Провадження № 11-кп/824/3262/2026
ЄУН: 370/2782/21 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
2 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та у його інтересах захисника ОСОБА_7 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12019110210000448 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, до 13 лютого 2026 року включно. Залишено як альтернативу даному запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 - заставу, розмір якої зменшено до 375 (триста сімдесят п'ять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що станом на 1 січня 2025 року становить 1135500 (один мільйон сто тридцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 , не погоджуючись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу суду в частині розміру застави та визначити мінімальний розмір застави у відповідності з п. 3 ч. 4 ст. 182 КПК України, або застосувати альтернативний запобіжний захід - носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений посилається на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та підлягає зміні з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
На думку обвинуваченого, посилання суду щодо наявності наведених в ухвалі ризиків носять неконкретний та абстрактний характер, що не дає змоги дійти висновку про наявність зазначених ризиків, оскільки відсутні будь-які конкретні докази обґрунтування щодо намірів або дій, направлених на переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у провадження чи продовжити злочинну діяльність.
Крім того, апелянт не погоджується з розміром визначеної судом застави, оскільки розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього, з огляду на те, що він перебуває під вартою 4 роки 6 місяців 26 днів, і його фінансовий стан значно погіршився, погіршився також стан здоров'я, викликаний невідповідними умовами тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю, за місцем його реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , з покладенням на ОСОБА_8 обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та незаконною. Так, на переконання захисника, повідомлення про підозру ОСОБА_8 не ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах, суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Окрім того, як зазначає апелянт, стороною захисту в судовому засіданні була спростована наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а прокурором протилежне не було доведено, при тому, що кримінальний процесуальний закон покладає обов'язок саме на сторону обвинувачення довести суду, крім обґрунтованості підозри та наявності ризиків, непроцесуальної поведінки обвинуваченого, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
На думку захисника, жодного доказу про існування будь-якого з ризиків, передбачених ст.177 КПК України, до клопотання не додано та взагалі відсутнє в матеріалах кримінального провадження.
Як вважає захисник,судом не взято до уваги, що обраний на стадії досудового розслідування запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, вочевидь, не може бути вкотре продовжено на стадії судового розгляду з тих самих мотивів, бо є очевидним, що ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, не є достатніми для утримання людини під вартою понад 4 роки.
Щодо визначеного розміру застави, захисник зазначає, що розмір застави повинен об'єктивно спроможний забезпечити виконання підозрюваним обов'язків та одночасно не бути для нього завідомо непомірним. Разом з тим, застава в розмірі 1135500 грн. є такою, що не співвідноситься з особою обвинуваченого та обставинами кримінальних правопорушень, та є завідомо непомірною для нього, а тому як вважає захисник такою, що визначена з порушенням вимог КПК України.
Заслухавши доповідь судді,
- пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку поданих апеляційних скарг,
- прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, наголошуючи, що ризики реально існують, що знайшло своє підтвердження і під час судового розгляду, оскільки один із потерпілих вказав, що побоюється за своє життя, у зв'язку з чим не бажає з'являтись безпосередньо до суду, а, з огляду на обставини та характер кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, який був судимим за вчинення насильницьких злочинів, продовжують реально існувати встановлені ризики;
- дослідивши наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали, у т.ч. витребувані в порядку ст. 422-1 КПК України, а також долучені до апеляційної скарги захисника, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12019110210000448 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310КК України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілка Чуднівського району Житомирської області, який має вищу освіту, не одружений, фізична особа-підприємець, має на утриманні неповнолітню дитину 2008 року народження, який зареєстрований та проживав до затримання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2017 року за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 296, ч. ст. 127, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років, звільненого 7 червня 2018 року з заміною невідбутого строку покарання на виправні роботи на строк 1 (один) рік 4 (чотири) місяці 27 (двадцять сім) днів з утриманням 20 % доходів.
За змістом оскаржуваної ухвали судовий розгляд не може бути завершений в даному судовому засіданні, оскільки триває стадія з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами: суд перебуває на стадії допиту потерпілої ОСОБА_9 , право задавати питання надано стороні захисту. Для завершення вказаної стадії та формулювання всіх питань до потерпілої сторона захисту заявила клопотання про ознайомлення із речовими доказами телефонами та записними книжками обвинуваченого, які мають значний обсяг.
Враховуючи зазначене та неможливість завершити судовий розгляд з об'єктивних причин, прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ризик втечі обвинуваченого, з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує останньому, у разі визнання винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченому, відсутність достатніх соціальних зв'язків, які б утримали обвинуваченого від зміни місця проживання, відсутність офіційного місця роботи на момент затримання, ризик впливу обвинуваченого на свідків, які ще не допитані судом, та ризик вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення, з огляду на те, що обвинувачений раніше судимий за вчинення насильницьких злочинів, не зменшилися та продовжують існувати.
Прокурор в судовому засіданні вказане клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Представник потерпілої та потерпіла підтримали клопотання прокурора та просили продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Захисник заперечив проти продовження тримання під вартою обвинуваченого та вкотре орієнтував суд на відсутності належних доказів реальності заявлених у клопотанні сторони обвинувачення ризиків, зазначав про тривалий строк перебування під вартою обвинуваченого, вказував про належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, та просив суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, а також зменшити розмір застави до мінімального, з огляду на майновий стан обвинуваченого та його родини, про що надав відповідні документи, вказував про потребу в лікуванні батька обвинуваченого.
Обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказуючи, що отримав клопотання прокурора перед початком судового засідання, і вказане клопотання є ідентичне з попередніми аналогічними клопотаннями. При цьому заперечив проти оголошення перерви в судовому засіданні (короткої або на інший день) для підготовки до розгляду клопотання прокурора та наполягав на розгляді цього клопотання в судовому засіданні 16 грудня 2025 року. Обвинувачений вказував на безпідставність заявлених прокурором ризиків та недоведеність пред'явленого обвинувачення та просив суд врахувати наявність у нього достатніх соціальних зв'язків, просив зменшити розмір застави, з огляду на відсутність фінансової спроможності у його родини внести визначений судом розмір застави.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора та відмовляючи у задоволенні клопотань захисників, суд першої інстанції погодився з доводами сторони обвинувачення про те, що існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на неповнолітню потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, зокрема, й у вчиненні особливо тяжкого злочину. Врахувавши в сукупності конкретні обставини цієї справи, характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , ступінь тяжкості інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, має на утриманні неповнолітню доньку, а також батьків пенсійного віку, дійшов висновку, що на цій стадії розгляду справи (триває стадія з'ясування обставин справи) прокурор довів, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на момент розгляду даного клопотання, у справі не зменшилися. Зокрема, продовжують існувати ризик переховування від суду з метою уникнення покарання, у разі визнання винуватим в інкримінованих обвинуваченому злочинах, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що обвинувачений раніше судимий за вчинення насильницьких злочинів, ризик впливу на свідків та потерпілих, які на даний час у вказаному кримінальному провадженні не допитані.
Суд дійшов висновку, що на даній стадії розгляду справи підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченому не встановлені, і лише такий запобіжний захід, який хоча і є винятковим, проте спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
При цьому суд дійшов висновку, що наявність в обвинуваченого родини, осіб на утриманні, гарантованого місця проживання, як на те орієнтувала суд сторона захисту, не спростовують встановлені у справі ризики (переховування, вплив на свідків, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення), та не зможуть запобігти цим ризикам, оскільки не є достатніми стримуючими факторами, які б втримали обвинуваченого від зміни місця проживання або переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності, та не переважають можливих інших ризиків неправомірної поведінки обвинуваченого у цій конкретній справі.
Також судом враховано, що обвинувачений не є особою, щодо якої не може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З огляду на встановлені обставини, положення п. 3 ч. 4 ст. 184 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність залишити як альтернативу даному запобіжному заходу обвинуваченому заставу, розмір якої, з огляду на тривалість перебування обвинуваченого під вартою та доводи сторони захисту щодо майнового стану останнього, необхідно зменшити до 375 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що станом на 1 січня 2025 року становить 1135500 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України. При цьому, на переконання суду, застава у такому розмірі на даній стадії розгляду справи буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити заставу. Вказаний розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує, що з наявних матеріалів встановлено, що питання продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження наданих сторонами доказів, що свідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, врахувавши обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, стадію судового розгляду, встановлені на час розгляду клопотання прокурора обставини, дані про особу обвинуваченого, дійшов висновку, що стороною обвинувачення на час розгляду клопотання доведена наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
З огляду на стадію судового розгляду та повноваження суду апеляційної інстанції по даній категорії справи, на думку колегії суддів, доводи сторони захисту про недоведеність висунутого обвинувачення, відсутність доказів на його підтвердження, є непереконливими.
Що ж стосується інших доводів обвинуваченого та захисника, то колегія суддів приймає до уваги, що згідно з висунутим обвинуваченням ОСОБА_8 інкримінується вчинення ряду кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 115 КК України), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі настрок від семи до п'ятнадцяти років, одне - до тяжкого кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 121 КК України), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від п'яти до восьми років позбавлення волі, а також у вчиненні нетяжких злочинів та проступку.
На переконання колегії суддів, суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів враховує характер інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, у т.ч. те, що він має незняту і непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення тяжких насильницьких злочинів, покарання за які останній відбував реально, що у сукупності дає підстави вважати про можливість ухилення обвинуваченого від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, а також про небезпідставність висновку суду про реальність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Також колегія суддів враховує, що суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілих, свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
З урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а також даних, наведених прокурором та не спростованих стороною захисту, про те, що один з потерпілих, побоюючись за своє життя та здоров'я, не приходить до суду, а, окрім того, що не всі свідки допитані, колегія суддів вважає небезпідставним ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого.
Зважаючи на встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, про об'єктивну неможливість застосування до обвинуваченого на даному етапі судового розгляду іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як передача обвинуваченого на поруки - за відсутності заяв відповідних осіб; відсутності стримуючих факторів для настання встановлених ризиків, - як особисте зобов'язання або домашній арешт.
При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційних скарг, дійшов обґрунтованого висновку, що наявність в обвинуваченого родини, осіб на утриманні, гарантованого місця проживання, не спростовують встановлені у справі ризики (переховування, вплив на свідків, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення), та не зможуть запобігти цим ризикам, оскільки не є достатніми стримуючими факторами, які б втримали обвинуваченого від зміни місця проживання або переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності, та не переважають можливих інших ризиків неправомірної поведінки обвинуваченого у цій конкретній справі.
На думку колегії суддів, наведені в оскаржуваній ухвалі обставини переконливо свідчать про наявність на даному етапі таких ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Разом з тим, колегія суддів, з огляду на те, що обвинувачений перебуває під вартою з 2021 року, має на утриманні неповнолітню доньку, батьків пенсійного віку, вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення закону, визначивши обвинуваченому альтернативний запобіжний захід - заставу з визначенням розміру застави та покладенням, у разі внесення застави, обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Однак, на переконання колегії суддів, з урахуванням того, що обвинувачений не має можливості внести заставу у визначеному судом розмірі, проте, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування, вважає можливим зменшити розмір застави до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року.
На думку колегії суддів, застава у такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення частково, а ухвала суду - зміні в частині визначення розміру застави.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та у його інтересах захисника ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, до 13 лютого 2026 року включно, з визначенням розміру застави - змінити в частині визначення розміру застави: зменшити розмір застави до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 908400 грн.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4