Провадження № 11-сс/803/64/26 Справа № 214/11102/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6
прокурора: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, внесеному до ЄРДР за №12025041750001383 від 19.11.2025 року,-
До Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшло клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, внесеному до ЄРДР за №12025041750001383 від 19.11.2025 року.
Ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року задоволено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25 січня 2026 року (включно).
Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Розмір застави визначено у межах 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 211 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , вважає ухвалу суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незаконною, необґрунтованою та винесеною з істотним порушенням норм кримінального процесуального законодавства, а також прав і законних інтересів ОСОБА_8 . Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено мету застосування запобіжного заходу та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а рішення фактично ґрунтується лише на тяжкості обвинувачення. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що раніше щодо ОСОБА_8 вже було обрано запобіжний захід із визначенням застави, яку 22.11.2025 та 24.11.2025 було внесено в повному обсязі. Зазначає, що після внесення застави підозрюваного фактично не було звільнено з-під варти, що суперечить вимогам ст. 202 КПК України, а внесення застави не вплинуло на його статус та умови перебування під конвоєм. Вважає, що під час вручення підозри та клопотання про обрання запобіжного заходу було порушено право на захист, оскільки документи вручено до забезпечення участі захисника, попри заявлене клопотання про його залучення, а також що ОСОБА_8 перебував під конвоєм та був обмежений у пересуванні. Зазначає, що прокурором не доведено необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу та недостатність більш м'яких заходів, а суд не надав належної мотивації та не оцінив можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту, особистого зобов'язання чи електронного засобу контролю. Вказує на відсутність обґрунтованих підстав вважати, що підозрюваний може переховуватися, знищити чи спотворити докази, впливати на свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Зазначає, що ухвала містить загальні формулювання без наведення нових доказів або конкретних фактів. Вважає, що тяжкість інкримінованого правопорушення сама по собі не може бути підставою для тримання під вартою без наведення конкретних обставин, які підтверджують наявність ризиків. Просить поновити строк апеляційного оскарження, прийняти апеляційну скаргу до розгляду та скасувати оскаржувану ухвалу суду.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Вирішуючи питання про дотримання захисником строку апеляційного оскарження, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої сторони.
Відповідно до ст. 395 КПК України апеляційна скарга може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Виходячи з положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права скаржника на доступ до суду та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України про забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, апеляційний суд вважає наведені апелянтом причини для поновлення строку на апеляційне оскарження поважними, а відтак клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді слід задовольнити.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону на момент розгляду клопотання слідчого судом першої інстанції дотримані.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 196 КПК в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; 5) запобіжний захід, який застосовується.
Перевіривши надані матеріали та обговоривши доводи апеляційних скарг захисників підозрюваного, колегія суддів доходить висновку, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані в повній мірі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
Обґрунтованість підозри підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, зокрема протоколами огляду місця події, допитів свідків, потерпілих та їх законного представника, іншими матеріалами, на які обґрунтовано послався слідчий суддя. На цій стадії провадження суд не вирішує питання доведеності вини, а лише перевіряє наявність достатніх даних, які вказують на можливу причетність особи до вчинення інкримінованого злочину.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що органом досудового розслідування в судовому засіданні в суді першої інстанції доведена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Таких даних у матеріалах достатньо, а тому доводи апелянта про відсутність обґрунтованої підозри є необґрунтованими та безпідставними.
Доводи сторони захисту про відсутність доказів в матеріалах провадження про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки і клопотання слідчого, і оскаржувана ухвала містить вичерпну відповідь на кожний з них.
Так, слідчим суддею обґрунтовано наявність, наведених в клопотанні слідчого ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя обґрунтовано встановив наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду. З матеріалів вбачається, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, у тому числі за тяжкі злочини, а також щодо нього на розгляді в судах перебуває декілька обвинувальних актів. Сукупність цих обставин, у поєднанні з тяжкістю інкримінованого правопорушення та можливістю призначення покарання у виді позбавлення волі строком до семи років, об'єктивно свідчить про існування реального ризику ухилення від правосуддя. Твердження захисника про відсутність такого ризику є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків також є безпідставними. Як встановлено слідчим суддею, більшість свідків та потерпілі проживають у тому ж будинку, де відбулися події. За таких обставин існує обґрунтована ймовірність впливу на них з боку підозрюваного з метою зміни показань або відмови від них. Зазначене відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а доводи захисту про декларативність цього ризику не знаходять підтвердження.
Посилання захисника на відсутність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення також є необґрунтованими. Раніше неодноразова судимість підозрюваного, а також вчинення нових кримінальних правопорушень у період непогашених судимостей свідчать про схильність до протиправної поведінки, що об'єктивно підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Твердження апелянта про те, що ухвала слідчого судді фактично ґрунтується лише на тяжкості інкримінованого злочину, не відповідає змісту оскаржуваного рішення. Слідчий суддя врахував не лише тяжкість злочину, а й дані про особу підозрюваного, його судимості, наявність інших кримінальних проваджень, характер та обставини інкримінованих дій, що у своїй сукупності свідчать про реальність зазначених ризиків. Отже, ці доводи є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, колегія суддів зазначає, що слідчий суддя належним чином перевірив можливість їх застосування та мотивовано дійшов висновку про їх недостатність. Особисте зобов'язання та особиста порука не здатні нейтралізувати встановлені ризики, письмових заяв про поруку не надходило. Домашній арешт є неможливим через відсутність належного підтвердження права користування чи згоди власників житла. Враховуючи попередню поведінку підозрюваного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що лише тримання під вартою може забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків. Таким чином, доводи захисту щодо безпідставності застосування найсуворішого запобіжного заходу є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що раніше щодо ОСОБА_8 було застосовано інший запобіжний захід у межах іншого кримінального провадження, а тому повторне застосування тримання під вартою є незаконним, не заслуговують на увагу. КПК України не містить заборони на застосування запобіжних заходів у різних кримінальних провадженнях щодо однієї особи. Кожне провадження є самостійним, а тому слідчий суддя правомірно розглянув клопотання у межах даного кримінального провадження. Отже, зазначені доводи є безпідставними.
Посилання апелянта на порушення ст. 202 КПК України у зв'язку з невивільненням підозрюваного після внесення застави в іншому провадженні не впливають на законність оскаржуваної ухвали, оскільки предметом розгляду є законність обрання запобіжного заходу саме у цьому кримінальному провадженні. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, звільнення з-під варти здійснюється лише за відсутності іншого судового рішення, яке передбачає тримання під вартою. Тому такі доводи є необґрунтованими.
Щодо доводів про порушення права на захист під час вручення повідомлення про підозру та клопотання, колегія суддів встановила, що у судовому засіданні стороною захисту було зазначено про достатність часу для ознайомлення з матеріалами, додаткового часу не вимагалося. Підозрюваний та захисник брали участь у розгляді клопотання. Об'єктивних даних, які б свідчили про істотне порушення права на захист, матеріали провадження не містять. Тому зазначені доводи є безпідставними.
Колегія суддів також враховує, що слідчий суддя визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у межах, передбачених ст. 182 КПК України, з покладенням відповідних обов'язків, що свідчить про дотримання принципу пропорційності втручання у права підозрюваного.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя повно та всебічно дослідив обставини, належним чином перевірив доводи сторін, правильно застосував норми кримінального процесуального закону, а ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси особи з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, достатність підстав для застосування запобіжних заходів.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У судовому засіданні прокурорами доведено, що більш м'який запобіжний захід обраний ОСОБА_8 на даній стадії кримінального провадження не міг запобігти встановленим ризикам, так як перебуваючи під дією іншого більш м'якого запобіжного заходу, підозрюваний ОСОБА_8 без будь-яких перешкод міг чинити вплив на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строку тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, ухвалу слідчого судді суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 422 КПК, колегія суддів, -
Поновити захиснику ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, внесеному до ЄРДР за №12025041750001383 від 19.11.2025 року - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді