обмеження прав на цінні папери, що належать такій депозитарній установі.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач є депонентом депозитарної установи ТОВ "Фрідом Фінанс Україна". МФУ, виступаючи емітентом цінних паперів, здійснює погашення основної суми боргу та виплату доходів за облігаціями внутрішньої державної позики шляхом перерахування сум доходів у відповідний термін, встановлений законодавством, на транзитний рахунок НБУ.
У свою чергу, НБУ в межах компетенції здійснює обслуговування виплат емітента шляхом перерахування вищезазначених сум коштів на рахунки клієнтів - депозитарних установ, якою, як стверджує позивач, є ТОВ "Фрідом Фінанс Україна".
Водночас пунктом 165 Глави 20 розділу III Положення про провадження депозитарної і клірингової діяльності та забезпечення здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 21 грудня 2017 року N 140 визначено, що депозитарні установи зобов'язані забезпечити перерахування сум доходів та/або погашень за державними цінними паперами своїм депонентам.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме ТОВ "Фрідом Фінанс Україна", відповідно до положень чинного законодавства, повинне здійснювати виплати власникам облігацій внутрішньої державної позики належних їм доходів.
Обов'язок виплати погашень/доходів власникам облігації внутрішньої державної позики покладений на депозитарні установи. Мінфін, як емітент облігацій внутрішньої державної позики, у межах своєї компетенції своєчасно здійснює відповідні погашення, обслуговування яких здійснює НБУ шляхом перерахування на рахунки депозитарних установ.
У результаті цього, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання депозитарною установою своїх зобов'язань за договором з депонентом, яким є позивач, повинна нести депозитарна установа - ТОВ "Фрідом Фінанс Україна".
Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що 23.11.2022 ОСОБА_1 був власником 192 цінних паперів-середньострокових державних облігацій внутрішньої державної позики ISIN UA4000216774 (далі - ОВДП ISIN UA4000216774), емітентом яких виступала Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, що підтверджено випискою про операції з цінними паперами за період з 23.11.2022 по 23.11.2022, виданою депозитарною установою ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» від 27.02.2023.
Того ж дня відбулося погашення ОВДП ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук.
У день погашення ОВДП та в подальшому до дня ухвалення рішення судом грошові кошти в рахунок погашення цінних паперів та виплати відсоткового доходу за ними позивач не отримав.
Загальна сума, яку мав би отримати позивач у день погашення ОВДП складає 202656 грн, з них 192000 грн сума погашення ОВДП та 10 656 купонний дохід.
Належні ОСОБА_1 кошти останній отримав 08.08.2025 від іншої депозитарної установи АТ «Сенс Банк» згідно Порядку повернення активів, включно з грошовими коштами, які належать клієнтам/депонентам професійного учасника ринку капіталу, до якого застосовано санкцію у виді «блокування активів», затвердженого Рішенням НКЦПФР №09/21/2643/К03 від 31.07.2025. Вказана обставина підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 АТ «Сенс Банк».
Як вбачається з виписки за рахунком за період 08.08.2025 по 08.08.2025 від 09.10.2025 наданою АТ "Сенс Банк", на рахунок ОСОБА_1 зараховані кошти у розмірі 202656 грн (а.с.15).
Отже, з 23.11.2022 по 07.08.2025 включно ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» не виконував належним чином свої зобов'язання щодо повернення належних ОСОБА_1 коштів після погашення ОВДП ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук на суму 202 656 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі N 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справах N 703/2718/16-ц та N 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі N 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі N 902/417/18.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитки включають втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 (провадження N 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та N 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі N 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь в них спеціального суб'єкта - споживача.
За змістом ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи немайнового блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Установлено, що 23.11.2022 відбулося погашення належних ОСОБА_1 ОВДП ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук на суму 202 656 грн, з яких 192000 грн сума погашення ОВДП та 10 656 купонний дохід.
ТОВ "Фрідом Фінанс Україна", маючи обов'язок виплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 202 656 грн, свого обов'язку своєчасно не виконало, грошові кошти в сумі 202 656 грн позивачу не сплатило. Належні ОСОБА_1 кошти були виплачені іншою депозитарною установою АТ «Сенс Банк» лише 08.08.2025.
Враховуючи, що ТОВ "Фрідом Фінанс Україна" порушив строки виконання договору, у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення, зокрема у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст.625 ЦК України.
За період з 23.11.2022 по 07.08.2025 позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми 202 656 грн у розмірі 16456,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 52498,39 грн.
Згідно із розрахунком сайту калькулятор АТ «Урядовий кур'єр», наданим позивачем за період з жовтня 2024 року по липень 2025 року, визначений такий сукупний індекс інфляції 125,905% (а.с.19-20).
Розрахунок позивача щодо розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних перевірений судом, відповідає нормам ЦК України та ЦПК України, та ніким по справі не оспорюється. Відповідач власного розрахунку до суду не надав, наданий позивачем розрахунок належними доказами не спростував.
Таким чином, перевіривши розрахунок позивача, провівши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України, враховуючи, що відповідач прострочив своє зобов'язання перед позивачем щодо сплати останньому грошових коштів в сумі 202 656 грн, які були сплачені з порушенням строків 08.08.2025 іншою депозитарною установою АТ «Сенс Банк», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заявлених до стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Доводи апелянта про те, що відповідач не зміг виконати своє зобов'язання-виплату коштів за середньостроковими державними облігаціями ISIN НОМЕР_1 в кількості 192 штук за період з 23.11.2022 по 07.08.2025 включно через те, що на нього були накладені санкції у виді блокування активів на підставі Указу Президента України від 19.10.2022 № 726/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а також те, що відповідач не використовував кошти у господарській діяльності та не отримував від них прибуток, не заслуговують на увагу. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже норми ЦК України не містять положень, які б звільняли боржника від обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у тому числі у зв'язку із застосуванням до нього санкцій. Більше того, навіть сам представник відповідача обґрунтовуючи наявність санкції як підставу для звільнення його від такого обов'язку не послався на жодну норму закону, отже його доводи в цій частині не ґрунтуються на законі та є неспроможними. Та обставина, що відповідач не користувався грошима після погашення державних облігацій жодним чином не впливає на обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми згідно частини другої статті 625 ЦК України. Тобто користувався відповідач чи не користувався коштами, у даному випадку не має значення. Передумовою сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є саме прострочення виконання зобов'язання, а не факт користування (не користування) грошима та отримання від них прибутку. Виплати передбачені частиною другою статті 625 ЦК України є частиною грошового зобов'язання, а тому повинні бути виплачені разом із основною сумою зобов'язання. Такий висновок підкріплений судовою практикою Верховного Суду, яка міститься у постанові від 02.07.2025, справа №903/602/24.
Доводи апелянта про те, що суд неправильно застосував частину другу статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки обов'язково, на його думку, має бути противність поведінки, вина та причинний зв'язок між ними; санкція застосована до відповідача є обставиною форс-мажору, не заслуговують на увагу, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 02.07.2025, справа №903/602/24, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Тому доводи представника відповідача не ґрунтується як на положеннях частини другої статті 625 ЦК України, так і на правовій позиції Верховного Суду.
Інші, приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду першої інстанції.
Щодо прийняття судом першої інстанції додаткового рішення по справі та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн, то слід зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Установлено, що правничу допомогу ОСОБА_1 надавав адвокат Писаренко С.Ю. на підставі ордер на надання правничої допомоги серії АР №1277657 від 01.10.2025 виданого на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 01.10.2025 (а.с.85).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції до закінчення судових дебатів Богослов А.В. повідомив, що докази на підтвердження витрат на правничу допомогу будуть надані суду після ухвалення рішення у встановлений законом строк (а.с.78-79).
08 грудня 2025 року Заводським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у справі №332/5553/25 (а.с.93-97).
15 грудня 2025 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Писаренка С.Ю. сформована в підсистемі «Електронний суд» 13 грудня 2025 року про стягнення судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу (а.с.101-103).
Заява про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду через систему «Електронний суд» при дотримання п'ятиденного строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
У поданій заяві про стягнення витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Писаренко С.Ю. заявила про відшкодування позивачу понесених у суді першої інстанції витрат на правничу допомогу, розмір яких складає 15 000 грн.
На підтвердження понесення цих витрат позивач надав: ордер на надання правничої допомоги серії АР №1277657 від 01.10.2025 виданого на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 01.10.2025; договір про надання правничої допомоги №б/н від 01.10.2025, укладений між адвокатом Писаренко С.Ю. та ОСОБА_1 ; детальний опис робіт (наданих послуг) від 12.12.2025 на загальну суму 15 000 грн; акті здачі-прийняття наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 01.10.2025, складений 12.12.2025 на загальну суму 15 000 грн, який сторони підписали без претензій; рахунок на оплату №1 від 12.12.2025 за надання правничої допомоги згідно з договором від 01.10.2025, актом та рахунком від 12.12.2025 на суму 15 000 грн (а.с.104-108).
ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» подало до суду заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення, в якому заявило про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, в яких сторона відповідача просила суд визначити суму відшкодування у розмірі, що не перевищує 500 грн (а.с.111-116).
Враховуючи наведене, оскільки адвокат Писаренко С.Ю. надав суду докази детального опису наданих адвокатом послуг та їх вартості, враховуючи результати розгляду справи, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які заявлені стороною відповідача, виходячи з засад розумності, справедливості, співмірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 5000, 00 грн.
Разом з тим, підстав вважати неспівмірним розмір витрат в зазначеній частині відповідач не обґрунтувала.
При цьому, колегія суддів зауважує, що присуджена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн не є надмірним збагаченням сторони, як зазначає, адвокат Шаповалов В.М., а гарантованим законом правом на відшкодування понесених судових витрат у зв'язку із розглядом справи.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційні скарги не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення, додаткове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення, додаткового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року, додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 20 лютого 2026 року.
Головуючий, суддя Подліянова Г.С.Суддя Кочеткова І.В.Суддя Кухар С.В.