18 лютого 2026 рокуСправа № 380/10305/25 пров. № А/857/29733/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (суддя Москаль Р.М., м.Львів), -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУПФ), в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУПФ щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком із застосування показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021, 2022 та 2023 роки;
- зобов'язати ГУПФ здійснити з 17.01.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021, 2022 та 2023 роки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, використовується лише при первинному призначенні пенсії, тому не поширюється на позивачку. Оскільки позивачка переводиться з одного виду пенсії на інший, то застосуванню підлягає показник середньої плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Також вказує на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021 - 2023 роки.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач з 11.10.2021 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ).
Позивачка звернулася до ГУПФ із заявою від 17.01.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідач на підставі поданої заяви прийняв рішення № 134250006418 від 22.01.2024, яким з 17.01.2024 позивачку переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Позивачка не погодившись із розрахунком розміру пенсії, звернулася до відповідача із заявою від 11.04.2025, в якій просила призначити з дня звернення за призначенням пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії - 2021-2023 роки.
Відповідач листом від 28.04.2025 повідомив про те, що розмір пенсії за віком обчислено з урахуванням страхового стажу 41 рік 07 місяців 23 дні (зарахований по 03.09.2023, коефіцієнт страхового стажу - 0,41583) та заробітної плати врахованої за період з 01.07.2000 по 30.09.2023 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Розмір пенсії за віком з 01.03.2025 становить 4875,14 грн., в тому числі: 3612,24 грн. - розмір пенсії за віком (8686,83 грн. - середньомісячний заробіток x 0,41583 - коефіцієнт страхового стажу); 203,94 грн. - доплата за 11 років понаднормового стажу; 135 грн - індексація з 01.03.2022; 100 грн - індексація з 01.03.2023; 100 грн. - індексація з 01.03.2024; 723,96 грн. - підвищення жителю гірського району. Також, зазначив, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні попереднього виду пенсії (абзац 2 частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону №1058-IV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Крім того, у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, Верховний Суд, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23.
У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що до 17.01.2024 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулася вперше 17.01.2024.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії позивача необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, як того вимагає частина друга статті 42 Закону № 1058-ІV, а саме: за 2021-2023 роки.
Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що право громадян на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звернувшись до суду з цим позовом 16.05.2025, позивачка заявила вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 17.01.2024 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року позивачу запропоновано подати заяву про поновлення строку звернення до суду з огляду на те, що нею пропущено строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що охоплюють період з 17.01.2024 до 15.05.2024.
На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку, у якій просить поновити строк звернення до суду з позовом в частині здійснення перерахунку пенсії з 17.01.2024. Вказує, що підставою звернення до суду позивача є відмова відповідача здійснити перерахунок, яка оформлена листом від 28.04.2025 № 9103-9135/М-52/8-1300/25.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а висловила наступну правову позицію щодо строків звернення до суду:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, про виплату пенсії, яка є щомісячним платежем, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та відповідно порушення своїх прав, позивач мала дізнатись, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Отримання позивачем листа відповідача від 28.04.2025 № 9103-9135/М-52/8-1300/25 у відповідь на її звернення не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через рік після отримання пенсії у лютому 2024 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011р. № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Звернувшись до суду з цим позовом 16.05.2025, позивачка заявила позовні вимоги з 17.01.2024, у зв'язку із чим, з урахуванням визначеного вище висновку, вони можуть бути захищені судом з 16.11.2024 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 КАС, а не з 17.01.2024, як помилково вважав суд першої інстанції.
У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за період до 15.11.2024 (включно) підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду позову в цій частині відповідно до статті 123 КАС.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, від 30 квітня 2025 року у справі №520/16669/24, від 29 травня 2025 року у справі №400/6785/24 в частині розглядуваного питання.
В решті рішення суду необхідно залишити без змін, так як доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року в частині позовних вимог за період з 17.01.2024 по 15.11.2024 скасувати та ухвалити постанову, якою позов в цій частині залишити без розгляду.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич