18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 160/22171/23
адміністративне провадження № К/990/16646/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (головуючий суддя Луніна О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року (головуючий суддя Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Шальєва В.А.),
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за наступні місяці: квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за наступні місяці: квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 24.02.2022 до 01.12.2022 та з 08.01.2023 до 01.04.2023 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у с. Карлівка Донецької області, с. Воздвижівка, Запорізької області.
Отже, на думку, позивача він набув право на отримання додаткової винагороди, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн., відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 (далі - Постанова №168). Проте, додаткова винагорода у збільшеному розмірі за спірний період виплачена відповідачем не в повному обсязі.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання додаткової винагороди.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
Солдат ОСОБА_1 з 26 травня 2021 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 0989/10/3543 від 23.10.2023, позивачу у березні 2022 року нараховано винагороду згідно з постановою № 168 - 100000 грн., у період з квітня 2022 року по серпень 2023 року йому щомісячно нараховано винагороду відповідно до постанови № 168 у розмірі 30000 грн.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 123 від 10.08.2023 року у період з 24.02.2022 по 01.12.2022, з 08.01.2023 по 01.04.2023, з 07.04.2023 по 09.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в с. Карлівка Донецької області, с. Воздвижівка Запорізької обл. Підстава: витяг журналу ведення бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від інв. РЗ 58т від 06.01.2023 року; наказ командира оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 122 від 08.12.2022 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за період з квітня 2022 року по листопад 2022 року протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б слугували підставою для виплати позивачу у спірний період збільшену до 100000 грн додаткову винагороду (такі як бойові накази, журнали бойових дій, рапорт командира підрозділу та довідка командира військової частини за формою, додатку №1 відповідно до Окремого доручення).
Суд першої інстанції не взяв до уваги довідку військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 № 123 про те, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 01.12.2022, з 08.01.2023 по 01.04.2023, з 07.04.2023 по 09.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в с. Карлівка Донецької області, с. Воздвижівка Запорізької обл, оскільки вона не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168.
Також суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог вказав, що саме лише перебування позивача на території вказаних населених пунктів у зазначені періоди не є підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Позивачем не наведено аргументів і не надано доказів того, що відповідачем неправильно розраховано додаткову винагороду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем у період з квітня 2022 року по 30.11. 2022, порушене право позивача на спірну додаткову винагороду в належному розмірі.
Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, адвокат Мандрик Владислав Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із цією касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, а саме:
1) пункт 2-1 Постанови № 168;
2) абзаци 3, 4 пункту 3 Окремого дорученням Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 року, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв'язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно п. 2-1 Постанови № 168, а саме визначення вичерпного переліку документів, обов'язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;
Також, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України на збільшену додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену Постановою № 168.
Скаржник стверджує, що аналіз пункту 1 Постанови № 168 свідчить про те, що для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі: 100000 грн достатньо встановлення наступних обставин: період дії воєнного стану; статус військовослужбовця; безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Водночас, для виплати такої додаткової винагороди не є обов'язковою лише безпосередня участь у бойових діях, оскільки положення Постанови № 168 передбачає також здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили довідку видану військовою частиною НОМЕР_1 за №123 від 10.08.2023 яка є належним та допустимим доказом на підтвердження того, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 01.12.2022, з 08.01.2023 по 01.04.2023 та з 07.04.2023 по 09.09.2023 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в АДРЕСА_1 .
Водночас представник Військової частини НОМЕР_1 у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, ураховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень та правильним застосування норм матеріального та процесуального права. Водночас повно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх у своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду.
На переконання військової частини НОМЕР_1 , довідка №123 від 10.08.2023 не може бути належним доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Військова частина НОМЕР_1 також указала, що в період з квітня 2022 року по листопад 2022 року позивач отримував додаткову винагороду, передбачену постановою №168 з розрахунку 30 000 грн.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абзацами першим, другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24 лютого 2022 року № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої, у редакції станом на 07 березня 2022 року, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII "Про Збройні Сили України" (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29.
У пункті 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
У пункті 3 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктом 5 Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).
VІІ. Висновки Верховного Суду
У силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
При цьому, згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
У постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 Верховний Суд констатував, що реалізація приписів Постанови № 168 "вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах".
Нечіткість первинної редакції цієї постанови зумовила неодноразове внесення змін до неї, зокрема у період з 07 березня по 01 липня 2022 року, які дещо розширили перелік суб'єктів права на отримання додаткової грошової винагороди. Водночас порядок й умови виплати додаткової винагороди залишалися невизначеними.
Розуміючи нагальну потребу у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомлюючи те, що конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07 липня 2022 року № 793, якою доповнив Постанову № 168 новим пунктом (2-1) та делегував визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівникам відповідних міністерств та державних органів.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану Міністр оборони України видав наказ від 01 квітня 2022 року № 98, яким доповнив раніше затверджений його наказом від 07 червня 2018 року № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, новим пунктом 17, та установив, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання пункту 2-1 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, та Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, якими надав тлумачення терміну "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів", встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов'язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.
Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
З уваги на це можна констатувати, що окремі рішення Міністром оборони України прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000 грн), мають належне юридичне підґрунтя.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу невиплати військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з квітня 2022 року до листопада 2022 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 123 від 10.08.2023 року у період з 24.02.2022 по 01.12.2022, з 08.01.2023 по 01.04.2023, з 07.04.2023 по 09.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в с. Карлівка Донецької області, с. Воздвижівка Запорізької обл.
Підстава: витяг журналу ведення бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від інв. РЗ 58т від 06.01.2023 року; наказ командира оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 122 від 08.12.2022 року.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 0989/10/3543 від 23.10.2023, позивачу у березні 2022 року нараховано винагороду згідно з постановою № 168 - 100000 грн., у період з квітня 2022 року по серпень 2023 року йому щомісячно нараховано винагороду відповідно до постанови № 168 у розмірі 30000 грн.
Наведені докази свідчать, що Військовою частиною НОМЕР_1 підтверджується той факт, що позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та перебування (несення військової служби) військовослужбовцем на території, де ведуться бойові дії.
Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, Верховний Суд вказує на передчасність такого висновку з огляду на те, що він ґрунтується на неповністю установлених обставинах справи.
Як вбачається з довідки №0989/10/3543 від 23.10.2023 про нарахований дохід та про нарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 у період з березня 2022 року до серпня 2023 року отримував додаткову винагороду у розмірі 30000 грн., так і збільшену додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн ( березень 2022 року)
Водночас відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом першої та апеляційної інстанцій вказано, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів участі ОСОБА_1 у бойових діях з квітня по листопад 2022 року.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не надали відповіді на ключове питання, яке стало основою спору та спонукало позивача звернутися до суду, а саме: які завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) та за якою посадою, у складі яких підрозділів (сил чи засобів) і де саме виконував військовослужбовець ОСОБА_1 протягом заявленого періоду та чим це підтверджується.
Установивши відсутність документів про участь у бойових діях або здійсненні заходів, не з'ясували, які завдання і де він виконував під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 протягом спірного періоду. Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №520/690/23, від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 та інших).
Із змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не з'ясували змісту документів, зазначених підставою видачі позивачу довідки ВЧ НОМЕР_1 від 10.08.2023 № 123 про безпосередню участь останнього у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у періоди з 24.02.2022 по 01.12.2022 та з 08.01.2023 по 01.04.2023, з 07.04.2023 по 09.09.2023, зокрема журналу ведення бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від інв. РЗ 58т від 06.01.2023; наказ командира оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 122 від 08.12.2022 у контексті підтвердження цими документами його безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період. Тобто суди попередніх інстанцій не встановили правових підстав для видачі цієї довідки, не здійснили комплексної оцінки наявних у справі доказів, зокрема, не розглянули доведеність участі позивача у бойових діях та заходах в окреслений ним період у сукупності з іншими доказами, наявними у справі.
У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що розглядаючи дану категорію справ, суди попередніх інстанцій повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її у сукупності з іншими доказами, зокрема такими, як бойові накази (розпорядження), журнали бойових дій, рапорти (донесення) командирів підрозділу тощо
У вимірі цієї справи Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що сам факт дислокації служби позивача у спірні періоди АДРЕСА_1 , не виключає можливість виконання позивачем відповідних завдань які у свою чергу є підставою для отримання останнім додаткової винагороди пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Також суди попередніх інстанцій не врахували того, що недотримання органами військового управління та військових частин (установ) вимог стосовно обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів чи наявність окремих недоліків документів, складених уповноваженими особами, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.
Власне завданням суду в цій адміністративній справі є з'ясування того, а чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі.
За наведеного Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи.
Верховний Суд застосував аналогічний підхід при розгляді справ № 340/7465/23, № 280/10834/23, № 200/4330/23, 360/1332/23 у подібних правовідносинах.
Ураховуючи приписи статті 242 КАС України, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, проте не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
З огляду на наведене, у контексті обставин справи, з яких виник спір, а також зважаючи на аргументи позивача викладені в скарзі та наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій мали б більш ретельно дослідити зазначені вище докази та надати їм оцінку.
Такий підхід до вирішення спору або підтвердив би доводи позивача або спростував би їх. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій/рішень відповідача, а також у дотриманні судом завдань і принципів адміністративного судочинства.
Виходячи зі змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
З наведеного убачається, що суд першої і апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог, не надавши належної правової оцінки доказам та обставинам, що можуть вплинути на правильність вирішення цієї справи.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
Отже, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Ж. М. Мельник-Томенко
М.І. Смокович