Справа № 183/12085/25
№ 1-кп/183/2582/25
19 лютого 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025042350001273 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кірове Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянина України, неодруженого, з неповною середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
-18.07.2006 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст. 185, ч.2 ст.289, ст.69, 70 КК України засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки 3 місяців, звільнений 04.08.2006 року у зв'язку з відбуттям покарання;
-16.02.2007 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст.185, ст. 75 КК України засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробувальним строком 2 роки;
-10.09.2007 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 186, ст.69, ч. 1 ст.71КК України засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці. На підставі постанови Дзержинського міського суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області звільнений 04.06.2009 року умовно-достроково, невідбутий термін 8 місяців 22 дні;
-17.06.2011 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст.185 КК України засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі постанови Самарського міського суду м. Дніпропетровськ 26.02.2013 року умовно-достроково, невідбутий термін 10 місяців 20 днів;
-18.02.2014 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць. Звільнений 02.12.2016 року у зв'язку з відбуттям покарання;
- 05.03.2019 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2, ч.3 ст.185, ч.1 ст.309, ч.1 ст.70, ст.75 КК України, який скасовано та 26.07.2019 року ухвалено вирок Дніпровського апеляційного суду за ч.2, ч.3 ст.185, ч.1 ст.309, ч.1 ст.70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі,
-28.07.2021 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1ст.70 КК України засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш сурового покарання більш суворим, призначеним вироком Дніпровського апеляційного суду від 26.07.2019 року до остаточного призначення покарання у вигляді позбавленням волі строком на 3 роки 6 місяців. Звільнений 27.02.2023 року у зв'язку з відбуттям покарання.
-20.02.2024 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.4 ст.185 до 5 років позбавлення волі;
- 06.05.2024 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.249 КК України засуджений до покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст.71, 72 КК України до призначеного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі за вироком від 20.02.2024 та призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.
- 07.09.2024 умовно - достроково звільнений з Синельниківської ВК Дніпропетровської області на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.08.2024 за ст.81-1 КК України для проходження військової служби за контрактом у ВЧ НОМЕР_2 , невідбутий строк 5 років 2 місяці 4 дня;
- 30.05.2025 першим слідчим відділом територіального управління ДБР (з дислокацією у м. Краматорську) у кримінальному провадженні № 42025052210000794 від 06.03.2025 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В обґрунтування прокурор посилається на те, згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відповідно до наказу командира військової частина НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2025 за №181, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.
Таким чином, солдат ОСОБА_3 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією на особливий період, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 -4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, з метою виконання завдань за призначенням особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і солдат ОСОБА_3 розташувались поблизу населеного пункту Черкаське, Самарівського району, Дніпропетровської області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану).
Реалізуючи свій злочинний намір, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією і проходячи її на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 07 вересня 2025 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися до 17 жовтня 2025 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місця знаходження, а саме на території м. Самар Дніпропетровської області.
Таким чином, дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні захисник заявив клопотання про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з його бажанням продовжувати військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , командир якої надав згоду на зарахування його до цієї військової частини.
Обвинувачений підтримав заявлене клопотання захисника.
В судовому прокурор вважав клопотання таким, що не підлягає задоволенню оскільки обвинувачений ОСОБА_3 на підставі ст. 81-1 КК України звільнений умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом. Також вказав, що обвинувачений, як особа, яка умовно-достроково звільнена, має проходити військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин (спеціалізованих військових частинах). Окрім цього, ОСОБА_3 30.05.2025 першим слідчим відділом територіального управління ДБР (з дислокацією у м. Краматорську) у кримінальному провадженні № 42025052210000794 від 06.03.2025 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, що свідчить про те, що ОСОБА_3 вчинив злочин не вперше, а тому відсутні підстави для його звільнення за ч.5 ст.401 КК України.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, суд дійшов такого висновку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 286 КПК України передбачено, що у разі наявності підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною п'ятою статті 401 Кримінального кодексу України, прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим.
Згідно з ч. 4 ст. 286 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
З конструкції положень ч. 5 ст. 401 КК України можна дійти висновку, що підставою цього виду звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язкова сукупність таких умов, як: особа вчинила вперше кримінальне правопорушення передбачене статтями 407, 408 КК України; кримінальне правопорушення вчинено під час дії воєнного стану; особа, яка вчинила таке кримінальне правопорушення, добровільно звернулась із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби; наявність письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Вказане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим вперше.
В судовому засіданні обвинувачений підтвердив своє добровільне бажання продовжувати військову службу в військовій частині НОМЕР_3 .
Письмовою згодою № 26/1176 від 09.12.2025 р. командир військової частини НОМЕР_3 надав свою згоду на подальше проходження військової служби обвинуваченому в цій військовій частині.
На підставі викладеного, враховуючи те, що обвинувачений вперше вчинив злочин, передбачений ст. 407 КК України добровільно звернувся до суду з клопотанням про свій намір повернутися до місця служби для продовження проходження військової служби, та за наявності згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України. У зв'язку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю.
Доводи прокурора суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які під час дії воєнного стану вперше вчинили кримінальне правопорушення ст. 407, 408 КК України, передбачені ч. 5 ст. 401 КК України та ст. 286, 288 КПК України.
Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 8 КПК України встановлює принцип верховенства права, згідно якого кримінальне провадження здійснюється з додержанням цього принципу, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Законність судового рішення повинна базуватись на правильному застосування норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
А ні нормами КК України, а ні нормами КПК України не передбачено заборони звільнення таких осіб у відповідності до ч. 5 ст. 401 КК України, які раніше звільнялися від відбування покарання умовно-достроково відповідно до ст. 81-1 КК України.
Більше того, конструкція ст. 401 КК України прямо дозволяє військовослужбовцю повернутися до цієї або іншої військової частини. Отже, даний військовослужбовець має визначену законом альтернативу.
Отже, вказана стаття не визначає обов'язку на проходження військової служби в відповідних спеціалізованих підрозділах протягом всього строку служби.
Щодо аргументів прокурора в частині вчинення злочину за ч.5 ст.407 КК України не вперше, оскільки вже є підозра за ч.4 ст.408 КК України, суд зазначає таке.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, сформованої, зокрема, у справах № 715/396/23, № 761/1571/23, № 447/528/22, особою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. В той же час особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність, рецидив злочинів або яка має непогашену чи не зняту судимість за попереднє, у т.ч. і необережне кримінальне правопорушення, звільняти від кримінальної відповідальності як таку, що вчинила злочин вперше, неможливо.
Факт можливого вчинення особою повторно злочину, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, може бути враховано лише як обтяжуючу покарання обставину згідно з п. 1 ч. 1 ст.67 КК України.
Постанова ОП ККС ВС від 14.09.2020 № 591/4366/18 (51-1122кмо20) містить правову позицію, в якій зазначено, що основні засади інституту множинності злочинів, зокрема окремі її форми (повторність, сукупність та рецидив) та правові наслідки регламентовано законодавцем у Розділі VII «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень» Загальної частині КК.
У ст. 35 КК передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.
Водночас, враховуючи принцип презумпції невинуватості,закріплений у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві. Так, у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Як зазначає ВС у даній Постанові : «З урахуванням зазначеного та враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 32 КК, вказує на те, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому»
Враховуючи основоположні принципи верховенства права, суд дійшов висновку: оскільки суд не може давати правову оцінку діянням особи, що не є предметом кримінального провадження, в якому він здійснює судовий розгляд, він, відповідно, позбавлений можливості давати діянню, щодо якого він здійснює судовий розгляд, таку правову оцінку, яка б ґрунтувалася на оцінці інших діянь, щодо яких судовий розгляд не здійснюється. Таким чином, суд повинен утримуватися від оцінки діяння, щодо якого він здійснює судовий розгляд, як повторного кримінального правопорушення, якщо інші діяння особи ще не одержали з боку іншого суду правової оцінки, яка дозволяла б розглядати їх як елементи повторності кримінальних правопорушень.
Однак, враховуючи той факт, що суд відносно ОСОБА_3 не здійснює одночасний розгляд кримінальних проваджень, які були б об'єднані, тому питання про сукупність ( реальну чи ідеальну) взагалі не може розглядатися і враховуватися і, тим більше, ставати перешкодою для застосування ч.5 ст.401 КК України у даному випадку, оскільки інший епізод, інформацію щодо якого надав прокурор, перебуває на стадії досудового розслідування, де підозра може бути змінена або взагалі відбудеться факт скасування повідомлення про підозру.
Так, дійсно, під вчиненням особою, яка вчинила злочин вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів, які утворюють сукупність, не перешкоджає застосуванню ч.5 ст. 401 КК України лише за умови, що вони не становлять реальної сукупності.
Сукупність злочинів може бути ідеальною та реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК України. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно; г) наявність усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК України. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК України.
Однак, враховуючи усю сукупність факторів, керуючись принципом верховенства права, та чинним законодавством, звільнення від кримінальної відповідальності є дискреційним повноваженням суду та актом індивідуальної дії.
При звільненні від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України слід враховувати особу обвинуваченого, враховувати, чи дійсно особа добровільно бажає повернутись на військову службу, чи такий намір є формальним, з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання.
В умовах введеного в державі воєнного стану, наявності прямої загрози національній безпеці держави, та враховуючи встановлення судом дійсних намірів обвинуваченого ОСОБА_3 виконувати обов'язки військової служби, суд вважає можливим звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого.
Речові докази, процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Відповідно до ст.203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Запобіжний захід ОСОБА_3 обраний у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його негайно з-під варти в залі судового засідання.
На підставі викладеного, керуючись ч. 5 ст.401 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, суд,
постановив:
Звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.
Кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042350001273 від 17.10.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України - закрити.
Зобов'язати командира військової частини НОМЕР_3 після набрання цією ухвалою законної сили невідкладно прийняти ОСОБА_3 на військову службу у військову частину НОМЕР_3 .
Зобов'язати ОСОБА_3 не пізніше 72 годин після набрання цією ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_3 для продовження проходження військової служби.
Запобіжний захід ОСОБА_3 обраний у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його негайно з-під варти в залі судового засідання.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя ОСОБА_1