Іменем України
10 лютого 2026 року
м. Київ
справа №990/379/25
адміністративне провадження № П/990/379/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Желтобрюх І.Л., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Титенко М.П.,
позивача - не з'явилася,
представника відповідача - Леошко Д.Д.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 11.06.2025 №90/ас-25, зобов'язання вчинити певні дії,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА
13 серпня 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, Комісія, ВККС) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС України від 11 червня 2025 року №90/ас-25, прийняте у складі Першої палати, яким визнано ОСОБА_1 , такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм соціальної компетентності;
- зобов'язати ВККС України повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням висновків суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Указом Президента України вона була призначена на посаду судді Сумського окружного адміністративного суду 02 листопада 2017 року та продовжує працювати на цій посаді до цього часу. Рішенням ВККС від 4 березня 2024 року вона була допущена до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - конкурс) як така, що подала всі необхідні документи та відповідає визначеним законом вимогам. За результатами першого етапу конкурсу - «Складення кваліфікаційного іспиту» сукупно отримала 305,1 бали та була допущена до другого етапу - «Дослідження досьє та співбесіда».
Втім, рішенням від 11 червня 2025 року № 90/ас-25 (далі - оскаржуване рішення) Комісією було визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка набрала 718,43 бали та визнано її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм соціальної компетентності.
Вважає, що Рішення Комісії №90/ас-25 прийнято ВККС як суб'єктом владних повноважень з порушенням принципу Верховенства права, частини 2 статті 19 Конституції України, частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), та є необґрунтованим, немотивованим, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Так, зокрема, частиною п'ятою статті 101 Закону №1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС мотивувати своє рішення. Вимоги щодо підставності та обґрунтованості рішень, що стосуються кар'єри суддів, як гарантії незалежності судової системи, та щодо прозорості відповідних процедур для забезпечення можливості їх наступного перегляду містить і низка міжнародних актів права.
Таким чином обґрунтованість та вмотивованість рішення Комісії про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді є не просто формальною вимогою закону, але й гарантією забезпечення дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав, за яких Комісія дійшла відповідного висновку та гарантією незалежності суду. Натомість оскаржуване рішення Комісії не містить у значній своїй частині будь-якого обґрунтування чи мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, а наведені Комісією обґрунтування є формальними, номінальними та декларативними.
З-поміж іншого позивачка зосередила увагу на тому, що під час оцінки відповідності позивачки критерію соціальної компетентності Комісією було виставлено сумарний бал за цим критерієм 35 балів (що є нижчим за 75 відсотків максимально можливого бала), у тому числі за показниками: ефективна комунікація - 8 балів; ефективна взаємодія - 8,67 бали; стійкість мотивації - 9 балів; емоційна стійкість - 9,33 бали. При цьому нормативна «вага» цього критерію складає 50 балів, з яких: ефективна комунікація - 12,5 балів; ефективна взаємодія - 12,5 бали; стійкість мотивації - 12,5 балів; емоційна стійкість - 12,5 балів. Отже, оцінку за кожен з наведеного переліку показників було знижено Комісією на кількість балів від 3,17 до 4,5. При цьому причин чи мотивів спростування відповідності позивачки цим критеріям за нормативно визначеними показниками Комісія не наводить.
Загалом мотиви оцінювання позивачки на відповідність критерію соціальної компетентності у рішенні Комісії викладені у пунктах 68-93, з яких пункти 68-72 - це цитування приписів Положення, пункти - 73-80 - виклад пояснень позивачки, наданих на запит Комісії. У пунктах 81-89 оскаржуваного рішення Комісія, досліджуючи відповідність позивачки показнику "емоційної стійкості" дійшла висновку "про наявність підстав для зменшення кількості балів за критерієм соціальної компетентності за цим показником - "емоційна стійкість" - лише з посиланням на обставину її звернення до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя, (здійсненого нею за наслідками депутатського звернення в межах справи № 480/1827/19), та за результатами власної оцінки Комісією підставності такого звернення.
Позивачка переконана у тому, що наведені обставини не можуть слугувати належною підставою до зниження балів за наведеним критерієм, з огляду на те, що статтею 48 Закону №1402-VIII на суддів покладено обов'язок звернутися до вказаних органів з повідомленням про втручання, а в разі неповідомлення суддею про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають в провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж це передбачено процесуальним законом, спосіб, - суддю може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного суду від 13.06.2007 № 8 «Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання». Виходячи з наведеного правового регулювання, враховуючи, що у провадженні позивачки перебувала не розглянута справа, депутатське звернення Т.Рябухи, в інтересах третіх осіб - учасників у справі, про необхідність повідомити її про прийняте судом рішення по справі у строки, передбачені законодавством, - що не передбачено жодним нормативно-правовим актом, - розцінене як втручання у здійснення правосуддя та вжито передбачених законом дій. Подання такого повідомлення в жодному разі не може свідчити про нездатність судді проявляти емоційну стійкість у стресових ситуаціях та під тиском; переконливо на прикладах розповідати, як відновлюється після стресу чи напруги; чи про нездатність утримувати фокус чи зберігати емоційну рівновагу. Позивачка чітко та впевнено відповідала на всі запитання Комісії, в тому числі складні й провокаційні, проте будь-якого аналізу відповідності чи невідповідності позивачки наведеним показникам Комісія у рішенні не наводить.
Позивачка звертає увагу суду на те, що попри те, що наведений складник - «емоцій на стійкість» - єдиний, щодо якого в оскаржуваному рішенні наведена хоч якась аргументація, бал, виставлений Комісією за цей показник, є найвищим серед решти складників цього критерію (соціальна компетентність).
У пункті 91 оскаржуваного рішення ВККС формально процитувала зміст пункту 2.9 розділу 2 Положення щодо показника «ефективна комунікація» у заперечувальному контексті, що, однак, не свідчить про виконання вимог закону щодо вмотивованості рішення, оскільки з такого формулювання неможливо встановити, у зв'язку з чим Комісія дійшла таких висновків, виставивши на цим показником найменший бал (8 з 12,5).
Підстави до зниження балів за показниками «ефективна взаємодія» та «стійкість мотивації» чи будь-яка мотивація виставлення саме таких балів за цими показниками (8,67 та 9 відповідно) в оскаржуваному рішенні взагалі відсутні.
Позивачка також вказала, що Комісія в рішенні не зазначила мотивів, які стали підставою для виставлення 18,33 балів із 25 можливих за показник «безперервний розвиток» . З Рішення не зрозуміло, яких ще заходів, на переконання Комісії, позивачка зобов'язана була додатково вживати, та з якою періодичністю. Сумнівів у її професійних здібностях, знаннях чи навичках у рішенні не наведено.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
У письмовому відзиві на позовну заяву ВККС висловила незгоду з вимогами та доводами, викладеними у позовній заяві, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Комісія звертала увагу на те, що Положенням про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, а також Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям оцінювання та засоби їх встановлення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
У цьому взаємозв'язку відповідач зауважив, що при оцінці критерію «особиста компетентність» важлива роль відводиться активній участі кандидата в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам цього критерію. Пасивна позиція або надання лише формальних відомостей, без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту, можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію. Для оцінки критерію «соціальна компетентність» не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді цьому критерію відводиться співбесіді. Саме у процесі співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити здатність кандидата до відкритого діалогу, сприйняття критичних запитань без агресії чи захисних реакцій, готовність визнавати помилки, а також загальну здатність до ефективної взаємодії з іншими особами в умовах підвищеного психологічного навантаження. Виявлені під час співбесіди риси можуть свідчити про обмежений рівень соціальної компетентності.
За доводами Комісії, саме співбесіда формує остаточну оцінку кандидата на посаду судді. У зв'язку із цим Комісія підкреслює, що сам характер оцінювання соціальної компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Підкреслюючи, що Комісія при здійсненні своїх повноважень дотрималась вимог, закріплених у частині другій статті 2 КАС України, ВККС України доводить, що досліджуючи відповідність кандидата показнику емоційної стійкості, Комісією поставлено кандидату запитання щодо її розуміння поняття тиску на суддю. ОСОБА_1 відповіла, що коли сторона спору погрожує судді написанням скарг у разі ухвалення несприятливого для неї рішення, кандидат розцінює таку поведінку як тиск. Відповідно до даних суддівського досьє 04 вересня 2020 року кандидат звернулась до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя. У повідомленні зазначено, що в провадженні судді Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 перебуває справа № 480/1827/19, що розглядається за правилами загального позовного провадження, рішення у справі не прийнято. До суду 03 вересня 2020 року надійшло депутатське звернення народного депутата України Т. Рябухи , згідно з яким до неї звернулись мешканці міста Суми щодо порушення їх законних прав та інтересів під час вилучення земельної ділянки, виділеної товариству «Енергетик - 93» на території Великобобрицької сільської ради Краснопільського району Сумської області. З метою повного та всебічного розгляду вказаного звернення народний депутат висловила прохання забезпечити її помічнику можливість бути присутнім при розгляді адміністративної справи № 480/1827/19. Про прийняте рішення народний депутат просила повідомити у строки, передбачені законодавством. У висновку члена Вищої ради правосуддя від 28 вересня 2020 року, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя №2733/0/15-20, зазначено, що депутатське звернення народного депутата України Т. Рябухи не містить вимог чи пропозицій до судді ОСОБА_1 з питань здійснення правосуддя в адміністративній справі №480/1827/19, а стосується забезпечення участі помічника-консультанта народного депутата України під час розгляду справи, яка перебуває в провадженні суду. На підставі викладеного, за результатами перевірки обставин, повідомлених суддею, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
На запитання, чи вважає ОСОБА_1 присутність третіх осіб у судовому засіданні проявом тиску на суддю, кандидат відповіла негативно. Повідомила, що ніколи не заперечує проти присутності вільних слухачів. Водночас, отримавши звернення народного депутата України, за відсутності досвіду, та з метою перестраховки вирішила звернутись до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в її діяльність як судді. На запитання щодо причин, з яких кандидат оцінила депутатське звернення щодо забезпечення помічнику можливості бути присутнім при розгляді адміністративної справи як тиск, ОСОБА_1 відповіла, що таке враження склалося в неї через прохання народного депутата України повідомити про прийняте рішення у строки, передбачені законодавством. Інших пояснень кандидат не надала.
У зв'язку з цим, за результатами оцінювання вказаних вище обставин Комісія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення кількості балів за критерієм соціальної компетентності за показником «емоційна стійкість».
Узагальнюючи викладене, Комісія наполягала на тому, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки фактичні обставини справи і зібрані у ній докази свідчать про те, що ВККС України при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2025 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; відповідачеві запропоновано надати відзив із документами, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Задовольняючи клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, Суд урахував, що позовна заява подана у місячний строк з моменту оприлюднення повного тексту оскаржуваного рішення (т. 1 а.с. 35-37).
27 серпня 2025 року до суду надійшов відзив ВККС України (т. 1, а.с. 46-50) з додатками - копіями матеріалів суддівського досьє кандидатки (т.1, а.с. 51-248; т.т. 2, 3, 4; т. 5, а.с. 1-14).
15 Жовтня 2025 року позивачка звернулася до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за її відсутності, підтримавши заявлені позовні вимоги в повному обсязі та наполягаючи на неспростованих відповідачем доводах позову (т. 5, а.с. 19) та повторила клопотання 16 грудня 2025 року (т. 5, а.с. 25).
Слухання справи неодноразово відкладалося з різних причин. В судовому засіданні, що відбулося 10 лютого 2026 року, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, РЕКОМЕНДАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Конституція України
Стаття 1. Україна є правовою державою.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 19 ч. 2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 126. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Стаття 128 ч 2. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідних положень" Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Основні принципи незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року)
1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.
2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
3. Судові органи мають компетенцію стосовно всіх питань судового характеру і виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції.
11. Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
12. Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення терміну повноважень там, де це встановлено.
Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1889 року)
Всі держави мають прийняти та впровадити Основні принципи незалежності судових органів у відповідності до правил конституційного процесу країни та внутрішньої практики.
Генеральний секретаріат має розповсюджувати Основні принципи, ці рекомендації та періодичні доповіді щодо їх впровадження згідно Рекомендацій 7 та 8 стількома мовами, наскільки це можливо, і надавати їх всім державам та міжурядовим та неурядовим організаціям, які в цьому зацікавлені, для того щоб забезпечити якнайширше розповсюдження цих документів.
Раз на п'ять років Генеральний Секретаріат має готувати незалежну доповідь до Комітету з питань попередження та контролю правопорушень щодо успіхів у впровадженні Основних принципів...
1.3. Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів - судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу.
1.4. Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити.
Додаток до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (17 листопада 2010 року)
1. Ця Рекомендація застосовується щодо кожної особи, яка здійснює судочинство, зокрема й осіб, на яких покладено вирішення конституційних питань.
8 Якщо судді вважають, що їхня незалежність опинилася під загрозою, вони повинні мати можливість звернутися до ради суддів чи іншого незалежного органу або ж скористатися дієвими засобами правового захисту.
16. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.
22. Принцип незалежності судової влади означає незалежність кожного судді при здійсненні ним функцій прийняття судових рішень. У процесі прийняття рішень судді мають бути незалежними та неупередженими, а також мати можливість діяти без будь-яких обмежень, впливу, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання будь-яких органів влади, зокрема внутрішніх органів судової влади.
32. Органи влади, які відповідають за організацію та функціонування судової системи, зобов'язані забезпечувати суддям умови, що дають їм змогу виконувати свою місію та досягати ефективності, захищаючи й поважаючи незалежність і неупередженість суддів.
35. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал.
Оцінювання
42. З метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади.
58. Якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, вони мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
Європейська хартія про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10 липня 1998 року)
1.3 Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів, що приймають участь в засіданні, є суддями, обраними такими ж суддями в порядку, в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддів.
Закон надає кожному судді, який вважає, що його права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити.
1.6. Держава зобов'язана забезпечувати суддів засобами для належного виконання ними своїх завдань, і, зокрема, для розгляду справ в розумні строки.
2.1 Норми Закону, які регулюють підбір і відбір суддів незалежним органом або колегією, за основу відбору кандидатів беруть їх здатність вільно і неупереджено оцінювати правові питання, які будуть передаватися на їх розгляд, та застосовувати закон із повагою до гідності людини.
2.2. Законом має бути передбачено забезпечення умов, які гарантуватимуть шляхом дотримання вимог щодо освітньої кваліфікації та наявності попереднього досвіду призначення на посаду саме тих осіб, які здатні здійснювати судові обов'язки.
3.1. Рішення про призначення обраного кандидата на посаду судді та призначення його/її до конкретного суду приймається незалежним органом, про який ідеться у пункті 1.3, або на підставі його пропозиції, рекомендації або погодження з ним чи висловлення його окремої думки.
3.2. Законом має бути встановлено конкретно зазначені обставини, за яких попередня діяльність кандидата або діяльність, якою займаються його чи її близькі родичі, можуть викликати законні та об'єктивні сумніви щодо незалежності та неупередженості кандидата, що може бути перешкодою для його призначення до певного суду.
4.1. Коли система підвищення суддів по службі ґрунтується не на вислузі років, вона має ґрунтуватися виключно на якостях та достоїнствах, що були помічені під час виконання суддею його обов'язків, шляхом об'єктивної оцінки його діяльності одним або кількома суддями та бесіди з суддею, що оцінюється. Рішення щодо підвищення по службі виноситься органом, про який ідеться у пункті 1.3, або за його пропозицією чи згодою. Суддям, яким не запропоновано підвищення по службі, має бути надане право подати свою скаргу до зазначеного органу.
Як вбачається з Пояснювальної записки до Хартії, особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.
Хартія наголошує, що принаймні половина незалежного від виконавчої та законодавчої влади, органу, відповідального за питання добору, розстановки чи призначення суддів, їх просування по службі чи припинення їх пересування на посаді, мають бути суддями, обраними такими ж суддями, й на таких підставах, що необхідна незалежність цього органу виключає можливість обрання або призначення його членів політичним органом, що належить до виконавчої або законодавчої влади.
2.3. Характер обов'язків судді, посада якого вимагає розплутувати комплексні ситуації, які дуже часто є складними в плані поваги до людської гідності, є таким, для якого "абстрактної" перевірки здатності до обіймання посади недостатньо. Тому кандидати, яких обрано для виконання обов'язків судді, повинні проходити відповідний курс спеціального навчання, який має фінансуватися державою.
Крім того, Хартія закріплює за кожним суддею "право на оскарження", якщо він/вона вважає, що створюється загроза її/його незалежності, незалежності правового процесу або ця незалежність якимось чином порушується. В такому випадку він/вона може передати розгляд описаному вище незалежному органу.
Це означає, що судді не залишаються беззахисними у випадках посягань на їхню незалежність. Право на оскарження є необхідною гарантією, тому що інакше це залишиться лише бажанням встановити засади, спрямовані на захист суддів, якщо вони не будуть послідовно підтримуватися механізмами, які гарантуватимуть їх ефективну реалізацію. Обов'язок отримувати пропозицію або висновок незалежного органу перед тим, як буде прийнято рішення щодо статусу конкретного судді, не обов'язково поширюватиметься на всі можливі ситуації, в яких здійснюватиметься вплив на його/її незалежність. Саме тому надзвичайно важливо забезпечити можливість для суддів звертатися до цього органу з власної ініціативи.
Хартія також передбачає "право судді на підвищення кваліфікації на місці": він чи вона повинні мати регулярний доступ до навчальних курсів, що організовуються за державні кошти, з тим, щоб підтримувати і підвищувати свою кваліфікацію. Держава повинна забезпечувати, щоб такі навчальні курси були організовані відповідно до умов, викладених у п. 2.3.
Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо судової ради на службі суспільства»
5. Склад та функції судової ради відрізняються в різних країнах. Усвідомлюючи наявність такої багатоманітності, але водночас відзначаючи тенденцію створення незалежної судової ради, КРЄС вважала за необхідне наголосити на важливості існування спеціального органу, відповідального за захист незалежності суддів, у контексті додержання принципу поділу влади.
8. Метою судової ради є гарантування як незалежності судової системи, так і незалежності окремих суддів. Існування незалежних та безсторонніх судів є структурною вимогою для держави, що керується верховенством права.
9. Незалежність суддів у глобалізованому та взаємозалежному суспільстві повинна розглядатися кожним громадянином як гарантія правди, свободи, додержання прав людини та безстороннього правосуддя, вільного від зовнішнього впливу. Суддівська незалежність не є виключним правом чи привілеєм, що надається суддям в їхніх особистих інтересах. Вона надається в інтересах верховенства права та тих, хто шукає та сподівається на правосуддя. Незалежність як умова суддівської безсторонності, таким чином, є гарантією рівності громадян перед судом.
10. КРЄС також вважає, що судова рада повинна сприяти ефективності та якості правосуддя, тим самим допомагаючи повному виконанню статті 6 Європейської конвенції про права людини та зміцненню суспільної довіри до судової системи.
39. Деякі рішення судової ради стосовно управління судовою системою, а також рішення щодо призначення, переведення, просування по службі, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів (якщо рада наділена цими повноваженнями) повинні містити пояснення підстав їх прийняття, бути обов'язковими до виконання з можливістю оскарження в судовому порядку. Насправді незалежність судової ради не означає, що вона знаходиться поза законом та звільнена від судового контролю.
55. Там, де це застосовується, питання професійного оцінювання суддів залежить від того, чи наймається суддя на початку своєї кар'єри з числа інших кандидатів, які не мають попереднього професійного досвіду, або після багатьох років практики в юридичній професії з числа найдосвідченіших та найдостойніших практиків.
У першому випадку слід оцінити професійні якості кандидата для того, щоб визначити його/її нерозкриті можливості. Така ж потреба існує і в другому випадку з огляду на природу суддівської діяльності та постійну еволюцію юридичної практики і професійних якостей, яких вона вимагає.
56. Важливо зазначити, що оцінювання не повинно зводитися до визначення рівня правової підготовки та загальних професійних якостей суддів, а й включати більш особистісну інформацію, таку як особисті якості та уміння спілкуватися.
Якщо практика суддівської роботи передбачає особливі технічні навички та особисті якості, було б бажано прийти до певного спільного рішення на європейському рівні щодо їх ідентифікації. У цьому відношенні судова рада повинна відігравати головну роль у визначенні загальних критеріїв оцінювання. Проте судова рада не повинна заміняти собою відповідний судовий орган, наділений повноваженням з проведення оцінювання окремих суддів.
67. Судова рада повинна співпрацювати з навчальною установою стосовно первинної підготовки та підвищення кваліфікації з тим, щоб забезпечити ефективне й високоякісне навчання та гарантувати, що судді відбираються на підставі об'єктивних та вимірюваних критеріїв, здібностей та належної підготовки.
70. Судова рада повинна заохочувати суддів до участі в програмах навчання як важливої складової їхньої професійної діяльності. Власний професійний розвиток через підвищення кваліфікації, що повинно розумітися як постійний процес упродовж усієї кар'єри, є юридичним та етичним обов'язком і правом суддів. Судді, виконуючи свої обов'язки, повинні, зокрема, стежити за змінами в національному та міжнародному праві й практиці, відчувати суспільні тенденції та знайомитися з альтернативними методами вирішення спорів. КРЄС рекомендує судовим радам ураховувати участь суддів у навчальних програмах при розгляді питання про їх підвищення на посаді.
91. Враховуючи значну участь судової ради в управлінні судовою системою, слід гарантувати прозорість її діяльності. Прозорість є визначальним чинником довіри громадян до функціонування судової системи та є гарантією проти загрози політичного впливу або сприйняття наявності корпоративного інтересу, протекціонізму та надання преференцій в межах судової влади.
92. Усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар'єри суддів, повинні бути обґрунтованими.
93. Будь-яка заінтересована особа повинна мати можливість переглянути прийняті рішення та перевірити, чи застосувала судова рада правила та критерії, які ґрунтуються на здібностях кандидата, при здійсненні призначень чи просування по службі.
Щодо повноважень судової ради: б) бажано, щоб судова рада мала повноваження з відбору, призначення та просування по службі суддів. Ці функції мають здійснюватися в повній незалежності від законодавчої чи виконавчої влади, а також в абсолютній прозорості щодо критеріїв відбору суддів.
Висновок Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 17 (2014) "Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади"
1. Верховенство права в демократичній державі вимагає не лише незалежності судової влади, але й створення компетентних судів, які б приймали якомога якісніші судові рішення.
4. …Індивідуальне оцінювання суддів, де таке існує, повинно мати на меті удосконалення судочинства, забезпечуючи його найвищу якість в інтересах суспільства в цілому.
6. Відповідно, основоположним правилом будьякого індивідуального оцінювання суддів повинна бути абсолютна повага до незалежності судової влади. Якщо індивідуальне оцінювання має наслідки щодо підвищення судді по службі, визначення розміру заробітної платні та пенсії або може навіть призвести до відставки, існує ризик, що суддя, якого оцінюють, буде розглядати справи не шляхом неупередженого тлумачення фактів та закону, а у спосіб, який задовольнив би оцінювачів. Будьяке оцінювання суддів представниками законодавчої чи виконавчої влади держави є особливо проблематичним. Однак загрози незалежності судової влади неможливо повністю уникнути, навіть коли оцінювання проводиться іншими суддями. Незалежність судової влади обумовлюється не тільки свободою від неналежного зовнішнього впливу, а й вимагає свободи від неналежного тиску зсередини судової системи, який у певних випадках може виникати як прояв точки зору інших суддів, зокрема голів судів.
9. У більшості формальних процедур оцінювання цілі оцінювання, використані критерії, склад органу, який проводить оцінювання, процедура оцінювання та можливі наслідки чітко визначаються завчасно до проведення оцінювання. Якщо оцінювання проводиться формально, права та обов'язки судді, робота якого оцінюється, мають регулюватися законодавчими чи підзаконними нормативними актами.
КРЄС наголосила на необхідності підтримки та підвищення якості й ефективності судових систем в інтересах усіх громадян. Якщо проводиться індивідуальне оцінювання суддів, його метою має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Це слід робити в інтересах громадськості в цілому.
31. В основі формального індивідуального оцінювання суддів мають бути об'єктивні критерії, визначені компетентним суддівським органом.
Об'єктивні стандарти необхідні не тільки для виключення політичного впливу, а й з інших причин, таких як запобігання виникненню упередженості, консерватизму та протекції по знайомству, що може мати місце, коли призначення та оцінювання проводяться у довільному порядку або за особистими рекомендаціями. Ці об'єктивні стандарти мають ґрунтуватися на критеріях, що враховують кваліфікацію, високі моральні якості, компетентність та ефективність.
33. КРЄС зауважує, що в Київських рекомендаціях зазначено, що оцінювання має здійснюватись, ураховуючи такі критерії: професійна компетентність (знання законодавства, здатність проводити судові засідання, уміння формулювати обґрунтовані рішення), особисті навички (здатність справлятися з навантаженнями, приймати рішення, відкритість до запровадження нових технологій), соціальні навички, наприклад, здатність бути посередником, поважати сторони та відстоювати свої позиції в разі потреби.
34. Загалом КРЄС погоджується із якісними критеріями, переліченими в Київських рекомендаціях. КРЄС вважає, що оцінювання не може ґрунтуватися лише на кількісних критеріях. Крім цього, хоч ефективність роботи судді може бути важливим фактором для оцінювання, КРЄС вважає, що надмірна орієнтація на кількість справ, розглянутих суддею, є проблематичною, оскільки може призвести до появи хибних стимулів.
35. Якість правосуддя не може сприйматися як синонім однієї лише «продуктивності» судової системи. КРЄС попереджує, що недостатнє фінансування та скорочення бюджету можуть призвести до того, що судова система перебільшуватиме значення «продуктивності» в індивідуальному оцінюванні суддів. Тому КРЄС повторно підкреслює, що всі загальні принципи та стандарти Ради Європи покладають обов'язок на державичлени надавати таке фінансування, яке відповідає вимогам різних судових систем. КРЄС упевнена, що якість, а не тільки кількість, судових рішень має бути основою індивідуального оцінювання. У Висновку № 11 (2008) КРЄС обговорювала важливість високої якості судових рішень. Для оцінки якості судового рішення оцінювачі мають сконцентруватися на методології, яку використовує суддя, а не на оцінюванні правових характеристик окремих судових рішень. Останнє може оцінюватися лише в процесі апеляційного перегляду. Оцінювачі мають розглядати всі аспекти, які підтверджують високі результати діяльності судді, зокрема, знання законодавства, навички спілкування, добросовісність, ефективність та високі моральні якості. Для цього оцінювачі мають брати до уваги весь спектр роботи судді в рамках контексту, у якому здійснювалася ця робота. Тому КРЄС надалі вважає проблематичним умотивовувати результати оцінювання кількістю чи процентною часткою судових рішень, змінених апеляційною інстанцією, тільки якщо ця кількість та причини змін рішень чітко не підтверджують, що судді бракує необхідних знань законів та процесуального права. У Київських рекомендаціях 73 та в Доповіді ЄМРС74 висловлюється така сама точка зору.
37. З метою захисту незалежності судочинства оцінювання має проводитися лише суддями. Судові ради, де вони наявні, можуть брати участь у цьому процесі. Однак можуть застосовуватись інші засоби оцінювання, наприклад, членами суддівського корпусу, призначеними або обраними спеціально для оцінювання суддів іншими суддями.
39. Джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати доступ до будьякого доказу, що може бути використаний при оцінюванні, з можливістю оскарження його за потреби.
41. Як уже зазначала КРЄС, усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будьяка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
42. КРЄС застерігає від оформлення результатів оцінювання лише у вигляді балів, чисел, процентних співвідношень або кількості винесених рішень. Усі ці методи, за умови застосування їх без подальшого пояснення чи оцінки, можуть створити хибне враження об'єктивності та достовірності.
45. Узгодити принцип незалежності судової системи з будь-яким процесом індивідуального оцінювання суддів складно. Проте вирішальне значення має правильний баланс. Зрештою, незалежність судової системи повинна бути завжди першорядною.
46. У короткому вигляді, засоби досягнення балансу [між незалежністю та оцінюванням] передбачають таке: (1) мають існувати прості та прозорі правила стосовно процедури, критеріїв і наслідків оцінювання; (2) суддя, робота якого оцінюється, повинен мати право надавати пояснення та оскаржувати незадовільні результати оцінювання, включаючи право негайного доступу до матеріалів оцінювання; (3) оцінювання не повинно ґрунтуватися винятково на кількості розглянутих справ, але має зосереджуватися на якості рішень судді та роботі судді загалом; (4) деякі наслідки, такі як звільнення з посади через негативні результати оцінювання, не можуть застосовуватися до суддів, які працюють безстроково, окрім виняткових обставин
47. Формальне індивідуальне оцінювання суддів, де таке існує, має сприяти вдосконаленню та підтриманню функціонування судової системи на найвищому рівні якості на користь громадян державчленів. Це, у свою чергу, має допомогти зберегти довіру суспільства до судової системи. Це передбачає, що суспільство матиме змогу розуміти принципи та процедуру оцінювання. Тому загальні умови та методи оцінювання мають бути доступними суспільству. Тим не менше, на думку КРЄС, процес індивідуального оцінювання для кар'єрних цілей або підвищення не повинен ураховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому. Процес та результати індивідуального оцінювання мають перш за все залишатися конфіденційними і не розголошуватися. Розголошення результатів оцінювання загрожуватиме незалежності здійснення судочинства через те, що це може принизити суддю в очах суспільства та зробити вразливим до впливу. Крім цього, оприлюднення результатів оцінювання може означати, що суддя стає об'єктом для обговорення та інших нападок.
Підсумовуючи наведене КРЄС виснувала, що незадовільні результати оцінювання не повинні (окрім виняткових обставин) мати можливість призвести до звільнення з посади. Це може відбутися лише в разі серйозного порушення дисциплінарних правил або кримінального законодавства, або якщо об'єктивний висновок, отриманий в результаті оцінювання, однозначно підтверджує нездатність чи небажання судді виконувати свої обов'язки на мінімально прийнятному рівні. Ці об'єктивні висновки повинні надаватися за належною процедурою і ґрунтуватися на достовірних доказах (пункт 12 Висновків).
Висновок Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 28 (2025) " про важливість добробуту суддів для здійснення правосуддя»
2. Добре функціонуюча, незалежна та неупереджена судова система є центральною для належного функціонування будь-якого демократичного суспільства. Це фундаментальний принцип і право, гарантовані статтею 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), що кожен має право на справедливий та публічний розгляд справи незалежним та неупередженим судом. Однак в останні роки судова система зіткнулася з гострими викликами, які загрожують незалежності.
3. В силу своєї посади судді виконують життєво важливу функцію в суспільстві як охоронці верховенства права. Уповноважені захищати основні права людини та належне здійснення правосуддя, вони також забезпечують життєво важливий контроль над виконавчою владою, гарантуючи, що така влада не здійснюється свавільно або безпідзвітно. Ці основні принципи незалежності та неупередженості судової влади лежать в основі належного здійснення правосуддя та верховенства права. Їх надзвичайна важливість відображається в тому факті, що вони захищені на міжнародному рівні Європейською конвенцією з прав людини, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та національними конституційними, статутними та загальними нормами права.
30. Постійні загрози та проблеми безпеки можуть мати серйозні наслідки для добробуту суддів, призводячи до тривоги та почуття ізоляції, особливо коли судді змушені змінювати свій розпорядок дня або обмежувати свою присутність у громадських місцях.
32. У воєнний час фізичний та психологічний тиск на суддів може бути значним. Окрім фактичного або очікуваного руйнування судових будівель та юридичної інфраструктури, значні втрати ресурсів можуть виникнути через постійний вплив справ з високими ставками, загрози особистій безпеці та моральний тягар рішень, що впливають на життя та свободи.
Ці сукупні втрати створюють середовище високого стресу, в якому судді змушені продовжувати виконувати свої обов'язки під величезним психологічним навантаженням. Без належної підтримки колег та інституцій судді можуть відчувати гостру ізоляцію, а їхнє самопочуття може швидко погіршитися.
46. Судді повинні мати повну ясність та визначеність з усіх питань, що їх стосуються. Періодично слід планувати структуровані розмови між суддями на керівних посадах та окремими суддями для обговорення конкретних проблем із добробутом та документування будь-яких узгоджених дій, які будуть вжиті для пом'якшення цих проблем. Це не лише підкреслить меседж про те, що добробут суддів є важливим питанням і що судова влада сприймає його серйозно, але й може посилити відчуття автономії та кар'єрної безпеки судді.
Висновок ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII
81. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
Звіт за результатами оцінки України "Четвертий раунд оцінювання Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів" ухвалений на 76-му пленарному засіданні GRECO (англ. The Group of States against Corruption - "Група держав проти корупції") - орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу (Страсбург, 19-23 червня 2017 року)
Група експертів GRECO схвалює наявність у кандидатів, які не пройшли відбір, права оскаржити в суді відповідні рішення, які приймались на різних етапах відбору. Вони можуть оскаржити рішення ВКК, прийняті за результатами спеціальної перевірки, щодо припинення їхньої участі у конкурсі; рішення ВКК, прийняті за результатами кваліфікаційного іспиту, щодо їхніх можливостей працювати суддею; та рішення ВРП щодо відмови призначати кандидатів, обраних ВКК. Слід зазначити, що два останні види рішень можуть оскаржуватись виключно за дуже обмеженим переліком процесуальних порушень. До останніх належать участь у прийнятті рішення члена ВРП/ВКК, який не мав на це повноважень, або відсутність підпису рішення. У контексті України, де корумпованість суддів є значною проблемою, а довіра громадськості до суддів особливо низька, важливо забезпечити, щоб вся процедура призначення була максимально прозорою та проводилася на основі об'єктивних критеріїв. Одним із ключових елементів для забезпечення цього є надання всіх прийнятих рішень для повного перегляду (як з точки зору суті, так і з точки зору процедури), відповідно до попередніх коментарів GRECO із цього питання. Враховуючи зазначене вище, GRECO рекомендує розширити перелік умов для оскарження рішень щодо призначення суддів кандидатами на зайняття суддівських посад. Це допоможе пересвідчитись, що рішення, які приймаються у такому процесі, можуть бути оскаржені як за суттю, так і за процедурою.
Положення Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Слід визнати, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, тому наявність певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, границі дискреційних повноважень адміністративного органу не можуть бути неоглядними. Межа такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, для, зокрема, уникнення порушення законодавчих приписів та запобігання зловживанням.
У п. 45 Доповіді Венеціанської комісії (далі - ВК) щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій"… А пунктом 47 ВК корелювала ці вимоги і звернення до законодавчого органу: "…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб".
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, а також порядок здійснення судочинства в адміністративних судах встановлює Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Стаття 5.
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом:
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень…
Частина 2 статті 2.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 6. Верховенство права
1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 7. Джерела права, які застосовуються судом
3. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
5. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.
6. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Стаття 9. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 22 Суд першої інстанції
4. Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо …оскарження актів, дій чи бездіяльності …Вищої кваліфікаційної комісії суддів України…
Стаття 77. Обов'язок доказування
1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Цей закон визначає статус та склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів Глава 2 Розділу V), статус і структуру, а також завдання Національної школи суддів з підготовки та регулярного оцінювання суддів (Глави 2, 4 Розділу V), регламентує Порядок зайняття посади судді (Розділ ІV) та визначення Кваліфікаційного рівня судді (Розділ V).
Стаття 48. Незалежність судді
1. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
2. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
3. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
4. Суддя зобов'язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.
5. Незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
6. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
7. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Стаття 106. Підстави дисциплінарної відповідальності судді
1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
6) неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок
Стаття 52. Статус судді
1. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
2. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов'язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. (Справа № 3-93/2022(217/22), рішення КСУ від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024).
Стаття 56. Права та обов'язки судді
5. Суддя має право підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку.
7. Суддя зобов'язаний:
1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
4) виявляти повагу до учасників процесу;
6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;
8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;
9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;
10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
За приписами частини першої статті 93 Закону №1402-VIII ВККС України проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, проводить кваліфікаційне оцінювання, затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), програму та порядок проходження початкової підготовки судді тощо.
Частиною першою статті 79 Закону №1402-VIII установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує (оприлюднює) відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті та офіційному веб-порталі судової влади України (частина друга статті 79 Закону №1402-VIII).
На виконання зазначених положень Закону рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ - 66 вакантних посад), в якому ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX (далі - Закон № 3511-IX) внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Указаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.
Відповідно до пункту 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII ВККС України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. ВККС України проводить кваліфікаційний іспит в межах конкурсу, передбаченого цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом №3511-IX щодо особливостей складання кваліфікаційного іспиту.
На момент набрання чинності Закону №3511-IX, конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, а отже, його продовження та завершення, повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом № 1402-VIII, у редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого судів або судді Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Комісії від 02 листопада 2016 року №141/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 29 лютого 2024 року №72/зп-24) (далі - Положення про конкурс).
Принципами проведення конкурсу є справедливість, законність, публічність, прозорість, відкритість і рівність умов для його учасників, об'єктивність, неупередженість та повага до прав людини (пункт 1.3 Положення про конкурс).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 79-2 Закону № 1402-VIII ВККС України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.
Зокрема, частина 4 статті 79-3 Закону № 1402-VIII встановлює повноваження Комісії в межах конкурсної процедури. Так, за приписами цієї норми, ВККС:
1) на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;
2) проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;
3) проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання;
4) за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Частиною 5 цієї статті окремо наголошено, що особа, яка успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання та підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному апеляційному суді, але за результатами конкурсу не стала переможцем, може використати результати кваліфікаційного іспиту, складеного в межах такого оцінювання, під час наступного конкурсу на вакантну посаду судді апеляційного суду відповідної спеціалізації, оголошеного протягом двох років з дня складення іспиту.
Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в Главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення кваліфікаційного іспиту та 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України (частина перша статті 85 Закону №1402-VIII).
Частиною третьою статті 85 цього ж Закону передбачено, що для цілей формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) ВККС України може ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Порядок та методика проведення таких тестувань затверджуються ВККС України.
Рішення про запровадження та проведення таких тестувань ухвалюється Комісією стосовно всіх суддів (кандидатів на посаду судді).
Результати таких тестувань використовуються як одне із джерел інформації, що підлягає оцінці разом з іншою сукупністю зібраної інформації і матеріалів, є конфіденційними, не оприлюднюються та не впливають на кількість балів кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).
Частинами першою, другою, п'ятою статті 83 Закону №1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Визначені законом етапи конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом №1402-VIII вимогам, зокрема, критеріям компетентності (професійна, особиста, соціальна тощо), доброчесності та професійної етики, Комісія має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об'єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією (частина п'ята статті 83 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини другої статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року №20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, Положення №20/зп-25).
1.1. Кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики.
1.2. Метою кваліфікаційного оцінювання є встановлення рівня компетентності, доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді).
1.3. Завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками.
1.4. Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).
Розділом 2 визначено показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.
Так, зокрема, пунктом 2.4. визначено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
2.4.1. Рішучість та відповідальність.
2.4.2. Безперервний розвиток.
2.8. Відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію соціальної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
2.8.1. Ефективна комунікація.
2.8.2. Ефективна взаємодія.
2.8.3. Стійкість мотивації.
2.8.4. Емоційна стійкість.
Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди (пункт 2.15).
3.1. Тестування з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей проводиться у разі ухвалення Комісією відповідного рішення, в порядку та за методикою, визначеними в цьому рішенні.
3.2. Рішення про проведення такого тестування ухвалюється Комісією стосовно всіх суддів (кандидатів на посаду судді) у межах відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання.
5.1. Відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам
Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення (див пункт 2.15).
5.2. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
5.6. Вага критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання:
5.6.1.2.2. Безперервний розвиток - 25 балів.
5.6.1.3. Соціальна компетентність - 50 балів, з яких:
5.6.1.3.1. Ефективна комунікація - 12,5 бала.
5.6.1.3.2. Ефективна взаємодія - 12,5 бала.
5.6.1.3.3. Стійкість мотивації - 12,5 бала.
5.6.1.3.4. Емоційна стійкість - 12,5 бала.
5.7. Оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі палати або колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала.
У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання, без урахування однієї найвищої та однієї найнижчої оцінки.
6.21. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів:
6.21.3. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
6.23. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень.
6.41. За результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне із таких рішень:
6.41.1. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
6.41.2. Рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
6.42. Рішення Комісії про непідтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої його участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.
V. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ ТА МЕЖІ СУДОВОГО ПЕРЕГЛЯДУ СПРАВИ
5.1 Указом Президента України від 20 лютого 2010 року № 201/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Сумського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) ВККС оголосила конкурс на зайняття (з урахуванням наступних змін) 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, із заявою про участь в якому в грудні 2023 року звернулася і ОСОБА_1 .
Рішенням від 04 березня 2024 року №48/ас-24 ВККС допустила позивачку до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі як особу, яка відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 28 Закону № 1402-VIII.
11 вересня 2024 року Комісія ухвалила рішення № 270/зп-24 (зі змінами) та 09 грудня 2024 року - №316/ас-24 - про призначення кваліфікаційного іспиту у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначення черговості етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).
Рішенням від 23 жовтня 2024 року №333/зп-24 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду в межах Конкурсу.
Рішенням від 22 січня 2025 року № 19/зп-25 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. За результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 набрала 47,6 бали та допущена до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду.
Рішенням від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 ВККС затвердила декодовані результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах Конкурсу. За виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду позивачка отримала 113,5 бали; загальний результат першого етапу кваліфікаційного оцінювання - 305,1 бали; допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Цим рішенням установлено також, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводитиметься у складі Першої палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Комісією 11 квітня 2025 року надіслано запит ОСОБА_1 щодо надання пояснень та доказів (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують її відповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Кандидатом 28 квітня 2025 року надіслано до Комісії запитувані пояснення.
12 Травня 2025 року на адресу Комісії надійшов затверджений 11.05.2025 Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, згідно якого для встановлення реального майнового стану кандидатки потребують пояснень цільове призначення отриманих кредитних коштів та строки погашення фінансових зобов'язань. Додатково ГРД звернула увагу на два аспекти, що також потребували оцінки в межах Конкурсу: твердження позивачки про свідомий вибір залишитися в місті Суми в період повномасштабного вторгнення російської федерації та продовження здійснення правосуддя; та дворазове перебування з дитиною за кордоном попри існуючу заборону його перетину.
Після отримання пояснень кандидатки (5.06.2025), в яких вона спростувала обґрунтовані сумніви ГРД у її відповідності за показниками чесність і законність джерел походження прав на об'єкти цивільних прав, Рада скасувала означений вище негативний Висновок своїм Рішенням від 10 травня 2025 року та скерувала останнє на адресу Комісії наступного дня.
11 червня 2025 року Комісія у складі Першої палати провела співбесіду з кандидатом. Під час співбесіди Комісія обговорила результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також доброчесності та професійної етики.
Рішенням від 11 червня 2025 року № 90/ас-25, прийнятим у складі Першої палати ВККС, визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка, як кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду, набрала 718,43 бали. Цим же рішенням позивачку визнано такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм соціальної компетентності. У тексті означеного рішення Комісією встановлено, зокрема, що позивачка не відповідає критерію соціальної компетентності (пункт 93).
Не погодившись із таким рішенням та висловленими у ньому висновками позивачка звернулася до суду з цим позовом.
5.2 Отже, позивачка успішно пройшла перший етап кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на зайняття посади судді апеляційного суду «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердила відповідність критерію професійної компетенції. Вказаний факт не є спірним у цій справі.
Хоча позов заявлено про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення в цілому, доводи позову стосуються незгоди з висновками палати ВККС щодо результатів оцінювання кількох показників. Отже, спірними у цій справі є висновки Комісії, сформульовані на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами дослідження особистої та соціальної компетентності позивачки, зокрема, в частині невмотивованості оцінок за критерієм особистої компетентності та в частині визнання невідповідності позивачки критерію соціальної компетентності.
Окремо позивачка наголосила на тому, що об'єктом судового захисту в межах ініційованого нею спору є продовження безпідставно припиненої участі в конкурсі, у тому числі з метою використання результатів кваліфікаційного іспиту, складеного в межах такого оцінювання, під час наступного конкурсу на вакантну посаду судді апеляційного адміністративного суду, оголошеного протягом двох років з дня складення іспиту.
На доповнення слід вказати й на інший заявлений позивачкою мотив. Так, під час співбесіди (1:05:49) позивачка повідомила, що одним із чинників, що спонукали її піти на конкурс, було бажання завершити розпочате кваліфікаційне оцінювання, адже її тривалий час не викликають на співбесіду в межах цієї процедури.
До цього слід додати, що за задумом законодавця та з огляду на рекомендації Венеціанської комісії (п. 38 Висновку ВК Щодо проекту змін до конституції України в частині правосуддя, 23- 24 жовтня 2015 року) кваліфікаційне оцінювання суддів як «надзвичайний захід, що вимагає найвищої міри обережності» мало відбутися «швидко та ефективно», аби не перетворити його на інструмент впливу на судову гілку влади. При цьому першочергово підлягали оцінюванню саме судді першої інстанції. Проте зупинення діяльності ВККС у 2019 році майже на чотири роки та інше бачення системи пріоритетності завдань Комісією у новому складі підтверджують, що понад половина суддів системи судоустрою все ще очікують проходження кваліфікаційного оцінювання. При цьому прогнозовані строки завершення цих процедур не зазначено ані в Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, ані в проєкті нової Стратегії. Очевидно, що така ситуація ніяк не узгоджується з принципом правової визначеності.
У світлі таких доводів та мотивів позивачки варто зауважити, що згідно пункту 20 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Разом з тим, пунктом 20-2 цього розділу закону передбачено, що суддя, зазначений в абзаці першому пункту 20 цього розділу, який після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри" за результатами кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду в межах своєї спеціалізації підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, вважається таким, що пройшов оцінювання та підтвердив відповідність займаній посаді відповідно до пункту 20 цього розділу.
Приписи частини 2 статті 19 Конституції України передбачають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі закону, тобто вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Закладений в основу цього положення Конституції принцип суспільної свободи (in dubio pro libertate) означає, що органи мають використовувати лише ті повноваження, що прямо передбачені законом.
При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби ( з постанови ВП ВС від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/43/21).
Досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративних органів, ЄСПЛ виснував, що згідно із загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру», від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).
Очевидно, що у процесі ухвалення рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок під час констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин під час ухвалення рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, у постановах від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24, від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24) наголошувала, що наділення Комісії свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності - не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку, межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося Комісією, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики.
З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критеріями особистої та соціальної компетентностей, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку.
Суд наголошує на тому, що відповідно до частини 5 статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії.
Вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення обов'язково повинне бути вмотивованим.
У випадку, що розглядається, Комісією як єдиним органом, уповноваженим на проведення кваліфікаційного оцінювання суддів в силу закону, на підставі дослідження матеріалів суддівського досьє та за результатами співбесіди з суддею в межах законодавчо визначеної процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка була визнана такою, що не відповідає критерію соціальної компетентності (пункт 93 оскаржуваного рішення) та такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді (пункт 118), - оцінивши у такий спосіб деякі факти з професійної діяльності судді.
Це ще більш важливо з огляду на те, що покладена в основу романо-германської системи права римська максима «contrariorum contraria est ratio» - вимагає, що для протилежних висновків необхідні істотно відмінні [протилежні] умови. У сучасній правовій системі це положення охоплюється принципом належного урядування, за яким влада має здійснюватись у розумний, правомірний, справедливий та найбільш передбачуваний (логічно послідовний і очікуваний) спосіб. Умовно-схематично це можна продемонструвати так: якщо при порівнянні двох справ з однаковими умовами, але протилежним результатом, не з'ясовано істотних об'єктивних відмінностей, причин, що упосліджують такі наслідки, вважається, що орган не керується раціональними причинами при вирішенні питань своєї компетенції.
При цьому доктрина єдиного статусу судді стосується усіх аспектів правового становища суддів, не лише забезпечення однакових умов захисту для виконання професійних обов'язків чи рівності незалежно від посади чи інстанції, територіального устрою чи спеціалізації, а й однакових вимог до набуття посади, єдиного переліку обмежень та заборон та єдиних визначених законом підстав до дисциплінарної відповідальності. Тому обсяг і рівень доброчесності, що очікується від судді окружного суду жодним чином не відрізняється від того, який очікується від судді апеляційного чи Верховного суду.
В аспекті наведеного важливо нагадати правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах цієї категорії, викладені, зокрема, у постанові від 15 січня 2026 року по справі № 990/62/24:
« 50. Отже, Законом № 1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться:
1) для оцінювання судді на відповідність займаній посаді;
2) для визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
52. Відповідно до Положення № 143/зп-16 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин)кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Комісією здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.
53. Отже, кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді покликане з'ясувати і виявити, чи суддя, якого призначили на посаду строком на п'ять років або обрали суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, відповідає цій посаді.
У свою чергу, кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді застосовується у випадку, коли суддя (кандидат на посаду судді) претендує на зайняття посади судді за результатами конкурсу або ж при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
54. За змістом пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводить ВККС.
55. За приписами частин першої та третьої статті 98 Закону № 1402-VIII організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
56. Відтак кваліфікаційне оцінювання - це єдина процедура, яка має одну нормативну основу, але два випадки (дві підстави) її проведення - або для оцінювання судді на відповідність займаній посаді, або для визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
57. В обох випадках кваліфікаційне оцінювання проводиться за однаковими критеріями (компетентність, професійна етика, доброчесність), має одну кінцеву мету (кваліфікований професійний суддівський корпус, якому довіряють) і сутність (є засобом досягнення цієї мети).
62. Приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у частині складу ВККС, який компетентний ухвалити рішення за наслідками оцінювання «діючого» судді, не можна інтерпретувати безвідносно до інших положень цього Закону, які містяться в основному тексті цього нормативного акта та регламентують, по суті, ті самі питання - установлення відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики і доброчесності.
63. Та обставина, що оцінювання, передбачене пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), стосується суддів, призначених / обраних до набрання чинності Законом № 1401-VIII («діючих» суддів), не наділяє цю процедуру оцінювання настільки іншими якісними властивостями (характеристиками), щоб нівелювати юридичні наслідки надання під час оцінювання негативного висновку ГРД».
З урахуванням наведеного негативні наслідки оскаржуваного рішення для позивачки не обмежуються припиненням її участі у конкурсі, внаслідок чого справа набуває для неї виняткового значення. Крім того, захист права позивачки на продовження співбесіди з метою використання результатів цього оцінювання у наступних конкурсах та для завершення розпочатого, але не завершеного її кваліфікаційного оцінювання, - складає окремий достатній виправданий інтерес у здійсненні повного судового контролю за правомірністю оскаржуваних висновків Комісії, що допускає втручання суду в питання обґрунтованості здійсненої Комісією оцінки позивачки за кожним зі спірних показників, як ключового питання спору.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ ЩОДО ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Встановлення відповідності судді критерію особистої компетентності
Відповідно до пунктів 2.4. - 2.7 Положення №20/зп-25 відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність, безперервний розвиток.
Рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, в тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.
Відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.
Безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об'єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв'язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо.
Щодо показників рішучості та відповідальності Комісія у своєму рішенні зазначила таке
Незважаючи на повномасштабне вторгнення російської федерації кандидат залишалася в місті Суми. Розуміючи значення справи для кожної особи, яка звернулася за судовим захистом, та усвідомлюючи відповідальність за прийняття рішень, ОСОБА_1 продовжила здійснювати судочинство та ухвалювати судові рішення.
Відправляючи правосуддя в місті Суми, що розташоване на незначній відстані від кордону з ворогом, в умовах війни, збільшення навантаження, зростання кількості обстрілів, повітряних тривог, кандидат усвідомлює важливість своєчасного прийняття рішень і намагається докладати додаткових зусиль, в тому числі працюючи понаднормово.
У засіданні ОСОБА_1 повідомила, що, на її думку, суддя несе відповідальність за власні рішення не тільки перед сторонами, але й перед іншими особами, які можуть опинитися в подібних правовідносинах. У разі якщо для повного захисту прав особи є необхідність вийти за межі заявлених позовних вимог, суддя має так і вчиняти, не побоючись прийняти рішення (п.с. 54-56).
Проаналізовано Комісією і статистичні показники роботи кандидата (п.п. 57-58).
Комісією також встановлено, що у розділі 1.2 мотиваційного листа кандидата на посаду судді «Інформація про не більше п'яти справ (рішень, праць), якими Ви пишаєтесь» ОСОБА_1 зазначила: «За час роботи суддею мною було прийнято багато судових рішень. Виокремити п'ять справ важко, але кожна справа фактично «пропущена» через себе».
На запитання щодо співвідношення її підходу «пропущення справ через себе» із безсторонністю як принципом судочинства кандидат відповіла, що має розвинену емпатію, але, незважаючи на власні почуття, ухвалює рішення відповідно до вимог законодавства.
Комісія у зв'язку з цим зауважила, що безсторонність та неупередженість є насамперед ставленням судді до справи та її учасників. Тому надмірна емпатичність судді під час судового процесу може сприйматись стороннім спостерігачем як необґрунтована прихильність чи упередженість.
З наведеного вбачається, що лише на підставі власної оцінки фрагменту вислову з мотиваційного листа ВККС зробила висновки про наявність в позивачки зайвої емоційності та оцінила таку як перешкоду здійсненню нею правосуддя з огляду на відсутність необхідної кореляції визначеного ними ступеня прояву цієї якості з вимогою щодо безсторонності судді, проігнорувавши при цьому чітку й однозначну заяву останньої про наявність у неї саме розвиненої емпатії та здатність керувати нею (рішення ухвалюю на підставі закону).
Колегія суддів, аналізуючи наведені висновки, враховує, що емпатія як складова емоційного інтелекту не входить до жодного з наведених вище елементів жодного з показників критеріію особистої компетентності. Більше того, це морально-психологічна якість, фундамент якої може мати вроджені генетичні та психологічні передумови, скориговані умовами розвитку й виховання особи. Важливим в аспекті здійснення судочинства є не ступінь її прояву, а здатність керувати нею. Зазвичай емоційний інтелект (EQ або EI) характеризується з позитивного боку, як здатність усвідомлювати, розуміти та керувати власними емоціями, а також розпізнавати емоційні стани, наміри та мотивацію інших людей. Високий рівень EQ допомагає ефективно взаємодіяти, приймати рішення, адаптуватися до стресу, підвищувати продуктивність у роботі та будувати гармонійні взаємовідносини.
Задля точності та об?єктивності оцінки ступеню вираження емоцій та здатності судді керувати ними зазвичай застосовуються більш складні алгоритми. До прикладу, MSCEIT (Mayer-Salovey-Caruso Emotional Intelligence Test) є однією з найбільш досконалих методик, що валідує зроблені з її допомогою висновки.
У випадку, що розглядається, жодних спеціальних даних (щодо кількості заявлених відводів, скасованих з означених підстав судових рішень і т і) для оцінки цієї риси, ступеню її прояву та впливу на об'єктивність здійснення нею правосуддя Комісія у розпорядженні не мала, та свої висновки ґрунтувала на суб'єктивному враженні.
Верховний Суд вважає, що предметом зацікавленості Комісії могла бути процесуальна поведінка судді, можливі вияви нею ознак упередженості: симпатії чи антипатії до якоїсь зі сторін провадження, проте без дослідження й аналізу таких даних висновки Комісії щодо шкідливого впливу емпатичності судді на її безсторонність є лише припущеннями.
Більш того, суб?єктивне враження членів Комісії в означеній частині висновків вимагає професійної верифікації науковими методами, адже ця сфера знань не належить до предмета їх компетенції.
Стосовно відповідності показнику безперервного розвитку в рішенні зазначено таке.
Кандидат зазначила, що за час роботи суддею навчилась засвоювати уроки з власних помилок, корегуючи свої підходи та поведінку.
З метою професійного розвитку ОСОБА_1 періодично відвідує заходи із підвищення кваліфікації. Так, окрім заходів, зазначених в анкеті кандидата на посаду судді для участі в Конкурсі, ОСОБА_1 брала участь у:
- семінарі «Право на справедливий суд та процесуальні вимоги щодо доступу до суду» 10 травня 2024 року;
- семінарі-практикумі «Актуальні питання мови права та процесуального документування» 05 лютого 2025 року;
- навчанні для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів 10- 14 лютого 2025 року;
- вебінарі «Актуальні питання, пов'язані з розглядом справ за участю військовослужбовців» 28 лютого 2025 року;
круглому столі «Захист пенсійних та соціальних прав під час воєнного стану» 11 квітня 2025 року.
Регулярне навчання в Національній школі суддів України свідчить про сумлінність судді, тому ОСОБА_1 також слідкує за новинами в юридичних онлайн-медіа, вивчає практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Для самовдосконалення та з метою виконання громадянського обов'язку кандидат пройшла онлайн-курси з тактичної медицини та першої психологічної допомоги. Місто Суми є постійним об'єктом атак ворога, тому такі знання є необхідними, оскільки можуть допомогти врятувати життя. Зараз ОСОБА_1 проходить курси військової психології для отримання навичок спілкування з людьми, які пережили травмуючий досвід.
Відповідаючи на питання Комісії щодо джерел підвищення обізнаності у професії, суддя назвала кілька періодичних видань, дайджести ВС, ЗіБ, Юридична газета, онлайн медіа, системи Hudoc, Прецедент, продемонструвавши цифрову компетентність та навички сьорчингу (Searching - швидке знаходження релевантних даних) та одразу пригадавши на вимогу Комісії приклад однієї з останніх прочитаних в обраному Комісією виданні статей, якою виявилася стаття на актуальну тематику штучного інтелекту та технологій блокчейну.
Тобто, у рішенні Комісія перелічила заходи, які позивачка відвідувала з метою професійного розвитку, а також вказала про проходження нею відповідних курсів для самовдосконалення та з метою виконання громадянського обов'язку. Більше того, Комісія робить висновок, що "регулярне навчання в Національній школі суддів України свідчить про сумлінність судді, тому ОСОБА_1 також слідкує за новинами в юридичних онлайн-медіа, вивчає практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини".
Попри вказані обставини, Комісія знизила оцінку позивачки за вказаним показником та не зазначила жодних мотивів, які стали підставою для виставлення 18,33 балів із 25 можливих. Залишилося не зрозумілим, які саме заходи, на переконання Комісії, кандидат зобов'язана була вживати та з якою періодичністю, щоб досягти нормативного значення балів за цим показником.
Встановлення відповідності судді критерію соціальної компетентності
Згідно з пунктами 2.8- 2.12 Положення про кваліфікаційне оцінювання соціальна компетентність - це сукупність морально-психологічних якостей, поведінкових установок і міжособистісних навичок кандидата, які забезпечують ефективну взаємодію, конструктивну комунікацію та здатність зберігати професійну мотивацію і психологічну стійкість у складних ситуаціях, притаманних судовій діяльності. Зазначена компетентність відображає здатність судді налагоджувати та підтримувати належну комунікацію з учасниками процесу, колегами та суспільством, керувати емоціями, ухвалювати рішення в умовах міжособистісної напруги чи конфлікту, діяти з дотриманням поваги до людської гідності та прав сторін.
Відповідність кандидата критерію соціальної компетентності визначається через призму його відповідності показникам критерію соціальної компетентності:
Ефективна комунікація - це здатність кандидата на посаду судді ефективно використовувати комунікацію як інструмент для формування повного розуміння ситуації, встановлення взаєморозуміння та консенсусу у взаємодії з іншими. Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної комунікації, якщо вміє чути та розуміти точку зору інших; чітко та структуровано доносить свою позицію; обґрунтовує свої рішення раціональними, цілісними та послідовними аргументами; здатний відстоювати свою позицію та впливати на думку інших; впевнено та переконливо виступає перед аудиторією.
Ефективна взаємодія - це здатність кандидата на посаду судді будувати конструктивні стосунки з колегами та іншими представниками професійного середовища на основі професійних цілей та цінностей, а не особистих інтересів.
Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної взаємодії, якщо проявляє повагу та докладає свідомих зусиль для розуміння інших точок зору; не провокує сам та не допускає виникнення міжособистісних конфліктів; здатний вживати ефективних заходів для вирішення робочих суперечок.
Стійкість мотивації - це усвідомлена мотивація кандидата на посаду судді до тривалого виконання професійних обов'язків судді в межах закону. Кандидат на посаду судді відповідає показнику стійкості мотивації, якщо має та демонструє усвідомлену (не ситуативну) мотивацію до роботи на посаді судді; розуміє всі виклики та складнощі такої роботи; може переконливо пояснити, що мотивує його до роботи; має сталу та усвідомлену мотивацію до служіння суспільству та розбудови правової держави.
Емоційна стійкість - це здатність кандидата на посаду судді ефективно управляти своїми емоційними станами. Кандидат на посаду судді відповідає показнику емоційної стійкості, якщо він на прикладах доводить свою здатність проявляти емоційну стійкість у стресових ситуаціях та під психологічним тиском; переконливо на прикладах розповідає, як відновлюється від стресу та напруги у професійній діяльності, та демонструє під час співбесіди здатність утримувати фокус та зберігати емоційну рівновагу, відповідаючи на запитання членів Комісії, у тому числі складні та провокаційні (зокрема, щодо статків, доходів, доброчесності тощо).
Положенням визначено, що засобами встановлення відповідності кандидата цим показникам, як і у випадку з особистою компетентністю, є дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіда.
Разом з тим, якщо ефективна комунікація та ефективна взаємодія - це соціальні навички (Soft skills) особи, то стійкість мотивації та емоційна стійкість - це морально-психологічні якості особи. Тим не менш, такі досліджувалися членами Комісії самостійно, без проведення тестування в порядку, визначеному пунктами 3.1-3.2 Положення.
При цьому співбесіда з позивачкою проходила у форматі «питання-відповідь» та «прес-таймінгу», що істотно обмежувало останню у можливостях і способах самопрезентації, більше того, деякі показники свідомо об'єднувались (50:14) членами палати замість послідовного їх обговорення, як того вимагає пункт 6.21 Положення.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення колегія суддів не застосовує пункт 6.46 Положення, що допускає альтернативу у зазначенні його підстав чи мотивів («у мотивувальній частині рішення зазначаються …посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків») як таке, що прямо суперечить нормам частині 5 статті 101 Закону №1402-VIII і є помилковою інтерпретацією «висновку від зворотного», що міститься у пункті 4 частини 3 статті 88 Закону №1402-VIII.
Щодо показників «ефективна комунікація» та «ефективна взаємодія»:
Поняття «ефективна комунікація» та «ефективна взаємодія», сформовані Комісією у Положенні, є чіткими, зрозумілими, їх зміст є вичерпним, оскільки включає в себе наведені вище окремі елементи, як позитивні характеристики, кожен з яких може оцінюватися як окремо, так і в сукупності.
Як висновок, зниження балів за цими критеріями повинно обґрунтовуватися недотриманням хоча б одного із зазначених вище елементів чи наявністю негативних проявів (наприклад, суддя [кандидат на посаду судді] провокує виникнення міжособистісних конфліктів або ж не здатний будувати конструктивні стосунки з колегами, не здатен чути чи розуміти точку зору опонента чи аргументувати власну).
При цьому колегія суддів використовує термін «зниження балів», а не «виставлення балів» (яке може відбуватися за власним переконанням членів палати) з огляду на те, що таке зниження відбулося понад нормативно визначену порогову межу, що є критерієм відповідності, що, відповідно, вимагає особливо ретельного ставлення до визначення підставності та мотивації з боку Комісії.
Виставлення балів нижче від порогового значення означає, що суддя не досягла мінімально прийнятного рівня прояву необхідних якостей для зайняття відповідної посади. Разом з тим, єдиний статус суддів зумовлює також висновок про єдиний рівень доброчесності та професійної етики незалежно від рівня чи спеціалізації суду
В ході співбесіди кандидат чітко й упевнено розмежувала самі поняття комунікації та взаємодії, за що отримала схвальний відгук члена Комісії; спокійно й аргументовано відповідала на низку провокативних запитань членів Комісії щодо уявної практичної ситуації неузгодженості правових позицій під час колегіального вирішення спору, за умови, що колеги використовуватимуть маніпулятивні прийоми на кшталт «аргумент до досвіду», «аргумент до авторитету», послідовно розкривши у власних відповідях здатність відстоювати власну позицію («переконуватиму, наводитиму свої аргументи»), чути колег («або вони мене переконають»), та принциповість під час здійснення правосуддя («окрема думка»). Незважаючи на загальне хвилювання та наполегливість у зведенні нанівець її аргументів членами Комісії, пояснення суддя давала спокійно, виважено, обґрунтовуючи позицію раціональними аргументами. Запропонований нею варіант виходу з уявної конфліктної ситуації був по-перше, законним, по-друге, - цивілізованим та ефективним.
У своїх письмових та усних поясненнях суддя навела численні приклади ефективної комунікації та взаємодії у професійному середовищі (у своєму секторі, загалом з апаратом суду, з колегами, зі студентами), та поза ним (з сином, з волонтерами, військовими та людьми, що спілкуються з військовими, з сім'ями з дітьми, що пережили травматичний досвід), та розкрила результати такої взаємодії (злагоджена колективна робота на результат всередині свого сектору та ефективне вирішення робочих питань з іншими відділами апарату суду (на прикладі канцелярії), участь у навчально-виховних заходах та наступне їх висвітлення у мережі (на веб-сайті та ФБ-сторінці суду), конструктивні безконфліктні стосунки з колегами; обмін корисним досвідом з іншими людьми на прикладі обговорення навиків спілкування з людьми, що пережили травматичний досвід, з волонтерами під час плетіння маскувальних сіток.
виділивши вміння чути інших та визнавати власні помилки; щодо результатів таких комунікацій та взаємодії поза судом вказала на важливість правильного виховання сина власним прикладом, (постійно працювати над собою і ніколи не здаватися у досягненні мети) та
Натомість оскаржуване рішення Комісії в цій частині містить лише цитування Положення про конкурс у відповідній частині (п.с. 68-72), виклад письмових пояснень позивачки щодо успішних прикладів взаємодії та комунікації (п.п.73-78), але не містить жодного пояснення причин зниження балів за цими показниками.
Під час співбесіди один із членів Комісії зауважив, буцімто мотиваційний лист позивачки є надто лаконічним. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Стислий зміст мотиваційного листа зумовлений цільовим його призначенням, специфічним форматом та обмеженими строками підготовки значного обсягу офіційних документів, проте недостатній опис певних рис та чеснот не може слугувати доказом їх браку чи наявність певних вад.
Проактивна позиція позивачки у доведенні перед Комісією власної відповідності усім передбаченим Положенням показникам виявилася у наданні письмових пояснень, у яких така відповідність достатньою мірою деталізована та описана на прикладах. Проте жодних мотивів неврахування чи відхилення таких пояснень, а також спростування викладених у них фактів оскаржуване рішення не містить.
Отже, жодних мотивів зниження балів за наведеними критеріями, як і викладу фактичних обставин, що обґрунтовували б такі умовиводи, оскаржуване рішення не містить.
Щодо показника «стійкість мотивації»
Стійкість мотивації - це усвідомлена мотивація судді (кандидата на посаду судді) до тривалого виконання професійних обов'язків судді в межах закону.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику стійкості мотивації, якщо має та демонструє усвідомлену (не ситуативну) мотивацію до роботи на посаді судді; розуміє всі виклики та складнощі такої роботи; може переконливо пояснити, що мотивує його до роботи на посаді судді (ці фактори співпадають із реальними умовами роботи в межах правого поля); має сталу та усвідомлену мотивацію до служіння суспільству та розбудови правової держави.
Як і у випадку з попередніми показниками, зміст наведених характеристик показника «стійкість мотивації» є чітким і зрозумілим, з чого висновується, що для зниження балів за цей показник слід встановити відсутність певних рис чи переконань в особи, що кандидує на посаду, чи невідповідність викладених нею суджень (уявлень) загальноприйнятим уявленням про позитивні прояви описаних якостей.
Позивачка як суддя зі значним стажем роботи чітко обґрунтувала як у своїх письмових поясненнях, так і під час співбесіди, у чому полягає стійкість її мотивації: заявивши про усвідомлення нею усіх викликів та складнощів, але, водночас, розумінні важливості й значення суддівської роботи, яку вважає еталоном досконалості в юридичній професії. Окреслюючи довготривалу мотивацію до роботи, наголосила на прагненні бути корисною для суспільства й мати змогу захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб та права юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, - а обґрунтованість таких заяв підкріплювала протягом усієї співбесіди наведенням багатьох прикладів реально розглянутих нею справ, розкриваючи як значення справ для осіб, що звернулися за судовим захистом, так і власну переконаність у важливості не боятися приймати рішення, подекуди навіть з використанням повноважень щодо виходу за межі заявлених позовних вимог для надання їм повного судового захисту чи виваженим застосуванням «судового активізму». Наголосила на бажанні здійснити свій вклад у розбудову України як правової держави як довготривалому мотиві, окремо наголосивши на намаганнях надихати свого сина на прагнення служінню суспільству та важливості участі розбудові правової держави. Мотивами участі в конкурсі, серед іншого, додатково вказала прагнення до професійного зростання та фахового визнання, бажання здійснити власний внесок у благо держави у такий спосіб.
Що стосується змісту оскаржуваного рішення, - то воно містить характеристику змісту цього показника (п. 71) та наведені у письмових поясненнях позивачки позитивні її характеристики (п.п. 76-78), але жодних причин зниження балів за цим показником чи викладу обставин, якими зумовлене таке зниження, текст рішення не містить, що позбавляє суд надати оцінку обґрунтованості такого зниження.
Аналізуючи наведений критерій, звертає на себе увагу висловлена під час співбесіди позиція Комісії щодо наступного. Те, що позивачка з восьмирічним сином на початку повномасштабного вторгнення залишилися в заблокованому місті Суми, під загрозою захоплення ворогом, не скориставшись можливостями до евакуації, коли це стало можливим; а також те, що суддя пішки ходила до будівлі суду у періоди припинення транспортного сполучення та повної відсутності пального, для того, щоб продовжувати здійснювати правосуддя Іменем України, усвідомлюючи важливість судового захисту людей навіть у перші місяці повномасштабної війни, - що підтверджується внесеними до ЄДРСР судовими рішеннями, - Комісія визнала «базовими налаштуваннями» судді та «необхідною, але недостатньою умовою» та …знизила бали за показниками емоційної стійкості та стійкості мотивації, визнавши суддю такою, що не відповідає критерію соціальної компетентності.
В аспекті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що не можна нормалізувати здійснення правосуддя під постійними обстрілами. Вибір залишитися у прифронтовому місті, щоб надавати його мешканцям судовий захист, вимагає неабиякого рівня мотивації до служіння суспільству та емоційної стійкості.
Посада судді не належить до професій з підвищеними ризиками для життя. Обираючи її, людина не висловлює автоматичної згоди на роботу в умовах постійних тривог та бомбардувань. І хоча в реальному житті війна «не запитує» нашої згоди, проте не всі судді навіть у воюючій Україні працюють у прифронтових судах, а тому не слід знецінювати свідомий вибір судді надати перевагу служінню народу України перед власною безпекою і безпекою дитини віднесенням його до «базових налаштувань».
Щодо показника «емоційна стійкість»
Єдиною фактуальною основою висновку Комісії про наявність підстав до зниження кількості виставлених членами Комісії балів за цей показник є посилання на обставину звернення позивачки до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя, (здійсненого нею за наслідками депутатського звернення в межах справи № 480/1827/19), та за результатами власної оцінки Комісією підставності такого звернення. Цьому питанню була приділена найбільш прискіплива увага членів Комісії як під час співбесіди (50:30-59:29) так і в тексті оскаржуваного рішення (п.п. 81-89).
Так, у тексті оскаржуваного рішення з цього приводу зазначено: «на запитання, чи вважає ОСОБА_1 присутність третіх осіб у судовому засіданні проявом тиску на суддю, кандидат відповіла негативно. Повідомила, що ніколи не заперечує проти присутності вільних слухачів. Водночас, отримавши звернення народного депутата України, за відсутності досвіду, та з метою перестраховки вирішила звернутись до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в її діяльність як судді.
На запитання щодо причин, з яких кандидат оцінила депутатське звернення щодо забезпечення помічнику можливості бути присутнім при розгляді адміністративної справи як тиск, ОСОБА_1 відповіла, що таке враження склалося в неї через прохання народного депутата України повідомити про прийняте рішення у строки, передбачені законодавством. Інших пояснень кандидат не надала».
Аналізуючи зміст питань та відповідей під час співбесіди, а також викладені Комісією в рішенні міркування з цього приводу, колегія суддів виходить з такого.
Правовий статус судді як носія судової влади передбачає низку гарантій щодо його професійної діяльності, чільне місце серед яких займає незалежність судової влади як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на судовий захист. Конституція гарантує кожному, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, а вплив на них у будь-який спосіб забороняється.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що «професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус" (друге речення абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011); «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом"; «Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід'ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов'язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)"; «конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України" (абзаци третій, шостий підпункту 3.2, абзац десятий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
4.3. Конституційний Суд України зазначає, що дотримання незалежності судової влади та кожного окремого судді, недопустимість будь-якого стороннього впливу на суддів є обов'язком усіх органів державної влади, їх посадових осіб й інших осіб і за міжнародним правом.
Виходячи з доктрини єдиного статусу суддя місцевого чи окружного суду має такий самий рівень захисту своєї незалежності, як і суддя Верховного Суду.
Суддя є носієм конституційної влади, яку здійснюють безперервно. Суддя, як і судовий орган, в якому він чинить судочинство, вже тому самостійно визначає свою діяльність, що це закріплено в Конституції України (статті 6). Поділ державної влади, як відомо, спрямований на досягнення балансу у владі конституційної демократичної держави, а тому суди системи судоустрою України, особливо Верховний Суд, виконують подвійну роль для забезпечення цього конституційного принципу. По-перше, вони самостійно, як і інші гілки влади, займають своє місце в системі функціонального розподілу повноважень державної влади. По-друге, суди мають більше конституційне значення - саме вони відповідальні за підтримання так званого «механізму стримувань і противаг". Маючи таку важливу роль, конституційний парадокс полягає в тому, що судова влада є найбільш вразливою з огляду на вплив двох інших гілок влади (з окремої думки судді КСУ Лемака В.В. стосовно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024).
Протягом періоду становлення України як незалежної демократичної правової держави та зміцнення ролі судової влади у ній означене коло питань неодноразово ставало предметом обговорення найвищого суду країни. Так, зокрема, ще в далекому 2007 році Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 13.06.2007 N 8 висловлював стурбованість з приводу того, що
«Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів. Грубо порушується визначений законом порядок притягнення суддів до відповідальності в частині встановлення її підстав, строків притягнення до неї, забезпечення суддям, стосовно яких вирішується питання про відповідальність, можливості вжити передбачених законом заходів щодо свого захисту. У діяльності суб'єктів, до компетенції яких належить вирішення питань про відповідальність суддів, у деяких випадках вбачається упереджений підхід та намагання вчинити розправу над суддями за їх професійну діяльність. Проведення такими суб'єктами перевірок супроводжується виходом за межі компетенції та перешкоджанням виконанню суддями професійних обов'язків (це виявляється, зокрема, у незаконному вилученні судових справ, пред'явленні вимоги надати відомості, які становлять таємницю нарадчої кімнати).
Гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені. На практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце спроби втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень, а також незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів».
З метою активної протидії цим системним ганебним явищам та для забезпечення однакового та правильного застосування судами законодавства, що встановлює гарантії незалежності судової влади, Пленум дав судам такі роз'яснення:
«При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану та законами України незалежність та самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов'язковість судових рішень шляхом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення судових справ, дотримання присяги судді, належного правового реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність та інші протиправні посягання на правосуддя.
За наявності підстав вважати, що відбувається посягання на незалежність судді щодо неупередженого вирішення судових справ, він повинен вжити заходів для припинення такого посягання та притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності. Суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. У зв'язку з цим неприпустимими є:
- витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;
- прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.
Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом.
Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають».
Окремо ВСУ акцентував на тому, що «встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя у конкретній справі є неприпустимим і не підлягає розгляду. Залежно від характеру і змісту таких запитів та звернень їх слід розцінювати як втручання в судову діяльність.
Вмотивовування таких запитів і звернень посиланнями на законодавство, що визначає порядок розгляду звернень громадян, статус народних депутатів України чи депутатів місцевих рад тощо, не повинні братися до уваги в силу положень частини другої статті 126 Конституції України».
При цьому «втручання» не є синонімом «тиску», це більш широке поняття, що охоплює, але не вичерпується ним: «Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання».
Не залишився осторонь означеного кола питань і Конституційний суд України. Так, зокрема, у рішенні від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 по справі № 1-12/99 за конституційним поданням Верховного суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити народних депутатів України) КСУ дійшов висновку, що «народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ» (п. 1.1 резолютивної частини рішення), - виходячи з наступних міркувань:
«Народні депутати України не можуть звертатися із запитами, що суперечать закону, це прямо випливає з частини 2 статті 19 Конституції України.
Запити народних депутатів України завжди вносяться з викладенням позиції депутата щодо судового рішення чи конкретних дій судді або у разі наявності у народного депутата України сумнівів щодо правильності рішення суду тощо. Викладені в запитах вимоги й пропозиції об'єктивно справляють певний вплив на суддів, що заборонено Конституцією України.
Отже, встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України як члена парламенту з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів саме з питань здійснення правосуддя у тих чи інших конкретних справах є неприпустимим».
Реформа системи судоустрою України у 2016 році стала найбільш дієвою в цій сфері за роки незалежності України. Зміни до Конституції та профільного законодавства в частині правосуддя передбачають не лише забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України чи рекомендацій міжнародних експертів, а й приведення національного правосуддя у відповідність до міжнародних стандартів та зміцнення інституційної незалежності судової влади.
Так, зокрема, закріплена на рівні профільного закону у частині 4 статті 48 процедура повідомлення суддів про випадки втручання у їх діяльність протягом 5 днів до ВРП та Генерального прокурора набула характеру офіційної та обов'язкової, за невиконання цих обов'язків передбачена дисциплінарна відповідальність, включно з можливістю звільнення (пункт 6 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIIІ). Реєстр випадків втручання у діяльність суддів оприлюднено на офіційному сайті ВРП для публічного доступу. Практика органу суддівського урядування, до повноважень якого належить забезпечення незалежності судової влади, з питань, що стали предметом обговорення Комісією, теж була сталою і послідовною на час звернення позивачки до ВРП, та офіційно доведеною до відома усіх зацікавлених осіб: (https://hcj.gov.ua/news/zvernennya-narodnogo-deputata-ukrayiny-yaka-ne-ye-storonoyu-abo-uchasnykom-spravy-mozhe-buty) . І навпаки, суддів, що знехтували визначеним частиною 4 статті 48 Закону № 1402-VIIІ обов'язком, ВРП систематично притягує до дисциплінарної відповідальності (https://hcj.gov.ua/doc/doc/48300; https://hcj.gov.ua/doc/doc/52950; https://hcj.gov.ua/doc/doc/49747; https://hcj.gov.ua/doc/doc/48429).
Зрештою удосконалення систем формування суддівського корпусу та повсякденна діяльність органів суддівського урядування, направлена на усунення незаконного впливу законодавчої та виконавчої влади на судову, принесли вагомі результати. На сьогодні подібні випадки «звернень» народних депутатів у конкретних справах радше прикрі винятки, ніж правило. Разом з тим не варто забувати, що толерування подібним порушенням (ігнорування, безкарність, применшення суспільної небезпеки) з боку суду чи органів суддівського урядування неминуче призведе до регресу та нівелювання досягнутих результатів, що не може не справити негативної дії на впевненість осіб, що звертаються з а судовим захистом, у незалежності й неупередженості правосуддя.
На тлі такого нормативного регулювання та наведеної практики органів суддівського урядування сталася ситуація, що була покладена в основу висновку Комісії про невідповідність позивачки критерію емоційної стійкості.
Так, відповідно до даних суддівського досьє 04 вересня 2020 року кандидат звернулась до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя.
У повідомленні зазначено, що в провадженні судді Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 перебуває справа №480/1827/19, що розглядається за правилами загального позовного провадження, рішення у справі не прийнято.
До суду 03 вересня 2020 року надійшло депутатське звернення народного депутата України Т.Рябухи , згідно з яким до неї звернулись мешканці міста Суми щодо порушення їх законних прав та інтересів під час вилучення земельної ділянки, виділеної товариству «Енергетик - 93» на території Великобобрицької сільської ради Краснопільського району Сумської області. З метою повного та всебічного розгляду вказаного звернення народний депутат висловила прохання забезпечити її помічнику можливість бути присутнім при розгляді адміністративної справи №480/1827/19. Про прийняте рішення народний депутат просила повідомити у строки, передбачені законодавством.
У висновку члена Вищої ради правосуддя від 28 вересня 2020 року, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя №2733/0/15-20, зазначено, що депутатське звернення народного депутата України Т. Рябухи не містить вимог чи пропозицій до судді ОСОБА_1 з питань здійснення правосуддя в адміністративній справі №480/1827/19, а стосується забезпечення участі помічника-консультанта народного депутата України під час розгляду справи, яка перебуває в провадженні суду.
На підставі викладеного, за результатами перевірки обставин, повідомлених суддею, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
Зосередившись на аспекті права вільного безперешкодного відвідування відкритих судових засідання усіма бажаючими, члени Комісії витлумачили звернення народного депутата виключно як прохання про присутність його помічника у судовому засіданні та розцінили факт звернення позивачки до ВРП і ГП як форму недопуску останнього, залишивши поза увагою неодноразові наполегливі пояснення судді, що вона без зайвих питань допускає у відкрите судове засідання усіх бажаючих, а її реакція у формі повідомлення про втручання спричинена не є запереченням проти присутності третіх осіб у засіданні, а спричинена самим фактом звернення народного депутата у конкретній справі, яке вона розцінила як вимогу звітувати про розгляд справи. При цьому Комісією використано поза контекстом її твердження про «відсутність досвіду» та вчинення цих дій «з метою перестраховки». Під час співбесіди Комісія формулювала провокативні запитання щодо гіпотетичної ситуації «появи без попередження» групи народних депутатів на чолі з головою фракції, які порушуватимуть встановлений головуючою в судовому засіданні порядок, схиляючи саму кандидатку до висновку про її нездатність врегулювати подібну ситуацію та впоратися із тиском.
Оцінюючи означені події та позиції сторін щодо них під призмою наведеного правового регулювання, колегія суддів виходить з такого:
Звернення народного депутата України Т. Рябухи адресоване не голові суду, а безпосередньо судді ОСОБА_1 .
Звернення народного депутата України Т. Рябухи не стосується загальних питань організації судочинства чи організаційно-технічного забезпечення суду, а скеровано безпосередньо в рамках конкретної справи №480/1827/19.
Справа №480/1827/19 перебуває у провадженні судді, якій адресоване звернення, та не закінчена розглядом.
Народний депутат України Т. Рябуха не є учасником провадження і не користується наданими процесуальним законодавством правами та обов'язками, а, отже, звернення здійснене у «інший, ніж передбачено процесуальним законом, спосіб».
Звернення народного депутата України Т. Рябухи здійснене в інтересах мешканців міста, учасників Товариства «Енергетик-93», що є учасниками справи щодо вилучення земельної ділянки цього Товариства місцевою владою.
Правовою підставою звернення зазначено норми статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України», які, однак, не містять повноважень народних депутатів на звернення до суду з питань, що пов'язані з конкретними справами, оскільки це прямо заборонено статтею 126 Конституції України.
Звернення народного депутата України Т. Рябухи містить два прохання:
1) Забезпечити можливість присутності помічника-консультанта народного депутата Довгаля В.І. при розгляді адміністративної справи
2) Повідомити народного депутата Рябуху Т. про прийняте суддею рішення «у строки, визначені законодавством», за вказаними поштовою та електронною адресами.
Суддя при вирішенні справ керується виключно законом. Законом, що визначає порядок здійснення адміністративного судочинства, є КАС України.
Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні без попереднього дозволу. Спроби обмежити доступ до відкритих засідань є порушенням принципу гласності судового процесу. Від особи забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу, для входу до приміщення суду (стаття 129 ч 6 Конституції; стаття 11 Закону). Про це добре відомо як судді, так і народному депутатові України в силу їх професійних обов'язків. Отже, жодного рішення щодо «забезпечення участі» вільних слухачів у справі процесуальний закон не передбачає, як і не передбачає будь-яких «процесуальних строків» для вирішення цього питання. З огляду на таке єдиний можливий висновок щодо дійсного змісту другого прохання полягає у визначенні її як вимоги народного депутата України до судді, що розглядає справу, відзвітувати у непередбачений законом спосіб про прийняте нею рішення у справі.
Сукупність наведених ознак чітко і недвозначно відносить окреслену поведінку народного депутата до «неприпустимої» за критеріями, визначеними ППВСУ № 8; а саме звернення - до тих, що здійснені «в інший, ніж це передбачено процесуальним законом, спосіб», - що є достатньою підставою до вжиття суддею заходів, приписаних їй частиною 4 статті 48 Закону №1402-VIII.
Важливо ще раз наголосити, що скерований такий алгоритм дій не на захист персональної недоторканості судді, а на забезпечення впевненості суспільства в цілому та учасників конкретної справи зокрема у незалежності суду та безсторонності й неупередженості судді, що розглядає їх справу.
З урахуванням викладеного, у поясненнях судді про «перестраховку» йдеться не про страх судді перед народним депутатом чи органом законодавчої влади в цілому; і не про нездатність головуючої вирішити можливі конфліктні ситуації, спричинені поведінкою вільних слухачів під час розгляду нею справи; чи про спробу врегулювати такі наперед шляхом недопуску останніх.
Йдеться про дотримання суддею законодавчо визначеного алгоритму дій, що імперативно і безальтернативно віднесений до її обов'язку, та, відповідно, переадресування питання про наявність підстав до вжиття заходів відповідного реагування на розгляд і вирішення уповноваженого на те органу - Вищої ради правосуддя.
Сумніви і вагання судді («радилася з колегами») стосувалися оцінки ризиків обох варіантів поведінки: 1) виконання вимог закону й отримання результату у формі відмови у вжитті заходів реагування (що, зрештою, і сталося) та 2) не повідомити про випадок втручання й наразитися на небезпеку притягнення до дисциплінарної відповідальності за умови збігу певних обставин. Так, зокрема, сторони провадження могли оскаржити таке невиконання вимог закону суддею до того ж таки ВРП. Не виключена й ситуація, за якої за умови гіпотетичної участі судді у конкурсних процедурах відповідна конкурсна комісія, приміром, за участі іноземних експертів, дійде висновку про невиконання нею відповідного обов'язку за усіх наявних для цього підстав.
Діючи в умовах імперативного обов'язку та дисциплінарної преюдиції, встановленої пунктом 6 частини 1 статті 106 Закону №1402-VIII, суддя не мала дискреції у цьому питанні.
Водночас девальвація цього юридичного обов?язку може спричинити регрес у здобутому рівні незалежності суду. Більше того, підхід ВККС, за якого виконання закону карається зниженням балів, створює парадоксальну ситуацію «внутрішнього тиску», коли суддя змушений обирати між дотриманням ст. 48 та лояльністю до суб'єктивних поглядів оцінювачів.
Окремо слід зазначити «охолоджуючий ефект», який такі підходи Комісії можуть справити на суддівську спільноту. Так, судді, які не бажають видаватися в очах оцінювачів «проблемними», можуть припинити виконувати свій імперативний обов?язок щодо повідомлення про втручання. Проте оцінювання не повинно створювати хибних стимулів для конформізму та «процесуального пуризму».
Насамкінець зазначимо, що «досвіду» в судді, як вбачається зі змісту її відповідей під час співбесіди, не було саме щодо таких випадків, що не можна кваліфікувати як брак досвіду загалом.
Перед таблицею оцінок за кожним показником цього критерію, у пункті 91 оскаржуваного рішення ВККС зазначила, що «кандидат під час співбесіди не продемонструвала здатності чітко та структуровано доносити свою позицію, обґрунтовувати свої рішення раціональними, цілісними та послідовними аргументами, відстоювати свою позицію та впливати на думку інших, впевнено та переконливо виступати перед аудиторією».
Оцінюючи підставність таких висновків, колегія суддів враховує, що судові рішення й публічні виступи позивачки не досліджувалися, а співбесіда не могла бути взята за єдине джерело та основу для таких категоричних висновків через згадані вище її формат і таймінг. На манеру ведення дискусії значною мірою впливає виховання і темперамент людини, а на результат- вміння опонента чути і здатність розуміти сказане. Крім того, важко переконати переконаного, адже «кожен диспутант остерігається відмовитися від власних поглядів перш за все тому, що вони є його надбанням і володінням. Відмовитися від них означає для нього те саме, що відмовитися від власності, тобто збідніти» (Еріх Фромм, «Мати чи бути»).
Підсумкові висновки суду щодо критеріїв особистої та соціальної компетенції
На підставі усього вище викладеного колегія суддів доходить висновку про безпідставне та необґрунтоване заниження позивачці балів за кожним із досліджених вище показників окремо та загалом за наведеними критеріями, - що тягне безумовний висновок про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.
Внутрішнє переконання членів Комісії не виправдовує безпідставність чи не вмотивованість її висновків, адже суб'єктивна впевненість члена колегії/палати у правильності оцінки згідно з законом має бути підкріплена раціональними мотивами та доказами, відображеними в письмовому рішенні.
Відсутність мотивації не дає змоги зрозуміти причинно-наслідкового зв'язку між фактичними проявами певних рис і навичок судді і виставленою Комісією оцінкою, при цьому цитування загальних вимог у заперечувальному контексті такою мотивацією не є.
Оцінювання повинно здійснюватися на фундаменті каузальності, експертності та поваги до статусу судді.
Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує викладені у розділі 5.2 цього рішення висновки та вважає наявними підстави задовольнити позов у спосіб, про який просить позивачка.
Отже, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на обґрунтованість доводів позивачки та наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивачки понесені нею судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 986,90 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Керуючись 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 11 червня 2025 року №90/ас-25, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення ВККС України від 11 червня 2025 року №90/ас-25, прийняте у складі Першої палати, яким визнано ОСОБА_1 , такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм соціальної компетентності.
Зобов'язати ВККС України повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко,
І.А. Васильєва,
І.Л. Желтобрюх,
Р.Ф. Ханова,
В.В. Хохуляк,
Судді Верховного Суду