18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 571/2945/25 пров. № А/857/47475/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.
Запотічного І.І.
секретаря судового засідання Лутчин А.М.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року (головуючий суддя - Качмар М.Я.) постановлену у порядку письмового провадження в с-ще Рокитне у справі № 571/2945/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування протоколів та закриття провадження у справі,
14 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, просив суд скасувати протоколи серії ЕПР1 №388941 від 12.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, ЕПР1 №520053 від 12.07.2025 за ч.1 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №388953 від 12.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №403767 від 27.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, серії ЕПР1 №403808 від 27.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, а провадження закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Окрім того, оскарження дій відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, так само як і скасування такого протоколу окремо від постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не підлягає.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням судді суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що підставою звернення до суду першої інстанції для нього є ст. 25 Закону України «Про поліцію» котра надає право на оскарження дій працівників поліції до суду, оскільки були порушені його права і законні інтереси, створення перешкоджань для здійснення його прав через неправомірні дії працівників поліції, котрі на місці події не складали документів щодо його винуватості, а натомість надали дублікати документів щодо його вини, котрі є недопустимими доказами та вказують на його невинуватість, через неправильні дії працівників поліції. Тому розцінює дії суду першої інстанції, як позбавлення його Конституційного права на захист у суді.
В судовому засіданні позивач-апелянт апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити, відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи, що у відповідності до процесуального закону не перешкоджає її розгляду.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення судді суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого відбулося звернення до суду, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018р. (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує в судовому порядку та просить скасувати протоколи серії ЕПР1 №388941 від 12.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, ЕПР1 №520053 від 12.07.2025 за ч.1 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №388953 від 12.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №403767 від 27.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, серії ЕПР1 №403808 від 27.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, а провадження закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 221 КУпАП, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами третьою і п'ятою статті 126 статтею 130 КУпАП.
Згідно зі статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проаналізувавши статті 221 та 280 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме суду, який розглядає справу про адміністративне правопорушення належить виключне повноваження щодо встановлення правильності і обґрунтованості складання працівником Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення та підстави для адміністративної відповідальності винної особи.
Суду, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, також належить виключне повноваження щодо оцінки доказів, на підставі яких притягується особа до адміністративної відповідальності, зокрема частинами третьою і п'ятою статті 126 статтею 130 КУпАП, на відміну від суду, який розглядає спір в порядку передбаченому ст. 286 КАС України, щодо справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до приписів частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, оспорювані позивачем дії або бездіяльність відповідача повинні мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Таким чином, оскаржувані протоколи про адміністративне правопорушення, лише містять оцінку посадових осіб щодо законності дій відповідного суб'єкта, але не мають самостійного значення, адже безпосередньо не визначають обсягів прав та обов'язків особи, щодо якої його складено.
При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2019 у справі №638/3490/18, в яких зазначено, що «…Слід також зауважити, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.»
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що протоколи серії ЕПР1 №388941 від 12.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, ЕПР1 №520053 від 12.07.2025 за ч.1 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №388953 від 12.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, ЕПР1 №403767 від 27.07.2025 за ч.3 ст.130 КУпАП, серії ЕПР1 №403808 від 27.07.2025 за ч.5 ст.126 КУпАП, не є тими рішеннями суб'єкта владних повноважень, які відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України можу бути оскаржені до адміністративного суду, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування протоколів не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства є правильним.
Водночас, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки судді суду першої інстанції про те, що заявлений спір не підлягає окремому розгляду в порядку адміністративного судочинства, що, як це правильно констатував суддя суду першої інстанції, має наслідком відмову у відкритті провадження в цій адміністративній справі.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суддя суду першої інстанції правильно встановив обставини справи та додержав норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків судді суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року у справі № 571/2945/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 19.02.26