Провадження № 22-ц/803/3153/26 Справа № 243/6704/25 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
18 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії ( ОСОБА_2 ),
У липні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії, в якому просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на її користь в порядку спадкування за заповітом та за законом по 1/2 частки, недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 10.11.2019 року, в розмірі 474688,72 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2025 року з урахування ухвали суду від 16 січня 2026 року про виправлення описки позовні вимоги задоволено.
На вказане рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області була подана апеляційна скарга, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Нарахування пенсійних коштів ОСОБА_3 не проводилось з 01.04.2016 у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Пенсійна справа ОСОБА_3 знята з обліку з 01.01.2022 у зв'язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатом розгляду наданих документів нараховано недоотриману пенсію у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 в загальній сумі 401110,69 грн за період з 05.02.2020 по 31.12.2021 з урахуванням вимог частини першої статті 46 Закону №1058.
Виплата означених коштів буде проводитись після прийняття бюджету Пенсійного фонду України за умови виділення коштів та в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку №1165.
Управління не ухилялось від виплати недоотриманої пенсії померлого, заборгованість обліковується в Управлінні, а виплату недоотриманої пенсії за померлого пенсіонера буде проведено за наявності відповідного фінансування та на умовах окремого порядку, затвердженого Постановою №1165 з врахуванням положень ст. 46 Закону № 1058. Тобто, Управління діяло відповідно до норм чинного законодавства у відповідності до встановлених норм та положень.
Вказано на те, що протягом 2024 року відповідно до Порядку 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень у жовтні 2024 року - в розмірі 2361,00 грн, у листопаді 2024 року - в розмірі 2361,00 грн та у грудні 2024 року - в розмірі 2361,00 грн. Загальна сума пенсійних виплат за минулий період, які виплачені ОСОБА_1 складає 7083,00 грн. Залишок нарахованої недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 станом на 26.08.2025 складає 394027,69 грн.
ГУ ПФУ в Донецькій області просило рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Від позивачки надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких вона просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступного.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську Луганської області у віці 96 років.
04.02.2023 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 346, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в сумі 441343,33 грн.
04.02.2023 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 347, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в сумі 441343,33 грн.
За відомостями ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.11.2023, наданими у відповідь на звернення позивача, 06.02.2023 ОСОБА_1 надано заяву про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сума недоотриманої пенсії розрахована з урахуванням ч.1 ст.46 Закону України № 1058, а саме з 05.02.2020 по 31.12.2021 та становить 401110,69 грн. Згідно свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частку недоотриманої пенсії, тому розмір недоотриманої пенсії становитиме 200555,35 грн. Вказана сума недоотриманої пенсії включена до переліку отримувачів та буде виплачена відповідно до Порядку № 1165 в межах бюджетних призначень.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року було стягнено з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом та за законом недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 11.11.2019 по 31.12.2021 у сумі 441343 гривні 33 коп., що входить до складу її спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право на спадщину за законом. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688,72 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок. та право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.01.2025 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року залишено без змін.
В частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом та за законом недоотриманої пенсії сумі 441343 гривні 33 коп. був виданий виконавчий листа.
Однак, листом від 09.06.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовило у виплаті коштів у сумі 474688,72 грн., оскільки в рішенні суду відсутнє зобов'язання до Головного управління щодо виплати недоотриманої пенсії у сумі 474688,72 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688,72 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок. та право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок. Однак, даним рішенням не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити цю недоотриману пенсію у сумі 474688,72 грн. Відповідачем утримується належне позивачеві спадкове майно у виді суми недоотриманої пенсійної виплати в розмірі 474688,72 грн., нарахованої пенсіонеру ОСОБА_3 і не виплаченої йому за життя, право власності на яку в порядку спадкування за законом перейшло до позивача. Тим самим відповідач порушує право власності позивача на вказану суму грошей, яке підлягає судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.
Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як спадкоємця першої черги після смерті дружини права на спадкування недоотриманої суми пенсії.
Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що 04.02.2023 державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 346, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в сумі 441343,33 грн.
04.02.2023 державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 347, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в сумі 441343,33 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року було стягнено з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом та за законом недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 11.11.2019 по 31.12.2021 у сумі 441343 гривні 33 коп., що входить до складу її спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право на спадщину за законом. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688,72 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок. та право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , 1925 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 01.04.2016 по 10.11.2019 у сумі 474688 грн., що становить 237344 гривні 36 копійок.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.01.2025 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року залишено без змін.
Відповідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст ч. 3 ст. 52 Закону також узгоджується зі змістом ст. 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:
- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За викладених обставин, суд першої інстанції встановивши, що позивачка має право на спадкове майно згідно рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19.08.2024 року, пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним у цих правовідносинах, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Що стосується посилання ГУ ПФУ в Донецькій області в апеляційні скарзі на ту обставину, що позивачці було частково виплачено недоотриману пенсії її померлого батька, а саме 2024 року - в розмірі 2361,00 грн, у листопаді 2024 року - в розмірі 2361,00 грн та у грудні 2024 року - в розмірі 2361,00 грн. Загальна сума пенсійних виплат за минулий період, які виплачені ОСОБА_1 складає 7083,00 грн.
За ч. 3 ст. 367 ЦК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідження нових доказів здійснюється у випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.
Додані нові докази колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачем порушено порядок подання доказів та не обґрунтовано поважних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції, до ухвалення ним рішення по суті.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду від 16 грудня 2020 року по справі № 428/12730/19 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, ОП КЦС ВС відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених ВС КЦС, та зазначила, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем, не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої суми пенсії.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.
Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,
Керуючись статтями, 374, 375,381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій областізалишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 лютого 2026 року.
Судді: О. В. Халаджи
О.В. Агєєв
А.В.Гапонов