Справа № 537/3133/25 Номер провадження 33/814/182/26Головуючий у 1-й інстанції МУРАШОВА Н. В. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.
18 лютого 2026 року м. Полтава
Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., за участю: секретаря судового засідання Пархоменко Ю.І., представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Тищенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Тищенка С.В., на постанову Крюківського районного суду м. Кременчук від 06 серпня 2025 року,
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правпорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 605 гривень 60 копійок судового збору.
За постановою місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 травня 2025 року о 23 годині 58 хвилин біля буд.№4 по вул. Олександра Халаменюка в м. Кременчук Полтавської обл. у порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «Skoda Octavia», н.з. НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп'яніння у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, звужених зіниць очей, які не реагували на світло, та відмовився від проходження огляду на стан названого сп'яніння в установленому законодавством порядку.
В апеляційній скарзі адвокат Тищенко С.В. просить скасувати постанову Крюківського районного суду м. Кременчук від 06 серпня 2025 року та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: поліцією не було надано й матеріали справи не містять доказів, які би підтверджували порушення ОСОБА_1 положень ПДР України та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП; поліцейським під час складання протоколу було порушено приписи ст.266 КУпАП. Водночас апелянт зазначає, що місцевий суд у порушення вимог ч.1 ст.268 КУпАП безпідставно здійснив розгляд справи без участі ОСОБА_1 і його представника.
У судовому засіданні апеляційної інстанції адвокат та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності (в попередньому судовому засіданні) підтримали апеляційну скаргу, посилались на те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а це здійснював його товариш.
Суд апеляційної інстанції заслухав ОСОБА_1 і його представника, вивчив матеріали справи, проаналізував доводи апеляційної скарги та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 294 КУпАП регламентовано, що судове рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів апеляційної скарги.
Виходячи з положень ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст.245 КУпАП завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, в разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп'яніння, поліцейський направляє цю особу на огляд до найближчого закладу охорони здоров'я.
Приписами п.п.7-8 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння.
З огляду ж на обов'язковість проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини, яке проводиться в закладах охорони здоров'я, огляд на стан наркотичного сп'яніння здійснюється лише в медичному закладі.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП відмови як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними у матеріалах справи належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми та взаємозв'язаними доказами, і є обґрунтованим.
Так, згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №330761 14 травня 2025 року о 23 годині 58 хвилин водій ОСОБА_1 біля буд.№4 по вул. Олександра Халаменюка в м. Кременчук Полтавської обл. у порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «Skoda Octavia», н.з. НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп'яніння у вигляді: вираженого тремтіння пальців рук, звужених зіниць очей, які не реагували на світло, та відмовився від проходження огляду на стан названого сп'яніння в установленому законодавством порядку (а.с.1-2).
Наведені вище обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічному носієві інформації, з яких установлено те, що 14 травня 2025 року в період часу після опів на 24:00 ОСОБА_1 біля буд.№4 по вул. Олександра Халаменюка в м. Кременчук Полтавської обл. керував транспортним засобом «Skoda Octavia», н.з. НОМЕР_1 , і був зупинений поліцією. При цьому, й сам ОСОБА_1 , самостійно перебуваючи в салоні названого вище транспортного засобу з увімкненими двигуном і світловими приладами, зокрема, аварійною світловою сигналізацією, будучи пристебнутим пасмом безпеки на водійському сидінні, не заперечував на місці зупинки факт керування ним транспортним засобом, цікавився в поліцейського, який розмір штрафу передбачено за керування транспортним засобом без чинного полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і в який строк такий штраф необхідно сплатити. Поліцейським було повідомлено ОСОБА_1 про виявлені в нього ознаки наркотичного сп'яніння, зокрема, у вигляді вираженого тремтіння пальців рук, однак ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння відповідно до встановленого порядку в закладі охорони здоров'я. При цьому, поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 : те, що за вчинення вказаних вище дій (відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законодавстом порядку) передбачено складання протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП; його права, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП (а.с.8).
Тому доводи апелянта й показання ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем є неспроможними, оскільки спростовуються даними відеофіксації, яка є засобом об'єктивного контролю.
Також, усупереч доводам апеляційної скарги, перевіркою матеріалів справи встановлено відсутність порушень поліцією положень ст.266 КУпАП.
Отже, викладені вище докази безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та об'єктивних обставин не довіряти їм немає. Підстав для висновку про недопустимість, недостовірність чи неналежність цих доказів не встановлено.
Що стосується посилань апелянта, які зводяться до здійснення місцевим судом розгляду справи без його та ОСОБА_1 участі, то можливість реалізації прав, передбачених законодавством України, в тому числі й тих, про які йдеться в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 і його представнику було надано під час провадження в суді апеляційної інстанції, якими вони й скористалися в повному обсязі в спосіб, який уважали за необхідне. У ході апеляційного провадження вони, зокрема, мали можливість навести аргументи, з яких вважали безпідставним і помилковим притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що з адвокатом Тищенком С.В. договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 уклав вже після розгляду справи Крюківським районним судом м. Кременчук, будучи обізнаним про те, що в цьому суді перебуває на розгляді дана справа про адміністративне про адміністративне правопорушення щодо нього, що підтверджується його клопотанням про відкладення одного із судових засідань (а.с.17), та маючи достатньо часу для залучення адвоката. Будь-яких належних даних про те, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі до прийняття оскаржуваної постанови представляв адвокат і про це було повідомлено місцевий суд матеріали справи не містять. При цьому, судом першої інстанції вживались заходи для повідомлення ОСОБА_1 про місце, дату й час розгляду провадження в телефонному режимі за вказаним ОСОБА_1 у клопотанні номером телефону, однак ОСОБА_1 не підійняв слухавку, що підтверджується телефонограмою, складеною секретарем судового засіання (а.с.19), а також шляхом направлення йому відповідного повідомлення за відомим зареєстрованим його місцем проживання, отриманим місцевим судом із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с.11, 20-22).
Таким чином, доводи апеляційної скарги, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, є безпідставними.
Аналіз законодавчої конструкції ч.1 ст.130 КУпАП свідчить про те, що стягнення, яке вона містить для осіб, які керували транспортним засобом, має єднальний (кон'юнктивний) характер. Тобто санкція ч.1 ст.130 КУпАП не містить альтернативних стягнень для осіб, які керували транспортним засобом, натомість підлягає застосуванню лише шляхом накладення штрафу із позбавленням права керування транспортним засобом.
Згідно з вимогами п.2.1 «а'ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
При цьому, відповідно до ст.15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п.20).
Правова природа стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті глави 10 КУпАП, і полягає в забороні керувати транспортними засобами.
Окрім того, в приписах ст.30 КУпАП також не встановлено обмежень щодо призначення стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене в санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами або були позбавлені цього права.
Навпаки, в силу ч.3 ст.30 КУпАП якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення суд вправі приєднати невідбуту частину стягнення.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ч.1 ст.24 КУпАП. У контексті цього питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, яка притягнута до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Унаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею ПДР України в майбутньому, а також із метою дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпеку дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди в такому випаду є значно вищою, через це попереджувальна мета стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами в такому випадку набуває особливого значення.
Підхід щодо неможливості призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стянення.
На необхідність застосування судами такого підходу орієнтувала й об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в судовому рішенні (постанові) від 04 вересня 2023 року (справа 702/301/20), яке хоча й ухвалене за правилами кримінального судочинства, але з огляду на схожість логіки правозастосування та юридичних висновків є релевантним для врахування у справі щодо ОСОБА_1 . Таку правову позицію було ухвалено з метою забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності та єдності судової практики шляхом аналізу двох протилежних позицій колегій суддів касаційного суду щодо можливості застосування до особи, в якої відсутнє посвідчення водія, позбавлення права керувати транспортними засобами, та об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що суд може застосувати позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Отже, виходячи із аналізу наведених вище положень закону та практики касаційного суду, суд накладає на особу, яка керувала транспортним засобом, за ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане в передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Тому суд першої інстанції з урахуванням положень ст.23, 33 КУпАП правильно наклав на ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, яка є безальтернативною.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Тищенка С.В., залишити без задоволення, а постанову Крюківського районного суду м. Кременчук від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського
апеляційного суду О.М. Корсун