Ухвала від 12.02.2026 по справі 216/619/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/930/26 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю

секретаря судового засідання: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 15 лютого 2026 року, включно,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.

Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 15 лютого 2026 року, включно. Із вказаною ухвалою не погодився обвинувачений ОСОБА_6 та оскаржив апеляційному порядку. Вважає, що прокурором не доведено факти існування ризиків зазначених у клопотанні. На спростування ризиків переховування від суду, вказує, що в Україні воєнне становище, посилені патрулі, блок пости, вся країна під жорстким контролем, що ускладнює, тому хто надумав переховування від суду. На спростування ризиків незаконного впливу на свідків, вказує, що матеріалами справи не підтверджено тиск на свідків, та факт тиску ним на свідків правоохоронними органами не розслідується. На спростування ризиків вчинити протиправні дії, вказує, що в нього міцні соціальні зв'язки, є сім'я, є де проживати. Вказує про значний термін тримання під вартою у три роки в неналежних умовах, що вважає тортурами. Вважає, що порушуються його права громадянина України. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати більш м'який вид запобіжного заходу не пов'язаний з триманням під вартою. Просить розглянути апеляційну скаргу без його участі.

Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинуваченого та його захисника.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Так, при продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, а саме ризики переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (зокрема позбавлення на строк до 15 років), можливості перетину лінії бойового зіткнення через гуманітарний коридор та подальше переховування на тимчасово окупованій території України.

Доводи апелянта про неможливість переховування в умовах воєнного стану є безпідставними та не спростовують встановлених судом ризиків.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував не лише загальну ситуацію воєнного стану, але й конкретні обставини провадження, зокрема тяжкість інкримінованих діянь та наявність у обвинуваченого непогашеної судимості. Сам факт існування блокпостів та контролю не виключає можливості переховування, у тому числі шляхом переміщення на тимчасово окуповані території, що прямо зазначено в ухвалі суду першої інстанції та відповідає її мотивуванню.

Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ознайомився з матеріалами кримінального провадження відповідно до ст. 290 КПК України та володіє інформацією про анкетні дані свідків.

Відсутність встановлених фактів тиску на момент розгляду клопотання не спростовує наявності ризику такого впливу у разі зміни запобіжного заходу. КПК України не вимагає доведення факту вже вчиненого впливу - достатньою є обґрунтована ймовірність його здійснення. Такий висновок суду першої інстанції відповідає як вимогам ст. 177 КПК України, так і практиці ЄСПЛ щодо оцінки ризиків на майбутнє.

Суд першої інстанції встановив, що інкриміновані злочини вчинені у період непогашеної судимості за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17.12.2020 року.

Таким чином, ризик вчинення нового кримінального правопорушення ґрунтується не на припущеннях, а на конкретних даних про попередню кримінальну поведінку особи, що відповідає вимогам ст. 178 КПК України щодо врахування відомостей про особу обвинуваченого.

Наявність соціальних зв'язків, сім'ї та місця проживання була врахована судом першої інстанції, однак обґрунтовано визнана такою, що не нівелює встановлених ризиків.

Доводи апеляційної скарги, що прокурором не доведено факти існування ризиків зазначених у клопотанні, є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи, відсутність фактів переховування від суду та впливу на свідків жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому, наразі право слухняна поведінка обвинуваченого зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.

Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд зазначає, що тривалість судового розгляду сама по собі не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу.

Тривалість судового розгляду, в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити та необхідністю забезпечення явки інших учасників процесу, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Доводи щодо неналежних умов тримання під вартою можуть бути предметом окремого звернення в порядку, передбаченому законом, однак не спростовують наявності процесуальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ураховуючи сукупність обставин, зокрема стадію судового провадження та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених законом, а також про те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належного розгляду провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків. У зв'язку з цим суд визнав за необхідне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на більш м'який вид запобіжного заходу не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 15 лютого 2026 року, включно - без змін.

Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді