Номер провадження 2/754/3610/26
Справа №754/13534/25
Іменем України
19 лютого 2026 року м. Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В. В.
за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.
за участю представника позивача Ляпкало А. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Інвест-Кредо» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.07.2013, по справі № 754/8488/213, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 952713,09грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219,00грн. У подальшому 13.06.2019 між ПАТ «Дельта Банк», який є правонаступником ТОВ «УкрСиббанк» та ТОВ ФК «Інвест-Кредо» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги № 1515/К, за яким відступлено право вимоги до відповідачки ОСОБА_2 за кредитним договором № 11377594000 від 29.07.2008 та Іпотечним договором № 91109 від 29.07.2008. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2019, по справі № 754/8488/13, замінено стягувача у виконавчому листі з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ ФК «Інвест-Кредо». На момент звернення до суду виконавче провадження відкрито, однак заборгованість відповідачки не погашена. За наведених обставин просять стягнути з ОСОБА_2 на підставі ст. 625 ЦК України заборгованість у розмірі 602002,69грн, яка складається з: 3% річних - 140009,67грн та інфляційних витрат - 461993,02грн, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7224,03грн.
29.08.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Суд направляв позивачу копію ухвалу про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.
Відповідачка повідомлялась належним чином про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою зазначеною в позовній заяві, яка є адресою її реєстрації, що підтверджується відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА.
До суду повернулися конверти із копією ухвали про відкриття провадження, позовною заяву з додатками до неї, судовими повістками, адресованих відповідачу, з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Відповідачкою у встановлений законом строк до суду не подано відзиву на позовну заяву або будь-яких інших письмових пояснень/заяв/клопотань або документів.
Представник ТОВ ФК «Інвест-Кредо» в судове засідання не з'явився. До суду надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином за адресою зазначеною в позовній заяві, яка є адресою її реєстрації. Причину неявки суду не повідомлено.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення у відсутності учасників справи, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
29.07.2008 між АКІД «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір споживчого кредиту № 11377597000, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 80000дол США, що дорівнює еквіваленту 387480,00грн за курсом НБУ на день укладання договору. Позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірі, що встановлені графіком погашення кредиту.
29.07.2028 між АКІД «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки № 91109, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
23.07.2013 рішенням Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 754/8488/13-ц, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 952713,09грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219,00грн.
06.08.2013 Деснянським районним судом м. Києва, було видано виконавчий лист № 2-3400/13р. про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 952713,09грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219,00грн.
11.09.2019 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 754/8488/13-ц, замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ ФК «Інвест-Кредо» у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа виданого Деснянським районним судом м. Києва відповідно до цивільної справи № 2-3400/13 від 06.08.2013, щодо стягнення солідарної заборгованості з боржників за договором № 11377597000 від 29.07.2008 в розмірі 952713,09грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219,00грн.
14.09.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І. М., було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 952713,09грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219,00грн.
Згідно із витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавче провадження № НОМЕР_2, не завершено.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Посадових чи службових осіб та громадян в підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
За вимогами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від 29 липня 2008 року, що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року у справі № 754/8488/13 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 952713,09грн.
Отже, судовим рішенням від 23 липня 2013 року у справі № 754/8488/13 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 952713,09грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
До того ж формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Таким чином, суд вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року в справі № 754/8488/13.
При цьому, виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року № 914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції провадиться шляхом помноження суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Розрахунок трьох процентів річних провадиться по формулі: сума заборгованості помножити на кількість днів прострочення та 3% і поділити на 365 днів.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть обміняти грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частина перша статті 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Отже, гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частиною другої статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть застосовувати грошові зобов'язання в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. У разі такої суми, що підлягає сплаті за зобов'язаннями, надзвичайно в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індекс грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного в гривнях.
Отже зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем, у відповідності до розрахунку заборгованості, що підлягає стягненню, правильно нараховані 3% річних в розмірі 140009,67грн та інфляційні витрати в сумі 461993,02грн, що в загальному розмірі становить 602002,69грн.
Однак, відповідачкою вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання як вимог договору так і рішення суду з боку відповідачки суду надано не було.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Аналізуючи викладене вище, обставини справи і зважаючи на невиконання відповідачкою своїх зобов'язань, встановлених рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 23.07.2013, та ураховуючи період за який здійснюється розрахунок з квітня 2017 року по лютий 2022 року, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, належні та підлягають до задоволення в повному обсязі.
У зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7224,03грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Керуючись Конституцією України, статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 141, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» заборгованість в загальному розмірі 602002,69грн (шістсот дві тисячі дві гривні 69 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» судовий збір в розмірі 7224,03грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», ЄДРПОУ 39761587, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2-Б.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2026, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.
Суддя В. В. Бабко