Провадження № 22-ц/803/1799/26 Справа № 201/3348/25 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
17 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у закритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 вересня 2025 року
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, про усиновлення дітей , -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із заявою про усиновлення дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради.
Заява мотивована тим, що з лютого 2022 року почав співмешкати із заінтересованою особою у справі ОСОБА_2 , в якої від попереднього шлюбу є малолітні дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 08.11.2022 року заявник перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій.
Батько дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська №205/143/24 від 08.08.2024 року позбавлений щодо них батьківських прав.
20.09.2024 року заявник уклав із ОСОБА_2 шлюб.
Відповідно до акту обстеження умов проживання відділу захисту прав дітей Управління Служби у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 14.01.2025 року, сім'я проживає у 3-х кімнатній квартирі загальною площею 77,5 кв.м., житловою площею 56,9 кв.м., яка належить ОСОБА_2 .
Між заявником та неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склалися дуже добрі та теплі стосунки, вони відносяться до нього як до батька та називають його татом, а він також дуже любить їх, турбується про них та створює всі належні умови для їх утримання, розвитку та бере активну участь у їх вихованні.
ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду на всиновлення заявником її дітей.
Донька ОСОБА_2 - малолітня ОСОБА_3 , особисто написала заяву у присутності начальника відділу захисту прав дітей Управління Служби у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, в якому підтвердила своє бажання бути усиновленою заявником.
Зі станом здоров'я дітей заявник обізнаний. Він має стабільний дохід, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятих і не погашених судимостей не має.
У зв'язку з чим просив суд:
- оголосити його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, усиновлювачем малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- внести зміни до актового запису №2635, що вчинений 20 грудня 2018 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м.Дніпро наступні зміни: в графі «прізвище» замість « ОСОБА_9 » записати « ОСОБА_10 », ім'я дитини залишити без змін, по батькові дитини « ОСОБА_11 » змінити на « ОСОБА_12 », дату народження залишити без змін, місце народження дитини залишити без змін; в графі «Батько» записати: « ОСОБА_13 » прізвище « ОСОБА_10 », ім'я - « ОСОБА_1 », по батькові - « ОСОБА_15 », громадянство «Громадянин України»;
- внести зміни до актового запису №1666, що вчинений 31 жовтня 2012 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м.Дніпропетровськ наступні зміни: в графі «прізвище» замість « ОСОБА_9 » записати « ОСОБА_10 », ім'я дитини залишити без змін, по батькові дитини « ОСОБА_2 » змінити на « ОСОБА_12 », дату народження залишити без змін, місце народження дитини залишити без змін; в графі «Батько» записати: « ОСОБА_13 » прізвище « ОСОБА_10 », ім'я - « ОСОБА_1 », по батькові - « ОСОБА_15 », громадянство «Громадянин України».
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 30 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про усиновлення дітей, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді.
12.02.2026 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі.
Однак, у судове засідання призначене до розгляду на 17 лютого 2026 року апелянт з"явився особисто.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками яких є: ОСОБА_5 та заінтересована особа ОСОБА_17 (а.с.45,46).
Рішенням від 16.09.2016р. Ленінського районного суду м. Дніпропетровська шлюб між батьками дітей розірваний.
26.07.2023р. ОСОБА_18 змінила прізвище на ОСОБА_19 (а.с.44).
Заявник ОСОБА_1 від шлюбу з ОСОБА_20 , є батьком малолітньої - ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.47).
Матір ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , - ОСОБА_20 , нотаріально завіреною 05.03.2025р. заявою підтвердила отримання з 01.01.2021р. на утримання ОСОБА_21 в сумі 20 000 грн щомісяця, та зазначила, що не має претензій матеріального характеру (а.с.30).
Заявник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 08.11.2022 року (а.с.11).
Заочним рішенням від 08.08.2024 року Ленінського районного суду м.Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 задоволені, позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав у відношенні до його малолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.38-42). Рішення набрало законної сили 10.09.2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_10 матір малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклали шлюб (а.с.48).
18.12.2024 року заінтересована особа ОСОБА_2 надала нотаріально завірену згоду всиновлення заявником її малолітніх дітей ОСОБА_24 та ОСОБА_25 (а.с.31).
14.01.2025 року малолітня ОСОБА_3 в присутності начальника відділу захисту права дітей ОСОБА_26 написала заяву, що «дуже хочу, щоб ОСОБА_1 був моїм татом. Він завжди допомагає мені, купляє мені те, що я прошу. Також він грає з нами. Тож я би дуже хотіла щоб він був моїм татом» (а.с.28).
Відповідно до акту обстеження умов проживання відділу захисту прав дітей Управління Служби у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 14.01.2025 року, сім'я проживає у 3-х кімнатній квартирі загальною площею 77,5кв.м., житловою площею 56,9 кв.м., яка належить ОСОБА_2 з 06.10.2023 року (а.с.13,24).
21.01.2025 року Адміністрацією Соборного району Дніпровської міської ради надано висновок про доцільність усиновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідність усиновлення інтересам дітей (а.с.15-17).
У суді першої інстанції були допитані свідки.
Свідок ОСОБА_28 пояснила суду першої інстанції, що із заінтересованою особою ОСОБА_2 познайомилася у 2014р. З 2016р. свідок та ОСОБА_2 товаришують. Син ОСОБА_25 народився у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а коли йому виповнився 1 рік, то ОСОБА_32 переїхала та вони жили в одному під'їзді зі свідком, зустрічалися дуже часто. На прохання ОСОБА_2 свідок доглядала за ОСОБА_25 . У 2019р. ОСОБА_2 розлучилася, в 2020р. повідомила свідка, що має хлопця. В листопаді 2021р. ОСОБА_2 переїхала в будинок АДРЕСА_1 , але сина ОСОБА_25 привозила доглядати свідку. Після початку широкомасштабного вторгнення рф свідок два місяці поспіль (з 27.02.2022р. по квітень 2022р) жила у квартирі ОСОБА_2 , оскільки боялася бути сама. Заявника свідок знає, він у той час проживав з ОСОБА_2 у цій же квартирі. Свідку зі слів заявника відомо, що в нього є донька ОСОБА_21 , відносини з нею в нього нормальні. По відношенню до дітей ОСОБА_2 заявник спокійний, уважний та терплячий. У вересні 2024 року буде рік як ОСОБА_2 і заявник ОСОБА_1 одружилися, при цьому більше половини цього часу заявник був удома.
Свідок ОСОБА_40 пояснила, що заінтересована особа ОСОБА_2 її рідна донька, а заявник - зять, вони одружилися 11 або 12 вересня 2024р. Свідок живе у м. Кривий Ріг, але із дочкою спілкується щодня телефоном, а у гості приїздить приблизно 1-2 рази на місяць, іноді частіше. Бачить, що її онуки, діти ОСОБА_2 , радіють контакту із заявником. Щодо всиновлення та батьківства свідок із онуками не розмовляла, бо не лізе до них у душу. Молодший онук ОСОБА_25 слова «батько» не знав, а зараз вживає його дуже часто. Старша онучка ОСОБА_24 називає заявника ОСОБА_1 . Дочка заявника від першого шлюбу приїздить до них. Просить дати заявнику та її дочці ОСОБА_2 шанс.
В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Обов'язок держави забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, узгоджується з позиціями, викладеними у визнаних в Україні міжнародно-правових актах, зокрема, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (пункт 3 статті 10), Конвенції про права дитини 1989 року (стаття 3).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 3 лютого 2009 року № 3-рп/2009 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України (справа про різницю у віці між усиновлювачем та дитиною), згідно з положеннями Принципу 2 Декларації прав дитини 1959 року при прийнятті з цією метою законів пріоритетним має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини також надає особливого значення при вирішенні справ про усиновлення принципу пріоритету інтересів дитини (Рішення у справі «Піні і Бертані та Манера і Атрипальді проти Румунії» від 22 червня 2004 року).
Відповідно до статті 20 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року), дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема, усиновлення.
15 лютого 2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)».
Вказана Конвенція підписана 27.11.2008 та запроваджує сучасні правові стандарти у сфері усиновлення з метою максимального врахуванням найвищих інтересів дитини.
Відповідно до статті 4 Європейської Конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами.
Частиною п'ятою статті 24 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що усиновлення допускається виключно в інтересах дитини відповідно до закону.
Відповідно до статті 207 Сімейного кодексу України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Таким чином основною і визначальною засадою усиновлення дитини є забезпечення її найвищих інтересів.
Під інтересами дитини суд розуміє необхідність створення для неї сприятливих умов (як матеріального, так і морального характеру) для виховання і всебічного розвитку (у фізичному, психічному, духовному та іншому відношенні), максимально наближених, якщо це можливо, до обстановки, звичної для дитини.
Згідно з частиною 1 статті 208 Сімейного кодексу України, усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років (частини 1-2 статті 211 Сімейного кодексу України).
У статті 213 СК України наведений перелік осіб, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини.
Зокрема, пунктом 2, 3 частини 1 вказаної статті передбачено, що за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, зокрема, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється.
Відповідно до приписів статті 217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Отже, за змістом ст. 217 СК України у випадках, коли дитина, стосовно якої розглядається питання про усиновлення, має батьків, обов'язковою умовою його позитивного вирішення є їхня вільна та безумовна згода. При цьому необхідно враховувати, що до набрання рішенням суду про усиновлення законної сили кожен із батьків може відкликати свою згоду незалежно від мотивів.
Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша статті 207 СК України) і вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (стаття 225 СК України).
Відповідно до положень частин першої, другої, четвертої статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; 2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; 3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; 4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; 5) особу дитини та стан її здоров'я; 6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
Правові наслідки усиновлення визначені статтею 232 СК України.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Відповідно до статті 233 СК України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.
Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.
Отже, в контексті положень законодавства про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов'язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» роз'яснено, що вирішуючи заяву про усиновлення по суті, суд зобов'язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона є необхідною); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб'єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин першої - третьої статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2022р. у справі № 759/9639/18 (провадження № 61-1599св22).
Відповідно до положень статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. Статтею 207 СК України визначено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Як зазначено у висновку Верховного суду, зробленому у постанові від 23.12.2020 року у справі № 712/11527/17, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин справи.
Згідно зі статтею 8 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ETS N58), прийнятої 24 квітня 1967 року в Страсбурзі, і яка, відповідно до статті 9 Конституції України, є складовою частиною національного законодавства України, компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише тоді, коли впевниться, що воно здійснюється в інтересах дитини. Кожного разу компетентний орган звертає особливу увагу на те, щоб це усиновлення забезпечило дитині стабільні та гармонійні домашні умови.
Згідно із статтею 20 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема усиновлення.
Частиною першою статті 21 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Згідно зі статтею 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованої Верховною Радою України 15 лютого 2011 року (далі - Конвенція про усиновлення дітей), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами.
Виходячи із наведеного, розглядаючи заяву про всиновлення, суд повинен встановити чи відповідає усиновлення інтересам дитини і якими мотивами керуються усиновитель. При цьому суд зазначає, що права та інтереси дитини є завжди пріоритетними порівняно з правами та інтересами всиновлювача.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що мотивами усиновлення дітей є інтереси заявника, який шляхом усиновлення намагається звільнитись з військової служби та вподальшому отримати відстрочку від мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст. 23 Закону України з можливістю виїхати за межі України, зважаючи на наступне.
Судом установлено, що заявник, маючи малолітню доньку ОСОБА_21 та посилаючись на спільне проживання з ОСОБА_2 з лютого 2022 року, а також перебуваючи на військовій службі за призовом з 08.11.2022 року, зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 лише 20.09.2024 року. Тобто, укладення шлюбу відбулося через десять днів після набрання 10.09.2024 року законної сили заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо двох малолітніх дітей ОСОБА_2 .
Крім того, на питання суду апеляційної інстанції до ОСОБА_2 стосовно обізнаності біологічного батька дітей - ОСОБА_5 стосовно заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, яким його було позбавлено батьківських прав щодо двох його малолітніх дітей, заінтересована особа підтвердила, що вони взагалі не спілкуються, а ні з батьком дітей, а ні з його ріднею і нею вони особисто не сповіщались про заявлений позов та ухвалення судом рішення. Таким чином, не вбачається дотримання процедури набрання чинності заочним рішенням.
Після реєстрації шлюбу у вересні 2024 року заявник, продовжуючи проходити військову службу, не пізніше січня 2025 року, тобто вже через чотири місяці перебування у шлюбі, порушує питання про усиновлення двох малолітніх дітей ОСОБА_2 .
Крім того, 05.03.2025 року ОСОБА_20 - мати малолітньої доньки заявника ОСОБА_21 надала нотаріально посвідчену заяву, в якій підтвердила отримання від заявника аліментів на утримання ОСОБА_21 з 01.01.2021 року в розмірі 20 000 грн щомісячно та зазначила про відсутність до нього матеріальних претензій.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що із відомостей про доходи заявника (а.с. 54) убачається, що протягом 2021 року його щомісячний дохід становив 6 000 грн, що об'єктивно є недостатнім для здійснення щомісячної сплати аліментів у розмірі 20 000 грн.
Крім того, матеріали справи не містять згоди ОСОБА_20 - матері малолітньої доньки заявника - ОСОБА_21 , саме в інтересах їх спільної доньки на усиновлення її батьком - ОСОБА_1 ще двох дітей.
За положеннями ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять базову військову службу, звільняються із служби на підставах, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно із ч.12 цієї статті, під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставах, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Заявник в ході розгляду справи не висловив бажання продовжувати військову службу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вищевикладене у своїй сукупності викликає обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення.
Оскільки такими діями заявник може намагатися створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов'язані із усиновленням.
Усиновлення повинно мати на меті створення умов для повноцінного розвитку і виховання дитини, забезпечення найкращих інтересів дитини, а не створення передумов для виникнення інших прав у заявника або звільнення від мобілізації заявника на період воєнного стану. Тобто, сам по собі інститут усиновлення не повинен бути формальним, не може бути підставою лише для реалізації інтересів заявника.
Колегія суддів вважає, що передбачене законом право на звільнення з військової служби перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку із обставинами всиновлення. Це певним чином характеризує всиновителя і ставить під сумнів безкорисливість мотивів всиновлення.
Колегія суддів також вважає, що ініціювання заявником питання про усиновлення двох малолітніх дітей в умовах воєнного стану з урахуванням того, що він є військовослужбовцем та вже має власну малолітню дитину може бути зумовлене не стільки наміром забезпечити найкращі інтереси дітей, скільки прагненням набути права на звільнення з військової служби та отримати подальшу відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також можливістю виїзду за межі України.
Такі обставини в свою чергу свідчать про те, що в даному конкретному випадку інтереси заявника превалюють над інтересами двох малолітніх дітей, а інтереси дітей є другорядними.
В ході розгляду справи ні суду першої, ні апеляційної інстанції не було наведено переконливих мотивів, що спонукає заявника на усиновлення дітей, лише узагальнено вказано про наявність між ним та дітьми теплих взаємин, бажання проживати разом як родина на законодавчому рівні.
При цьому, як зазначалась вище та не заперечується заявником та заінтересованою особою ОСОБА_2 , вони і так з лютого 2022 року проживають, як родина.
У ході розгляду справи суду були подані лише ті документи, які вимагає закон, зокрема стосовно стану здоров'я заявника та дітей, відсутність судимостей, нотаріально завірена згода матері та ін.
Судом не було встановлено, що під час сумісного проживання між заявником та дітьми виникли настільки близькі духовні зв'язки, що свідчать про наявність між ними взаємин як між батьком та дочкою і сином.
Сам заявник пояснив, що на службі в іншій області перебуває на рік приблизно 10 місяців з 12.
Свідки, допитані судом першої інстанції, зазначали, що заявник відповідально ставиться до дітей своєї дружини, приділяє їм належну увагу та бере участь у їхньому житті.
Водночас, враховуючи нетривалий період, що минув із моменту укладення шлюбу, близько шести місяців на час звернення до суду із заявою про усиновлення, суд не має підстав для беззаперечного висновку про формування між заявником і малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_25 настільки тісних та сталих сімейних зв'язків, які відповідають усталеним у суспільстві відносинам між батьком і дітьми.
Надання ОСОБА_3 письмової згоди на її усиновлення заявником саме по собі не спростовує викладених вище висновків суду щодо недоведеності того, що таке усиновлення відповідає її найкращим інтересам.
Згідно з частинами 1,2 статті 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей від 27.11.2008 (ратифікованої Україною 15.02.2011), компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише після належного попереднього встановлення обставин стосовно усиновлювача, дитини та її сім'ї. Під час такого встановлення обставин і після цього дані можуть збиратися, оброблятися й розповсюджуватися лише відповідно до правил, які стосуються професійної конфіденційності й захисту персональних даних.
Установлення обставин в належному обсязі в кожній справі стосується настільки, наскільки це є можливим, та inter alia, таких питань:
a) особистості, стану здоров'я та соціального середовища усиновлювача, подробиць про його домівку та умови проживання, його здатності виховувати дитину;
b) причин, з яких усиновлювач бажає усиновити дитину;
c) причини, через які інший з подружжя або зареєстрованих партнерів не приєднується до заяви, коли лише один з подружжя або зареєстрованих партнерів звертається із заявою про усиновлення;
d) взаємної сумісності дитини й усиновлювача, а також тривалості часу, протягом якого дитина перебувала під його опікою;
e) особистості, стану здоров'я й соціального середовища дитини, а також з урахуванням встановлених законом обмежень її сімейного походження та її цивільного стану;
f) етнічного, релігійного та культурного походження усиновлювача й дитини.
Положення цієї статті не впливають на повноваження чи обов'язок компетентного органу отримувати будь-яку інформацію або докази, незалежно від того, чи охоплюються вони обсягом такого встановлення обставин, і які він розглядає як такі, що можуть бути використані (ч.4 ст.10 Європейської конвенції про усиновлення дітей).
Компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини (ч.1 ст.4 Європейської конвенції про усиновлення дітей) .
Судом першої інстанції було правомірно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення малолітніх дітей, оскільки особистість заявника як кандидата в усиновителі була досліджена поверхнево із зазначенням лише формальних критеріїв, які висуваються законом для майбутнього усиновителя, та дослідженням побутових умов проживання, проте не перевірено дійсні обставини усиновлення, справжню мету та мотиви, на підставі яких заявник, який перебуває у шлюбі з матір'ю дітей 4 місяці, бажає усиновити цих двох дітей, що є головним у забезпеченні найкращих інтересів дітей. Зокрема, у висновку взагалі не зазначено, що заявник є військовослужбовцем.
Крім того, суд зауважує, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З огляду на викладене та враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про формування між заявником і малолітніми дітьми настільки тісних та сталих взаємин, що відповідають загальноприйнятим у суспільстві відносинам між батьками та дітьми; що ОСОБА_1 не надано переконливих мотивів усиновлення, окрім посилань на теплі стосунки та бажання проживати однією сім'єю, що фактично існує і без оформлення усиновлення; колегія суддів доходить висновку, що ініціювання усиновлення двох малолітніх дітей в умовах воєнного стану заявником-військовослужбовцем, який уже має одну малолітню дитину, може бути зумовлене прагненням отримати право на звільнення з військової служби, відстрочку від мобілізації та можливість виїзду за межі України.
За таких обставин у конкретній ситуації інтереси заявника переважають над інтересами дітей, тоді як їхні інтереси не є визначальними, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 17 лютого 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 19 лютого 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.М. Пищида
М.О. Макаров