19 лютого 2026 року
м. Київ
справа №320/46176/23
адміністративне провадження № К/990/4367/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №320/46176/23, за позовом ОСОБА_1 до Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності щодо неприйняття рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року;
- зобов'язати Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року;
- зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України після прийняття рішення Управлінням екологічної безпеки та протимінної діяльності нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року;
- зобов'язано Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2026 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бучик А.Ю., (судді-доповідача), Бевзенка В.М., Рибачука А.І.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року задоволено заяви суддів про самовідвід та відведено суддів Бучик А.Ю., Бевзенка В.М., Рибачука А.І. від розгляду справи №320/46176/23; передано матеріали касаційної скарги до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року №172 призначено повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
Згідно з даними протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2026 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Радишевської О.Р. (головуючої судді), суддів: Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач є учасником бойових дій та з 23 вересня 2014 року проходив військову службу в Управлінні екологічної безпеки та протимінної діяльності.
Наказом начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності від 25 вересня 2019 року № 140 підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та координації протидії саморобним вибуховим пристроям, звільненого наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 17 вересня 2019 року № 240 у запас за підпунктом 5 (за станом здоров'я) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу - 25 вересня 2019 року.
Відомостей про те, що позивачк є особою, що проходила військову службу у військовому званні генерал-майора, контр-адмірала, генерал-лейтенанта, віце-адмірала, генерал-полковника, адмірала, генерала армії України, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.
Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання судового рішення Судом не вирішуються.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №320/46176/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська О.В. Кашпур