Номер провадження: 22-ц/813/4466/26
Справа № 518/1563/13-ц
Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Колос В.М.,
представника ОСОБА_2 - адвоката Латій О.В.,
Сандуленко В.І. та її адвоката Портного М.І.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Портний Микола Іванович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Латій Олена Вікторівна, на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
16 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти за договором позики від 30.03.2011 у розмірі 1 845 000 грн, в тому числі 900 000 грн - сума основного боргу, 945 000 грн відсотки за договором позики. В подальшому позивач уточнював позовні вимоги і в останній редакції просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти за договором позики від 30.03.2011 у розмірі 4 376 250,00 грн, в тому числі 900 000,00 грн - сума основного боргу, 3 476 250,00 грн - відсотки за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 30 березня 2011 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики. Відповідно до п. 1.1 договору позики від 30.03.2011 ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 відсоткову позику в розмірі 900 000,00 грн терміном до 31 липня 2011 року з виплатою йому щомісячно винагороди за користування позикою в розмірі 3,75 відсотків щомісячно від основної суми позики. Ним всі зобов'язання перед відповідачкою було виконано та надано позику, згідно укладеного договору позики від 30.03.2011. Відповідачка ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором позики не виконує, та станом на 30 жовтня 2019 року у відповідачки виникла заборгованість з 103 місяці користування позикою, а саме по поверненню основної суми позики в розмірі 900 000,00 грн та відсотків за користування позикою в розмірі 3 476 250 грн. Відповідачка порушила умови договору позики від 30.03.2011 та вимоги законодавства в частині неповернення суми позики.
14 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти згідно розписки від 30.07.2011 у розмірі 2 356 000,00 грн в тому числі 1 240 000,00 - сума основного боргу, 1 116 000 грн відсотки за користування грошима.
Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2013 року об'єднано в одне провадження справи за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 23 жовтня 2018 року Ширяївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 16 вересня 2019 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 .
В подальшому позивач уточнював позовні вимоги відносно відповідача ОСОБА_2 і в останній редакції просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за договором позики від 30.07.2011 в розмірі 6 401 500,00 грн. в тому числі 1 240 000,00 грн - сума основного боргу; 5 161 500,00 грн. - відсотки за користування грошима.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, ОСОБА_4 з 01 жовтня 2010 року позичив у нього 1 240 000,00 грн, про що ним 30 липня 2011 року було власноручно написано розписку. Гроші ОСОБА_4 отримав від нього в період з 01.10.2010 по 20.07.2011, про що також було вказано в розписці. ОСОБА_4 зобов'язався повернути борг до 30 вересня 2011 року, про що було зазначено в розписці. В зв'язку з тим, що ОСОБА_4 гроші своєчасно не повернув то він надав додаткове письмове узгодження до розписки про те, що він зобов'язується повернути суму боргу до 30 вересня 2012 року та зобов'язався платити йому відсотки за користування грошима в розмірі 3,75 відсотків щомісячно від основної суми позики. Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав, станом на 30 жовтня 2019 року у відповідача виникла заборгованість по поверненню основної суми позики 1 240 000,00 грн та відсотки за користування нею на протязі 111 місяців з 30 липня 2011 року по 30 жовтня 2019 року в розмірі 1 615 00,00 грн. Відповідач порушив строки виконання, які встановлені в розписці та в додатковому узгодженні та вказані вимоги законодавства в частині неповернення суми позики. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті спадщину було прийнято ОСОБА_2 про залучення якого в якості правонаступника була винесена відповідна ухвала суду від 16.09.2019. А отже ОСОБА_2 , як правонаступник прийняв на себе всі права і обов'язки після померлого ОСОБА_4 згідно чинного законодавства.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 відносно нього про стягнення боргу за договором позики. Мотивуючи свої вимоги тим, що він з його дружиною ОСОБА_5 є засновниками ряда сільськогосподарських підприємств і займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, а саме зернових культур. Дружина є засновником приватного підприємства «Агропреміум». 14 вересня 2017 року вказаним підприємством було укладено із ОСОБА_4 , власником на той період земельних ділянок кадастрові номери 5125481900:01:003:0064, 5125481900:01:003:0064 площами 49,4657 та 5,4501 га у відповідності до вимог Земельного кодексу України, договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиси строком на 50 років кожний, за що ОСОБА_4 отримав 1 575 416,00 грн, з вказаної суми державі було сплачено 307 206 грн податків. Після чого, ОСОБА_4 були складені нотаріально посвідченні заповіти на його ім'я, та 19.06.2019 ОСОБА_2 прийняв спадщину на вказані земельні ділянки, уклавши додаткові угоди з ПП «Агропреміум» «Про заміну сторони договору», які зареєстровані у встановленому законом порядку. Про наявність начебто боргів у ОСОБА_4 дізнався з ухвали суду наприкінці 2019 року, що стало для нього несподіваним. Також у відзиві зазначено, що позовна заява від 28.11.2019 не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Не отримані результати розслідування кримінальних справ в яких ОСОБА_4 заперечував написання і підписання розписок, даних позивачу ОСОБА_1 .. Так, з кримінального провадження №12013170460001016 зареєстрованого 10.10.2013 за ч. 1 ст. 358 КК України Ширяївським відділенням поліції Роздільнянського відділу поліції ГУ НП в Одеській області на підставі заяви ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_4 , слідує, що у договорі позики невідомою особою було підроблено її підпис та договір було надано колишнім торгівельним партнером її чоловіка - ОСОБА_6 до Ширяївського районного суду Одеської області, по якому вона нібито позичала кошти. Провадження закрите 17.12.2018 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, через відсутність складу кримінального правопорушення. Відповідач вказує, що не зрозуміло чи проведена почеркознавча експертиза, експертиза встановлення давності виготовлення документа та її результати. Аналогічна ситуація з кримінальним провадженням №12014160460000072 зареєстрованим 11.02.2014 за ч. 1 ст. 358 КК України Ширяївським відділенням поліції Роздільнянського відділу поліції ГУНП в Одеській області на підставі заяви відповідача ОСОБА_4 , з якої слідує, що ОСОБА_1 підробив узгодження до розписки, самостійно написав його текст та підробив підпис ОСОБА_4 .. Провадження також закрито 17.12.2018 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, через відсутність складу кримінального правопорушення. Також не зрозуміло чи проведені почеркознавча експертиза, експертиза встановлення давності виготовлення документа та їх результати. Згідно відкритих даних публічної кадастрової карти у ОСОБА_3 дружини відповідача ОСОБА_4 , яка згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, наявні у власності дві земельні ділянки кадастрові номери 5125481900:01:003:0302 площею 47,4293 га та 5125481900:01:003:0304 площею 10,5536 га.
Відповідачка ОСОБА_3 також надала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю укладання договору позики та виникнення між сторонами правовідносин, характерних для договору позики щодо передачі грошових коштів у борг із зобов'язанням їх повернути. Свої вимоги мотивує тим, що у своїх запереченнях від 11.10.2013 на первинну позовну заяву відповідачка ОСОБА_3 вказувала на те, що вказаний договір вона не укладала, інших домовленостей у неї з позивачем також не було та ніяких грошей позивач їй у власність не передавав. Підпис та дата на договорі зроблені не нею, вони є підроблені або на чистий лист з її підписом та датою було накладено текст. Вперше вона особисто спілкувалася з позивачем у серпні 2012 року. За заявою відповідачки обставини щодо підробки вказаного договору позики досліджувалися у кримінальному проваджені №12013170460001016 Ширяївського РВ ГУМВС України в Одеській області, в матеріалах якого наявні наступні експертні висновки: №2719/02 складений 28 листопада 2014 року судовим експертом почеркознавчих досліджень Хлєбніковою Н.А. Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, за п.п. 2 і 3 якого виявилося можливим вирішити питання про те, чи виконаний запис «30.03.2011 року» та підпис від імені ОСОБА_3 , розміщені в графі «Позичальник» середньої частини зворотної сторони договору позики від 30.03.2011, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , самою ОСОБА_3 або іншою особою. №10016/10017/16-32 складений 17.10.2017 судовим експертами Панчошнік І.З. та Красюк І.П. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за п. 2 якого не виявилось можливим встановити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься в графі «Підпис» нижче реквізитів позичальника у договорі позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 від 30.03.2011, ОСОБА_3 або іншою особою, №10018/16-34/14959/18-34/14960-14971/18-31 складений 16.07.2018 року комісією судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за п. 3 якого на досліджуваний договір позики датований 30.03.2011, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що ймовірно призвело до штучного зістарювання його реквізитів.
У відзиві також зазначено, що усталена практика Верховного Суду виходить з того, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, якщо: розписка не містить відомостей щодо отримання грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 9 липня 2011 року або у будь-який інший день. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальники до позикодавця; зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладання між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача; зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Зазначене надає підстави прийти до висновку, що договір позики слід вважати укладеним лише у випадку, якщо такий договір позики містить в собі застереження про фактично завершене передання грошей позичальнику. За відсутності такого застереження, або іншого факту реальної передачі коштів позичальнику позикодавцем (наприклад боргової розписки), договір позики не є укладеним. Наведені вище висновки експертів підтверджують ту обставину, що відповідачка ОСОБА_3 не підписувала наданий позивачем договір позики від 30.03.2011 року і він має ознаки підробки у вигляді штучного зістарювання його реквізитів. Вказаний договір позики також містить суттєві суперечності щодо посилань позивача на факт передачі ним ОСОБА_3 грошових коштів за цим договором: у п. 2.1 договору вказано, що позикодавець зобов'язаний передати позичальнику зазначену в п. 1.1 цього договору суму в строк до 30 березня 2011 року, тобто не пізніше 29 березня 2011 року, проте сам договір датований 30 березня 2011 року, що виключає можливість передачі вказаної суми в строк до 30 березня 2011 року; у п. 2.2. договору вказано, що факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується підписом позичальника та позикодавця на договорі, проте у договорі відсутній текст на підтвердження того, що ОСОБА_3 дійсно отримала від позивача за цим договором у борг готівкою 900 000 грн. Зазначені обставини свідчать про те, що вказаний договір позики ОСОБА_3 з позивачем не укладала, грошових коштів від нього за цим договором не отримувала і будь-яких зобов'язань про повернення позивачу грошових коштів на себе не приймала.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 30 березня 2011 року у розмірі 900 000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 30 липня 2011 року у розмірі 1 240 000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Портний М.І. звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року в частині стягнення з неї коштів на користь позивача ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Латій О.В. в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3 та її адвоката Портного М.І., які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, представника ОСОБА_2 - адвоката Латій О.В., яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, та представника ОСОБА_1 - адвоката Колоса В.М., який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, та відзивах на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення боргу, судом першої інстанції встановлено, що згідно наявного в матеріалах справи оригіналу боргової розписки від 30.07.2011 ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_1 гроші за період з 01 жовтня 2010 року по 2011 року в сумі один мільйон двісті сорок тисяч гривень. Зобов'язався вказану суму беззаперечно та своєчасно повернути ОСОБА_1 до 30 вересня 2011 року. Крім того, зазначено, що вказані гроші він отримував своєчасно та так і віддасть своєчасно. Розписка написана ним особисто у спокійній та діловій обстановці. Отримання грошей підтверджує його дружина ОСОБА_3 .
Згідно наявного в матеріалах справи оригіналу додаткової угоди від 22.11.2011 до розписки від 30.07.2011 ОСОБА_4 запропонував підписати додаткову угоду з ОСОБА_9 про фіксацію передачі грошових коштів від 30 липня 2011 року з відсотковою ставкою 3,75 відсотків помісячно на суму боргу 1 240 000,00 грн. Угоду написано за його проханням, його кредитором ОСОБА_9 за його проханням без будь-якого фізичного чи психологічного примусу. Зобов'язуюсь вказану суму 1 240 000,00 грн, з відсотками повернути до 30.09.2012.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 17.12.2018, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014160460000072 від 11.02.2014 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, постановлено закрити у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Крім того, судом були досліджений висновок експертів №10177/16-34/15089-15091/18-34/15092/18-31 від 18.07.2018 у кримінальному провадженні №12014160460000072, з якого вбачається, що встановлені ознаки свідчать про те, що записи і підписи від імені ОСОБА_4 внизу в розписці від імені ОСОБА_4 , датованій 30.07.2011 року та додатковій угоді до цієї розписки датованій 22.11.2011 року виконанні кульковими ручками, спорядженими пастами синьо-фіолетового та світло - чорного кольорів. На досліджувану розписку, датовану 30.07.2011 та додаткову угоду до цієї розписки, датовану 22.11.2011 (або на окремі їх фрагменти), здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання їх реквізитів. Рукописний текст розписки від імені ОСОБА_4 , датованій 30.07.2011 виконаний в період часу ймовірно пізніше листопада 2011 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних записів у документі не представляється можливим із причини малої кількості наданих зразків порівняння зі штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записах. Підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від імені ОСОБА_4 , датований 30.07.2011, виконаний в період часу ймовірно раніше листопада 2011 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних записів у документі не представляється можливим із причини малої кількості наданих зразків порівняння зі штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваному підписі. Підпис від імені ОСОБА_4 та текст в розписці від імені ОСОБА_4 , датований 30.07.2011, виконані у різні періоди часу. Основний текст розписки та підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від імені ОСОБА_4 датований 30.07.2011, виконані в різний період часу, який вказано в п.3 висновків. Встановити період виконання запису «30 июля 2011 р» і підпису поряд з ним в розписці від імені ОСОБА_4 , датованій 30.07.2011, не представляється можливим із причини відсутності зразків порівняння із штрихами також ж рецептури пасти як і у досліджуваних записах та підписі. Встановити, в один чи різні періоди часу виконано основний текст розписки від імені ОСОБА_4 , датованої 30.07.2011 року, підпис від імені ОСОБА_4 та напис на розписці «30 июля 2011 року» і напис поряд з ним не представляється можливим із причин відсутності зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записах та підписі. Відповісти на питання «Чи в один період часу були виконанні рукописний текст додаткової угоди до розписки датованої від 22 листопада 2011 року та підпис від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді?» не представляється можливим із причини неможливості встановити період виконання рукописного тексту та підпису від імені ОСОБА_4 в додатковій угоді до розписки від 30.07.2011 року, датованій 22.11.2011 року внаслідок відсутності зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записах та підписі. Встановити чи був виконаний рукописний текст в додатковій угоді до розписки від 30.07.2011 року, датованій 22.11.2011 року на чистому аркуші паперу з нанесеним підписом від імені ОСОБА_4 з причини відсутності зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записах та підписі. Текст розписки та підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від імені ОСОБА_4 датованій 30.07.2011 року, на чистому аркуші паперу з нанесеним підписом від імені ОСОБА_4 не виключається. Порівняти час виконання рукописного тексту та підпису в додатковій угоді до розписки від 30.07.2011 року датованій 22.11.2011 та рукописного тексту і підпису від імені ОСОБА_4 в розписці від імені ОСОБА_4 датованій 30.07.2011 року не представляється можливим із причини відсутності придатних для порівняння зразків рецептур паст кулькових ручок для записів та підписів в додатковій угоді до розписки від 30.07.2011, датованій 22.11.2011.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого повторно 18 квітня 2019 року Ширяївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, відповідний актовий запис №329.
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка Ширяївської селищної ради Одеської області №380 від 31.10.2018 з якої вбачається, що в АДРЕСА_1 з 1986 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та постійно проживав з 1986 року.
Також, в матеріалах справи наявна довідка Ширяївської селищної ради Одеської області №379 від 31.10.2018 з якої вбачається, що померлий ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав станом на 18 жовтня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 на день його смерті за вказаною адресою були зареєстровані: дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно копії договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14.09.2017 між ОСОБА_4 та приватним підприємством «Агропреміум» в особі директора Друмова Віталія Івановича було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно п. 1.1. за цим договором власник надає землекористувачу право використовувати земельну ділянку, зазначену у пункті 1.2 цього договору для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису. Відповідно до п. 1.2 земельна ділянка розміром 5,4501 га розташована за адресою: Макарівська сільська рада Ширяївського району Одеської області, кадастровий номер 5125481900:01:003:0305 перебуває у власності власника згідно із Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ №752253 виданого Ширяївською районною державною адміністрацією Одеської області від 03 вересня 2012 року, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №51254819100105. Відповідно до п. 2.3 цього договору термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 50 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. Згідно п. 3.1 вищевказаного договору за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату у розмірі 156 352,47 грн, в еквіваленті 5 995 доларам США по курсу НБУ на день укладання договору), що сплачуться ним у грошовій формі одноразово на весь період користування відповідно до п. 2.1 Договору.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №98468844 від 26.09.2017 договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер б/н виданий 14.09.2017, видавник ПП «Агропреміум», зареєстрований 21.09.2017 державним реєстратором Мирза Миколою Павловичем, номер запису про інше речове право: 22523909.
Також в матеріалах справи наявна додаткова угода №1 до договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14 вересня 2017 року про заміну сторони договору (власника) від 11.07.2019, з якого вбачається, що у зв'язку зі смертю попереднього власника ОСОБА_4 та переходом права власності на земельну ділянку у порядку спадкування до ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ННН №707443, спадкова справа №380/2018, зареєстрована в реєстрі за №712 від 19.06.2019 виданим державним нотаріусом Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Котюжинською Л.Д. та витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі (номер витягу: 56575861, виданий 19.06.2019 Любашівською районною державною нотаріальною конторою Любашівського районного нотаріального округу Одеської області; номер у спадковому реєстрі свідоцтва про право на спадщину: 64347269), а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 17098360 від 19.06.2019, сформованим Любашівською районною державною нотаріальною конторою Любашівського районного нотаріального округу Одеської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1362079951254, номер запису про право власності: 32059640 від 19.06.2019), керуючись положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», Приватне підприємство «Агропреміум» в особі директора Вєлкова Василя Михайловича з одного боку та ОСОБА_2 уклали дану додаткову угоду до договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14 вересня 2017 року про заміну сторони договору (власника). Згідно п. 1 сторони дійшли згоди внести такі зміни: пункт 1.1. у вступній частині договору слова « Власник ОСОБА_4 » замінити словами «Власник ОСОБА_2 »; пункт 1.2. у розділі договору « реквізити та підписи сторін» в частині «Власник» викласти у наступній редакції: « ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 15 серпня 2005 року, місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 . Інші умови договору залишаються незмінними.
В матеріалах справи наявна копія договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14.09.2017, з якого зокрема, вбачається, що між ОСОБА_4 та ПП «Агропреміум» в особі директора Друмова Віталія Івановича було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно п. 1.1. за цим договором власник надає землекористувачу право використовувати земельну ділянку, зазначену у пункті 1.2 цього договору для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису. Відповідно до п. 1.2 земельна ділянка розміром 49,4657 га розташована за адресою: Макарівська сільська рада Ширяївського району Одеської області, масив НОМЕР_5 , ділянка № НОМЕР_6 , кадастровий номер 5125481900:01:03:0064 перебуває у власності власника згідно із Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії І-ОД №054502 виданого Макарівською сільською радою Ширяївського району Одеської області від 11.12.2000, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №454. Відповідно до п. 2.3 цього договору термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 50 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. Згідно п. 3.1 вищевказаного договору за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату у розмірі 1 419 064,96 грн, в еквіваленті 54 412 доларам США по курсу НБУ на день укладання договору), що сплачуться ним у грошовій формі одноразово на весь період користування відповідно до п. 2.1 Договору.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №98466347 від 26.09.2017, з якого вбачається, що договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер б/н виданий 14.09.2017, видавник ПП «Агропреміум», зареєстрований 21.09.2017 державним реєстратором Мирза Миколою Павловичем, номер запису про інше речове право: 22523506.
Також в матеріалах справи наявна додаткова угода №1 до договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14 вересня 2017 року про заміну сторони договору (власника) від 11.07.2019, з якого вбачається, що у зв'язку зі смертю попереднього власника ОСОБА_4 та переходом права власності на земельну ділянку у порядку спадкування до ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ННН №707444, спадкова справа №380/2018, зареєстрована в реєстрі за №713 від 19.06.2019 виданим державним нотаріусом Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Котюжинською Л.Д. та витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі (номер витягу: 56575928, виданий 19.06.2019 Любашівською районною державною нотаріальною конторою Любашівського районного нотаріального округу Одеської області; номер у спадковому реєстрі свідоцтва про право на спадщину: 64347312), а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 170986710 від 19.06.2019, сформованим Любашівською районною державною нотаріальною конторою Любашівського районного нотаріального округу Одеської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 34130351254, номер запису про право власності: 32059944 від 19.06.2019), керуючись положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», ПП «Агропреміум» в особі директора Вєлкова Василя Михайловича з одного боку та ОСОБА_2 уклали дану додаткову угоду до договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 14.09.2017 про заміну сторони договору (власника) Відповідно до пункту 1 сторони дійшли згоди внести такі зміни: пункт 1.1. у вступній частині договору слова «Власник ОСОБА_4 » замінити словами «Власник ОСОБА_2 »; пункт 1.2. у розділі договору «реквізити та підписи сторін» в частині «Власник» викласти у наступній редакції: « ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 15 серпня 2005 року, місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 . Інші умови договору залишаються незмінними.
Також в матеріалах справи наявні видаткові касові ордери №77 від 10.10.2017, №78 від 11.10.2017, №79 від 12.10.2017, №80 від 13.10.2017, №81 від 17.10.2017, №82 від 18.10.2017, №83 від 19.10.2017, №85 від 20.10.2017, №86 від 23.10.2017, №87 від 24.10.2017, №88 від 25.10.2017, №89 від 26.10.2017, №90 від 27.10.2017, №91 від 30.10.2017, №92 від 31.10.2017, №93 від 01.11.2017, №94 від 02.11.2017, №95 від 0311.2017, №96 від 06.11.2017, №97 від 07.11.2017, №99 від 08.11.2017, №100 від 09.11.2017, №101 від 10.11.2017, №102 від 13.11.2017, №103 від 14.11.2017, №106 від 15.11.2017, з яких вбачається, що ПП «Агропреміум» ОСОБА_4 видано 1 268 209,88 грн за користування земельною ділянкою, згідно договору емфітевзиса від 14.09.2017.
В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 виданого повторно 31 жовтня 2017 року Приморським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, з якого вбачається, що 07 грудня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_11 ».
Також в матеріалах справи наявна копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що засновником юридичної особи приватного підприємства «Агропреміум» є ОСОБА_5 .
Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №134618, код юридичної особи ПП «Агропреміум» - 36249154, місце знаходження юридичної особи є вул. Леніна буд. 6А с. Макарове Ширяївського району Одеської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців: 15511020000000421, дата проведення державної реєстрації 22.12.2008.
Відповідно до заповіту від 03 жовтня 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Ширяївського районного нотаріального округу Одеської області - Лановою Н.А., ОСОБА_4 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного так і морального на випадок його смерті робить таке заповітне розпорядження: належні йому: земельну ділянку, кадастровий номер 5125481900:01:003:0305, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Макарівської сільської ради Ширяївського району Одеської області; земельну ділянку, кадастровий номер 5125481900:01:003:0064, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Макарівської сільської ради Ширяївського району Одеської області він заповідає: ОСОБА_2 .
В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 червня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за №712, з якого вбачається, що державний нотаріус Любашівської районної державної нотаріальної контори - Котюжинська Л.Д. посвідчила на підставі заповіту, посвідченого Лановою Н.А., приватним нотаріусом Ширяївського районного нотаріального округу Одеської області 03 жовтня 2017 року за реєстром №915, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із: земельної ділянки площею - 5,4501 гектари, кадастровий номер земельної ділянки - 5125481900:01:003:0305, розташованої на території Макарівської сільської ради Ширяївського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої 14 вересня 2012 року відділом Держземагенства у Ширяївському районі Одеської області, належної спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №752253 виданого 14 вересня 2012 року відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області від 09 листопада 2011 року №502. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №512548191001051. Право власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1362079951254, номер запису про право власності: 22523855, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та об'єкта нерухомого майна, виданими 19 червня 2019 року ОСОБА_12 , державним реєстратором Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області за №170972141, 170972993, 170973257. Вартість земельної ділянки складає - 136 221,70 грн.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 червня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за №713, державний нотаріус Любашівської районної державної нотаріальної контори - Котюжинська Л.Д. посвідчила на підставі заповіту, посвідченого Лановою Н.А., приватним нотаріусом Ширяївського районного нотаріального округу Одеської області 03 жовтня 2017 року за реєстром №915, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із: земельної ділянки № НОМЕР_6 , масив № НОМЕР_5 , площею - 494 657 гектари, кадастровий номер земельної ділянки - 5125481900:01:003:0064, розташованої на території Макарівської сільської ради Ширяївського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої 11 грудня 2000 року відділом Держземагенства у Ширяївському районі Одеської області. Право власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 34130351254, номер запису про право власності: 547477, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та об'єкта нерухомого майна, виданими 19 червня 2019 року ОСОБА_12 , державним реєстратором Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області за №№170972141, 170973407, 170973557. Вартість земельної ділянки складає - 1 481 195,22 грн.
Відповідно до інформаційної довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №57328403 від 23.08.2019, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 Любашівською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №390/2018 від 07.12.2018, видано свідоцтво про право на спадщину номер у спадковому реєстрі 64347269 від 19.06.2019 та видано свідоцтво про право на спадщину номер у спадковому реєстрі 64347312 від 19.06.2019.
Отже, з наявних в матеріалах справи документів, судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно розписки від 30.07.2011 та додаткової угоди до розписки від 30.07.2011, вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір позики від 30.07.2011, згідно якого ОСОБА_4 отримав від позивача ОСОБА_1 у борг кошти в сумі 1 240 000,00 грн, які зобов'язався повернути позивачу з відсотками в строк до 30.11.2012 у повному обсязі.
Так, зі змісту розписки від 30.07.2011 вбачається факт отримання ОСОБА_4 від позивача грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 30 липня 2011 року.
Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування, перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
У відповідності до вимог статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування це вольовий акт , яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
Згідно положень статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.
Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов'язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов'язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №192/2761/14 (провадження №61-4724св18) та від 21.10.2020 у справі №212/5525/16-ц (провадження №61-20174св19).
При вирішенні спору про стягнення із спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола останніх, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язок спадкодавця ОСОБА_4 не припинився внаслідок його смерті і перейшов до його спадкоємця ОСОБА_2 , тому вимога позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з нього боргу в сумі 1 240 000 грн за договором позики від 30 липня 2011 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з нього боргу в сумі 1 240 000 грн за договором позики від 30.07.2011.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 зазначає, що матеріалами справи не доводиться той факт, що у певний час і день, у певному місці ОСОБА_1 саме позичив ОСОБА_4 певну грошову суму. Докази на підтвердження відповідних обставин стороною позивача не надано. В свою чергу, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказуються факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити факт передачі коштів відповідачу.
Позивачем ОСОБА_1 не надано необхідних доказів на підтвердження реальності грошового зобов'язання, оскільки розписка від 30.07.2011 не підтверджує факт передачі ОСОБА_4 грошових коштів 30 липня 2011 року або у будь-який інший день.
Отже, ОСОБА_2 вважає, що виникнення між сторонами правовідносин - ОСОБА_1 і ОСОБА_4 характерних для договору позики, а саме, щодо передачі грошових коштів у борг із зобов'язанням їх повернути не доведено належними і допустимими доказами.
Щодо вищезазначених тверджень апеляційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно статті1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1-2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №723/304/16-ц, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі №344/16307/15, від 22 серпня 2019 року в справі №369/3340/16, від 14 липня 2021 року в справі №750/2316/19, від 04 червня 2025 року в справі №127/34793/23.
Як було встановлено, у розписці від 30.07.2011 зазначено, що ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_1 гроші за період з 01 жовтня 2010 року по 2011 рік в сумі один мільйон двісті сорок тисяч гривень. Зобов'язався вказану суму беззаперечно та своєчасно повернути ОСОБА_1 до 30 вересня 2011 року. Крім того, зазначено, що вказані гроші він отримував своєчасно та так і віддасть своєчасно. Розписка написана ним особисто у спокійній та діловій обстановці. Отримання грошей підтверджує його дружина ОСОБА_3 (т. 3 а.с.191).
Згідно наявного в матеріалах справи оригіналу додаткової угоди від 22.11.2011 до розписки від 30.07.2011 ОСОБА_4 запропонував підписати додаткову угоду з ОСОБА_9 про фіксацію передачі грошових коштів від 30 липня 2011 року з відсотковою ставкою 3,75 відсотків помісячно на суму боргу 1 240 000,00 грн. Угоду написано за його проханням, його кредитором ОСОБА_9 за його проханням без будь-якого фізичного чи психологічного примусу. Зобов'язуюсь вказану суму 1 240 000,00 грн, з відсотками повернути до 30.09.2012 (т. 3 а.с. 192).
Отже, у розписці ОСОБА_4 власноручним підписом засвідчив, що отримав грошові кошти від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути, отже саме на умовах боргу, що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність виникнення між сторонами правовідносин - ОСОБА_1 і ОСОБА_4 характерних для договору позики, а саме, щодо передачі грошових коштів у борг із зобов'язанням їх повернути.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №523/1712/18, від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.0.2019 у справі №524/4946/16 від 12.09.2019 у справі №604/1038/16, від 12.12.2025 у справі №686/3090/21).
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі №596/1123/19 (провадження №61-7056св22) та від 05 червня 2024 року в справі №640/15157/16-ц (провадження №61-4579св24).
Колегія суддів зазначає, що наявність в ОСОБА_1 боргової розписки є підтвердженням існування правовідносин за договором позики між сторонами та свідчить про невиконане позичальником зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка від 30.07.2011 та додаткова угода від 22.11.2011 до розписки від 30.07.2011.
Колегія суддів також зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 стаття 215 ЦК України).
В даній справі договір позики укладений у письмовій формі (боргова розписка та додаткова угода) та їх зміст підтверджують факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів до підписання договору його сторонами.
З підстав укладення правочину під фізичним примусом або внаслідок шахрайських дій такий правочин недійсним не визнавався, тому з огляду на неспростовану презумпцію правомірності правочину, доводи апеляційної скарги щодо недійсності боргової розписки є безпідставними.
Встановивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, а ОСОБА_4 у передбачений договором строк кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_2 , правонаступника ОСОБА_4 на користь позивача заборгованості за договором позики (розписки від 30 липня 2011 року).
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що з матеріалів справи не підтверджується наявність у позивача ОСОБА_1 відповідної грошової суми, яку він нібито позичив ОСОБА_4 (1 240 000,00 грн). Відповідно до наявних у справі відповідей з податкової служби ОСОБА_1 доходів не мав. Будь-яких інших належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 на законних підставах володів значною сумою грошових коштів матеріали справи не містять, колегія суддів зазначає, що чинне законодавства не зобов'язує кредитора доводити джерело походження коштів.
Так, ні статті 1046-1047 ЦК України, ні інші положення цивільного законодавства не ставлять дійсність договору позики в залежність від наявності офіційного задекларованих доходів, підтвердження джерела походження коштів, фінансової спроможності кредитора.
Отже, не є предметом доказування в даній справі джерело отримання позивачем коштів в сумі 1 240 000 гривень, оскільки вони не стосуються предмету спору та будь-якого значення для його вирішення не мають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, судом першої інстанції встановлено, що згідно наявного в матеріалах справи оригіналу договору позики від 30 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено вищевказаний договір.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору позикодавець передає позичальнику відсоткову позику з процентною відсотковою ставкою 3,75 відсотків місячних на суму боргу в розмірі 900 000,00 грн. готівкою, а позичальник зобов'язується повернути отриману суму та відсотки в строки і в порядку зазначені в даному договорі, але не пізніше 31.07.2011 року. Відповідно до п. 2.1. позикодавець зобов'язаний передати позичальнику зазначену в п.1.1 цього договору суму в строк до 30 березня 2011 року. Згідно п. 2.1. позикодавець зобов'язаний передати позичальнику зазначену в п.1.1 цього Договору суму в строк до 30 березня 2011 року. Відповідно до п. 2.2 факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується підписом позичальника та позикодавця на договорі. Пунктом 2.3 визначено, що позичальник засвідчує, що отримання суми позики ним визнається. Та взяті зобов'язання будуть виконанні належним чином та в зазначені строки. Згідно п. 3.1 позичальник гарантує повернення позики та сплати відсотків по договору в строк до 31.07.2011 року. Пунктом 4.2. передбачено, що у випадку порушення позичальником строку повернення отриманої суми, зазначеної п. 1.1 даного договору, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню з розрахунку 0,5 відсотків від вчасно неповерненої суми позики за кожний день прострочення.
В матеріалах справи наявні копії накладних про видачу сільськогосподарської продукції від СФГ «Валентина Сандуленко» ОСОБА_1 за 2010-2012 роки.
Судом також встановлено, що згідно копії витягу з кримінального провадження №12013170460001016, до Ширяївського РВ надійшов протокол заяви від мешканки с. Макарове Ширяївського району ОСОБА_3 про те, що колишній торгівельний партнер її чоловіка - ОСОБА_13 підробив її підпис у договорі позики , який надав до Ширяївського суду по якому вона нібито позичала в нього кошти, що не відповідає дійсності.
В матеріалах справи наявна постанова про закриття кримінального провадження від 17.12.2018, згідно якої кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013170460001016 від 10.10.2013 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України постановлено закрити у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Крім того, судом були досліджений висновок експертів №10018/16-34/14949-14959/18-34/1496014971/18-31 від 16.07.2018 у кримінальному провадженні №120131170460001016, з якого вбачається, що записи і підписи від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в договорі позики, датованому 30.03.2011, виконані кульковими ручками, спорядженими пастами синьо-фіолетового кольору. Друкований текст у договорі позики, датованому 30.03.2011, нанесений з використанням друкуючого пристрою (пристроїв) зі струминним способом друку чорного кольору. Визначити марку, модель друкуючого пристрою (пристроїв), що використовувався для нанесення друкованого тексту в досліджуваному договорі позики, датованому 30.03.2011, не видається можливим через відсутність в друкованому тексті індивідуалізуючих ознак ( характеристик) марки, моделі друкуючого пристрою. На досліджуваний договір позики, датований 30.03.2011 (або на окремі його фрагменти ), здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що ймовірно призвели до штучного зістарювання його реквізитів. Встановити чи застосовувався монтаж при виготовлені досліджуваного договору позики, датованого 30.03.2011 року не видається можливим через відсутність відповідних ознак, а також через неможливість встановити послідовність нанесення запису і підпису від імені ОСОБА_3 відносно друкованого тексту. Підпис від імені ОСОБА_1 на зворотній стороні договору позики, датованого 30.03.2011 року, виконувався після нанесення друкованого тексту; Встановити послідовність нанесення інших реквізитів в досліджуваному договорі позики, датованому 30.03.2011 року, не видається можливим у зв'язку з відсутністю місць їх взаємного перетину. Встановити період виконання рукописного тексту, а саме запису ініціалів ОСОБА_3 «В.І» на зворотній стороні договору позики, датованому 30.03.2011, не представляється можливим із причини не представляється можливим із причин недостатньої кількості штрихів пасти кулькової ручки. Встановити період виконання рукописного тексту, а саме підпису від імені ОСОБА_3 , запису « Сандуленко» на зворотній стороні договору позики, датованому 30.03.2011, не представляється можливим із причини відсутності зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записі та підписі. Встановити період виконання рукописного тексту, а саме запису ініціалів ОСОБА_1 » на зворотній стороні договорі позики, датованому 30.03.2011, не представляється можливим із причини їх перетину зі знаками друкованого тексту, що знаходиться на ліцьовій стороні документа. Встановити період виконання рукописного тексту, а саме підпису від імені ОСОБА_1 , запису « Голік» на зворотній стороні договору позики, датованому 30.03.2011, не представляється можливим із причини відсутності зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваних записі та підписі. Відповісти на питання «Чи нанесений підпис, поставлений у договорі позики від 30.03.2011 року від імені ОСОБА_3 , у той час яким датовано документ?» не представляється можливим із причини зазначеної у п. 6 висновків. Відповісти на питання «Чи нанесений підпис, що поставлений у договорі позики від 30.03.2011 року від імені ОСОБА_1 у той час яким датовано документ?» не представляється можливим із причини зазначеної у п. 7 висновків. Відповісти на питання « В один чи різні періоди часу виконанні підписи, що поставлені від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на договорі позики від 30.03.2011 року? У якій послідовності виконувалися підписи, що поставлені від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на договорі позики від 30.03.2011 року?» не представляється можливим із причини зазначеної у п. 6 та 7 висновків. Встановити час виконання друкованого тексту в договорі позики, датованому 30.03.2011, не видається можливим із причини відсутності зразків порівняння із друкованим текстом, нанесеним чорнилом чорного кольору, з використанням друкуючого пристрою (пристроїв) зі струминним способом друку. Відповісти на питання « Чи виготовлений друкований текст у той час, яким датовано договір позики від 30.03.2011 року? У який період часу був виготовлений друкований текст у договорі позики від 30.03.2011 року?» не представляється можливим із причини зазначеної у п. 11 висновків. Відповісти на питання « Чи в один період часу були виконанні надрукований текст договору позики датованого від 30 березня 2011 року та рукописні: підпис, прізвище, ініціали та дата від імені ОСОБА_3 у даному договорі?» не представляється можливим із причини зазначеної у п. 6 та 11 висновків.
Крім того, ОСОБА_3 в судовому засіданні було допитано в якості свідка, та вона пояснила, що ОСОБА_1 для їх фермерського господарства постачав дизельне паливо та селітру, а вони розраховувались з ним зерном, гроші у нього вони не брали, особливо вона. Стосовно договору позики, може зазначити, що коли ОСОБА_1 привозив пальне та селітру для їх господарства, то вона давала йому чистий аркуш паперу з печаткою, оскільки ОСОБА_1 казав, що йому необхідно відзвітувати за селітру, але підпис вона не ставила і ніякі гроші у нього не брала. І взагалі вони практично не знайомі з ОСОБА_1 .. В матеріалах справи є накладні, ніяких інших справ з ОСОБА_14 вони не мали. Через три роки вони дізнались про позов ОСОБА_1 до них. Ніяких договорів позики не укладала і не підписувала.
Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що з наявного в матеріалах справи договору позики від 30.03.2011, вбачається, що між сторонами був укладений договір позики згідно якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 відсоткову позику в розмірі 900 000 грн, яку зобов'язалась повернути позивачу в строк до 30.07.2011 у повному обсязі.
Таким чином, дослідивши договір позики, а також обставини укладення договору, їх умови та їх юридичну природу з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір позики, за якими зобов'язання щодо повернення боргу відповідачем ОСОБА_3 не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.
Отже, позовні вимоги позивача до ОСОБА_3 про стягнення з неї боргу в сумі 900 000,00 грн за договором позики від 30.03.2011 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 категорично заперечує факт підписання договору позики від 30.03.2011 та факт отримання від позивача ОСОБА_1 грошових коштів в 900 000 гривень.
Щодо таких доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1-2 статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Так, апеляційним судом встановлено, 30 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору позикодавець передає позичальнику відсоткову позику з процентною відсотковою ставкою 3,75 відсотків місячних на суму боргу в розмірі 900 000,00 грн готівкою, а позичальник зобов'язується повернути отриману суму та відсотки в строки і в порядку зазначені в даному договорі, але не пізніше 31.07.2011 року. Відповідно до п. 2.1. позикодавець зобов'язаний передати позичальнику зазначену в п. 1.1 цього договору суму в строк до 30 березня 2011 року. Згідно п. 2.1. позикодавець зобов'язаний передати позичальнику зазначену в п. 1.1 цього Договору суму в строк до 30 березня 2011 року. Відповідно до п. 2.2 факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується підписом позичальника та позикодавця на договорі. Пунктом 2.3 визначено, що позичальник засвідчує, що отримання суми позики ним визнається. Та взяті зобов'язання будуть виконанні належним чином та в зазначені строки. Згідно п. 3.1 позичальник гарантує повернення позики та сплати відсотків по договору в строк до 31.07.2011 року. Пунктом 4.2. передбачено, що у випадку порушення позичальником строку повернення отриманої суми, зазначеної п. 1.1 даного договору, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню з розрахунку 0,5 відсотків від вчасно неповерненої суми позики за кожний день прострочення.
Отже, договір позики від 30.03.2011 між сторонами був укладений в письмовій формі, у договорі дотримано всі істотні умови договору позики, в тому числі сума позики, строк повернення грошових коштів та підпис ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 108).
Колегія суддів зазначає, що відповідачка ОСОБА_3 не довела належними та допустимими доказами обставин, які свідчили б про те, що вона підписувала договір позики від 30.03.2011, при цьому саме на відповідача покладається спростування презумпції правомірності правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Відповідачка ОСОБА_3 заперечуючи підписання договору позики від 30.03.2011, фактично заявляє про відсутність свого волевиявлення на укладання правочину, проте ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_3 не заявляла про проведення судової почеркознавчої експертизи підпису в межах цивільної справи, не надавала свого альтернативного експертного висновку, матеріали справи не містять жодних належних та допустим доказів підробки її підпису в договорі позики, при цьому згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на висновок експертів №10018/16-34/14949-14959/18-34/1496014971/18-31 від 16.07.2018, який був проведений в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013170460001016 від 10.10.2013 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, який був оцінений судом першої інстанції та який дійсно не втрачає доказового значення в цивільній справі.
Однак, колегія суддів зазначає, що висновком експертів №10018/16-34/14949-14959/18-34/1496014971/18-31 від 16.07.2018, не було встановлено, що підпис ОСОБА_3 в договорі договору позики від 30.03.2011, виконаний не безпосередньо ОСОБА_3 .. Таким висновок було лише встановлено те, що «На досліджуваний договір позики, датований 30.03.2011 (або на окремі його фрагменти), здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що ймовірно призвели до штучного зістарювання його реквізитів», однак зазначене не може свідчити про не дійсність договору позики, його фальсифікацію, чи можливу підробку підпису позичальника.
Доводи представника відповідачки ОСОБА_3 про те, що позивач ОСОБА_1 не надав суду докази того, що саме ОСОБА_3 підписала договір позики від 30.03.2011 та на підтвердження факту отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_1 , то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджуються з вимогами ст. ст. 1046, 1047 ЦК України. Позивач ОСОБА_1 на підтвердження виникнення та існування боргових зобов'язань відповідачки перед ним надав суду оригінал договору позики від 30.03.2011 (наявність оригінал договору позики в позикодавця підтверджує факт невиконання позичальником зобов'язання), який за змістом та формою є належним та допустимим доказом існування боргових зобов'язань. Відповідачка ОСОБА_3 у разі заперечення нею позову згідно вимоги ЦПК України повинена надати докази на спростування підстав позову, чого нею зроблено не було.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи наведені в апеляційних скаргах суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Портний Микола Іванович залишити без задоволення
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Латій Олена Вікторівна залишити без задоволення.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 19 лютого 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда