19 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 387/1550/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року в адміністративній справі за позовом Ковені до Новоукраїнського районного відділу поліції ГУНП в Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Новоукраїнського районного відділу поліції ГУНП в Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, відповідно до якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення є протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що винесена з порушенням норм чинного законодавства, за відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення та за відсутності належних доказів на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення.
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначає, що поліцейський не мав права вимагати пред'явлення документів без визначених законом підстав для зупинення транспортного засобу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3476088 працівником поліції ВП №2 (селище Добровеличківка) Новоукраїнського РВП ГУНП в Кіровоградській області Огир А.Д. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КпАП України, ОСОБА_1 , та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень. Відповідно до змісту вказаної постанови ОСОБА_1 14.11.2024 близько 14 години керував транспортним засобом, ВАЗ 2103 1975 р.в. державний номерний знак НОМЕР_1 не був пристебнутий ременем пасивної безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР України, під час перевірки водій не пред'явив для перевірки поліс обов'язкового страхування наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 ґ ПДР України, що кваліфікується ч.1 ст.126 КпАП України. Відповідно до ч.2 ст.36 КпАП України.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності та постанову складено уповноваженою особою відповідно до вимог статті 283 КУпАП.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 8, 18, 23 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що на поліцію покладено завдання регулювати дорожній рух та здійснювати контроль за дотриманням Правил дорожнього руху України та його учасниками, при цьому поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність поліції.
Згідно з п. 2.3 «в» ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 2.1 «ґ» ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно із п.2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний: мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Отже, вказані норми права вказують як на право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової так і на обов'язок водія на вимогу поліцейського пред'явити до перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР, у тому числі, чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії).
Таким чином, не пред'явлення для перевірки чинного страхового полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів створює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.
Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В силу п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У спірному випадку відповідачем надано відеозапис, дослідженням якого встановлено, що позивач не був пристебнутий ремені безпеки, що ним підтверджено на зауваження працівника поліції, зазначивши, що він проїхав лише 100 метрів. Також позивачем, на вимогу працівника поліції, не було надано для перевірки чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а ні в паперовому, а ні в електронному вигляді.
Також з відеозапису, встановлено, що позивачу роз'яснено відповідні права, та роз'яснено, що відносно нього буде складена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в постанові від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17 Верховний Суд зробив висновки, що право інспектора поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та інші обов'язкові документи, які повинен мати при собі водій транспортного засобу, не пов'язується з обов'язком доводити, що зупинка транспортного засобу була законною.
Отже, доводи позивача стосовно того, що працівник поліції не мав права складати відносно нього постанову без явних порушень Правил дорожнього руху України, суд відхиляє.
Колегія суддів враховує і той факт, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи наведене оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірною.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та за приписами частини 3 статті 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко