19 лютого 2026 року справа №200/3005/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 200/3005/25 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно), обчисливши її з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно), обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 р. позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (включно).
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (включно) у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції на протязі понад 4 місяців взагалі не здійснено жодних заходів щодо витребування у відповідача інформації щодо стану виконання рішення суду у справі №200/7372/24. Водночас, суми, які підлягали виплаті позивачу при звільнені надійшли 04.09.2025 на його банківський рахунок (підтверджується скріншотом з мобільного додатку «Приват24»), на виконання рішення суду у справі №200/7372/24, з періодом затримки понад шість місяців, а тому в силу положень статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції від 19 липня 2022 року), середній заробіток за весь час затримки повинен бути виплачений не більш як за шість місяців.
Судом першої інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23.
Позивач наголошує на тому, що приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в спірних правовідносинах відсутні правові підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач в період з 16.04.2021 по 14.10.2024 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2024 №303 наказано капітана ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.09.2024 №315 відповідно до частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», з військової служби у запас за пунктом 3 підпунктом «б» за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, вважати таким, що справи і посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі №200/7372/24 (залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 16.04.2021 по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 16.04.2021 по 19.05.2023 року (включно), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше вже виплачених сум.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби 14.10.2024.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 200/7372/24 відповідачем 04.09.2025 позивачу виплачена сума 230420,06 грн.
Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статей 116 та 117 КЗпП України.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі Порядок № 100).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням серпень-вересень 2024 (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168) становить 1269,43 грн. ((38717,64 грн + 38717,64грн)/61днів).
Отже середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (шість місяців) в арифметичному обчисленні становить 231036,26 грн. (1269,43 грн х 182 дні).
В жовтні 2024 року (місяць звільнення) позивачу виплачено 294 963,77 грн.
Частка несвоєчасно виплачених позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 200/7372/24 становить 43,85% ( 230420,06 грн./ 525383,83 грн.( 230420,06 грн.+ 294 963,77 грн. (сума виплачена при звільненні) х 100%).
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням частки несвоєчасно виплаченої суми 43,85% становить 101039,20 грн. (230420,06 грн.х43,85%).
Судом першої інстанції середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (шість місяців) у відповідності до вимог статей 116 та 117 КЗпП України, був визначений в розмірі 80000,00 грн., що відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин. Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.
Проте, позивач вважає, що в спірних правовідносинах відсутні правові підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08 жовтня 2025 року викладені наступні правові висновки:
- «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»
- «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності в межах спірних правовідносин правових підстав для застосування принципів пропорційності, співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 200/3005/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №200/3005/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 19 лютого 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко