19 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/2503/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року (суддя Стрельнікова Наталя Михайлівна) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-56344-50-У від 12.11.2020, винесену відносно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 38 703,42 грн; зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 38 703,42 грн з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) Ф-56344-50У від 12.11.2020. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Щодо строку звернення до суду, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції постановив ухвалу від 15.05.2025, в якій дійшовши висновку, що порушень строків, передбачених статтею 122 КАС України, не встановлено, оскільки рекомендоване повідомлення про вручення спірної вимоги № Ф-56344-50У від 12.11.2020 із трек-номером 6909300442536, на якому зроблено напис «отримано 25.11.2020 ОСОБА_2 (мама)» не є доказом того, що саме позивачу ОСОБА_1 було відомо про існування спірної вимоги, а отже цей день (25.11.2020) не пов'язується із днем, коли позивач дізнався про порушення свого права та не є днем початку перебігу шестимісячного строку звернення до суду.
Перевіряючи правильність висновку суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було направлено вимогу № Ф-56344-50-У від 12.11.2020 поштовим зв'язком на адресу: АДРЕСА_1 із зазначенням адресата - ОСОБА_1 (а.с. 69).
Як вбачається з повідомлення про вручення вищезазначеного поштового відправлення, останнє отримано 25.11.2020 ОСОБА_2 (мама) (а.с. 69).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами пункту 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (в редакції, чинній на день вручення спірної вимоги), рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
Вказані обставини свідчать, що податковим органом виконано вимоги законодавства щодо направлення спірної вимоги № Ф-56344-50У від 12.11.2020, а тому така вимога вважається врученою позивачеві, а тому висновки суду першої інстанції в частині дотримання строку звернення до суду є помилковими.
Водночас, з огляду на пояснення позивача щодо хвороби та інвалідності мами, а також з огляду на характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що строк звернення до суду підлягає поновленню з метою не допущення безпідставного стягнення з позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Щодо суті спірних правовідносин судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 09.01.2013 по 27.09.2021 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець (реєстраційний номер 21030000000073588) та взятий на облік платником податків.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 12.11.2020 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-56344-50У з єдиного внеску на суму 38 703,42 грн (а.с. 17, зворотній бік).
Згідно з наявним в матеріалах справи листом Головного управління ДПС у Запорізькій області в інтегрованій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування з єдиного внеску проведені на центральному рівні відповідно до вимог чинного законодавства, а саме:
- 21.07.2014 нараховано за 2 квартал 2014 року 1267,95 грн (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х 34,7 відсотки = 422,65 грн в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х 3 = 1267,95 грн) (зазначене нарахування частково сплачене за рахунок переплат);
- 20.10.2024 нараховано за 3 квартал 2014 року 1267,95 грн (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х 34,7 відсотки = 422,65 грн в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х 3 = 1267,95 грн);
- 20.04.2015 нараховано за 1 квартал 2015 року 1267,95 грн (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х 34,7 відсотки = 422,65 грн в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х 3 = 1267,95 грн);
- 09.02.2018 нараховано за 2017 рік 8448,00 грн (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 грн х 22 відсотки = 704,0 грн в місяць);
- 19.04.2018 нараховано за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 = 2457,18 грн);
- 19.07.2018 нараховано за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 = 2457,18 грн);
- 19.10.2018 нараховано за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 = 2457,18 грн);
- 21.01.2019 нараховано за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 = 2457,18 грн);
- 19.04.2019 нараховано за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- 19.07.2019 нараховано за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- 21.10.2019 нараховано за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- 20.01.2020 нараховано за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- 21.04.2020 нараховано за 1 квартал 2020 року 2078,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн х 22 відсотки = 1039,06 грн в місяць, за квартал, з урахуванням карантину березня 2020 року, відповідно 1039,06 грн х 2 = 2078,12 грн);
- 20.07.2020 нараховано за 2 квартал 2020 року 1039,06 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн х 22 відсотки = 1039,06 грн в місяць, за квартал, з урахуванням карантину);
- 16.09.2020 зараховано 107,82 грн сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014 року);
- 28.09.2020 зараховано 570,82 грн сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014 року);
- 19.10.2020 нараховано за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн х 22 відсотки = 1039,06 грн в місяць, відповідно за 2 місяці (липень-серпень) 1039,6 грн х 2 = 2078,12 грн та мінімальна заробітна плата 2020 року 5000,00 грн х 22 відсотки = 1100,00 грн за вересень, за квартал відповідно 2078,12 грн + 1100,00 грн = 3178,12 грн);
- 30.10.2020 зараховано 891,45 грн сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014, а також частково за 3 квартал 2014 року).
Таким чином, станом на 31.10.2020 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість по єдиному внески у сумі 38 703,42 грн (а.с. 66-67, 68).
Не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Пункту 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах та зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 12.01.2017 по 30.09.2020 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ «ІВІК-СІЧ», що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.2008 (а.с. 15-16).
В цей період роботодавцем за ОСОБА_1 було сплачено ЄСВ як за найманого працівника, що підтверджується Довідкою з Пенсійного фонду України за формами ОК-5 та ОК-7 (а.с. 13-14).
Враховуючи те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована податковим органом на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів, натомість матеріали справи містять подану позивачем довідку УПФУ форми ОК-5, з якої вбачається, що у періоді, який охоплюється спірною податковою вимогою, ОСОБА_1 був працевлаштованим як найманий працівник та роботодавцем було сплачено єдиний внесок за позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вимоги № Ф-56344-50-У від 12.11.2020 та, як наслідок, про необхідність її скасування.
Щодо зауважень відповідача в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, матеріалами справи підтверджується, що на підтвердження понесення таких витрат позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 24.03.2025, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого.
Відповідно до п. 1 Додаткового договору від 24.03.2025 до договору про надання правової допомоги від 29.08.2024 доручено адвокату вчинити представництво та захист інтересів клієнта щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Пунктом 2 додаткового договору визначено орієнтовану вартість послуг: Підготовка та подання позовної заяви про скасування податкової вимоги - 6000,00 грн; участь адвоката в судовому засіданні - 2000,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати заявлені до відшкодування обґрунтовано, вартість послуг правничої допомоги доведена документально, є співмірною з фактично наданими послугами, що підтверджуються належними доказами, та виходячи із принципу співмірності, а також критерію розумності їхнього розміру, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в повному обсязі у сумі 6000,00 грн.
Натомість суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, адже у відзиві на позов відповідач заперечував проти заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав, що він є не співмірним з фактично виконаними послугами та роботами і є завищеним.
Вказані заперечення залишились поза належною увагою суду першої інстанції.
Враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи та наявність правових позицій Верховного Суду у подібних спірних правовідносинах, колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі за підготовку позову з метою їх відшкодування за рахунок відповідача може вважатися співмірним та обґрунтованим у розмірі 2 000 грн.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для його скасування відсутні.
Натомість у частині вирішення питання відшкодування витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року в адміністративній справі № 280/2503/25 залишити без змін, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року в адміністративній справі № 280/2503/25 в такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн».
Постанова набирає законної сили 19 лютого 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 19 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров