18 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 759/26770/24
Провадження №22-ц/824/2171/2026
Резолютивна частина постанови оголошена 18 лютого 2026 року
Повний текст постанови складено 19 лютого 2026 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Крикуновим Олександром Володимировичем, на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року, ухваленого у складі судді Журибеди О.М., -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м Києва з позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просила: стягнути з відповідача на свою користь відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в розмірі 146910, 92 грн., судові витрати по сплаті судового збору.
Позов обґрунтовано тим, що 29.12.2023 року приблизно о 19 год. 12 хв. в м. Києві по пр-т. Ак. Палладіна 46 а відбулась ДТП за участю: автомобіля «Лянча Дельта», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 ; автомобіля «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 ; автомобіля «Mitfubishi», д.н.з. НОМЕР_3 ; автомобіля «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_4 ; автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_5 ; автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_6 .
Вналсдіок вказаної ДТП транспортний засіб «Opel», д.н.з. НОМЕР_7 , який належить позивачу отримав механічні пошкодження. Згідно з постановою від 15.02.2024 року винним у вчиненні ДТП визнано водія автомобіля «Ляеча Дельта», д.н.з. НОМЕР_8 - ОСОБА_2 .
На момент ДТП цивільно-правово відповідальність водія транспортного засобу «Лянча Дельта» булазабезпечена ПрАТ «Європейсмький страховий альянс», згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕСА №21393846.
ПрАТ «Європейський страховий альянс» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 104828, 26 грн. з урахуванням зносу. Проте, відповідно до рахунку-фактури від 12.03.2024 року вартість відновлювального ремонту «Opel», д.н.з. НОМЕР_7 складає 251739, 18 грн.
За вказаних обставин, позивач вважає, що з відповідача на його користь підлягає до стягнення різниця між фактичним розміром шкоди, якою є вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, та страховою виплатою у розмірі 146910, 92 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду від 20 грудня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на ористь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в розмірі 146 910 (сто сорок шість тисяч дев'ятсот десять) грн. 92 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на ористь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) судовий збір 1469 грн. 11 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, а сама різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля викликана, у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, суд приходить до висновку, що з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що становить 146910, 92 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Крикунов О.В. подавапеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було надано доказів фактично понесених витрат на відновлення транспортного засобу, оскільки наданий рахунок фактура не є належним доказом перерахування коштів за проведення ремонтних робіт.
Також вказує, що фактична різниця між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту становить 53 266,74 грн а не 146 910,00 грн як було стягнуто судом першої інстанції.
Зазначає, що вартість автомобіля на час здійснення ДТП становила 158 095,00 грн, вартість ремонту становить 254 739,18 грн, тобто ремонт перевищує вартість відновлювального ремонту.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Крикунов Д.О. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 29.12.2023 приблизно о 19 год. 120 хв. в м. Києві по просп. Ак. Палладіна, 46-А, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Лянча Дельта» д.н.з. НОМЕР_8 , не вибрала безпечної швидкості руху, не дотрималась безпечної дистанції, в результаті чого здійснила зіткнення з транспортним засобом «Опель» д.н.з. НОМЕР_7 , який перед тим зіткнувся з транспортним засобом «Мітсубісі» д.н.з. НОМЕР_3 , який по інерції зіткнувся з транспортними засобами «Пежо» д.н.з. НОМЕР_4 , «Нісан» д.н.з. НОМЕР_5 , «Фольксваген д.н.з. НОМЕР_6 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Поставновою Святошинського районного суду м. Києва від 15.02.2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпроАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу розміром 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.
Власником пошкодженого транспортного засобу «Opel», д.н.з. НОМЕР_7 є позивач ОСОБА_1 , що вбачається зі свдіоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 .
Оскільки на час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Лянча Дельта», державний реєстраційний номер НОМЕР_8 , була застрахована у ПрАТ «Європейський тсраховий альянс» на підставі полісу№ ЄСА 213938346, вказаною страховою компанією було виплачено страхове відшкодування у сукупному розмірі 104828, 26 грн.
У той же час, як вбачається з наявного у матеріалах справи рахунку-фактури №АХВ-004627 від 12.03.2024 року, наданого офіційним дилером «Opel» в Україні ТОВ «Автохаус ВІПОС» віртість відновлювального ремонту «Opel», д.н.з. НОМЕР_7 складає 251 739, 18 грн.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (п.2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі (ст.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями пунктів 7.36-7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року № 1074/8395 встановлені підстави та порядок розрахунку коефіцієнта фізичного зносу.
Значення Е (коефіцієнту фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.
Відповідно положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 29 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Позивач у позові просив стягнути розмір збитків відповідно до реальної вартості втраченого майна, на підтвердження заявлених вимог до матеріалів долучили рахунок-фактуру № АХВ-004627 від 12 березня 2024 року ТОВ «Автохаус Віпос», відповідно до якого вартість ремонту автомобіля Opel Zafira НОМЕР_12 д.н.з. НОМЕР_7 сума ремонту транспортного засобу 251 739,18 грн.
Разом з тим, окрім зазначеного рахунка-фактури, до суду не подано належних і допустимих доказів того, що ремонт транспортного засобу фактично проведено та яку саме суму коштів реально витрачено на його відновлення. Рахунок-фактура за своєю природою є попереднім (орієнтовним) розрахунком вартості робіт і запчастин та сам по собі не підтверджує факту виконання робіт і оплати. Фактична вартість ремонту після завершення робіт може відрізнятися як у бік зменшення, так і збільшення, що створює ризик стягнення надлишкових коштів або, навпаки, недостатності стягнутої суми для реального відновлення майна. За таких обставин, без встановлення точної суми відновлювального ремонту, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 146910,92 грн. Зокрема, у матеріалах справи відсутні акт виконаних робіт, товарні чи касові чеки, квитанції, платіжні доручення чи інші документи, що підтверджують фактичні витрати на ремонт.
Водночас у матеріалах справи наявний Звіт № 111_24_ESA від 07 березня 2024 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту становить 128 793,91 грн. Згідно з цим звітом ПрАТ «Європейський страховий альянс» виплачено на користь позивача ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 104 828,26 грн.
Отже, сплачене страхове відшкодування не покрило повної вартості відновлювального ремонту, визначеної звітом, у зв'язку з чим різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 (з урахуванням положень ст. 1194 ЦК України). Таким чином, до стягнення підлягає несплачена частина шкоди у сумі 23 965,65 грн (128 793,91 грн - 104 828,26 грн).
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 205,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в процентному співвідношення на 14,22 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за подання позовної заяви у сумі 208,91 грн.
Крім того, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, на користь відповідача з позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 891,45 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Крикуновим Олександром Володимировичем - задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 рокузмінити, зменшивши суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди з 146 910,92 грн до 20 894,65 грн та суму судового збору з 1 469,11 грн до 208,91 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_11 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 891,45 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна