18.02.26
22-ц/812/43/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/2690/25
Номер провадження 22-ц/812/43/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
18 лютого 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в його інтересах
адвокатом Ткачук Ганною Миколаївною
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Максютенко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам'яномостівської селищної ради, Первомайського району Миколаївської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у її вихованні та спілкуванні,
У травні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якого діяла адвокат Ткачук Г.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у її вихованні та спілкуванні.
Позов обґрунтовувано тим, що з 2012 року по 2018 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від подружнього життя народилась - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька проживає разом з відповідачкою, яка не дає можливості йому зустрічатися та проводити вільний час з дитиною. Перешкоди, які створюються відповідачкою позбавляють його права участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Посилаючись на викладене, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначити способи його участі у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступним чином: перебування щорічно з донькою без присутності матері ОСОБА_2 за місцем перебування/проживання батька у День його народження, протягом релігійних та офіційних свят (Новий рік, Різдво, Великдень, Трійця, День незалежності України) та канікул; надати йому можливість щорічно зустрічатися та спілкуватися з донькою не менше 2 разів на місяць, з урахуванням занять/навчання дитини, без присутності матері, за місцем проживання дитини або на іншій узгодженій сторонами території; вільно спілкуватися з донькою за допомогою телефонного або іншого засобу зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування.
16 червня 2025 року представник відповідача - адвокат Казадаєв В.С. надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що у справі відсутнє рішення органів опіки та піклування щодо участі батьків / одного з батьків у вихованні дитини, а саме - участі позивача у вихованні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та не встановлено і не доведено факту ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування щодо спілкування з дитиною та участі у її вихованні. Вважає, що лише у випадку не виконання рішення органів опіки та піклування з цих питань можна звертатись до суду, а відтак всі твердження позивача не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами, а за такого позов є безпідставним.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення спілкування та перебування батька ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_4 у межах населеного пункту за місцем проживання дитини або на іншій узгодженій сторонами території без присутності матері ОСОБА_2 у день народження батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року та два рази на кожен місяць у році, а також встановлення їх особистого спілкування з використанням засобів телефонного або поштового, електронного та іншого зв'язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування, з урахуванням розпорядку дня, графіку навчання, додаткових занять які відвідує дитина. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду мотивовано тим, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Визначений судом порядок спілкування дитини з батьком, враховуючи її вік, забезпечить відновлення прав дитини на участь у її вихованні батька та не призведе до порушення прав і законних інтересів кожного із батьків. Суд першої інстанції вважав, що вимога про перебування малолітньої доньки за місцем проживання батька на релігійні свята та офіційні свята (Новий рік, Різдво, Великдень, Трійця, День незалежності України) та канікули без присутності матері - задоволенню не підлягає, оскільки не конкретизовано, зокрема, як саме та протягом скількох днів, повинно відбуватись святкування релігійних та офіційних свят батька з дочкою, за якою адресою відбуватиметься святкування тощо. Будь-яких даних де мешкає позивач, які має умови для проживання та склад його сім'ї (якщо він є) суду не надано. Крім того, суд зауважив, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини.
Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Ткачук Г.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ухваленого рішення дитина буде спілкуватися батьком лише 20 днів з 365, що є у році. Позивач зазначає, що має постійне місце проживання - квартира АДРЕСА_1 , яка перебуває його власності та в якій проживає разом із дружиною ОСОБА_6 та сином - ОСОБА_7 , 20024 року народження. Вказує, що він працює, фінансово забезпечений, а дружина підтримує його наміри в спілкуванні з донькою. Саме за адресою свого місця проживання він має намір проживати та спілкуватися з дитиною під час перебування дитини разом з ним в м. Миколаєві. Зазначає, що не конкретизував проміжки часу, перебування дитини з батьком в святкові дні та канікули, оскільки вважав, що зможе обумовити це з відповідачкою та дійти певної згоди, а відтак вважає, що перебування дитини за місцем проживання батька слід визначити наступним чином: літні канікули - серпень місяць з 01 серпня по 29 серпня включно, осінні/зимові/весняні канікули - 1 тиждень (7 днів) з двотижневих канікул та святкові/релігійні дні (Новий рік, Різдво, Великдень, Трійця, День незалежності України) за домовленості з відповідачкою та враховуючи побажання дитини, а бо і в іншій узгоджений з відповідачкою графік.
У відзиві на апеляцій скаргу представник відповідачки - адвокат Степаненко В.Ю. просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при ухваленні рішення. Вказані доводи в апеляційній скарзі є необґрунтованими, безпідставними та не містять жодних посилань на норми чинного законодавства, які саме були порушенні при розгляді справи судом першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 червня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року розірвано (а.с.11-12).
Від подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька - ОСОБА_3 (а.с.10).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що після розірвання шлюбу з відповідачкою остання не дає можливості йому зустрічатися та проводити вільний час з донькою у зв'язку з чим він позбавлений права участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Предметом спору у справі, що переглядається, з урахуванням меж та підстав апеляційного оскарження, є визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною є реалізацією матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).
Таким чином, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема змагальність сторін, диспозитивність.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20).
У цій справі суд першої інстанції установив, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування доньки з батьком відповідає її інтересам. Жодних обставин, які б унеможливлювали права батька на спілкування із донькою, чи обставин, які б свідчили про таке спілкування батька з донькою, яке б перешкоджало нормальному розвитку дитини, суд не встановив.
Визначаючи способи участі батька з дитиною, суд першої інстанції врахував вік дитини та вважав, що визначений порядок спілкування дитини з батьком забезпечить відновлення прав дитини на участь у її вихованні батька та не призведе до порушення прав і законних інтересів кожного із батьків.
До того ж, розглядаючи справу, судом було враховано відсутність висновку органу опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька, у вихованні дитини, а також відомостей .
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
На виконання вказаних вимог, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року зобов'язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок щодо розв'язання даного спору, а також зобов'язано ОСОБА_2 надати висновок Органу опіки та піклування за своїм фактичним місцем проживання.
30 грудня 2025 року на адресу Миколаївського апеляційного суду виконавчий комітет миколаївської міської ради надіслав листа про неможливість підготовки висновку органу опіки та піклування по даній справі, оскільки мати разом з донькою проживають у м. Києві, тобто у іншій адміністративно-територіальній одиниці, що унеможливлюється виконати дії передбачені п. 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженої постановою КМУ № 866 від 24 вересня 2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» (зі змінами).
Згідно висновку органу опіки та піклування Дарницької районної адміністрації в м. Києві від 17 лютого 2026 року №101-1374 (протокол від 12 лютого 2026 року №3) з метою забезпечення прав та інтересів дитини, райдержадміністрація, як орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначати спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному висновку зазначено, що під час засідання комісії була заслухана думка дитини ОСОБА_5 , яка повідомила, що з батьком категорично не бажає спілкуватися, ображена на нього через його ставлення до неї та матері. Батько ніколи не прислухався до її думки та бажань, своїми розмовами та вчинками змушував її відчувати провину перед ним та його батьками. Вона неодноразово просила батька припинити судові справи, але він завжди відповідав, що це її стосується. Матеріально батько не допомагає. Мати сама займається її утриманням, розвитком та навчання, піклується про стан її здоров'я.
За такого, враховуючи обставини даної справи, межі апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції порядок участі батька у вихованні доньки на даний час є достатнім для налагодження між ними зв'язку та спілкування виключно з урахуванням найкращих інтересах дитини.
Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини, з чим колегія суддів повністю погоджується.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Ткачук Ганною Миколаївною залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст складено 19 лютого 2026 року.