Провадження № 11-кп/803/495/26 Справа № 227/1608/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 01 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024052230000096, від 29.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ч. 3 ст. 307 КК України,-
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 01 липня 2025 року ОСОБА_8 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Моспине Донецької області, громадянки України, розлученої, офіційно не працевлаштованої, маючої на утримані малолітню доньку - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю 3 групи, зареєстрованої у квартирі АДРЕСА_1 та проживаючої у квартирі АДРЕСА_2 ,
визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 307 КК України і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ч.5ст.72 КК України попереднє ув'язнення з 29.02..2024р. по 12.03.2024р. включно зараховано у строк покарання з розрахунку день за день. Вирішено питання про речові докази та витрати пов'язані з проведенням експертизи.
Згідно вироку суду, у квітні 2023 року ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем проживання у м. Добропілля Донецької області, вступила у змову з невстановленими особами з метою незаконного збагачення шляхом збуту психотропних речовин і наркотичних засобів. Координація дій здійснювалась через месенджер «Telegram» із користувачами під ніками ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), (ІНФОРМАЦІЯ_4) та ( ОСОБА_10 ). За домовленістю, ОСОБА_8 отримувала через «Нову Пошту» посилки з наркотичними засобами, фасувала їх у пакети та готувала для подальшого збуту шляхом «закладок» у публічно доступних місцях м. Добропілля та м. Білицьке.
01 березня 2024 року під час обшуку за місцем її проживання виявлено та вилучено значну кількість особливо небезпечних психотропних речовин: МДМА, LSD, метамфетамін, амфетамін, PVP і канабіс у великих та особливо великих розмірах. Установлено, що ОСОБА_8 незаконно придбала, зберігала з метою збуту та готувалася до реалізації цих речовин у складі групи осіб.
У лютому 2024 року ОСОБА_8 повторно отримала через «Нову Пошту» чергову посилку з психотропними речовинами - екстазі, амфетаміном і канабісом. Вона перенесла наркотики додому, а згодом перевезла їх до м. Білицьке, де 29 лютого 2024 року сховала «Мастер Клад» із 74 згортками під шифером, маючи намір збути. Того ж дня її зупинили працівники поліції, під час перевірки документів вона повідомила, що займається незаконним збутом наркотичних засобів і психотропних речовин.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано як незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечних психотропних речовин і наркотичних засобів в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.
Не погодившись з вказаним вироком суду захисник ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій вважає, що оскаржуваний вирок є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог вказує, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, чим порушено вимоги ст.ст. 411, 414 КПК України. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставин, які пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, а саме: відсутність судимості, визнання вини, інвалідність, наявність неповнолітньої дитини на утриманні, хронічні захворювання та статус внутрішньо переміщеної особи. Вважає, що суд при призначенні покарання не навів достатнього обґрунтування неможливості застосування більш м'якого виду покарання, не пов'язаного з реальним відбуванням, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 65 КК України. Вказує, що вирок не відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та гуманізму, визначеним Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Зазначає, що відповідно до ст. 409, 414 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Вважає, що суд апеляційної інстанції має право на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України скасувати вирок повністю та ухвалити новий вирок. Просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи, до початку судового засідання, не надходило.
Заслухавши суддю - доповідача, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вважаючи її необґрунтованою та просила залишити без змін вирок суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.1,2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
У зв'язку з тим, що фактичні обставини справи, доведеність винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому правопорушенні та юридична кваліфікація його дій не оспорюються в апеляційній скарзі, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Захисник вказує, що покарання у виді 10 років позбавлення волі є надмірно суворим, не відповідає вимогам ст.ст. 65, 66 КК України та принципам індивідуалізації покарання.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та безпідставними.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин і наркотичних засобів в особливо великих розмірах, вчинених повторно, за попередньою змовою групою осіб. Злочин є умисним, тривав значний період часу, пов'язаний із систематичною злочинною діяльністю та створював реальну загрозу здоров'ю невизначеного кола осіб.
Санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Суд першої інстанції призначив покарання у мінімально наближеному до нижньої межі розмірі 10 років позбавлення волі, що перебуває у межах санкції статті та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Твердження захисника про те, що суд не врахував дані про особу обвинуваченої, спростовуються змістом вироку. Суд першої інстанції дослідив та врахував, що ОСОБА_8 є особою з інвалідністю 3 групи, має малолітню дитину, офіційно не працевлаштована, характеризується задовільно, раніше не судима, однак вчинила особливо тяжкий злочин у складі групи осіб та перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння.
Щодо доводів про неврахування пом'якшуючих обставин, передбачених ст. 66 КК України. Захисник посилається на відсутність судимості, визнання вини, інвалідність, наявність неповнолітньої дитини, хронічні захворювання та статус внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку зазначеним обставинам.
Інвалідність третьої групи, наявність малолітньої дитини, яка проживає окремо з батьком, а також статус внутрішньо переміщеної особи були предметом оцінки суду першої інстанції, однак з огляду на характер та суспільну небезпечність вчиненого злочину обґрунтовано не визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо неврахування усіх пом'якшуючих обставин у виді визнання вини, розкаяння та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення є необґрунтованими та спростовуються змістом вироку суду першої інстанції, в якому детально проаналізовано ставлення ОСОБА_8 до вчиненого кримінального правопорушення, її поведінку до та після викриття злочинної діяльності, а також наведено мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду № 166/1065/18 від 18 вересня 2019 року.
Розкаяння передбачає, окрім формального визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд власної поведінки. Воно повинно проявлятися у негативній оцінці особою наслідків вчиненого, бажанні виправити ситуацію, готовності нести справедливу відповідальність та у вчиненні дій, спрямованих на мінімізацію наслідків правопорушення. Факт щирого каяття повинен знайти своє підтвердження у матеріалах кримінального провадження.
Як убачається з вироку, визнання вини ОСОБА_8 мало місце після викриття її протиправної діяльності працівниками поліції, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у особливо великих розмірах, а також отримання інших доказів її винуватості. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що обвинувачена пояснювала свої дії скрутним матеріальним становищем, що свідчить радше про виправдання своєї поведінки, ніж про її осуд та щире розкаяння. Незаконна діяльність була припинена виключно внаслідок втручання правоохоронних органів, а не добровільної відмови від злочинної поведінки.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлене обвинуваченою каяття є способом пом'якшити відповідальність за вчинене особливо тяжке кримінальне правопорушення, а не проявом справжнього щирого каяття у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що обставиною, яка пом'якшує покарання, є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, а активне сприяння розкриттю злочину слід розуміти як надання органам досудового розслідування допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи, викритті інших співучасників, виявленні причин та умов вчинення кримінального правопорушення.
Отже, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає вчинення особою активних дій, які об'єктивно сприяють розкриттю злочину та мають істотне значення для встановлення істини у справі.
Передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини - щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення - є альтернативними, самостійними та можуть існувати окремо одна від одної.
Разом з тим із матеріалів кримінального провадження не вбачається, що ОСОБА_8 надала органам досудового розслідування таку інформацію чи допомогу, яка б дозволила встановити нові, раніше невідомі обставини злочину або викрити інших співучасників. Її пояснення були надані вже після викриття та фіксації доказів її злочинної діяльності, що саме по собі не свідчить про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів про можливість застосування більш м'якого покарання або положень ст. 69 КК України, є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України чи призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті.
Злочин вчинено повторно, у складі групи осіб, упродовж тривалого часу, з використанням конспіративних способів збуту «закладки», у значних та особливо великих розмірах. Незаконна діяльність була припинена виключно внаслідок втручання правоохоронних органів. Такі обставини свідчать про підвищену суспільну небезпечність діяння.
Підстав для висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства матеріали провадження не містять.
Зміст вироку свідчить, що суд першої інстанції детально мотивував призначене покарання, послався на положення ст. 50, 65-67 КК України, практику Конституційного Суду України, міжнародні стандарти у сфері прав людини, та обґрунтував необхідність реального відбування покарання з урахуванням балансу між правами особи та інтересами суспільства.
Покарання призначено в межах санкції статті, з урахуванням усіх встановлених обставин, воно є співмірним тяжкості злочину та особі винної. Тому доводи захисника про його несправедливість є необґрунтованими.
Колегія суддів не встановила невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, а також не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б тягнули скасування або зміну вироку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди сторони захисту з призначеним покаранням, однак не містять переконливих аргументів, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного вироку.
При вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченій, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65-67 КК України призначив покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, і відповідно до положень Загальної частини КК України взяв до уваги конкретні обставини скоєного кримінального правопорушення, характер і ступінь його тяжкості, дані про особу обвинуваченої. Обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Призначене обвинуваченій покарання на думку колегії суддів є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження нових злочинів.
Кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 01 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024052230000096, від 29.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ч. 3 ст. 307 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а обвинуваченим, що знаходиться під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді