19.02.26
22-ц/812/501/26
Провадження №22-ц/812/501/26
Іменем України
19 лютого 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/10495/24
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 16 грудня 2025 року під головуванням судді Черенкової Н.П., повна ухвала складена цього ж дня,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживача.
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначила, що у лютому 2021 року в мережі інтернет вона натрапила на псевдоінвестиційну організацію під назвою «Траст Макворі Кепітал» (« ІНФОРМАЦІЯ_1 »). У телефонних розмовах брокер компанії «Траст Макворі Кепітал» запропонував позивачеві фінансові послуги, а саме заробіток за рахунок торгів на фінансовій біржі. Брокер описував «Траст Макворі Кепітал» як поважну міжнародну фінансову організацію з багаторічною історією. Скориставшись її нестабільним психологічним станом, похилим віком, довірливістю і некомпетентністю в питаннях фінансів та інвестицій, брокер вказаної організації умовив вносити кошти на так званий «торговий рахунок». 05 липня 2021 року та 14 липня 2021 року позивач здійснила два платежі на загальну суму 57402 грн. з коштів її рахунку в AT КБ «ПРИВАТБАНК» на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , призначення платежу: «за інформаційну послугу». З часом позивач зрозуміла, що має справу із шахрайською схемою, їй стало відомо, що фінансової організації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не існує. Зазначила, що особисто не знайома з відповідачем, ніколи з ним не зустрічалася і не спілкувався. У неї з відповідачем ніколи не було і немає дотепер жодних домовленостей (угод, договорів тощо). Жодних послуг відповідач їй не надавав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 57402 грн 00 коп., інфляційні втрати в сумі 28 209 грн 39 коп., три проценти річних у сумі 5704 грн 16 коп., а всього 91 315 грн 55 коп. та 28701 грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 передано до Шевченківського районного суду м. Харкова на підставі п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України.
Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що вказаний позов не повязаний із захистом прав споживача, а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27 ЦПК України.
Не погодившись з цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва. Апелянт зазначала, що питання про підсудність, за загальним правилом, повинно вирішуватися не на стадії підготовчого провадження, а до відкриття провадження у справі. Якби суд першої інстанції мав заперечення щодо запропонованої нею альтернативної підсудності, то міг передати справу за підсудністю до відкриття провадження. Так, після одержання її позовної заяви у районного суду виникали певні запитання щодо обґрунтування пред'явленого позову про захист прав споживачів до відповідача як фізичної особи, у зв'язку із чим ухвалою від 25 листопада 2024 суд залишив її позовну заяву без руху. Проте після одержання від неї пояснень від 04 грудня 2025 року з додатковими аргументами щодо спірних правовідносин суд ухвалою від 06 грудня 2025 року відкрив провадження у справі, не знайшовши для цього будь-яких перешкод, зокрема в частині підсудності. Крім того, судом вже розглядалося питання про повернення до стадії підготовчого провадження (з приводу чого вона подавала клопотання від 23 березня 2025 року). Розглянувши дане клопотання, суд ухвалою від 11 серпня 2025 року відмовив у його задоволенні. Звертає також увагу, що відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом і подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, але не посилався на порушення правил підсудності, не висловлював прохання щодо передачі справи до суду за місцем його реєстрації, та й узагалі, виходячи з тексту відзиву, не мав будь-яких заперечень щодо поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні відносини. Таким чином, станом на 16 грудня 2025 року судом не було отримано будь-яких нових даних, які б вказували на необхідність зміни підсудності і яких не існувало на момент відкриття провадження у справі. На думку апелянта, передача справа за підсудністю на цьому етапі розгляду справи, через дванадцять місяців після відкриття провадження, є порушенням принципу res judicata (принципу правової визначеності). Також апелянт звертала увагу на те, що у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що обставини, які мають значення для справи, повинні встановлюватися під час ухвалення рішення по суті справи. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції допустив звужене тлумачення споживчих правовідносин і дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Так, у позовній вона наводила конкретні доводи стосовно поширення норм споживчого права на спірні правовідносини. Зокрема, акцентувала увагу на тому, що під час перерахування коштів відповідачу вона мала намір поповнити свій «торговий рахунок» в організації «Траст Макворі Кепітал» на вимогу її брокера і була упевнена в тому, що саме так і відбулося. Тобто мала намір отримати послуги фінансового характеру для особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відповідач при цьому виступав як суб'єкт господарювання (фізична особа - підприємець). Її кошти були сплачені на підприємницький рахунок відповідача, відкритий ним як суб'єктом господарської діяльності. У свою чергу, ФОП ОСОБА_2 прийняв від неї кошти, однак жодних послуг не надав. Отже, апелянт вказує, що відповідачем порушується її право на повернення коштів, сплачених у зв'язку з нікчемними правочинами з надання послуг.
За положеннями ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на нижчевикладене.
Постановляючи ухвалу про передачу до Шевченківського районного суду м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27 ЦПК України. Зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до Шевченківського районного суду м. Харкова, а тому, зважаючи на положення п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, справа підлягає передачі на розгляд іншого суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам процесуального закону.
Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У пунктах 17, 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Згідно пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З огляду на характер правовідносин, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", його дія поширюється на відносини, які виникають із договорів, актів законодавства та інших угод, які не суперечать Закону.
ОСОБА_1 пред'явила позов до фізичної особи ОСОБА_2 , зазначивши у позовній заяві, що не укладала з відповідачем угод, договорів, не мала з ним ніяких домовленостей і відповідач не надав їй жодних послуг.
За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка не є споживачем послуг від відповідача, тому підстави для застосування положень частини 5 статті 28 ЦПК України для визначення підсудності даної позовної заяви відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що предметом позову є захист прав позивачки як споживача послуг, які їй надав відповідач, а тому вона має право пред'явити позов за правилами альтернативної підсудності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень діючого процесуального законодавства та суперечать позиції Верховного Суду в ухвалі від 15 грудня 2025 року у справі № 639/1073/25.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України та реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Колегія суддів зауважує, що суд, встановлений законом, є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.
З огляду на викладене посилання апелянта на порушення судом принципу res judicata при постановленні оскаржуваної ухвали - не можуть бути прийняті до уваги.
Отже, встановивши після відкриття провадження, що на спірні правовідносини не розповсюджується правила альтернативної підсудності, суд дійшов правильного висновку про необхідність передачі справи за належною територіальною підсудністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються того, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Тоді як у справі, що переглядається в апеляційному порядку, оскаржувана ухвала була постановлена судом після відкриття провадження у справі.
Отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки порушень судом норм законодавства не встановлено, то відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: Т. В. Серебрякова
Н.О. Тищук
Повне судове рішення складено 19 лютого 2026 року