Справа № 569/18237/24
19 лютого 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючої судді - Балацької О.Р.
секретаря судового засідання - Горжого М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи,
встановив:
Приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький Андрій Андрійович звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи, в якій просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу - боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконання своїх зобов'язань, покладених на неї виконавчим листом Рівненського міського суду Рівненської області № 569/18237/24 від 13.02.2025.
В обґрунтування заяви зазначає, що боржник, будучи належним чином повідомленою про відкриття виконавчого провадження та вимоги приватного виконавця, умисно ухиляється від виконання судового рішення, не сплачує заборгованість, не подає декларацію про доходи та майно, не з'являється за викликами виконавця, при цьому систематично перетинає державний кордон України, що свідчить про наявність підстав для застосування до неї тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов'язань.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року відкрито провадження у справі.
Заявник у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату судового розгляду.
Представник боржника ОСОБА_1 адвокат Овдійчук О.О. подала заяву про розгляд подання за її відсутності.
Від представника боржника ОСОБА_1 адвоката Овдійчук О.О. надійшли заперечення на подання, в яких зазначено, що подання приватного виконавця є безпідставним та необґрунтованим, оскільки відсутні належні та допустимі докази умисного ухилення боржника від виконання судового рішення, не доведено обізнаність боржника про відкриття виконавчого провадження та вимоги виконавця, а сам факт невиконання рішення і перетину державного кордону не свідчить про наявність умислу на ухилення, у зв'язку з чим представник просить суд відмовити у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Просить розгляд заяви проводити за відсутності боржника та його представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Дослідивши подання, додані документи та доводи заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість подання з огляду на таке.
Суд встановив, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18.12.2024 року у справі № 569/18237/24, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 1 100 000 грн. та 21 000 грн. судових витрат, на підставі чого 13.02.2025 року видано виконавчий лист. 17.02.2025 року приватним виконавцем Папроцьким А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77232777 та розпочато примусове виконання рішення.
З матеріалів подання вбачається, що приватним виконавцем вчинено ряд виконавчих дій, зокрема винесено постанови про арешт майна та коштів боржника, скеровано запити до банківських установ, органів ДПС, Пенсійного фонду України, МВС України, Державної міграційної служби України та Державної прикордонної служби України. За результатами отриманих відповідей встановлено відсутність зареєстрованих за боржником транспортних засобів, відсутність офіційних доходів та відсутність грошових коштів на банківських рахунках, достатніх для погашення заборгованості. В окремих банківських установах рахунки боржника були відкриті, однак кошти на них відсутні або на них накладено арешт.
Разом із тим, на підтвердження доводів про належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем надано докази направлення кореспонденції за адресою реєстрації боржника.
Водночас матеріали справи не містять належних доказів особистого вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження чи інших процесуальних документів, а також доказів фактичного отримання нею викликів приватного виконавця. Заперечуючи проти подання, представник боржника зазначає, що ОСОБА_1 не була обізнана про відкриття виконавчого провадження та про обов'язок подати декларацію про доходи і майно, а також про виклики до виконавця.
Судом також встановлено, що відповідно до інформації Державної прикордонної служби України боржник упродовж 2025 року неодноразово перетинала державний кордон України. Разом із тим, доказів того, що такі виїзди були спрямовані на уникнення виконання судового рішення або що саме внаслідок виїздів стало неможливим виконання рішення, заявником не надано. Представником боржника зазначено, що виїзди були зумовлені необхідністю відвідування батьків, які перебувають за кордоном, зокрема батька з інвалідністю, що, на думку сторони боржника, свідчить про відсутність умислу на ухилення від виконання рішення.
Крім того, матеріали подання не містять доказів наявності у боржника майна, доходів чи інших активів, за рахунок яких вона мала реальну можливість виконати рішення суду, але свідомо цього не зробила. Сам по собі факт невиконання судового рішення у добровільному порядку, за відсутності належних доказів обізнаності боржника про виконавче провадження та наявності у неї реальної можливості виконати зобов'язання, не може беззаперечно свідчити про її умисне ухилення від виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» особи, які звертаються за отриманням паспорта, для виїзду за кордон сповіщають дані про себе, відомості про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон.
Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених п. 1-9 ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Відповідно до частини 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до положення частини другої статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.
Таким чином, обмеження права виїзду за межі України виникає у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Оскільки, відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного (приватного) виконавця, то саме на останнього покладається обов'язок доказування. При цьому особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що ним було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. При чому згідно з частиною 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника без встановлення факту ухилення від виконання зобов'язань не буде відповідати одному із критеріїв, визначених ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, за яких обмеження права на свободу пересування може бути виправдане.
Крім того, слід зазначити, що наявність лише самого зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Звернення з таким поданням є процесуальним правом виконавця лише за умови доведення сукупності обставин, які свідчать про свідоме та умисне ухилення боржника від виконання рішення, наявність у нього реальної можливості виконати зобов'язання та неефективність інших, менш обмежувальних заходів примусового виконання.
Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що боржник, будучи належним чином обізнаною про відкриття виконавчого провадження та вимоги виконавця, умисно не виконувала рішення суду. Надсилання кореспонденції за адресою реєстрації саме по собі не свідчить про її фактичне отримання, а доказів особистого вручення відповідних постанов чи викликів суду не надано. Отже, твердження про свідоме ігнорування вимог виконавця ґрунтуються лише на припущеннях.
Також суд бере до уваги, що за результатами здійснених виконавчих дій не встановлено наявності у боржника майна, доходів чи грошових коштів, достатніх для реального виконання рішення. За відсутності підтвердження платоспроможності боржника сам факт несплати боргу не може автоматично розцінюватися як ухилення від його виконання.
Щодо неодноразового перетину державного кордону України, суд зазначає, що саме по собі здійснення особою права на виїзд за межі України не є доказом наміру уникнути виконання судового рішення. Матеріали справи не містять відомостей про зміну місця проживання боржника, вибуття на постійне проживання за кордон чи вчинення інших дій, спрямованих на переховування від виконання рішення. Натомість стороною боржника надано пояснення щодо причин виїздів, які заявником не спростовані.
Враховуючи принцип пропорційності втручання у право на свободу пересування, суд доходить висновку, що застосування такого обмежувального заходу можливе лише як виключний засіб впливу за наявності належних та достатніх доказів умисного ухилення від виконання рішення та за умови, що такий захід об'єктивно сприятиме його виконанню. У даному випадку заявником не доведено, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним та необхідним заходом для досягнення мети виконання рішення суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України є необґрунтованим, оскільки заявником не доведено наявності умисного ухилення боржника від виконання судового рішення, а також не встановлено обставин, які б свідчили про необхідність та пропорційність застосування такого обмежувального заходу, у зв'язку з чим у задоволенні подання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 261, 353, 441 ЦПК України, суд,
постановив:
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Рівненського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ольга БАЛАЦЬКА