Справа № 620/5323/25 Головуючий у І інстанції - Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
18 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 253550005282 від 23.04.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди догляду з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020 та призначити пенсію згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статі 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 253550005282 від 23.04.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди догляду з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020 та призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 10.04.2025.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що оскільки у Позивача відсутній необхідний страховий стаж 27 років, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 роках, четвертої категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 21).
16.04.2025 Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку за принципом екстериторіальності було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було прийнято рішення № 253550005282 від 23.04.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с. 9).
Згідно із вказаним рішенням пенсійний вік Заявника 55 років 2 місяці 9 днів.
Пенсійний вік, визначений ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 55 років.
Необхідний страховий стаж, визначений ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 27 років.
Період роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 26 років 6 місяців 18 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 - 4 роки 6 місяців 18 днів.
Страховий стаж особи становить 19 років 10 місяців 17 днів.
До страхового стажу Позивача не зарахований період догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : з 20.06.2018 по 12.06.2019 та з 08.07.2019 по 04.07.2020.
Вказано, що для врахування вказаного періоду необхідно сервісному центру Пенсійного фонду України за місцем звернення Заявника ініціювати зустрічну перевірку, а також внести зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування.
На підставі наведеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено в призначенні пенсії згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23 квітня 2025 року № 253550005282 протиправним, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлений мінімальний страховий стаж, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку - 15 років.
З огляду на матеріали даної адміністративної справи, беззаперечний страхових стаж ОСОБА_1 складає більше 19 років, вік останнього 55 повних років, сумнівів у наявності права на зменшення пенсійного віку на 5 років у Відповідача відсутній, а тому суд дійшов висновку про наявність умов для призначення Позивачу спірної пенсії.
Щодо зобов'язання Відповідача зарахувати до страхового стажу період догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020, суд вказав, що Позивач при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України надав довідку Управління соціального захисту населення від 10.03.2025 № 271 про отримання допомоги, із якої вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Відділенні з питань реалізації державної соціальної політики № 4 Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації та йому з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020 було призначено компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19).
Враховуючи наявні докази призначення компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду ОСОБА_2 , суд вважав, що спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу Позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Отже, виходячи зі змісту статті 16 Конституції України, обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Статтею 10 Закону № 796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 частини 1 статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4 (п. 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII).
Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи Позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ГУ ПФУ в Хмельницькій області посилалось на те, що для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII його страховий стаж має становити 27 років, натомість наявний в нього страховий стаж становить 19 років 10 місяців 17 днів.
Разом з тим, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 344/9747/17 сформувала правовий висновок згідно з яким, умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт постійного проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Таким чином, статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлений мінімальний страховий стаж, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку - 15 років.
Отже, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії має право на призначення пенсії за наявності досягнення необхідного віку для призначення пенсії, та стажу роботи не менше 15 років.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23, від 19 травня 2025 року у справі № 240/505/24, від 27 листопада 2025 року у справі № 240/25327/24.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням викладених вище висновків Верховного Суду щодо визначення умов та порядку призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Позивач як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який станом на день звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України досяг віку 55 років, мав страховий стаж понад 15 років (19 років 10 місяців 17 днів) та проживав в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років (4 роки 6 місяців 18 днів), має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, у зв'язку з чим відмова пенсійного органу в призначенні Позивачу такої пенсії є протиправною, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо адміністративного позову в частині зобов'язання Відповідача зарахувати до страхового стажу Позивача період догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
Позивач при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України надав довідку Управління соціального захисту населення від 10.03.2025 № 271 про отримання допомоги, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Відділенні з питань реалізації державної соціальної політики № 4 Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації та йому з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020 було призначено компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що не зарахування Відповідачем спірного періоду догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме з 20.06.2018 по 12.06.2019, з 08.07.2019 по 04.07.2020 до страхового стажу є протиправним.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко