19 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 280/5052/23
адміністративне провадження № К/990/28495/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Жука А.В., Смоковича М.І.,
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №280/5052/23
за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Сафронової С.В., суддів Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,
І. Суть спору
1. 06.07.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач) з вимогами:
- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/784/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, починаючи з 15.06.2021 по 16.11.2021, у розмірі 113 516,30 грн.
2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/784/21 її поновлено на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. У цій частині рішення суду допущено до негайного виконання, проте відповідач рішення суду у встановлений у ньому спосіб виконав лише 17.11.2021.
3. Позивачка уважає, що в період з 15.06.2021 по 16.11.2021 відповідач протиправно не виконував рішення суду про поновлення на роботі, а тому на її користь має бути стягнутий середній заробіток за правилами, установленими статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивачка з 2001 року по 29.12.2020 працювала в органах прокуратури Запорізької області.
5. 24.12.2020 керівником Запорізької обласної прокуратури видано наказ №2496к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області з 29.12.2020 відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
6. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/784/21:
- визнано протиправним і скасовано рішення Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за №20 від 23.11.2020 про неуспішне проходження прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації;
- визнано протиправним і скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 №2496к про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновлено ОСОБА_1 в органах Запорізької обласної прокуратури з 30.12.2020 на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області або на посаді із рівнозначними умовами, функціями та повноваженням в органах Запорізької обласної прокуратури;
- стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2020 по 14.06.2021 у розмірі 119 881,70 грн;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області або на посаді із рівнозначними умовами, функціями та повноваженням в органах Запорізької обласної прокуратури.
7. Наказом Запорізької обласної прокуратури від 17.11.2021 №1524к скасовано наказ прокурора Запорізької області від 24.12.2020 №2496к про звільнення позивачки із займаної посади та поновлено ОСОБА_1 на посаді з 29.12.2020.
8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі № 280/784/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
9. Постановою Верховного Суду від 21.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі №280/784/21 - без змін.
10. Стверджуючи, що в період з 15.06.2021 по 16.11.2021 відповідач протиправно зволікав із поновленням її на посаді, відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, позивачка звернулася до суду з вимогою застосування наслідків, передбачених статтею 236 КЗпП України.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023 позов задоволено:
- стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі № 280/784/21, починаючи з 15.06.2021 по 16.11.2021, у розмірі 113 516,30 грн.
12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував викладену в постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18 та інших правову позицію, відповідно до якої для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, на підставі статті 236 КЗпП України, суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
13. У цьому контексті суд першої інстанції з'ясував, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач виконав лише 17.11.2021, видавши відповідний наказ.
14. Посилаючись на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що період з 15.06.2021 по 16.11.2021 є періодом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, за який позивачка має право на виплату їй середнього заробітку.
15. Водночас суд першої інстанції відхилив зауваження відповідача щодо неможливості негайного поновлення позивачки на посаді через її пасивну поведінку (позивачка не зверталася до прокуратури з волевиявленням продовжувати службу, не надала трудової книжки), а також внаслідок існування організаційних перепон у вигляді організаційно-штатних змін органів прокуратури у зв'язку з реформою.
16. Як зазначив суд першої інстанції, конструкція норми статті 236 КЗпП України не містить застереження щодо необхідності встановлення провини роботодавця у несвоєчасному виконанні рішення суду про поновлення звільненого працівника як підстави для стягнення з нього середнього заробітку. Сам факт затримки виконання рішення вже є підставою для застосування приписів цієї статті.
17. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
18. Ухвалюючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачку звільнено під час атестації прокурорів, що є частиною реформи прокуратури, запровадженої Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ).
19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Законом №113-ІХ врегульовано, зокрема, правові наслідки скасування в судовому порядку рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації, що передбачає проведення стосовно такого прокурора повторної атестації як умови переведення на одну з посад в Офісі Генерального прокурора, обласній чи окружній прокуратурах.
20. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважав, що положення частини другої та частини восьмої статті 235 КЗпП України стосовно обов'язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі шляхом видання наказу до спірних правовідносин (поновлення на роботі прокурорів) не застосовуються.
21. Суд апеляційної інстанції також уважав, що право на передбачені статтею 236 КЗпП України виплати існує та зберігається виключно в разі незаконності звільнення працівника. Проте у цій справі на момент звернення позивачки до суду з позовом було відсутнє судове рішенням, яким би встановлено порушення трудових прав позивачки. Так, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, на несвоєчасне виконання якого посилається позивачка, було скасовано постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
22. Суд апеляційної інстанції врахував і те, що після ухвалення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення від 14.06.2021 позивачка не тільки не вичинила будь-яких дій, спрямованих на реальне поновлення на посаді, а й не відмовилася від поданого нею до суду у січні 2021 року позову щодо невиплати Запорізькою обласною прокуратурою вихідної допомоги в розмірі 22 278, 90 грн у зв'язку із звільненням на підставі наказу прокурора Запорізької області № 2496к від 24.12.2020 і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
23. Указані обставини суд апеляційної інстанції розцінив як такі, що демонструють відсутність у позивачки наміру поновлюватися на посаді прокурора і продовжувати службу в органах прокуратури, і, як наслідок, відсутність права, захист якого гарантує стаття 236 КЗпП України.
24. Насамкінець, суд апеляційної інстанції зазначив, що позов подано з пропуском строку звернення до суду. На думку суду апеляційної інстанції, цей спір виник із відносин публічної служби, у зв'язку з чим тривалість строку звернення до суду з цим позовом визначається статтею 122 КАС України і становить один місяць. Водночас до суду позивачка звернулася майже через півтора роки після скасування судового рішення про поновлення її на посаді.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
25. 22.07.2024 від позивачки до Суду надійшла касаційна скарга, у якій вона просила скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 і залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023.
26. Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою в частині доводів, які стосувалися застосування судом апеляційної інстанції статті 235 КЗпП України, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 826/17602/14; та статті 236 КЗпП України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 15.02.2023 у справі № 460/16522/21, від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21, від 27.04.2023 у справі № 460/9512/21, від 24.10.2023 у справі № 420/10861/21, від 26.10.2023 у справі № 640/11509/21 та інших.
27. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 826/17602/14, викладено висновки, які спростовують позицію суду апеляційної інстанції щодо незастосовності передбаченого КЗпП України механізму негайного поновлення незаконного звільненого працівника до правовідносин, пов'язаних із звільненням прокурорів у зв'язку з атестацією.
28. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про невиконання нею умов, за яких може бути застосована стаття 236 КЗпП України, то позивачка зазначає, що у вказаних справах у правовідносинах, які також стосувалися звільнення прокурора у разі неуспішного проходження атестації, Верховний Суд зазначив, що: «Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: (1) чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - (2) установити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Невчинення позивачем як працівником / посадовцем дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (як-от: подання заяви про поновлення чи звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення на посаді».
29. Посилаючись на вказані правові позиції, позивачка доводить, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
30. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 без змін.
31. Наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють позицію суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин застосовуються норми Закону № 113-ІХ, якими не передбачено ані автоматичного поновлення на посаді прокурора у випадку скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, ані стягнення середнього заробітку у разі невидання наказу про поновлення на посаді негайно після рішення суду.
32. Відповідач також наголошує на тому, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, яким позивачку було поновлено на посаді в органі прокуратури, у подальшому було скасовано постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021.
V. Джерела права
33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
35. Частинами другою-третьою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
36. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
37. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
38. Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
39. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
VI. Позиція Верховного Суду
40. Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиконанням відповідачем, безпосередньо після його ухвалення, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі № 280/784/21 про поновлення позивачки на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, яке в цій частині було звернуто до негайного виконання.
Щодо застосовності положень статті 236 КЗпП України до правовідносин, пов'язаних із поновленням на посаді прокурорів, які були звільнені з підстав та в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру» та Законом № 113-ІХ.
41. Відмовлячи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції першочергово виходив із того, що особливості звільнення прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, визначаються Законом № 113-ІХ, у зв'язку з чим норми трудового законодавства, зокрема й положення статті 236 КЗпП України, які встановлюють відповідальність роботодавців, які не виконують судові рішення про поновлення на роботі відразу після їхнього ухвалення, до спірних правовідносин не застосовуються.
42. Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що звільнення позивачки на підставі та в порядку, визначеному Законом № 113-ІХ, не впливає на можливість застосування статті 236 КЗпП України до подібних правовідносин.
43. Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
44. Беручи до уваги, що питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду нормами спеціального Закону № 113-ІХ не врегульовано, то Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень законодавства про працю.
45. Суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 27.04.2023 у справі №460/9512/21, від 18.04.2024 у справі №280/921/23, від 24.02.2025 у справі №640/17349/21, від 07.05.2025 у справі 280/5282/23, від 29.05.2025 у справі № 640/11509/21, застосовував статтю 236 КЗпП України до вирішення спорів, предметом яких також були вимоги про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі прокурорів, звільнених у зв'язку з рішенням кадрової комісії у межах процедури атестації.
46. Можливість застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України випливає також і з висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №826/17602/14, на яку посилалася позивачка як на підставу для відкриття касаційного провадження.
47. У вказаній постанові Верховним Судом констатовано, що ані нормами Закону України «Про прокуратуру», ані Законом № 113-ІХ не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення. Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав особи суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
48. З урахуванням викладеного, висновки суду апеляційної інстанції про те, що встановлений у статтях 235 і 236 КЗпП України механізм відновлення порушеного права незаконно звільненого працівника не застосовується до осіб, звільнених за наслідками атестації, передбаченої Законом № 113-ІХ, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо умов застосування статті 236 КЗпП України до роботодавців (суб'єктів призначення), які несвоєчасно виконали рішення суду про поновлення прокурора на посаді.
49. У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, спір у якій виник з подібних правовідносин, Верховний Суд дійшов таких висновків (пункти 31-37).
За чинним законодавством рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
50. У цьому контексті Суд зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі № 280/784/21 позивачку поновлено на посаді на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. Рішення суду в цій частині було звернуто до негайного виконання.
51. Як установлено судами попередніх інстанцій, наказ про поновлення позивачки Запорізька обласна прокуратура видала лише 17.11.2021.
52. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що період з дня, наступного за днем ухвалення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, по день видання наказу про поновлення позивачки на роботі є періодом затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, за який позивачка має право на виплату середнього заробітку.
53. Доводи суду апеляційної інстанції про те, що поведінка позивачки після ухвалення судом першої інстанції рішення на її користь не засвідчила її волевиявлення на поновлення на посаді, виходячи з викладених висновків Верховного Суду, не мають значення для вирішення питання про застосування статті 236 КЗпП України.
Щодо правових наслідків скасування рішення суду про поновлення на роботі для цілей застосування статті 236 КЗпП України.
54. Як установлено судами попередніх інстанцій, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/784/21 про поновлення позивачки на роботі на момент звернення з цим позовом було скасовано постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021.
55. Суд зазначає, що Верховний Суд також неодноразово вирішував питання застосування статті 236 КЗпП України з урахуванням подібних особливостей.
56. Зокрема, у постанові від 07.05.2025 у справі №280/5282/23 Верховний Суд, надаючи оцінку аналогічним аргументам суду апеляційної інстанції (про те, що скасування в подальшому рішення суду про поновлення на роботі позбавляє особу вимагати виплату їй середнього заробітку за період, коли таке рішення не виконувалося), дійшов висновку, що подібний підхід до розв'язання спору є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне сприяти невиконанню судових рішень. Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки касаційний / апеляційний суд не перегляне справу. Інше застосування статті 236 КЗпП України може посягати на порушення принципу обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
Верховний Суд зважив на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості подальшого скасування рішення, допущеного до негайного виконання, проте має надавати перевагу інтересам працівника.
Зрештою, стаття 236 КЗпП України не містить застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань Верховний Суд констатував, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
57. Отже, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/784/21 є перешкодою для стягнення середнього заробітку за той період, коли воно протиправно не виконувалося.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.
58. Відмовляючи у позові, суди суд апеляційної інстанції також виходив із того, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, а тому відповідні вимоги мають бути заявлені у строки, встановлені у частині п'ятій статті 122 КАС України.
59. Суд зазначає, що зазначене питання вже вирішувалося Верховним Судом. Визначаючи природу середнього заробітку у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України), Верховний Суд у постановах від 18.08.2022 у справі №560/7496/20, від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, від 11.07.2023 у справі № 440/5726/22, від 01.02.2024 у справі № 580/4249/20, зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв'язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
60. Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі є спором щодо оплати праці.
61. 19.11.2025 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (122 КАС України чи 233 КЗпП).
62. У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке.
Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин та характеру професійної діяльності. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п'ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно до частини п'ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.
63. Отже, суд апеляційної інстанції помилково обчислював строк звернення з цим спором, виходячи з положень частини п'ятої статті 122 КАС України.
Щодо редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню для визначення строку звернення до суду.
64. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
65. Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
66. Вирішуючи проблему застосування статті 233 КЗпП України до триваючих правовідносин (до вимог про стягнення грошового забезпечення за період, охоплений обома вказаними редакціями статті 233 КЗпП України), Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23).
67. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
68. В аспекті вказаних висновків Суд зазначає, що предметом цього спору є середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.06.2021 по 16.11.2021. Таким чином, вимоги позивачки стосуються правовідносин, які виникли та припинилися до внесення змін до статті 233 КЗпП України в частині строків звернення до суду, а тому позивачка могла заявити вказані вимоги без обмеження будь-яким строком.
69. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачкою строку звернення до суду заснований на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
70. Статтею 352 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
71. У цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 233, 235, 236 КЗпП України та дійшов помилкових висновків про пропуск позивачкою строків звернення до суду та відсутність в спірних правовідносинах підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за невиконання судового рішення про поновлення на роботі.
72. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
VIІ. Судові витрати
73. Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
74. Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
75. Частиною першою, третьою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
76. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
77. Під час звернення до суду касаційної інстанції позивачка не понесла судових витрат у вигляді судового збору.
78. Водночас, позивачкою були понесені витрати в розмірі 11 000 грн, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, які складаються з витрат за підготовку та подання до суду касаційної скарги у сумі 10 000 грн та клопотання про розподіл судових витрат у сумі 1 000 грн.
79. На підтвердження вказаних витрат представником позивачки - адвокатом Кацюбою М.В. - надано Суду: договір про надання правової допомоги від 28.07.2023, додаткову угоду № 2 від 15.07.2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.10.2024 № 3.
80. Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 15.10.2024 № 3 адвокат Кацюба М.В. надав позивачці послуги зі складання касаційної скарги у справі №280/5052/23 (10 годин), вартість яких становила 10 000 грн, та з підготовки і направлення до суду клопотання про розподіл витрат з додатками (2 години), вартість яких становила 1 000 грн.
81. Оцінивши вказані докази, Суд уважає, що понесені позивачкою витрати на правничу допомогу документально підтверджені, тобто є дійсними, а їхній розмір відповідає критеріям обґрунтованості, розумності та співмірності до обсягу наданих послуг, складності та часу, витраченого адвокатом на надання професійної правничої допомоги в цій справі.
82. Беручи до уваги результат касаційного розгляду справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення вказаних витрат у заявленому розмірі.
83. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
84. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
85. Скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024.
86. Залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023.
87. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909973, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, вул. Д.Апухтіна, 29-А) судові витрат в розмірі 11 000,00 грн.
88. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: А.В. Жук
М.І. Смокович