Справа № 640/11034/21 Головуючий у 1 інстанції: Микитин Н.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
17 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області), Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області), Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 19.03.2021 № 4 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі ч. 10 розділу XI Закону України « Про Національну поліцію», згідно пункту 64 «Г» (через скорочення штатів - за відсутності подальшого використання на службі) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_1 з 19.03.2021 року на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Київській області;
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області або Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, або, як правонаступника, Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме, з 19.03.2021 року по дату поновлення на службі;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статті 9 перехідних положень Закону України про Національну поліцію України та подати у встановлений судом строк, відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України звіт про виконання судового рішення;
- зобов'язати ГУ МВС України в Київській області зарахувати весь час за період вимушеного прогулу капітана міліції ОСОБА_1 у вислугу років роботи в органах внутрішніх справ України;
- зобов'язати відповідачів по справі, відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне Управління МВС України в Київській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2021 року. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, в частині задоволених позовних вимог про зарахування до вислуги років період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2021 року - рішення Івано-Франківського адміністративного суду залишити без змін.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано судові рішення у справі № 826/2524/15. Апелянт зазначає, що дії відповідачів щодо його попереднього звільнення і позбавлення його права на подальше проходження служби в органах внутрішніх справ були протиправними, а тому, він не мав можливості виконати вимогу пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» щодо переведення на рівнозначну посаду до органів Національної поліції. Апелянт звертає увагу на те, що він не відмовлявся від проходження служби в поліції. Враховуючи наведене, апелянт вказує, що він був незаконно звільнений і позбавлений права подавати рапорт, як працівник правоохоронних органів.
03 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління МВС України в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
03 жовтня 2025 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
07 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
23 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління МВС України в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
24 грудня 2025 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області надійшли додаткові пояснення у справі.
Також, 29 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшли письмові пояснення.
21 січня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення.
26 січня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про нараховану суму грошового забезпечення.
10 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Головного управління МВС України в Київській області надійшли додаткові пояснення у справі.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ інспектора з адміністративної практики з обслуговування Вишгородського району інспектора підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Київській області.
ГУ МВС України в Київській області прийняло наказ від 26 січня 2015 року №41о/с «По особовому складу», яким, відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та згідно з пунктами 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 26.01.2015 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року у справі №826/2524/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26 січня 2015 року №41 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 26 січня 2015 року. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 316 598,48 грн. (триста шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім гривень сорок вісім копійок). В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць. Встановлено Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Київській області строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення. Попереджено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі №826/2524/15 ухвалено додаткове рішення, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №826/2524/15 апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року в його резолютивній частині змінено, викладено п'ятий абзац в наступній редакції: «Стягнути з УДАІ ГУМВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 316 598,48 грн. (триста шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім гривень сорок вісім копійок)». У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року - залишено без змін. Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - залишено без задоволення. Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - залишено без змін.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2020 у справі №826/2524/15, наказом ГУМВС України в Київській області від 20.01.2021 № 1 о/с поновлено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 26 січня 2015 року.
В подальшому, наказом голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Київській області від 19.03.2021 № 4 о/с «По особовому складу» капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції звільнено відповідно до пункту 64 «г» (через скорочений штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вислуга років на день звільнення складає: календарна - 13 років 00 місяців 09 днів; пільгова - немає. Підстава: ч. 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», попередження від 21.01.2021.
Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114).
За приписами пункту 8 Положення № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Пунктом 10 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до п. 24 Положення № 144, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон №580-VIII опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 №141-142.
У пункті 5 Закону №580-VIII вказано, що визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №4, ст. 21).
У відповідності до пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Згідно пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Частинами 1-3 статті 52 Закону №580-VIII передбачено, що з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади (далі - конкурс).
Проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на прийняття на службу та зайняття вакантної посади.
Конкурс на службу в поліції обов'язково проводиться серед осіб, які вперше приймаються на службу в поліції з призначенням на посади молодшого складу поліції.
Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Київській області від 19.03.2021 № 4 о/с «По особовому складу» капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції звільнено відповідно до пункту 64 «г» (через скороченння штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (Т. а.с. 15).
При цьому, підставою зазначено: ч. 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», попередження від 21.01.2021.
Вказуючи про протиправність вищевказаного наказу, позивач наголошує, що жодних усних або письмових заяв про відмову від проходження служби в поліції після поновлення в ГУ МВС України в Київській області ним не подавались.
Позивач зазначає, що навпаки, 22.01.2020 року після поновлення в ГУ МВС України в Київській області ним було подано письмовий рапорт на ім'я начальника ГУ НП України в Київській області про прийняття його на службу в органи поліції Київської області, відповідно до додаткового рішення Окружного адміністративного суду м. Київ від 20.01.2021 року у справі № 826/2524/15.
Отже, позивач вказує, що відповідачами не було враховано судові рішення у справі № 826/2524/15.
Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, у зв'язку із скороченням штатів та неврахуванням згоди позивача щодо призначення його на рівнозначну посаду в органах поліції, яку він займав в органах внутрішніх справ до звільнення, без проходження конкурсного відбору, відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року у справі №826/2524/15, з урахуванням додаткового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року, зокрема:
- поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 26 січня 2015 року;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» (Т. 1 а.с. 146-153).
Так, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2020 у справі №826/2524/15, наказом ГУМВС України в Київській області від 20.01.2021 № 1 о/с поновлено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції, з 26 січня 2015 року (Т. 1 а.с. 14).
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області з рапортом від 22 січня 2021 року, в якому, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2020 у справі №826/2524/15, просив розглянути питання про прийняття його на службу в органи Національної поліції Київської області (Т. 1 а.с. 16).
Разом з тим, листом від 03 лютого 2021 року №318/109/12, Головне управління Національної поліції в Київській області повідомило позивача про те, що на підставі постанови Кабінету міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ГУМВС України в Київській області на даний час перебуває у стані припинення, у зв'язку з його ліквідацією як юридичної особи публічного права. Враховуючи викладене, Головне управління Національної поліції в Київській області не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.
Також, Головне управління Національної поліції в Київській області вищевказаним листом повідомило ОСОБА_1 , що питання щодо подальшого проходження ним служби в Національній поліції України може бути розглянуто у відповідності до вимог розділу VI Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 25.12.2015 № 1631 «Про організацію добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи дату набрання чинності Законом №580-VIII, тримісячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбаченим Законом України «Про Національну поліцію», могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 06.11.2015, яке є останнім днем вказаного строку.
Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що спірні правовідносини виникли вже після закінчення трьохмісячного строку, встановленого вказаним Законом №580-VIII, позивач до закінчення цього строку не подавав рапорт на погодження щодо прийняття на службу, а такий подано 22.01.2021, тому на законодавчому рівні визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - виключно на конкурсній основі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що після поновлення позивача на посаді на підставі судового рішення по справі № 826/2524/15, ураховуючи наведені приписи Закону України «Про Національну поліцію» відповідачі були позбавлені можливості призначити позивача на відповідну посаду в органах Національної поліції без конкурсного відбору.
Як наслідок, суд першої інстанції вказав, що при винесенні оскарженого наказу від 19.03.2021 № 4 о/с за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), ГУМВС України в Київській області діяв в межах та у спосіб, що передбачені діючим законодавством із дотриманням критеріїв правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів вважає вищевказані висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.
Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №826/2524/15, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 30 грудня 2020 року дійшов висновку, що, враховуючи факт незаконного звільнення позивача з посади та відсутність відмови від проходження служби в поліції, підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання ГУ Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва у даному рішенні звернув увагу на те, що Закон України «Про Національну поліцію» прямо передбачив право вказаних вище осіб бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року у справі №826/2524/15, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, встановлено незаконність попереднього звільнення ОСОБА_1 , відсутність його відмови від проходження служби в поліції та, як наслідок, підтверджено його право на реалізацію гарантій, передбачених пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, право подати рапорт про прийняття на службу до Національної поліції, з урахуванням правових висновків суду щодо необхідності забезпечення ефективного поновлення його порушених прав.
З приводу відмови Головним управлінням Національної поліції в Київській області листом від 03.02.2021 року №318/109/12 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 22.01.2022 та надання роз'яснення щодо можливості проходження конкурсного відбору, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за виявити бажання (згоду) бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 включно.
Разом з тим, відповідно до встановлених обставин справи, ОСОБА_1 був позбавлений такого права, через неправомірні дії Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, а саме, внаслідок видання скасованих судом у справі №826/2524/15 наказів про звільнення від 16.01.2015 №48о/с та від 26.01.2015 №41 о/с.
Колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 міг висловити бажання щодо переведення його до органів національної поліції лише після вирішення спору щодо законності прийнятих відносно нього наказів про звільнення та поновлення його на посаді в органах МВС, та скасування протиправних наказів про звільнення відновлює правове становище звільненого працівника, яке було до прийняття скасованого наказу. Зазначене дає підстави для висновку про те, що позивача не може бути позбавлено права виявити бажання бути прийнятим на службу в поліції, наданого йому Законом України «Про Національну поліцію», за відсутності підстав, передбачених ст. 49 та ст. 61 вказаного Закону.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 160/9286/18.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 160/2848/19 дійшов висновку, що працівники міліції, які не змогли скористатися передбаченим у пункті 9 розділу XI Закону №580-VIII правом подати рапорт про своє волевиявлення щодо проходження служби в органах поліції унаслідок незаконного звільнення, після поновлення на роботі на підставі рішення суду, можуть бути прийняті на роботу в поліції в порядку, передбаченому пунктами 9-12 розділу XI Закону №580-VIII за межами тримісячного строку, за умови, що вони відповідають вимогам до поліцейських.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що правові наслідки незаконного звільнення особи не можуть покладатися на саму особу, права якої були порушені, оскільки це суперечило б принципу ефективного судового захисту та відновлення порушеного права.
Як встановлено рішенням суду у справі №826/2524/15, позивач був протиправно звільнений у 2015 році, у зв'язку з чим фактично був позбавлений можливості реалізувати право, передбачене пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», на переведення до органів поліції у визначений законом тримісячний строк. Тобто, пропуск цього строку став наслідком протиправних дій державного органу, а не бездіяльності позивача.
Відтак, після поновлення ОСОБА_1 на службі відповідачі були зобов'язані відновити становище позивача, яке існувало б за відсутності незаконного звільнення, тобто розглянути питання щодо позивача, як працівника міліції, що безперервно проходив службу та мав право на переведення до поліції за процедурою, передбаченою пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», а не застосовувати до нього наслідки закінчення строку, який він пропустив з вини самого ж суб'єкта владних повноважень.
Матеріалами справи підтверджено, що після поновлення на службі позивач подав рапорт про прийняття на службу до поліції, тобто виявив намір продовжувати службу, а тому підстави вважати його таким, що відмовився від проходження служби, були відсутні.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що Головним управлінням Національної поліції в Київській області не було належним чином розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2021 про прийняття його на службу в органи Національної поліції, відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».
Як наслідок, звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штатів за відсутності належного розгляду ГУНП в Київській області питання щодо його прийняття на службу свідчить про передчасність та необґрунтованість прийняття спірного наказу.
За таких обставин, наказ Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області від 19.03.2021 №4 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню.
Так, позивач просив поновити його на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Київській області з 19.03.2021 року.
Разом з тим, як вбачається з наказу Головного управління МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 було звільнено з посади з 22 березня 2021 року, а тому, його слід поновити на посаді з наступного дня - 23 березня 2021 року.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.
Частиною другою ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 24 Положення №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 просив, у зв'язку з відсутністю довідки про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу, яку не було видано під час звільнення з ГУ МВС України в Київській області, нарахувати суму за час вимушеного прогулу із встановленого розміру середньоденної заробітної плати під час попереднього судового розгляду його справи № 826/2524/ 15 від 30.12.2020 року, яка складала 211 грн 63 коп.
В свою чергу, Управлінням ДАІ ГУ МВС України в Київській області було подано до суду першої інстанції довідку №18/35 від 15.04.2025 про розмір основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби перед звільненням зі служби в поліції із зазначенням його середньоденного та середньомісячного розмірів, з якої вбачається, що розмір грошового забезпечення позивача за листопад 2014 року становив 3 075,00 грн, за грудень 2014 року 3 444,00 грн., середньоденне грошове забезпечення 106,87 грн, середньомісячне грошове забезпечення 3 259,54 грн (Т. 1 а.с. 154).
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача та відповідача - управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області на вищевказані розміри грошового забезпечення, оскільки, вони стосуються листопада та грудня 2014 року.
Водночас, в силу вимог абзацу 2 пункту 8 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати необхідно брати показники за два останні місяці перед звільненням.
Позивачем надано до суду апеляційної інстанції довідку Головного управління МВС України в Київській області від 15.04.2023 №18/24, яка містить відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2015 рік та за період з січня по листопад 2020 року.
Тобто, інформація про розмір грошового забезпечення позивача за січень-лютий 2021 року відсутня.
При цьому, як наголошує позивач у додаткових поясненнях від 21.01.2026, відповідачем йому виплачено грошове забезпечення тільки за час вимушеного прогулу у розмірі, встановленому судовим рішенням у справі №826/2524/15.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до довідки Головного управління МВС України в Київській області від 15.04.2023 №18/24, за період з січня по листопад 2020 року розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив від 4232,60 грн до 4 867,49 грн.
Разом з тим, в силу вимог пункту 4 Порядку №100, якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Слід зазначити, що мінімальна заробітна плата в Україні становила: з 01.01.2021 по 31.11.2021 - 6000 грн.; з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 6500 грн.; з 01.01.2022 по 30.09.2022 - 6500 грн.; з 01.10.2022 по 31.12.2022 - 6700 грн.; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 6700 грн.; 01.01.2024 по 31.03.2024 - 7100 грн.; з 01.04.2024 по 31.12.2024 - 8000 грн.; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - 8000 грн.; з 01.01.2026 по 17.02.2026 - 8647 грн.
Таким чином, у даному випадку, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за спірний період необхідно враховувати мінімальну заробітну плату в Україні, оскільки, вона більша за розмір посадового окладу позивача.
З огляду на викладене, належним відшкодуванням позивачу сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, є:
- за період з 23.03.2021 по 31.03.2021 - 1826,08 грн (7 робочих днів у березні 2021 року);
- за період з 01.04.2021 по 30.11.2021 - 4800 грн, а саме: 6000,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*8 міс;
- за період з 01.12.2021 року по 31.12.2021 - 6 500 грн., а саме: 6500,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*1 міс;
- за період з 01.01.2022 по 30.09.2022 - 58 500 грн., а саме: 6500,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*9 міс.;
- за період з 01.10.2022 року по 31.12.2022 - 20 100 грн., а саме: 6700,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*3 міс;
- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 80 400 грн., а саме: 6700,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*12 міс.;
- за період з 01.01.2024 року по 31.03.2024 -21 100 грн., а саме: 7100,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*3 міс;
- за період з 01.04.2024 по 31.12.2024 - 72 000 грн., а саме: 8000,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*9 міс.;
- за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 - 96 000 грн., а саме: 8000,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*12 міс.
- за період з 01.01.2026 по 31.01.2026 - 8647 грн., а саме: 8647,00 грн. (мінімальна заробітна плата в Україні)*1 міс.
- за період з 01.02.2026 по 17.02.2026 - 7 349,95 грн. (12 робочих днів у лютому 2026 року).
Загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2021 року по 17 лютого 2026 року становить 377 223,03 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.
У даному випадку, роботодавцем позивача є ГУ МВС України в Київській області, тому саме цим суб'єктом владних повноважень порушено право позивача на працю, а тому саме з ГУ МВС України в Київській області слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Таким чином, адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За приписами п.п. 2,4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частинами 4-5 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 серпня 2019 року у справі №755/12160/17 зазначив наступне: «…У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».
Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Колегія суддів зазначає, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого».
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено обґрунтувань заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, а також не надано жодних доказів на підтвердження обставин взаємозв'язку вчинення відповідачами оскаржуваних дій із негативними наслідками для позивача у вигляді моральної шкоди. Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позовної заяви про зобов'язання відповідачів по справі подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.
За приписами частини 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
На думку колегії суддів, відсутня необхідність у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки, позивачем не наведено жодних обставин, за яких відповідачі не виконуватимуть рішення суду у дані справі, тому, така вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи в частині, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 19 березня 2021 року №4 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики ДАІ з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 23 березня 2021 року.
Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області (01025, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 08592218) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2021 року по 17 лютого 2026 року у розмірі 377 223 (триста сімдесят сім тисяч двісті двадцять три) грн. 03 коп.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 18.02.2026 р.